Проблема переродження сучасних українців у поезії “Козак Ямайка” Ю.Андруховича.

КОЗАК ЯМАЙКА

О скільки конику-братику крутих чудасій на світі
дивився б допоки круки не вип'ють очей а мало
по сей бік багама-мама по той бік пальми гаїті
і вежі фрітауна бачу як вийду вночі з бунгало

і так мені з того гризько що вицвіли всі шаровари
якого лисого чорта з яких попідземних фаун
та й зрадили нас у битві морські косарі корсари
а батько ж хотіли взяти отой блаженний фрітаун

а там тринадцять костьолів і вічна війна з амуром
а ще тринадцять безодень де срібло-злото коморне
дівчата немов ліани нечутно ростуть за муром
і хочеться їм любитись а їх зодягли у чорне
кружаю тепер сивуху надвоє з піратом діком
кажу йому схаменися кажу покайся паскудо
невже коли ти з європи то вже не єси чоловіком
якого хріна продався за тридцять гнилих ескудо

а дік то химерна штучка плекає папугу пугу
плеще мене позаплічно заламує руки в горі
оце тобі лицар з лугу осьо тобі зелепугу
to be or not to be каже і булькає I'm sorry

невільницю каже маю зі шкірою мов какао
купи сизокрилий орле маркотно ж без господині
город засівати не конче прицмокує так лукаво
город на ній проростає тютюн ананаси дині
наплодиш каже козацтва припнеш усіх до коша
тільки ж ярму не дається шия моя душа

та вже його і не чую плюю на плюгаву супліку
конику мій невірнику апостоле мій хома
піду на зорю вечірню
зріжу цукрову сопілку
сяду над океаном
та вже мене і нема

Текст Андруховича має виразні ознаки постмодерну. Це своєрідний міжкультурний експеримент, суміш на перший погляд непоєднуваних елементів. Подібне вільне поводження з персонажами та пов’язаними з ними міфами (з більшою чи меншою мірою трансформації) характерне для сучасної літератури – пригадаймо, як Умберто Еко переніс сищика Холмса у середньовічну Італію («Ім’я троянди»), а Віктор Пелевін – давньовавілонську богиню Іштар у сучасну Москву.

Цикл творів, до якого входить "Козак..." називається "Ярмаркові патрети", тобто лубки. Лубок - народна картинка, проста за технікою аж до примітиву, проте яскрава і хвацька. Теми лубків визначалися попитом народу.

Легко помітити, що перенесення козака на Ямайку – не довільне «тасування» образів, хід твору має під собою логічне обґрунтування. Автор добирає образи за подібністю: Ямайка 16-18 століття, морські битви в Карибському басейні з спаленими фортецями та звільненими невільницями, морські відчайдухи пірати – все це за настроєм відповідає Січі та степу (якщо відкинути патріотичний аспект).

Реалістичний (чи пак романтичний, з огляду на зміст твору) шлях тлумачення приречений на поразку: хоча географія козацьких воєн була широкою, і можна припустити появу якогось запорожця-нетяги на Карибах, проте у тексті цілковито відсутній конфлікт героя з нетиповими обставинами, який був би неминучим за реалістичного зображення. Замість дивуватися «крутим чудесам на світі», козак мучиться вічною степовою тугою і органічно почувається на новому місці. Крім того, автор свідомо уникає реалістичного зображення як козака, так і Ямайки, це радше міфи, складені зі стереотипів, яскраві лубкові зображення (без негативної конотації терміну).

Тут доцільно згадати повість Ярослава Окуневського «Син України», де в жуль-вернівському тоні з додатком патріотичної дидактики зображено козака-робінзона на одному з Карібських островів (написана біля 100 років тому, перевидана за часів незалежності). Шлях реалістичної «пересадки» героя української історії пройдений, тим більше для Андруховича, який у своїх творах схильний до оскюморонних експериментів (наприклад, у «Кримінальних сонетах»).

Отже, гра: лубкового козака перенесено до такої ж Ямайки з вежами, піратами, золотом та іншими необхідними атрибутами піратського стилю. І ми бачимо, що герой тексту природно вписався в контекст: Багама-мама не гірша Січі-матері, костьоли однакові в Польщі та на Карибах, і байдуже, кого грабувати – Стамбул чи Фрітаун, як байдуже з ким пити гірку. От тільки прикро, що морські косарі-корсари зрадили, як в реальній історії постійно зраджували татари.

Мовна стилістика доповнює «освоєння» козаком (українським світовідчуттям) екзотики: Багама-мама, косарі-корсари, город з ананасами, 30 ескудо – з кожним рядком суміш стилістик, понять, реальностей викликає все менше здивування. Українська культура переплітається зі світовою – ймовірно, це і є ідея твору.

Пірат Дік говорить словами Гамлета, просить вибачення і спокушає козака спокійним життям. Можливо, це алюзія на європейську культуру, яка давно заспокоїлася, і замість лицарів та піратів має лише торговців невільницями. В протистоянні з «європейським» піратом козак залишається собою – «ж ярму не дається шия моя душа», наодинці з коником він іде не берег океану і розчиняється у просторі. Тут його б і намалювати – козак Мамай у екзотичному просторі.

Конфлікт можна тлумачити як зіткнення української та європейської цивілізацій та культур. Вирішення неоднозначне – українська культура вписується в стилістику західної, але як романтика фронтиру. Проте козак залишається козаком, зберігає свій дух та думки.

Постмодерністський експеримент залишається відкритим – автор відмовляється від однозначних тлумачень та висновків. У новітній картині «Козак Ямайка» кожен бачить свій зміст на стику українського та світового.