Асоціація українських письменників

Асоціація українських письменників — творче об'єднання українських письменників.

Ідея утворення Асоціації українських письменників (АУП) виникла під час роботи III-го з'їзду Спілки письменників України у жовтні1996 року. Літератори, серед яких були Юрій Покальчук, Юрій Андрухович, Микола Рябчук, Ігор Римарук та інші, незгодні з творчими та організаційними принципами та традиціями, «совєцького», як вони вважали, об'єднання письменників, подали заяви про вихід з СПУ. Причиною виходу було позастатутне (на думку частини членів) обрання Юрія Мушкетикаголовою правління СПУ на третій строк.

Утворена 6 — 8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). До складу АУП увійшли, зокрема: Юрій Андрухович, Наталка Білоцерківець, Юрій Винничук, Василь Герасим'юк, Павло Гірник, Василь Голобородько, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Анатолій Кичинський, Дмитро Кремінь, Олександр Кривенко, Мирослав Лазарук, Іван Лучук, Іван Малкович, В'ячеслав Медвідь, Петро Мідянка, Володимир Моренець, Костянтин Москалець, Віктор Неборак, Борис Нечерда, Юрко Покальчук, Анатолій Дністровий, Василь Портяк, Олександр Сопронюк, Ігор Римарук, Микола Рябчук, Дмитро Стус, Людмила Таран, Тарас Федюк, Віктор Мельник та інші.

Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва СПУреформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної).

Ставши в опозицію до СПУ, АУП проголосила своїми критеріями фаховість, подолання колоніального синдрому в українській літературі, відкритість світовим світоглядним та стильовим надбанням 20 ст.

Вступ до АУП відбувається на підставі запрошення від Координаційної Ради АУП (23 особи).

Першим президентом АУП було обрано Юрія Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука і Тараса Федюка.

13 листопада 1997 року Міністерством юстиції України було зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію «Асоціація українських письменників».

Протягом перших двох років Асоціація провела низку широких презентаційних заходів: у Львові — «Наші в місті», «Вогні великого міста», в Одесі — фестиваль сучасного українського мистецтва «Південний хрест», АУПівські фестивалі відбулись в Києві, Харкові, Чернівцях, Кіровограді.

4 — 5 лютого 2000 року відбувся II конгрес АУП (68 учасників), на якому президентом АУП було обрано Тараса Федюка, віце-президентами І. Римарука, В. Моренця, С. Жадана і О. Кривенка. З'їзд констатував наявність в Асоціації організаційної кризи, викликаної відсутністю працівників офісного апарату і професійних менеджерів.

Наступним президентом АУП став Ігор Римарук. Після його трагічної загибелі (2008) президентом знову обрано Тараса Федюка (2009; під час виборів були присутні 25 членів АУП).

Протягом 4 років АУПівці тричі ставали лауреатами Національної премії ім. Т. Г. Шевченка.

19 квітня 2001 року Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки.

За роки існування АУП до неї долучилися такі відомі українські письменники як Василь Шкляр, Олесь Ульяненко, Марина та Сергій Дяченки, Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська,Галина Крук та інші.

На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників, що працюють у 17 регіональних організаціях України.

Видавнича справа

З 1998 року за сприяння фонду «Відродження» виходить літературна газета Асоціації «Література плюс».

З 2000 року Асоціація широко розпочала здійснення власної видавничої програми. Чільним партнером АУП стало видавництво «Кальварія», співпрацює Асоціація і з іншими видавництвами, зокрема, «Лілея-НВ» (Івано-Франківськ), «Астро-принт» (Одеса).

Організаційними зусиллями Асоціації з 2000 року здійснено понад 30 книжкових проектів. Назагал члени АУП протягом 2000 — 2001 років видали близько 200 книжок. Саме ці книжки, інтерес до них читача і змогли започаткувати те, що згодом стане ринком української книги.

У рейтингових акціях «Книга року 2000» та «Книга року 2001» саме книги письменників Асоціації посідали практично всі лауреатські місця у номінаціях сучасної поезії та сучасноїпрози.

Бу-Ба-Бу

Бу-Ба-Бу (Бурлеск-Балаган-Буфонада) — літературне угруповання, засноване 17 квітня 1985 року у Львові. До його складу входять Юрій Андрухович (Патріарх), Віктор Неборак(Прокуратор) та Олександр Ірванець (Підскарбій). Прізвиська авторів походять від того, що Юрій Андрухович є найстаршим серед трьох, Олександр Ірванець став Підскарбієм через захоплення нумізматикою, а Віктор Неборак став Прокуратором через свою схильність до аналізу та літературознавства ^[1].

Перший публічний вечір «Бу-Ба-Бу» відбув­ся наприкінці 1987 року в Києві. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987—1991 роки. Апофеозом Бу-Ба-Бу став фестиваль «Вивих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки 1—4 жовтня 1992 року поезоопери Бу-Ба-Бу «Крайслер Імперіал» (режисер С. Проскурня). В 1995 році вийшла перша спільна книга бубабістів «Бу-Ба-Бу. Т.в.о.[...]ри» у видавництві «Каменяр». У 1996 році друкований проект «Крайслер Імперіал» («Четвер-6») практично завершив «динамічний період» існування Бу-Ба-Бу.

Літугруповання стало втіленням карнавального необарокового мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи. Творчість учасників Бу-Ба-Бу в межах самого літугрупування стала ситуативно-концептуальним мистецьким відгуком на суспільну рефлексію. Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.

Академія Бу-Ба-Бу об'єднує членів Бу-Ба-Бу та поетів нагороджених премією Бу-Ба-Бу «За найкращий вірш року»:

· Іван Малкович (1988)

· Назар Гончар (1989)

· Віхта Сад (1990)

· Володимир Цибулько (1991)

· Михайло Барбара (1992)

· Олена Буєвич (1993)

· Петро Мідянка (1994)

· Микола Холодний (1995)

· Галина Петросаняк (1996)

· Юрко Позаяк (1997)

· Сергій Жадан (1999)

Літугрупування стало втіленням карнавального необароково-го мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи. Творчість учасників Бу-Ба-Бу в межах самого літугрупування стала ситуативно-концептуальним мистецьким відгуком на суспільну рефлексію. Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.

Нова дегенерація

Нова дегенерація — літературне угруповання за участю Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка.

Утворене 1991 року в Івано-Франківську, де І. Андрусяк та І. Ципердюк під ту пору були студентами, а С. Процюк — викладачем Педагогічного інституту ім. В. Стефаника (нині — Прикарпатський університет).

Перші публікації гурту — 1991—1992 року в місцевому тижневику «Західний кур'єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією».

Наприкінці 1992 року у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова деґенерація». Передмову до неї написав Юрій Андрухович[1].

Навесні 1993 відбувся вечір літгурту у Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у періодиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова деґенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків часописом «Слово і час».

Протягом 1993 — 1995 років гурт провів низку вечорів у різних містах України, брав участь у поетичних фестивалях, опублікував добірки в низці часописів. Відтак же органічно перестав існувати як такий, що, за висловлюваннями його учасників, віджив себе. «У літературу добре буває входити гуртом, але працювати в ній кожен мусить сам», — кажуть екс-„деґенерати“.

І.Андрусяк із 1993 року жив у с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області, а з 1995 року мешкає в Києві; видав низку поетичних збірок і книгу прози, активно виступає в періодиці як критик і перекладач.

С. Процюк мешкає в Івано-Франківську; видав дві поетичних збірки, а з 2000 року перейшов на прозу; він автор трьох романів і двох книг повістей; активно виступає в періодиці як есеїст; роман «Інфекція» номінувався на Шевченківську премію. І. Ципердюк мешкає в Івано-Франківську; видав збірку поезій у прозі, а відтак зайнявся журналістикою.

Пропала грамота

«Пропала грамота» — літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х — на початку 90-х рр. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга «пропалограмотіїв» мала великий успіх і резонанс.

Група "Пропала грамота" об'єднала київських поетів - Юрка Позаяка, Семена Либонь і Віктора Недоступа. У 1991 р. вийшов збірник цієї групи під такою ж назвою. У самій назві групи - досить промовиста вказівка на гоголівську традицію відтворення дійсності. Річ у тому, що творчість поетів цього угруповання розвивається в іронічному бурлескно-травестійному стилі. Вони широко застосовують рольову лірику, де герої - хіпі, бомжі, студенти, просто люди, які не сприймають радянських правопорядків і скептично ставляться до перебудови. У поезії цієї групи переважають урбаністичні мотиви, вона сповнена іронії, навіть є карикатурною, бо створюється враження, що тексти написані не поетами, а смішними арлекінами, блазнями, які ховаються за масками та ще й виступають під кумедними прізвиськами. Головне для авторів угруповання - цілковите перевтілення у своїх персонажів. Цією творчою настановою пояснюється той факт, що всі автори працюють під літературними масками.

Західний вітер

Український літературний гурт. Створений 1992 р. в місті Тернопіль.

1994 р. видав однойменну збірку, куди як розділи увійшли поезії його членів Гордія Безкоровайного «Місцевість принагідної зорі», Василя Махна «Самотність Цезаря», Бориса Щавурського «...Правий берег сумної ріки».

ЛуГоСад

Літературна група, до складу якої входять Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський. Група заснована у Львові 19 січня 1984 р. (датування за першою писемною згадкою назви в листі Н. Гончара до І. Лучука).

Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написання назви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський уні­верситет (1986). Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у канонічному корпусі їхніх поетичних текстів — книжковому виданні «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард» (1996), що складається з трьох частин: «Ритм полюсів» Лучука, «Закон всесвітнього мерехтіння» Гончара, «Зимівля» Садловського.

У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конферен­ція «Літературний ар’єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами.

Представники: М. Розумний, С. Руденко, Р. Кухарчук, В. Квіт­ка, А. Кокотюха та ін.

Творча асоціація «500» утворилась в 1993 році в Києві. Од­нією з цілей створення нової асоціації, за С. Руденком, стало «подолання неуваги» старших письменників до літературного покоління 90-х років.

Творча асоціація «500» разом із Національним музеєм літе­ратури України організувала ряд поетичних вечорів під гас­лом «Молоде вино». У 1994 р. учасники асоціації упорядкували й видали антологію поезії 90-х років минулого століття «Молоде вино». 1995 р. з’явилася антологія прози 90-х «Тексти».

У 1997 р. під егідою ТА «500» було проведено Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино». Популяризації творчого доробку учасників асоціації посприяло активне співробітництво з видав­ництвом «Смолоскип» та численні літературні вечори, проведені у великих містах України в 1994-1996 рр.

1997 р. вийшла ще одна антологія учасників асоціації «Імен­ник. Антологія дев’яностих».

Червона фіра

Літературна корпорація харківських поетів Сергія Жадана, Ростислава Мельникова та Івана Пилипчука, створена в 1991 р.

Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літера­турного карнавалу Бу-Ба-Бу. Поєднання пародій на публіцистичні штампи створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у якому гро­теск здебільшого перемагає професійну роботу з текстом.

Date: 2016-07-22; view: 793; Нарушение авторских прав