Загальні відомості про угрупування “Бу-ба-бу” та інші неоавангардистські групи.

Бу-Ба-Бу

Бу-Ба-Бу (Бурлеск-Балаган-Буфонада) — літературне угруповання, засноване 17 квітня 1985 року у Львові. До його складу входять Юрій Андрухович (Патріарх), Віктор Неборак(Прокуратор) та Олександр Ірванець (Підскарбій). Прізвиська авторів походять від того, що Юрій Андрухович є найстаршим серед трьох, Олександр Ірванець став Підскарбієм через захоплення нумізматикою, а Віктор Неборак став Прокуратором через свою схильність до аналізу та літературознавства ^[1].

Перший публічний вечір «Бу-Ба-Бу» відбув­ся наприкінці 1987 року в Києві. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987—1991 роки. Апофеозом Бу-Ба-Бу став фестиваль «Вивих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки 1—4 жовтня 1992 року поезоопери Бу-Ба-Бу «Крайслер Імперіал» (режисер С. Проскурня). В 1995 році вийшла перша спільна книга бубабістів «Бу-Ба-Бу. Т.в.о.[...]ри» у видавництві «Каменяр». У 1996 році друкований проект «Крайслер Імперіал» («Четвер-6») практично завершив «динамічний період» існування Бу-Ба-Бу.

Літугруповання стало втіленням карнавального необарокового мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи. Творчість учасників Бу-Ба-Бу в межах самого літугрупування стала ситуативно-концептуальним мистецьким відгуком на суспільну рефлексію. Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.

Академія Бу-Ба-Бу об'єднує членів Бу-Ба-Бу та поетів нагороджених премією Бу-Ба-Бу «За найкращий вірш року»:

· Іван Малкович (1988)

· Назар Гончар (1989)

· Віхта Сад (1990)

· Володимир Цибулько (1991)

· Михайло Барбара (1992)

· Олена Буєвич (1993)

· Петро Мідянка (1994)

· Микола Холодний (1995)

· Галина Петросаняк (1996)

· Юрко Позаяк (1997)

· Сергій Жадан (1999)

Літугрупування стало втіленням карнавального необароково-го мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи. Творчість учасників Бу-Ба-Бу в межах самого літугрупування стала ситуативно-концептуальним мистецьким відгуком на суспільну рефлексію. Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.

ЛуГоСад

Літературна група, до складу якої входять Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський. Група заснована у Львові 19 січня 1984 р. (датування за першою писемною згадкою назви в листі Н. Гончара до І. Лучука).

Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написання назви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський уні­верситет (1986). Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у канонічному корпусі їхніх поетичних текстів — книжковому виданні «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард» (1996), що складається з трьох частин: «Ритм полюсів» Лучука, «Закон всесвітнього мерехтіння» Гончара, «Зимівля» Садловського.

У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конферен­ція «Літературний ар’єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами.

Нова дегенерація

Нова дегенерація — літературне угруповання за участю Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка.

Утворене 1991 року в Івано-Франківську, де І. Андрусяк та І. Ципердюк під ту пору були студентами, а С. Процюк — викладачем Педагогічного інституту ім. В. Стефаника (нині — Прикарпатський університет).

Перші публікації гурту — 1991—1992 року в місцевому тижневику «Західний кур'єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією».

Наприкінці 1992 року у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова деґенерація». Передмову до неї написав Юрій Андрухович[1].

Навесні 1993 відбувся вечір літгурту у Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у періодиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова деґенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків часописом «Слово і час».

Протягом 1993 — 1995 років гурт провів низку вечорів у різних містах України, брав участь у поетичних фестивалях, опублікував добірки в низці часописів. Відтак же органічно перестав існувати як такий, що, за висловлюваннями його учасників, віджив себе. «У літературу добре буває входити гуртом, але працювати в ній кожен мусить сам», — кажуть екс-„деґенерати“.

І.Андрусяк із 1993 року жив у с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області, а з 1995 року мешкає в Києві; видав низку поетичних збірок і книгу прози, активно виступає в періодиці як критик і перекладач.

С. Процюк мешкає в Івано-Франківську; видав дві поетичних збірки, а з 2000 року перейшов на прозу; він автор трьох романів і двох книг повістей; активно виступає в періодиці як есеїст; роман «Інфекція» номінувався на Шевченківську премію. І. Ципердюк мешкає в Івано-Франківську; видав збірку поезій у прозі, а відтак зайнявся журналістикою.

Пропала грамота

«Пропала грамота» — літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х — на початку 90-х рр. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга «пропалограмотіїв» мала великий успіх і резонанс.

Група "Пропала грамота" об'єднала київських поетів - Юрка Позаяка, Семена Либонь і Віктора Недоступа. У 1991 р. вийшов збірник цієї групи під такою ж назвою. У самій назві групи - досить промовиста вказівка на гоголівську традицію відтворення дійсності. Річ у тому, що творчість поетів цього угруповання розвивається в іронічному бурлескно-травестійному стилі. Вони широко застосовують рольову лірику, де герої - хіпі, бомжі, студенти, просто люди, які не сприймають радянських правопорядків і скептично ставляться до перебудови. У поезії цієї групи переважають урбаністичні мотиви, вона сповнена іронії, навіть є карикатурною, бо створюється враження, що тексти написані не поетами, а смішними арлекінами, блазнями, які ховаються за масками та ще й виступають під кумедними прізвиськами. Головне для авторів угруповання - цілковите перевтілення у своїх персонажів. Цією творчою настановою пояснюється той факт, що всі автори працюють під літературними масками.

Date: 2016-07-22; view: 992; Нарушение авторских прав