Способи волевиявлення та форма правочину

Цивільне законодавство і практика укладення правочинів допускають різноманітні способи волевиявлення при вчиненні останніх. Зокрема досить поширеними у вітчизняній практиці є такі способи волевиявлення при вчиненні правочинів:

1) конклюдентними діями;

2) шляхом мовчання;

3) в усній та письмовій формі: письмова з нотаріальним посвідченням; письмова з дотриманням спеціальних вимог (державна реєстрація тощо).

1. Одним із найпростіших способів вираження волі є конклюдентні дії, тобто, звичайна за таких обставин поведінка особи, з якої ясно випливає намір (бажання) особи здійснити правочин на заздалегідь відомих умовах. Правочини за допомогою конклюдентних дій можуть вчинятися лише у випадках, коли це не суперечить їх суті й законом не встановлений інший спосіб вираження волі стосовно таких правочинів.

2. Вираження волі в правочині можливе також шляхом мовчання (ч. 3 ст. 206 ЦК). Мовчання має правове значення лише у тому випадку, якщо законом або домовленістю сторін правочину йому надане таке значення.

3. Поширенішим варіантом вираження волі суб’єктів цивільних відносин є словесний спосіб (усна форма правочину), коли висновок про волю особи робиться на підставі прямо висловленого нею бажання.

Згідно зі ст. 206 ЦК, за загальним правилом, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх учинення.

Характерною рисою таких правочинів є збіг у часі двох стадій їх розвитку — виникнення і припинення шляхом виконання.

Зокрема до них належать:

1) правочини фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує двадцятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

2) правочини з будь-яким суб’єктним складом незалежно від суми, що виконуються безпосередньо під час їх укладення, як, наприклад, договір купівлі-продажу за готівку. У жодному разі не допускається усне вчинення правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (наприклад, домовленості про поруку, заставу тощо).

Правочини на виконання договору за домовленістю сторін можуть вчинятися в усній формі навіть тоді, коли за загальним правилом для самого договору передбачена письмова форма. Проте усні правочини на виконання письмового договору не допускаються, якщо це суперечить договору або закону.

У зв’язку з нетривалістю договору зберігання речей фізичних осіб у гардеробах установ, організацій тощо, цей договір також укладається усно незалежно від вартості речі, переданої на зберігання. При цьому постає питання про правове значення так званих легітимаційних знаків (номерного жетона тощо), які видаються в таких випадках особі, що здає речі на зберігання (ст. 937 ЦК). Виправданим видається висновок про те, що такий знак є лише одним з можливих способів доказу наявності договору зберігання, а не його формою. Тому при його втраті фізична особа не позбавляється права доводити існування договору показаннями свідків.

4. У простій письмовій формі мають укладатися правочини:

а) між юридичними особами;

б) між фізичною та юридичною особою (крім випадків, коли момент учинення правочину збігається з виконанням);

в) фізичних осіб між собою, на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (крім випадків, коли момент учинення правочину збігається з виконанням);

г) інші правочини, для яких письмова форма передбачена законом (ст.208 ЦК).

Згідно зі ст. 207 ЦК письмовою формою вважається фіксація змісту правочину у одному (договір, довіреність тощо) або у кількох документах (листи, телеграми тощо). Правочин також вважається вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

Обов’язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину.

У випадках, прямо зазначених у законі, або за погодженням сторін, недотримання простої письмової форми має наслідком недійсність правочину (ст. 218 ЦК). Зокрема, ЦК передбачає нікчемність правочину у випадках порушення вимоги про його письмову форму, якщо ним встановлюються засоби забезпечення виконання зобов’язання (ст. 547 ЦК).

5. Правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

6. Державній реєстрації підлягають ті правочини, щодо яких така вимога прямо встановлена у законі (ст. 210 ЦК). Наприклад, ст. 657 ЦК передбачає обов’язкову письмову форму з нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією для договорів купівлі-продажу земельної ділянки,

Date: 2016-07-22; view: 452; Нарушение авторских прав