Техно-капіталістична апологетика

Як вже зазначалося раніше, в основі збільшеної здатності для створення достатку лежить ефемеризація або можливість робити «більше з меншого». Закон Мура, який являє собою явище коли комп’ютерна потужність або продуктивність чипа по суті подвоюється кожні 18 місяців, на сьогоднішній день проявляється в будь-якому виді основаної на інформації технології (749). Наприклад, застосування автоматизації праці, що є комбінацією робототехніки та програмування, обидва з яких в своєму походженні визначаються інформацією, відображає те, як самі засоби виробництва стають інформаційною технологією, а отже і об’єктом експоненціального росту.

У фінансових термінах, результатом цієї моделі стали більш дешевші цінові показники оскільки відповідна ефективність зменшує витрати до найбільш дозволеного рівня. Це можна побачити у різкому зростанні кількості недорогих та тепер уже повсюдних технологій, таких як, наприклад, мобільні телефони. В абсолютній абстракції, при однакових умовах, припускаючи, що суспільство буде підтримувати лише поточний спектр споживчих товарів, багато виробничих тенденцій мають можливість наблизитися до «майже нульової» вартості. Враховуючи це, постає питання: на якому рівні такого зниження мінової вартості (ціни) сама вартість стає настільки незначною, що вона сама по собі стає спірною як економічний фактор? Чи можемо ми очікувати, що такий потенціал може проявитися на такому прогнозовано високому рівні в ринковій системі?

Відповідь – ні. Ринок ніколи не створить такого великомасштабного, суттєвого, пост-дефіцитного передбачуваного зменшення в загальному через його головну потребу в

748 Для довідок: Coke, Ford join forces to juice supply of plant-based plastic

(http://www.greenbiz.com/blog/2012/06/14/coca-cola-nike-ford-join-forces-juice-supply-plant-based-plastic)

749 Для довідок: Big Idea: Technology Grows Exponentially

(http://bigthink.com/think-tank/big-idea-technology-grows-exponentially)

дефіциті для того, щоб підтримувати грошовий оборот, а отже утримувати людей зайнятими. Важливо зазначити, що багато з цих сучасних технологічних рухів все ще виправдовують існування ринкового капіталізму, як засобу створення «достатку» приймаючи до уваги цей феномен загального зменшення витрат. У якості аргументу висувається, що розвиток даної продукції та збільшення попиту на неї сприяє «кращим» методам виробництва, а отже більші заощадження компанії означають більші заощадження для споживача. Таким чином це з часом робить доступними деякі товари для тих, хто не міг собі дозволити ці товари раніше. Якщо приймати це за чисту монету, то під цим спостереженням припускається, що з часом всі товари у своїй вартості будуть наближатися до нуля, якщо попит на даному ринку буде посилюватися.

Перша проблема, тим не менше, полягає в тому, що цей аргумент просто ігнорує широкий ряд загальної технічної неефективності, яка при правильному її розгляді та вирішенні даної проблеми, також може створювати те ж саме зменшення витрат. Іншими словами, тут помилково поєднується «ринкова ефективність» та «технічна ефективність». Загальним прикладом є глобалізація. В той час як дешева, примітивна праця країн третього світу може і допомогти знизити витрати даного продукту для споживача американського ринку, витрачена енергія, затрачені ресурси та вірогідно негуманні створені експлуатаційні умови, що сприяють «ціновій вигоді» при широкому розгляді насправді являють собою глибоку та руйнівну неефективність.

У якості відступу можна зазначити, що в той час як це дійсно є правдою, що певні типи технологій, зазвичай пов’язаних з комп’ютером є сьогодні широкодоступними для багатьох, хто в іншому випадку не міг би їх собі дозволити, це є результатом наукової винахідливості, а не ринку. Багато традиційних економістів сьогодні постійно стверджують, що «якби не було капіталізму…» і так далі. Правда в тому, що ринок є нічим більше ніж системою стимулювання та постачання і в той час як прибуткова мотивація можливо інколи і пов’язана з високим рівнем технічного прогресу, що сприяє досягненню вищого потенціалу виробництва посилюючи феномен «виготовлення більшого з меншого», це всього лише один імовірний результат із багатьох. Тут можуть застосовуватися багато інших високоприбуткових засобів, які мають нульовий, якщо не негативний ефект у досягненні самого пост-дефіциту.

Можливо найкраще думати про це як про само-обмежувальний поріг. Прибутковою метою в ефективності витрат є залишатися «конкурентним» порівняно з іншими виробниками, в той же час природно намагаючись отримати максимальний прибуток для того, щоб продовжувати платити працівникам та зберегти структуру компанії. Це є спонукальним рівнянням. Очевидно, що жодна компанія не хоче зробити себе непридатною намагаючись досягнути стану надзвичайно високої ефективності.

Більше того, культура прибутку є недалекоглядною за своєю природою. Це означає, що коли приходить момент прийняття рішення пов’язаного з ефективністю витрат, то буде шукатися найлегший та найбільш прямий шлях впровадити відповідні зміни. Це, знову ж таки, може означати різницю між оновленням технічної діяльності для того, щоб бути більш ефективним у процесі фактичного виробництва – та просто передачею певних функцій до країни, що розвивається, де можна дуже мало платити через існуючу там бідність – що може краще виглядати на папері в плані заощадження витрат. Ринок не бачить різниці між цими двома варіантами. Рішення базуються лише на торговій вартості, а кінцевий результат як правило виправдовує засоби.

Отже, з плином часу, ринкові процеси можуть і справді продовжувати робити певні товари високого попиту більш доступними для тих, хто не міг їх собі дозволити раніше. Однак, це не є доказом того, що результатів по-справжньому орієнтованого на постдефіцит суспільства можна в цілому досягнути в тій же структурі. Справжнього прогресу в створенні достатку можна досягнути лише через безпосередній перегляд суспільства для затвердження постдефіцитних намірів та видалення зацікавленості в збереженні дефіциту, яка на сьогодні є загальнопоширеною. В такому висновку також не враховується широкий ряд інших великомасштабних проблем ефективності, які є властивими для ринкового капіталізму стосовно культурної та екологічної стійкості, які будуть обговорюватися більш широко в інших есе.

У якості заключного слова можна сказати, що дебати про «технологічне безробіття» так само стали потужним відкриттям у цьому протиріччі усвідомлених намірів. Захисники капіталізму ховаються за ідеєю, що в той час як технології заміняють людську працю, вони також і створюють її. В той час як це могло бути правдою у минулому, яке повільно відходить назад, все більш явними стають зовсім інші реалії (750).

По-перше, експоненціальне прискорення, яке сьогодні відбувається, в значній мірі випереджає освітню адаптацію людини. У процесі втрачання і створення робочих місць, який відбувається в сучасному світі, не існує співвідношення 1:1. При об’єктивному розгляді застосування машин, враховуючи експоненціальні тенденції, можна побачити, що втрачання робочих місць на сьогодні та можливості втрачання робочих місць у майбутньому є величезними. Цікавим тут є те, що цей самий процес автоматизації грає значну роль у створенні достатку, навіть хоча і компанії, в своїй логіці переслідування прибутку, використовують її для заощадження грошей. Результатом є комплексна дихотомія з меншою кількістю працівників, а отже і меншою кількістю доступних грошей, тобто купівельною здатністю.

З усіх симптомів занепаду капіталістичної моделі цей феномен технологічного безробіття є просто одним з найбільш глибоких, оскільки він дійсно проявляє протиріччя функцій системи. Капіталізм припускає, що попит на людську працю буде майже однаковим і всеохоплюючим. Проте, якщо дешевшим є найняти машини для виконання ролі людини, то як тоді ми отримаємо «витрачання грошей» людьми, які, як робоча сила, тепер були заміщені цими самими машинами? Як машини можуть продовжувати здійснювати виробництво без «підживлення» грошового обороту?

В решті решт, аргумент щодо пониження вартості в межах контексту капіталізму просто не працює оскільки він припускає пряме врегулювання балансу між ціною та зниженою собівартістю (заощадження грошей завдяки механізації для зниження кінцевої ціни товару) для того, щоб задовольнити купівельну здатність тепер вже ненайнятих споживачів (ті робочі місця, які були замінені завдяки механізації), яка постійно зменшується.

Єдиний метод за яким це могло би працювати це якщо усунути сам прибутковий стимул, що по суті є неможливим якщо ми все ще будемо мислити в межах контексту ринкової економіки. Єдина причина по якій компанії застосовують технології для заміни людської праці і з якої треба починати це заощадження грошей та посилення своєї конкурентної позиції на певному рівні в загальній економіці. Такі наміри руйнують будь-яке розподільче збалансування між купівельною спроможністю та заощадженням коштів.

750 Для довідок: Coming to an office near you

(http://www.economist.com/news/leaders/21594298-effect-todays-technology-tomorrows-jobs-will-be-immenseand-no-country-ready)

- СПРАВЖНІ ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ -

«За останні 100 років світ змінився набагато більше ніж за будь-яке інше століття. Причина цьому є не політичною чи економічною, а технологічною – технології, які випливають безпосередньо з прогресу в базовій науці (751)»

- Стівен Гокінг

Загальний огляд

В Греції, економіка означала управління домашнім господарством (752). Визначаючими якісними атрибутами економіки є рівень її «ефективності». В протилежність практикам «ринкової ефективності», яка поширена сьогодні, ця форма ефективності пов’язана з фізичними системами – а не із взаємодією «грошей», «ринку» та іншими сумнівними культурними вигадками (753).

В цьому процесі фізичної еволюції, ми неодмінно приходимо до набору взаємопов’язаних компонентів, які відповідно називаються економічними факторами. Знову ж так, ці компоненти, на відміну від більшості фінансових теорій, які мають місце в сучасному світі сьогодні, не мають нічого спільного з актом торгівлі і тому подібним. Скоріше вони включають у якості факторів справжні технічні процеси, а отже тенденції, потенціали та вимоги до виміру, які є необхідними для оптимізованої системної організації протоколів індустріального видобутку, виготовлення, розподілу, проектування, переробки і тому подібне.

Тим не менше, заради кращого розуміння варто зазначити, що навіть якщо цей тип економічного мислення є сильним відступом від традиційних економічних теорій, які основуються на грошах і які ми переживаємо сьогодні, в цьому есе ми все таки будемо розглядати ці компоненти економіки основаної на ресурсах в контексті традиційних «мікроекономічних» та «макроекономічних» категоріальних відмінностей так, як це робиться в загальноприйнятих підручниках з грошової економіки.

Макроекономічні компоненти пов’язані зі взаємозв’язками фізичної системи найвищого рівня, які ми можемо осягнути. Мікроекономічні компоненти пов’язані з певними специфічним галузями промисловості або секторами, які зазвичай пов’язані з виробництвом єдиного продукту, регіональним розподілом та специфічними регенеративними аспектами (про це йтиметься більш широко пізніше в цьому есе). В більш широкому сенсі на рівні системи, макроекономічні компоненти також як правило керують логікою пов’язаною з мікроекономічними аспектами. Наприклад, макроекономічний атрибут глобального управління ресурсами має універсальне відношення до відповідного розвитку мікроекономічної діяльності, як наприклад, до ефективності проектування продукту (яка неодмінно використовує такі глобальні ресурси).

Тим не менше, перед тим як розглянути ці компонентні фактори, на черзі стоїть подальше обговорення систем та того, що насправді являють собою наші соціальні цілі.