Підсилювачі ефективності

Ми будемо називати це «підсилювачами ефективності» і наступний список представляє приклади необхідних структурних економічних та соціальних змін, які допоможуть досягнути цієї оптимізованої ефективності.

1) Усування тиску зайнятості заради доходу або «заробітку на життя».

В ринковій моделі, кожен структурно примушується бути зайнятим у певній формі торгівлі заради виживання, чи є це праця в торгівлі заради зарплати або створення продукту, який потім поширюється заради прибутку (714). В той час як цей загальний тиск часто нав’язується як спонукальний механізм задля соціального «прогресу», насправді він значною мірою зменшує загальну ефективність, так само як і креативність та інноваційність. Це створює спектр марнування ресурсів та часу через інтерес у створенні прибутку та тиск до виробництва, часто при відсутності наявного попиту.

Намір та потреба робити «щось» для того, щоб отримати дохід задля виживання наполегливо продовжують існувати не дивлячись на наші сучасні реалії, при яких суспільству не обов’язково, щоб кожен приймав участь у економічному процесі. В ПрРОЕ, ідея, що всі повинні щось виробляти чи продавати розглядається у якості

712 Дивіться есе «Розлад системи цінностей».

713 Джерело: Ongoing global biodiversity loss and the need to move beyond protected areas: a review of the technical and practical shortcomings of protected areas on land and sea (http://www.int-res.com/articles/theme/m434p251.pdf)

714 Єдині два виключення з цього є або піти жити за межами самої цивілізації, що завдяки законам про власність є по суті неможливим або отримати достатньо багатства для старту через ринок або у спадковість, де немає потреби для подальшої торгівлі заради виживання. Останнє звісно не є доступним для всіх в умовах ринкової економіки будь-якого роду.

контрпродуктивної враховуючи тенденції ефемеризації та сьогоднішню потребу в орієнтації суспільства на стійкість.

2) Усунення орієнтації продукції на соціальні класи

Соціальна стратифікація, яка є природним наслідком ринкового капіталізму, створює потребу виготовляти спектр якостей для певного виду товару (715). Цей спектр не базується на варіації використання або володіння товаром відповідно до персональних потреб та інтересів індивідів. Скоріше, кожен стандарт якості призначений для його купівлі (або для того, щоб бути «доступним») відповідним класом доходів.

Це створює погану якість товарів для того, щоб задовольнити вимоги доступності для споживачів з низьким рівнем доходів, а отже створює непотрібне марнування. В цій стратегічно новій стійкій моделі, товар не створюється для того, щоб бути «дешевим» за відносними стандартами просто для того, щоб він підходив нижчим класам демографічних купівельних моделей. В ПрРОЕ не існує нижчих демографічних класів.

3) Усунення неефективності, яка характерна конкурентним практикам.

Конкуренція між бізнесами породжує чотири базові форми непотрібної неефективності, а це в свою чергу проявляється у якості марнотратства:

(a) Патентована несумісність споріднених компонентів товарів (відсутність стандартизації)

(b) Марнотратна різноманітність товарів однакової категорії, що випускається конкуруючими підприємствами

(c) Навмисне послаблення товару задля посилення обороту (заплановане застарівання)

(d) Характерні недоліки товару через пошук ефективності витрат (внутрішнє застарівання)

Що стосується пункту (a), то в стійкій економіці буде існувати універсальна стандартизація всіх споріднених категоріальних компонентів де це є можливим. В 1801 році, чоловік на ім’я Елі Уїтні був можливо першим, хто застосував стандартизацію практичним чином. Він виробляв мушкети і в його часи не було шляху заміняти частини різних мушкетів, навіть хоча вони були однаковими в загальному дизайні. Якщо якась частина мушкета ламалася, вся рушниця ставала непотрібною. Уїтні розробив інструменти, щоб це зробити і після 1801 року, всі частини були повністю взаємозамінними.

Хоча сьогодні більшість вважає цю ідею здорового глузду продуктивною серед глобальної промислової спільноти, увіковічення патентованих деталей компаніями, які хочуть, щоб споживач докупляв будь-які необхідні деталі напряму від них, ігноруючи можливість сумісності з іншими виробниками, створює не лише велике марнотратство, але й також великі незручності.

Так само, що стосується пункту (b), в сучасній моделі постійно породжується марнотратна різноманітність категоріальних товарів, що створюється конкуруючими підприємствами. В той час як це є менш очевидним для багатьох, загальна конкурентна природа ринку продовжує утримувати нові ідеє невидимими від конкурентів впродовж їх

715 Всі створені товари набувають класового взаємозв’язку. Спектр може простягатися від типу надзвичайно дешевої продукції, яку можна знайти в магазинах «Все по 10 грн.» (англ. “99 Cent” store), де можна купити пластиковий годинник, який має низьку цілісність проти надзвичайно розкішних товарів, які можуть собі дозволити лише найбільш багаті люди у світі.

Термін «Ефект Веблена» був навіяний роботами Торстейна Веблена через його спостереження про престиж, що створюється товарами з надзвичайно високими цінами, які перевищують їхню корисність.

http://www.investopedia.com/terms/v/veblen-good.asp

розвитку. Потім товар, який ймовірно має певні загальні покращення відповідних характеристик, виробляється для купівлі. Як тільки ця характеристика попадає на ринок, вона потім пізнається та оцінюється конкуруючими підприємствами і гонка подальших покращень рухається далі, назад-вперед.

В той час як багато хто стверджує що ця «творча війна» є рушійною силою розвитку та інновацій відповідного продукту або результату, негативним та непотрібним наслідком є швидке, марнотратне фізичне застарівання характерне для кожного «циклу» виробництва. Іншими словами, якщо однією компанією були досягнуті покращення видатної характеристики стільникового телефону, інша компанія на етапі основного релізу, яка вже почала масове виробництво своєї версії телефону без цього удосконалення негайно створює стан застарівання, результатом чого є менш оптимізовані продукти, чому можна було б запобігти якби виробники працювали разом, як одне промислове ціле замість того, щоб приховувати прогрес та конкурувати.

Так само можна поспорити, що лише через ціну та моделі споживчого інтересу можна досягнути визначення того, що має «попит», а що ні, оскільки правда полягає в тому, що можна досягнути більш швидкої комунікації між механізмом розробки та споживачами (716). Це є обхідним шляхом, щоб обійти техніку схвалення чи відкидання через «ціну-попит», що є також марнотратним, оскільки це в багатьох випадках вимагає появу виробництва до повного розуміння справжнього попиту.

Врешті решт, глобально взаємопов’язана система проектування та виробництва орієнтована не на конкуренцію, у якій дані знаходяться у спільному користуванні з часом сприяла б можливості передбачати покращення компонентних характеристик. Це означає, що індустрія змогла б зрозуміти які зміни грядуть базуючись на прогресивних тенденціях та проектувати більш ефективно в очікуванні цих прийдешніх змін.

Що стосується пункту (с) або того, що називається «заплановане застарівання», то інтерес у тому, щоб продукт ламався або був менш оптимізованим для того, щоб мотивувати повторну покупку того ж базового товару не буде більше стимулюватися. Практика навмисно розробленого застарівання була прихованою частиною індустріального підходу з середини 20го століття коли інтерес в створенні економічного зростання був високим (717).

В ПрРОЕ цей інтерес вилучається оскільки не існує ринкового стимулу до переслідування повторних покупок, а тому тут можуть бути застосовані більш оптимізовані стратегії ефективності, міцності та стійкості.

Що стосується пункту (d) або, як тут його названо, «внутрішнього застарівання», то вся конкуренція за долю ринку намагається зменшити вартість виробничих факторів до будь-якого можливого рівня для того, щоб залишатися доступним на ринку, а отже щоб умовити споживачів купити одну версію або «бренд» одного товару замість іншого. Це проявляється в американській ринковій культурі як «виробляти якомога кращі товари за якомога нижчими цінами».

Ця властива пошуку зниження витрат неефективність створює, як систематичний результат, менш ефективні в технічному сенсі товари негайно під час виробництва. Економія при проектуванні та виробництві заради збереження грошей може розглядатися як «економічно ефективна» в ринковому контексті, але очевидно це є економічно неефективним у реальному світі (фізичному контексті), оскільки з часом це створює непотрібне марнотратство. Тут ми не намагаємося сказати, що немає меж оптимізації виробництва враховуючи той факт, що справжнє проектування може відбуватися лише в цілому, з урахуванням стану ресурсів в будь-який певний момент часу та пов’язаних з цим обмежень. Тут мова йде про те, що використання звичайної «ефективності витрат» орієнтованої на прибуток для обмеження якості продукту є повністю ненауковим методом для прийняття рішень такого типу.

716 Це буде обговорюватися в есе «Індустріальне управління».

717 Для довідок: Ending the Depression Through Planned Obsolescence, Bernard London, 1932 р.

4) Видалення відносин власності, які створюють ізоляцію у користуванні, на користь спільному доступу

Як було показано на попередньому прикладі, який стосувався автомобілів та часу їх використання, в ПрРОЕ система власності замінюється на систему доступу, яка створює більш гнучкі засоби для товарів спільного використання, які не потрібні на постійній основі одній людині. Загальнопоширеними прикладами можуть бути житло для відпочинку, транспорт, сезонне обладнання, інструменти, обладнання для виробництва і тому подібне.

У якості відступу можна сказати, що крім загального повсюдного скорочення виробництва на одиницю корисного часу на людину, це може сприяти більшим формам ефективності так само як і зручності. Ми можемо уявити собі, наприклад, як подорожі аеропортами або залізницею перепроектовуються таким чином, щоб сприяти доступу до різноманітних товарів локально і в таких масштабах, що ідея «пакування» валіз стане просто більше не потрібною. Лише одна ця, на перший погляд, незначна зміна позитивно вплинула б на черги, так само як і на зберігання речей при транзиті, техніку для обробки багажів і так далі. При детальному розгляді виявляється, що низка полегшень є насправді доволі довгою.

Одяг, інструменти комунікації, розважальні товари і тому подібне, все це можна зробити доступним в аеропорту призначення або аналогічній будівлі по прибуттю. В той час як це є чужою для багатьох ідеєю, особливо враховуючи «персоналізовано» орієнтовану природу нашої культури, зменшення давки в зв’язку з відсутністю необхідності тягнути великі сумки і тому подібне може змінити ці сучасні цінності, враховуючи збільшення полегшень. В будь-якому випадку, все це зводиться до персонального вибору. В абстракції, людина буквально може жити без необхідності переміщувати майно взагалі, пересуваючись по світу за своїм бажанням, без орієнтованих на власність незручностей.

Знову ж таки, полегшення засобів доступу, де речі можуть поділятися, зробить можливим отримання набагато більшої користі з товарів разом з пропорційним зменшенням у виробництві, що в іншому випадку було б неможливим у сучасній моделі. ПрРОЕ шукає можливості створити достаток доступу, а не достаток власності.

Важливо також відмітити, що власність це не емпірична концепція, якою є тільки доступ. Власність це протекціоністська вигадка. Доступ є реальністю людських та соціальних умов. Для того, щоб людина в дійсності «володіла», скажемо, комп’ютером, вона повинна була б особисто прийти до технологічних ідей, які дозволили цьому комп’ютеру працювати разом з ідеями, які містять в собі інструменти для його виробництва. Це в буквальному сенсі є неможливим. В реальності, не існує такої речі як емпірична власність. Існує лише доступ та спільне користування, незалежно від того, яка соціальна система при цьому використовується.

5) Основана на проектуванні переробка є обов’язковою технічною умовою, що стимулюється максимізуючи повторне використання ресурсів.

Всупереч нашій інтуїції, в природному світі не існує такої речі як відходи. Людство надає дуже мало уваги ролі матеріальної регенерації і тому, як всі наші практики проектування повинні це враховувати.

У якості відступу можна відмітити, що найвищий ступінь такої переробки буде поступово з’являтися у формі нанотехнологій. Нанотехнології будуть поступово сприяти здатності створювати товари починаючи з атомного рівня і так само розбирати ці товари назад до рівня сировинних атомів. Звісно, в той час як цей підхід з’являється на шляху до майбутнього, тут не мається на увазі, що така нанотехнологія є для нас так само необхідною в даний момент часу, для того, щоб бути успішно регенеративними або забезпеченими.

Сьогодні, індустріальна переробка є більше об’єктом пізнішого розгляду ніж об’єктом фокусування. Компанії продовжують робити такі речі, як наприклад, нерозсудливо покривати матеріали певними хімікатами, які насправді спотворюють властивості самого матеріалу, роблячи цей матеріал менш придатним для сучасних методів переробки. В загальному, стратегічна переробка є головним першоджерелом для підтримки достатку. Кожне звалище на Землі це лише марнування потенціалу.

Закон збереження маси каже про те, що в будь-якій системі, в якій переміщення матерії та енергії є закритим, маса системи повинна залишатися постійною протягом усього часу, оскільки системна маса не може змінюватися кількісно якщо до неї нічого не додається або з неї нічого не видаляється. Кількість маси «зберігається» протягом усього часу. Цей закон природи означає, що маса не може ані створюватися ані знищуватися. Використання ресурсів людським суспільством можливо краще за все розглядати як процес розумної реорганізації, а не як «використання» та «відкидання».

6) Використання матеріалів на певну одиницю продукції стратегічно розраховуються задля того, щоб забезпечити використання найбільш сприятливих матеріалів та матеріалів, які перебувають в достатку і які є на даний момент відомими.

Як буде більше описуватися в есе «Індустріальне управління», створюється нова модель оцінки, що орієнтується на матеріали базуючись на певних параметрах ефективності. Двома критичними параметрами є матеріальна «сприятливість» та загальний стан «достатку» матеріалу.

Сприятливість означає те, наскільки відповідним є запропоноване використання, базуючись на властивостях матеріалу. Достатність стосується того, скільки цього матеріалу є доступним, а отже стан його дефіциту. Коли скласти це все разом, то Ви зважуєте величину сприятливості з величиною, яка характеризує наскільки доступним є матеріал та який вплив він справляє порівняно з іншими матеріалами, які можливо є більш або менш сприятливими та перебувають у більшому або меншому достатку. Іншими словами, це порівняння синергетичної ефективності, яке забезпечує те, щоб матеріали які використовуються були оптимальними для свого призначення.

Можливо найкращим прикладом цього є будинок або будівництво житла. Загальнопоширене використання деревини, цегли, гвинтів та широкого ряду деталей, які є типовими для звичайного будинку, є неефективним в порівнянні з більш сучасними, спрощеними, рясними заводськими або формованими матеріалами.

Як повідомляється, традиційний будинок на 2000 квадратних футів потребує близько 40-50 дерев. Порівняйте це з будинками, які можуть сьогодні створюватися завдяки заводським процесам, таким як формова екструзія з простими екологічними полімерами, бетоном, а також іншими легкими у формуванні та рухомості методами. Такі нові підходи мають дуже малий екологічний відбиток в порівнянні з вирубуванням нами світових лісів задля деревини. Будівництво будинків на сьогодні є одним з найбільш інтенсивних та марнотратних в плані ресурсів індустріальних методів у сучасному світі, у чому немає необхідності.

7) Сприятливість дизайну до автоматизації праці.

Чим більше ми адаптуємося до поточного рівня швидкісних, ефективних виробничих процесів, тим більший достаток ми можемо створити. Більшість виробничих підходів зазвичай поділяють працю на три категорії: людська зборка, механізація та автоматизація. Людська зборка означає ручне виробництво. Механізація означає використання машин для допомоги людським робітникам. Автоматизація означає відсутність людського втручання в процес.

Уявіть якщо Вам потрібен був би стілець і було б три типи дизайну. Перший є складним та комплексним і в даний момент може бути виконаний лише ручним способом. Другий є більш модернізованим, де його частини в більшості можуть бути виготовлені машинами, але в кінці вони повинні складатися вручну. Третій це стілець, який виготовляється єдиним машинним процесом, повністю автоматизовано.

Цей останній тип дизайну стільця був би метою проектування у цьому новому підході. Що тут потрібно зробити так це скоротити численність необхідних конфігурацій автоматизованих машин. Уявіть собі, що Вам потрібен завод оснований на роботизованих технічних процесах, який зможе виготовляти не тільки автомобілі, він буде здатним виготовляти практично будь-який вид індустріальних машин чи товарів, які сумісні з тим же базовим набором сировинних матеріалів. Це б значною мірою посилило продуктивність.

Найлегший спосіб зрозуміти цю тенденцію спрощення це розглянути силу цифрового програмного забезпечення і того як одна частина апаратних засобів (тобто комп’ютера) може тепер служити великій кількості запрограмованих ролей. Найкращим прикладом такої «дематеріалізації», як її можна назвати, є сучасний мобільний телефон. Завдяки широким програмним додаткам, які сьогодні є доступними для таких «розумних телефонів» (англ. “smart phones”), від медичних вимірювань до повних музичних синтезаторів, функціональність цих маленьких комп’ютерів, які поміщаються в одній руці, на сьогодні дозволяє виконувати майже незліченну кількість ролей.

Колись давно, до цифрової ери, такі ролі потребували зазвичай одну апаратну конфігурацію для кожної окремої задачі. Сьогодні, будь-яка базова операційна система може приводити в дію надзвичайно велику кількість запрограмованих функцій, які всі містяться в одному маленькому пристрої. Ця логіка застосовується до характеру фізичного машинного виробництва, оскільки це лише справа часу коли акт виробництва широкого ряду товарів зможе виконуватися маленькими, модульними механічними системами, рівно так само як цифрова операційна система може керувати майже незліченною кількістю запрограмованих функцій.

8) Обслуговуючі проблеми, які були результатом попереднього, неефективного економічного процесу зменшуються або повністю усуваються.

Ця ідея часто є важкою для розуміння, оскільки ланцюг причинності, який є результатом єдиної загальної неефективності може бути досить широким та складним. Наприклад, вирішення однієї лише проблеми з дефіцитом питної води має величезний потенціал для попередження хвороб. Величина праці та ресурсів, яка була використана на лікування цих пізніше вилікуваних хвороб може знайти інше застосування. Достаток енергії має ті ж самі реалії, оскільки енергія є двигуном всієї людської діяльності. Чистий, надійний, відновлювальний стан абсолютного достатку енергії мав би величезний ефект на виробництво та достаток виробничої потужності для майбутнього суспільства.

Більше того, намагання задовольнити людські потреби та усування професій пов’язаних з «працею заради прибутку», які часто не мають реальної технічної функції, призвело б до нових можливостей в освіті, що посилювалося б стимулом до переслідування персонального інтересу, а отже з’явилася б свобода від тиску, який відволікає від сфери інтересу, оскільки сама соціальна модель уже подбала б про питання виживання та добробуту. Важко собі уявити вибух креативності, який стане можливим коли цей тиск буде усунутий і суспільство отримає змогу ясно мислити.

9) Посилення «групового мислення», яке означає комунікацію між людьми та загальне користування ідеями, призведе до постійного пришвидшення прогресу.

Так само як і в попередньому пункті, Інтернет став потужним інструментом для досліджень та розвитку ідей. В той час як дослідження та розробки «з відкритим кодом» (англ. “open-source”) отримують достатньо багато уваги сьогодні, зараз ми сфокусуємося на можливості використання комунікативної сили Інтернету для створення глобального діалогу про будь-яку певну технологію або ідею, що буде сприяти такому типу інтерактивного розвитку, який ми ніколи до цього не бачили.

Зміна правил гри

Обговорення прогресивних технологій, які можуть значною мірою видозмінювати хід розвитку майбутнього та сприяти досягненню пост-дефіциту не були центральною темою цього есе, оскільки тут дуже легко просто припустити можливість спекуляцій. Велика кількість «футуристів» робили це з різними результатами і часто все це залишає аудиторію з невиразними, передчасними очікуваннями, коли ця сама аудиторія чекає коли нарешті настане розвиток тієї або іншої нової технології.

Тим не менше, відкидати такий потенціал є так само поспішним рішенням. Правда полягає в тому, що наша здатність прискорювати такі зміни зводиться до нашого фокусування. Точно так само як Манхеттенський проект (англ. «Manhattan Project») спромігся об’єднати нескінченну кількість вчених для досягнення єдиної кінцевої мети (настільки жорстокої наскільки може бути будівництво атомної бомби), ідея проектів глобальної мережі для стрімкого прискорення нових технологічних можливостей є лише питанням вибору. Ми можемо тільки уявити собі прогрес будь-якого проекту якщо достатньо умів об’єднаються разом для того, щоб працювати над ним одночасно, організованим чином. Лише один цей світовий підхід «відкритого коду» вірогідно має необмежені можливості.

Більше того, на горизонті не видно недостачі трансформаційних або «підривних» технологій, які можуть радикально змінити індустріальний ландшафт. Штучний інтелект, робототехніка, біотехнології, 3D-друк, безмежні обчислювальні потужності та нанотехнології є лише деякими з них. Кожна з цих сфер, що розвиваються, має широкий ряд застосувань задля посилення ефективності. Дуже важко точно вгадати як вони будуть розвиватися або, що є більш важливим, як вони проявлять себе в синергії, але ми точно знаємо, що у більшості випадків тенденції розвитку експоненціально посилюються.

Наприклад, об’єднання 3D-друку, нанотехнологій, штучного інтелекту (AI) та робототехніки назавжди змінить стан виробництва, причому змінить його настільки сильно, що будь-яка людина зможе мати виробничу систему розміром з гараж прямо у себе вдома для виробництва практично будь-чого, що їй може знадобитися. Знову ж таки, в той час як такі футуристичні та на перший погляд «науково-фантастичні» припущення не є необхідністю для того, щоб довести нашу сучасну, реальну здатність створити достаток, ці нові сфери, що зараз з’являються, не повинні залишатися непоміченими, оскільки вони мають великий вплив, при їх правильному використанні (718).

В 19му столітті, алюміній був більш цінним ніж золото, хоча технічно він є одним з тих елементів, які є у світі в достатньо великій кількості. Тим не менше, до відкриття електролізу, його було надзвичайно важко отримати. Як тільки було винайдено цей технічний процес, майже за ніч дефіцит цього матеріалу швидко відпав. Сьогодні, ми маємо тенденцію використовувати алюміній де тільки можна придумати. Важливо

718 Що стосується таких матеріалів, то поява таких нанотехнологій, як вуглецеві нанотрубки (CNT), які можуть бути упорядковані відповідним чином, щоб створити те, що отримало назву «папір Бакмінстера» (англ. “Buckypaper”) є прикладом величезного потенціалу. «Бакіпапір» є макроскопічною сукупністю вуглецевих нанотрубок, які носять ім’я Річарда Бакмінстера Фуллера. Тонкий як папір та легкий на вагу, він важить одну десяту ваги сталі при тому що є потенційно у 500 разів міцнішим за сталь коли його листи складаються для формування композиту. Він також може проводити електрику так само як мідь або кремній. Цей синтетичний матеріал, який виготовляється з карбону, що перебуває в достатку, може стати фундаментом для революції нових синтетичних матеріалів, які знаходяться за межами дефіциту.

пам’ятати про цю драматичну історичну зміну, оскільки такий же прогрес відбувається в багатьох інших дисциплінах, часто непомітний для розуміння більшості людей і далеко за межами їхніх очікувань. Точно так само, вищезгадані технології лежать на шляху до того, щоб різко змінити світ.