Психологічні особливості лідерської активності у підлітковому віці

Підлітковий вік – період інтенсивного розвитку самосвідомості, формування самооцінки і емоційно-ціннісного ставлення до себе. У цей період формуються основні риси характеру особистості, відбувається розширення життєвого простору та соціального оточення. Дедалі більшого значення набуває система переконань, нових потреб, інтересів, ідеалів, які визначають напрям життєвої активності, ставлення до оточення, самого себе, громадянських обов’язків.

Для внутрішньої позиції підлітка стає значущою потреба знайти і зайняти своє місце в групі однолітків, завоювати авторитет, повагу, симпатію і увагу товаришів.[1] Особливо загострюються почуття, пов’язані з усвідомленням свого «Я», власної гідності. Пошук друзів, спілкування з ними стають важливим джерелом емоційних переживань підлітків.

Ефективність діяльності особистості в колективі багато в чому залежить від її активності та ініціативності, від уміння налагодити стосунки з членами групи, виявити свої можливості і т.д. У цих стосунках особливе місце займає такий феномен, як лідерство. [2] Сьогодні лідерство прийнято розглядати як двосторонній або інтерактивний процес, за якого лідер не односторонньо впливає на послідовників, а сам знаходиться під їхнім впливом. Таким чином, відбувається постійний ціннісний обмін, результатом якого є соціальна зміна.

Аналіз соціально-психологічної літератури з проблем лідерства засвідчив, що існують різноманітні точки зору щодо сутності цього поняття. Його розуміють як мету (Дж.А.Юкл), процес (Б.Басс, Р.Кеттел, Дж.Хоманс, В.Шеклтон), результат (О.Скрипніков), продукт (К.Х.Бланшард, В.Х.Врум, П.Херсі,), функцію (Р.Бейлз, Ф.Слеттер), засіб (І.Вешлер, Ф.Массарик), форму (Н.Жеребова, Б.Паригін, О.Петровський, Л.Уманський), систему (Р.Кричевський, М.Рижак), чинник (Л.Орбан-Лембрик, Ю.Луньов), фокус (Р.Стогдил), міжособистісну взаємодію (І.Валер, Ф.Массарик, Р.Таннекебар), тип відносин (Р.Танненбаум, Р.Хаус), здатність впливати на індивідів та групу (Н.І.Алексєєва, С.А.Багреців, І.Д.Бех, Дж.Террі, Р. Веккіо, Р. Ділтс).

Ф.Д.Карделл називає лідерство «одним із чисельних архетипних образів і джерел нашої загальної здатності до життя і безперервної еволюції на планеті».[3] Лідер – це людина, яка задовольняючи власний егоїзм, реалізує суспільний інтерес. Це особистість-вектор, оперативний центр чисельних відносин і функцій; це той, хто вміє служити, змусити функціонувати, здатен створити гармонію взаємовідносин між усіма.[4]

Лідер – це людина, яка, з одного боку, переймає сформований ціннісний устрій суспільства, а з іншого – робить спроби його розумної корекції шляхом конструювання і впровадження ціннісно-нормативного ядра. Він веде групу, стимулюючи досягнення групових цілей і виявляючи при цьому більш високий рівень активності порівняно з іншими членами групи.

Особистість може стати лідером за умови, що вона знає і вміє більше, ніж інші, володіє певними культурними цінностями, має відповідний інформаційний рівень, уміє реалізувати свої можливості.[5] Д.В.Алфімов зазначає, що «ефективний лідер» – це особистість, яка має значний вплив на думку й поведінку членів групи та яка планує, організовує, контролює діяльність підлеглих задля розв’язання завдань, поставлених перед групою, передаючи їм своє бачення майбутнього й допомагаючи їм адаптуватися до нового.[6]

Б.Паригін виділяє вісім типів лідерів, класифікуючи їх за трьома ознаками: змістом діяльності (лідер-натхненник, лідер-виконавець, діловий лідер); за стилем лідерства (авторитарний і демократичний лідер) та характером діяльності (універсальний і ситуативний лідер).[7]

Л.Уманський і його школа розглядають такі типи лідерів в малих групах: 1) лідер-організатор; 2) лідер-ініціатор; 3) лідер-ерудит; 4) лідер-генератор емоційного настрою групи; 5) лідер емоційного тяжіння; 6) лідер-умілець.[8]

Лідерство є процесом психологічного впливу однієї людини на інших при їх взаємодії, яка здійснюється на основі сприйняття, наслідування, навіювання, взаєморозуміння. Починаючи з дитячих років, слідування за лідером сприймається усіма досить природно. Це батьки в сім'ї, вчителі в школі і герої, з якими молоді люди асоціюють себе. Лідерство засноване на принципі добровільності підпорядкування і вважається соціально прийнятним.

Вивчення питання про сутність лідерства у підлітковому середовищі призвело до необхідності розгляду лідерської активності як фактору розвитку дитини. Узагальнивши різні визначення, під лідерською активністю ми розуміємо комплексне, відносно стійке, динамічне особистісне утворення, яке характеризується певною системою ставлень людини до людей та до самої себе.

Зовнішньо вона виявляється у лідерській поведінці і діяльності. Як особливий стан діяльності вона характеризується позитивно вираженою суб’єктивністю; як актуальна потреба лідерська активність реалізується в системі цільових установок, мотивів, які визначають характер інтересів та переконань особистості, її включення в діяльність. В якості перетворюючої здатності лідерська активність проявляється в спеціальних знаннях, уміннях і навичках як стійка риса особистості.