Організація самостійної та індивідуальної роботи студентів.

Етапи підготовки лекції. Особливості використання лек­тором лінгвістичних, паралінгвістичних і кінетичних засо­бів впливу на аудиторію. Критерії оцінювання лекторської майстерності. Форми й порядок проведення практичних занять. Методи раціональної організації самостійної робо­ти студентів. Розроблення екзаменаційних білетів. Підго­товка й проведення іспиту і заліку. Порядок проведення державного іспиту. Форми самостійної роботи студентів та ії контроль з боку викладача.

4.1. Методика читання лекцій

Лекція — основна форма проведення навчальних за­нять у вищому навчальному закладі, яка призначена для засвоєн­ня теоретичного матеріалу. Як правило, лекція охоплює основ­ний теоретичний матеріал окремої чи декількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навча­льною програмою. Можливе читання проблемних лекцій, зміст яких стосується даної дисципліни, але не охоплений навчальною

програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими-фахів-цями для студентів і працівників вузів у спеціально відведений час. Лекції читають професори і доценти (викладачі) вузу. У ви­ключних випадках читання лекцій дозволяється викладачам за відповідним рішенням кафедри.

Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов'язаний пе­ред початком відповідного семестру подати на кафедру конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для цієї дисципліни. Лектор зо­бов'язаний дотримуватися навчальної програми за темами лек­ційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування на­вчального матеріалу, формах і способах доведення його сту­дентам.

Лекція з елементами проблемного навчання починається не з оголошення теми лекції, а зі створення перед студентами про­блемної ситуації, вирішуючи яку разом з аудиторією, лектор уво­дить своїх слухачів у світ знань нової інформації. Після того як удалося сформулювати проблему, її необхідно структурувати на 2—3 проблемні питання (у звичайних лекціях це еквівалентно основним питанням лекції). Тепер кожна проблема повинна бути сформульована самостійно. Кількість проблемних питань зале­жить від змісту проблеми та вміння педагога розчленити інфор­мацію на самостійні «порції» закінченої інформації. Кожна про­блема повинна бути чітко сформульована. Після структурування проблеми, окремі проблемні питання розміщуються у визначеній за значущістю послідовності, у якій рішення однієї проблеми сприяло б постановці наступної. Розроблена послідовність про­блемних ситуацій представляє план лекції в традиційному його розумінні.

Підготовка до виступу на лекції

Ораторське і педагогічне мистецтво — це засіб впливу на лю­дей і одночасно засіб керування ними. Успіх приходить, якщо ми враховуємо інтереси людей, їх психологічні особливості, потре­би, сприйняття і розуміння ситуації. Ораторське мистецтво — це мистецтво підготовки промови з конкретним впливом на розум, почуття і волю слухачів. Головне правило лектора — знати кому, що, де і як сказати. Відомий римський оратор Марк Тулій Цице­рон у своїй праці «Три трактати оратора» зазначав, що для досяг­нення мети під час своєї промови оратор повинен робити три ре­чі: 1) переконливо доводити свої ідеї; 2) впливати на волю і

почуття слухачів; 3) доставляти задоволення аудиторії. Тому ус­піх публічного виступу, як і тисячі років тому, залежить від знання прийомів ораторського мистецтва, культури мовлення і невпинної праці. Нагадаймо заповідь ораторського мистецтва: «Поетами народжуються, а ораторами стають».

Гарну мову дуже часто порівнюють з деревом, що росте, де корінь — спонукальний мотив, стовбур — головне питання, гіл­ки — допоміжні питання, листки — порівняння, квіти — ритори­чні прийоми. Результативність лекції залежить від багатьох фак­торів, зокрема, від ситуації, у якій вона читається; типу аудитори, з якою викладач працює; індивідуальних якостей самого лектора та ін. Студенти жартують над викладачами, виділяючи такі типи лекторів: «півні» — скльовують текст із конспектів; «солов'ї» — ті, що «співають», не дивлячись не тільки в конспект, а й на ау­диторію; «маятники» — постійно бігають по аудиторії, тримаючи в руках картки з опорним текстом. Ознакою ефективного, успіш­ного лектора, що вміє працювати з аудиторією, є здатність вико­ристовувати у своїй роботі сукупність стилів і жанрів виступів, усіх прийомів впливу на аудиторію, уміння швидко адаптуватися в новій ситуації.

Лекцію слід розглядати не тільки як засіб передачі інформації з голови викладача в голову студента. Насамперед лекція — це: засіб обміну думками; засіб полеміки (дискусії); форма управлін­ня навчально-творчою діяльністю студентів. У цьому контексті постає дуже важливе питання; чим визначається ораторська май­стерність педагога? Насамперед рівнем харизматичності, яскра­вою особистістю оратора, вмінням впливати на аудиторію, заці­кавити студентів практичною цінністю предмета, культурою мовлення. При цьому постійна праця і вдосконалення лекторсь­кої майстерності — умова гарного результату.

Чим більше ми врахуємо інтереси студентів, особливості їх сприйняття інформації, рівень підготовленості, потреби— тим більше в лектора шансів на успіх. Основою цього є вміння воло­діти словом, мистецтво викладача переконувати людей. Успіш­ному оволодінню лекторською майстерністю сприяє вивчення досвіду кращих ораторів, критичне оцінювання власного досвіду і прагнення до самовдосконалення.

За змістом і формою представлення інформації лекції поділя­ють на такі види: проблемні, інформаційні, підсумкові, консуль­таційні (оглядові), а за типом їх подачі слухачам — монологи (без акценту на реакцію аудиторії); діалоги (постійна взаємодія зі слухачами); дискусії (розкриття протиріч у ході лекції).

■■

Підготовка до лекції

Звичайно підготовка до лекції включає складання плану і пе­ріод збирання інформації. Після цього лектор структурує матері­ал і визначає час на його викладання. Лектору потрібно ретельно готуватися і відразу намітити: головні проблемні аспекти, змісто­вні елементи, технологічність викладання матеріалу, порядок і форми завершення лекції. При цьому бажано добирати приклади з практики і «моменти розрядки» (психологічного розвантаження аудиторії). Особливу увагу слід звернути на підбір наочних засо­бів (плакатів, таблиць, слайдів тощо). Важливо викладачеві на­лаштуватися на відповідну аудиторію (поставити себе на місце студента, який буде сприймати матеріал). Цей механізм психо­логічного «вживання» в інший образ у психології називається емпатією.

Крім матеріалу, викладеного в письмовій формі, існує екс­промт викладача, тобто ті факти, що згадуються за аналогією в процесі викладення основного матеріалу. Звідси висновок: ви­кладач повинен знати більше, ніж планує викласти за планом чи програмою.

Підготовка оратора до лекційного виступу

Ця підготовка включає такі етапи:

1) визначення типу виступу, який може бути: інформаційний (дає конкретний опис, виявлену закономірність, пропонує визна­чені результати); пропагандистський (необхідно переконати ау­диторію, надихнути, залучити до участі тощо); комбінаційний;

2) вибір стилю виступу, який може бути: науковим (характери­зується обґрунтованою аргументацією й академічністю); діловим (використовується серед підприємців, практиків); співбесідою (довірча розмова куратора з аудиторією);

3) визначення варіантів промови: а) зачитувати з конспекту, б) відтворювати по пам'яті, в) викладати вільно або імпровізува­ти. У залежності від типу і способу підготовки вибирається інди­відуальний варіант читання лекції;

4) визначення чіткої композиційної побудови лекції (вступ, основна частина, закінчення).

При цьому необхідно пам'ятати психологічну складову засво­єння інформації студентами залежно від форми подання інфор­маційного матеріалу. Наприклад, якщо студенти сприймають на­очний матеріал — працює зорова пам'ять, сприймають інфор­мацію на слух — слухова пам'ять, вступають у полеміку —

починають міркувати. Багатьма дослідженнями визначено, що для підвищення ефективності сприйняття інформації лектору необхідно використовувати комплексний підхід.

Кожен черговий лекційний матеріал викладач компонує на­вколо головної ідеї («опорної бази»). Бажано, щоб навчальний матеріал однієї лекції можна було розібрати за 2 академічні години (одна пара) з логічним її завершенням. Під час підготовки до ви­ступу варто пам'ятати, що для підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу необхідно дотримуватися таких вимог:

— середня довжина речення не повинна бути більше ніж 15 слів;

— повинна бути розмаїтість у пропозиціях;

— цілком розгорнуту думку бажано укласти в один параграф;

— використовуйте загально прийняті скорочення;

— використовуйте наочні графічні засоби подання інформації;

— перегляньте кілька разів текст і за можливістю скоротіть його.

Для більш якісної підготовки до виступу психологи рекомен­дують лекторові шліфувати лекційний матеріал за такою послі­довністю: 1) виступ у собі (матеріал потрібно «пережити», щоб він мав особистий відбиток; 2) виступ для себе (внутрішній мо­нолог за текстом; 3) виступ для уявних слухачів (тренування до­повіді).

Психологи відмічають: існує три типи запам'ятовування сту­дентами навчального матеріалу: 1) безпосередній відбиток сен­сорної (почуттєвої) інформації; 2) короткочасне; 3) довгостроко­ве запам'ятовування.

Безпосередній відбиток сенсорної інформації у пам'яті люди­ни здійснюється системою, що утримує досить точну і повну ін­формаційну картину протягом дуже малого проміжку часу (до 0,5 с). У короткочасну пам'ять потрапляє вже інтерпретована ін­формація. Наприклад, якщо на сенсорному рівні ми сприймаємо звуки, то в короткочасну пам'ять потрапляють слова і фрази. Ко­роткочасна пам'ять здатна утримувати невеликий обсяг інформа­ції шляхом безупинного уявного повторення, що дозволяє швид­ко і безпомилково приймати рішення. Довгострокова пам'ять — найбільш важлива і найбільш складна із систем пам'яті. її єм­ність практично не обмежена і містить весь придбаний людиною досвід.

Викладач повинен вчитися полемізувати. Необхідність веден­ня дискусій виникає внаслідок незгоди в оцінках і думках з тими чи іншими питаннями. Викладачеві необхідно зважити на те, що студенти інколи прагнуть спростувати те, що доводить лектор. Для цього необхідно вміти аргументовано довести істину.

Читання лекції

У лекції визначальним є зміст. Мова не повинна бути склад­ною. Говорити потрібно просто, переконливо, відверто, зрозумі­ло. Залежно від мети лекції коригується структура і метод подачі матеріалу, уточнюється план, відбираються необхідні аргументи. Досвідчені лектори прагнуть завчасно врахувати склад, рівень та інтереси слухачів, їх настрій і можливу реакцію.

В основу лекції, що викладається за допомогою методу «опо­рної бази», покладено принципи базового нагромадження з кож­ного питання найбільш важливого матеріалу з метою підвищення продуктивності процесу навчання.

Основні принципи цього методу: виклад матеріалу великими часовими «порціями»; повторення викладеного кілька разів; зво­ротний зв'язок з аудиторією у вигляді обговорення матеріалу.

Для реалізації цих принципів необхідно, щоб кожна чергова лекція починалася з короткого змістовного огляду раніше викла­деного лекційного матеріалу — вікторин, з метою оцінки вхідно­го контролю знань і повнішого засвоєння інформації. На це ви­трачається близько 5—7 хв.

Технологія проведення вікторин будується з коротких запи­тань з можливістю швидких відповідей. При цьому доціль­но заохочувати студентів балами рейтингу за правильні відпо­віді. Можливий варіант, коли викладач пропонує студен­там самостійно готувати вікторини перед кожною лекцією по черзі.

Психологи визначають, що в лектора є три основні засоби впливу на аудиторію:

1) лінгвістичні (зміст промови);

2) паралінгвістичні (темп, інтонація, модуляція голосу тощо);

3) кінетичні (жести, міміка, пози оратора).

У ході викладу лекційного матеріалу стежите за дотриманням граматичних норм і слововживання. Уникайте канцеляризмів, шаблонів, адже вони ускладнюють сприйняття інформації і нері­дко заплутують слухачів.

Спеціалісти в галузі лінгвістики радять лекторам уважно стежити за правильністю словосполучень, уникати багатослів­ності, повторення сказаного близькими за змістом словами. Ле­ктор повинен прагнути урізноманітнити свій лексичний запас, уникати штампів, ширше використовувати синоніми. При побу­дові пропозицій підбирайте слова з властивою їм семантикою і стилістичними особливостями. Лектору важливо знати не тільки

що сказати, але і як сказати. Наприклад, психологи відмічають, що зміною тону голосу лектор може подати на 40 % більше ін­формації.

Фахівці доводять, що приблизно третина слів оратора зай­ві. Тому прагніть уникнути зайвого багатослів'я і надмірної поспішності у викладенні матеріалу. Контролюйте темп і ритм мови. Оптимальним вважається темп зі швидкістю 120 слів за 1 хв.

Гстотно на зміст виступу впливають паузи. За багатьма дослі­дженнями паузи становлять 10—15 % часу промови лектора. Па­узи в ході виступу бувають різні: люфтпауза (для вдиху повітря), граматична (використовується для уважного читання текстової інформації), педагогічна (для осмислення і засвоєння інформації слухачами); «дірява» (лектор втратив хід мислення, забув інфор­мацію або не знає, що сказати далі).

Що робити лекторові, якщо він втратив послідовність висту­пу? Якщо маємо «діряву» паузу, досвідчені лектори в такому ви­падку радять скористатися однією із порад:

• спокійно оголосіть невеличку перерву;

• зробіть короткі висновки з раніше викладеного матеріалу (наприклад: «Підводячи підсумки, дозвольте мені ще раз обрису­вати дану ситуацію...»);

• повторіть ще раз останнє речення (наприклад: «Хочу ще раз підкреслити, що...»);

• поставте питання слухачам або запропонуйте їм задати пи­тання Вам (наприклад: «Чи немає у вас запитань щодо викладе­ного матеріалу?»);

• перейдіть до наступного питання або змініть тему (напри­клад: «Перейдемо до наступного питання...»);

• у вас повинен бути напоготові який-небудь жарт або цікава історія (наприклад: «Мені на думку спав один ціквий епізод...»);

• зверніться до своїх тез — шпаргалки (для цього необхідно використовувати цупкий папір, писати на ньому тільки на одній сторінці, крупним шрифтом, виділяти важливі думки кольоровим фломастером).

У ході виступу необхідно контролювати свою поведінку і стан слухачів, оскільки вони взаємозалежні. Слухачі дивляться на ле­ктора, стежать за його зовнішністю, жестами і мімікою. Необхід­но прагнути говорити природнім, невимушеним голосом. Особ­ливу увагу слід приділити жестикуляції. Хоча жести є результа­том наших душевних рухів, їх необхідно контролювати. При цьому жести можуть бути логічними (визначені тим, що гово-

риться) і емоційними. Уникайте механічних жестів: невиправдані і часті випади руками, енергійне і безглузде рубання повітря то­що. Позу під час виступу вибирайте стійку, але не одноманітну, щоб не стомлюватися.

Зверніть увагу на свою міміку, за допомогою якої можна пе­реконливо показати і гордість, і збурення, і сарказм тощо. Якщо, наприклад, удається сказати смішне при серйозному обличчі, то сказане виглядає ще більш смішним.

Особливого уміння від лектора потребує виклад матеріалу по пам'яті або із зоровою опорою на текст. Засвоєння матеріалу слухачами в даному випадку порівняно з його зчитуванням збі­льшується у три рази.

Роблячи начерки виступу, врахуйте, що при нормальному те­мпі викладання можна прочитати текст із ЗО рядків (комп'ютер­ний інтервал 1,5) за дві хвилини, а розповісти його — за три хви­лини. Виступ не повинен бути перевантажений цифрами. До речі, цифровий матеріал варто зачитувати для більшої аргументовано-сті. Висновки необхідно знати напам'ять.

Зверніть увагу на зворотній зв'язок безпосередньо на лекції — постійно контролюйте взаємодію з аудиторією. Учіться спостері­гати за слухачами, адже увага — ті єдині двері, через які прохо­дить усе, що може бути сприйнято людиною. Про рівень залу­чення уваги студентської аудиторії говорить такий критерій: чим більше слухачі зосереджені на Вашій лекції, тим менше руху в аудиторії. Лектору важливо «завойовувати» увагу аудиторії й утримувати її, регулюючи вищевикладені аспекти виступу.

Загальні рекомендації для лектора: прагніть не читати, а говорити; логічно будуйте думки і речення; визначайте послі­довність і несуперечність суджень; підбирайте аргументовані фа­кти і докази; будьте в гарному настрої і доброзичливі; приділяйте увагу ерудиції; контролюйте аудиторію; вмійте розпізнавати кри­тичні моменти лекції; аналізуйте свій виступ.

У табл. 5 подано карту оцінювання лекції, за якою можна проаналізувати виступ лектора, а також мати уявлення про ос­новні критерії лекційної майстерності. Кількісна оцінка лек­ційної майстерності ведеться за п'ятибальною шкалою. При цьому можна підрахувати середній бал або рейтинг (сума ба­лів) за окремими критеріями. Викладачі мають надавати мож­ливість магістрантам самостійно проводити таке оцінювання під час навчальної практики з дисципліни «Методика викла­дання у вищій школі», ознайомлюючись із досвідом читання лекцій кращих викладачів.

Таблиця 5