Державні та зарубіжні країни в галузях книговидання, високий рівень поліграфії, характеристика ознак роботи західних видавництв, маркетинг книжкової справи. 4 page

Знаковою подією, що знаменувала повне відвернення влади від будь-якого чесного діалогу, навіть з найтолерантнішими діячами культури, стала організована в 1968 р. кампанія проти роману О. Гончара "Собор". Роман виходив за межі соціалістичного реалізму, піднімав питання духовності, зв'язку поколінь, історичної пам'яті нації, символом якої був старовинний козацький храм. Цього для влади було досить. Твір оголосили "ідейно порочним, шкідливим", з роботи знімали навіть тих редакторів та критиків, які встигли написати та опублікувати на книгу схвальні рецензії.

Таким чином, з другої половини 60-х років фактично припинився розвиток тієї по-справжньому життєдайної гілки української культури, яку виплекали шістдесятники. Та через кілька років талановита молодь, у рамках тоталітарної культури, сформувала її альтернативу - культуру національного відродження і незалежності, яка піднімала дух і національну гідність українців.Навіть у тяжкі, застійні для української культури 70-і роки не припинявся живий процес її розвитку. Суспільство наприкінці 70-х - початку 80-х років переживало втому і відчуження від сірості й безликості тоталітарної культури. Влада, відчуваючи цю небезпечну тенденцію, йшла на поступки. У 1978 р. Шевченківської премії, хоч і посмертно, був удостоєний В. Земляк за талановитий роман "Лебедина зграя", в наступному році, після чотирьох років замовчування тієї ж премії удостоєно роман М. Стельмаха "Чотири броди". У 80-і роки дістають визнання проза А. Дімарова, поезія А. Вінграновського, величезний успіх мав роман у віршах Л. Костенко "Маруся Чурай", що в яскравих образах змальовував епоху Хмельниччини. На достатньо високому рівні в цей час стояло українське театрально-драматичне, оперне, музично-виконавське мистецтво, розвивалась народна культура та фольклор.

Культурницька течія руху шістдесятників теж не згасала, в надзвичайно складних і драматичних обставинах її розвивали в підпіллі та таборах письменники дисиденти. М. Руденко в середині 70-х написав блискучі публіцистичні есе "Катастрофічна помилка Маркса", "Шлях до хаосу", роман "Орлова балка". Світу стають відомими написані в неволі геніальні вірші з книги І. Ратушинської "Сірий колір надії", збірка В. Стуса "Зимові дерева", "Палімпсести". Ідею відродження національної культури продовжували відстоювати в своїй публіцистиці Є. Сверстюк, В. Мороз, М. Осадчий, І. Дзюба. Творчість дисидентів була остаточним присудом тоталітарній владі, наближаючи неминучість її ганебного розвалу.

Наприкінці 80-х рр. минулого століття на ринку функціонувало майже 200 державних видавництв, 6 центральних оптових книготорговельних постачальників та біля 170 регіональних оптових підприємств. У середині 90-х рр. ситуація суттєво змінилася: книжковий ринок перетворився в конкурентний, некоординований, з недостатньою поінформованістю про сукупні запити покупців, наявність товарних запасів й асортимент популярних видань. Процеси трансформації державної системи управління позначилися і на кількісному, і на якісному показниках суб'єктів книговидавництва, на відміну від 80-х років ХХ ст. У 2005р. в Україні функціонувало 36 видавництв з державною формою власності, 267 видавництв з іншими формами власності, 524 видавничі організації з державною формою власності та 764 видавничі організації з іншими формами власності.

Незважаючи на Укази Президента України щодо підтримки видавничої сфери, Постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України з цих питань, процеси, що відбуваються в галузі, свідчать про поступовий, але неухильний занепад книжкового ринку, наслідком чого може бути цілковита втрата його як інгредієнта національної економіки і культури.

Більшість видавництв сьогодні випускає книги за кількома тематичними напрямами. Однак значна частина з них спеціалізується на випуску літератури одного виду або ж вузької тематики. Скажімо, „Махаон-Україна", „Деснянська правда" і „Веселка" видають лише дитячі книжки, а „Урожай", „Аграрна наука" – сільськогосподарську літературу. Виготовленням підручників для ВНЗ займаються „Вища школа", „А.С.К", „ВЦ „Академія", „Кондор", „Центр навчальної літератури", „МАУП", „КНЕУ" та ін.; на ділову тематику - „Баланс-клуб", „Золоті сторінки" та ін.; на юридичну тематику – „Ін Юре", „Юрінком Інтер" та ін., а „Український письменник" видає лише художню літературу, причому переважно твори сучасних вітчизняних авторів. За обсягом і попитом друкованої продукції в Україні передує навчальна література, на другому місці – художня й дитяча. Поза увагою названих видавництв лишаються туризм, фізична культура і спорт, преса та книгознавство, природничі науки тощо.

Рівень розвитку демократичних процесів загалом і освіти зокрема в країнах Заходу визначають, як правило, цифровим показником випуску друкованої продукції на душу населення. В Україні цей показник вказує на досить невисокий духовний рівень розвитку держави (у 2005 році - 1,15 книги у примірниках на душу населення). Цей показник є дуже принизливим для країни, яка свого часу серед перших у Європі запровадила книгописання, а згодом і книгодрукування, книгами якої захоплювалася пізніше вся Європа.

Показовою для сучасного книжкового ринку стала зміна демографічно-професійного складу покупців. Книгарні стали рідше відвідувати пенсіонери, жителі сільської місцевості, військовослужбовці, робітники, дрібні службовці. Відчутно скоротилося число бібліофілів, осіб, що збирають домашні бібліотеки, активістів громадської організації книголюбів. Одночасно збільшилася кількість покупців з кола віруючих різних конфесій, прихильників філософських течій та екзотичних східних релігій (буддизм, індуїзм, даосизм тощо). Різко зросло число зацікавлених іноземними мовами й літературами, а також виданнями з питань права, бізнесу, фінансових відносин. Такі зрушення відбулися внаслідок зміни державного устрою, що призвело до перерозподілу соціальних статусів значної частини населення України і як наслідок, – формування у нього нових інтересів.

Разом із тим скоротився продаж книг за централізованими замовленнями, забезпеченими загальнодержавними фінансовими інвестиціями, зменшився загальний роздрібний книжковий товарообіг. Послабилося бібліотечне комплектування й постачання шкільних підручників. Суттєвопідупала справа передплатного книговидання. Все менш доступною й за собівартістю стала книга для масового читача в усіх регіонах країни. Розпад інфраструктури оптової торгівлі на початку 90-х рр. ХХ століття, а також дефіцит обігових коштів призвели майже повсюдно до відчутного збільшення товарних запасів книжкової продукції й уповільнення товарообігу.

Аналіз діяльності книгарень протягом останніх років дозволяє зробити висновок, що найсуттєвіших результатів домоглися ті з реалізаторів книжкової продукції, хто спромігся втримати на мінімальному рівні накладні витрати, налагодивши прямий зв'язок із видавництвами або оптовими структурами, відмовившись від послуг посередників, забезпечивши широкий та відповідний кон'юнктурі регіонального ринку асортимент.

Одним з основних каналів поширення книжкової продукції продовжує залишатися комплектування державних бібліотек. Бібліотека виступає в ролі „колективного покупця". Проте, доводиться констатувати загальне погіршення функціонування бібліотечного каналу поширення книжкової продукції після 1991р. Це спричиняється вкрай недостатніми бюджетними асигнуваннями, ліквідацією централізованої системи збору й забезпечення попередніх замовлень на книжкову продукцію, відсутністю тематичних видавничих планів.

У роботі наголошується, що останнім часом спостерігається зростання обсягів випуску вітчизняної друкованої продукції. У 2004 році випуск книжкових видань за тиражами збільшився у порівнянні з 2003 роком на 13341,8 тис. прим., або на 33,8 відсотка. Випуск видань українською мовою збільшився з 63,3% (у 2002 році) до 66,3% (у 2004 році). Намітилась тенденція до збільшення випуску наукових видань, художньої та дитячої літератури як за назвами, так і за тиражами.

Незважаючи на економічні негаразди, в суспільстві існує стабільно високий попит на добротну книгу — навчальну, наукову, довідкову, художню. Тому внаслідок нестачі пропозицій від видавців вітчизняної книги, покупці віддають перевагу продукції Росії та Білорусії. За даними лише митних органів близько 55 млн. книжок щороку завозяться в Україну саме з цих країн.

Серед першочергових завдань оптимізації галузі книговидавництва можна назвати вирішення проблем фінансового та організаційного порядку в контексті програм розвитку видавничої політики з метою встановлення європейських стандартів функціонування книжкового ринку України й посилення позитивних тенденцій у розгортанні національного книговидавництва, серед яких на сьогоднішній день можна відзначити зближення запитів споживача книжкової продукції та пропозиції з боку її виробника, проведення видавничої політики, орієнтованої на споживчий попит й відшкодування витрат на виробництво та реалізацію, насичення ринку продукцією високоякісного рівня.