Державні та зарубіжні країни в галузях книговидання, високий рівень поліграфії, характеристика ознак роботи західних видавництв, маркетинг книжкової справи. 2 page

Із початком 1899 р. у Львові розпочало свою діяльність одне з найбільших українських видавництв – Українсько-руська Видавнича спілка (УРВС), засноване як акціонерне товариство, що діяло під управою дирекції, до складу якої входили протягом її існування М. Грушевський, І. Франко, В. Будзиновський, В. Гнатюк, В. Охрімович, М. Кобринська, М. Мочульський, І. Раковський, І. Кревецький та ін. Спілка ставила собі за мету організувати систематичний випуск творів українських письменників та перекладів зі світової літератури й забезпечити авторам систематичну оплату їх праці – першим українським видавництвом, яке платило гонорар авторам, було Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. Головними редакторами УРВС були І. Франко [22] та В. Гнатюк [23], на плечах яких стояло завдання не лише готувати програму видань, а й виконувати різні технічні справи – проводити листування з авторами, вести коректуру і т. ін. У видавничій діяльності І. Франка в УРВС можна виділити такі аспекти: І) публікації в серії № 1 («велика серія») Літературно-наукової бібліотеки (сформована 1904 р., охоплює видання 1899–1921 рр.); ІІ) публікації в серії № 2 («мала серія») Літературно-наукової бібліотеки (сформована 1904 р., охоплює видання 1901–1924 рр.); ІІІ) позасерійні видання УРВС (1902–1931 рр.). Річ у тім, що будучи одним з ініціаторів ідеї створення у Львові загальнонаціонального літературного видавництва, що відразу ж неформально покладалося на створюване товариство, то саме УРВС продовжила реалізацію у широкому масштабі того, що здійснював І. Франко, видаючи з 1889 р. власним коштом свою «Літературно-наукову бібліотеку» [24]. Причому навіть назва залишилася Франкова – «Літературно-наукова бібліотека» (спочатку серії ділились на «Белетристичну бібліотеку» та «Наукову бібліотеку», але з 1904 р. прийнято саме назву і «ЛНБ», долучивши попередні випуски до згаданих вище «великої» та «малої» серій). Оскільки І. Франко до своєї хвороби весною 1908 р. поруч з В. Гнатюком був одним із головних працівників видавництва (в «малій» серії з’явилось 117 назв книжок у 162 випусках, друкувалися, окрім белетристичних, також науково-популярні праці з природо- і суспільствознавства, у «великій» серії – понад 150 книжок української і світової літератури), то власне І. Франка можна назвати зачинателем і реалізатором цього великомасштабного українського видавничого проекту. А в «ЛНБ» УРВС І. Франко реалізував багато того, що він не зміг видати власним коштом. В УРВС І. Франко брав участь у 88 випусках її серійних і позасерійних видань. Подаємо лише те, де вказане його прізвище. Але фактично І. Франко брав участь і в тих виданнях, де його прізвище не зазначене. Не можна обійти факт видання накладом УРВС 1903 р. знаменитої антології української лірики пошевченківської доби «Акорди», яку упорядкував І. Франко. Ця книжка стала шедевром українського книговидання ХХ ст., була і буде взірцем книжки, яка не має аналогів ні за упорядкуванням поетичного матеріалу (І. Франко), ні за художнім оформленням (Ю. Панькевич, І. Труш) при співпраці М. Грушевського [25]. Як видання УРВС в її видавничих серіях побачили світ оригінальні збірки, окремі твори та наукові студії І. Франка. «Велика» серія: «Поеми» (1899), «Полуйка і інші Бориславські оповіданя» (1899), «Коваль Бассім. Арабська казка» (1901), «Сїм казок: Новелї» (1901), «Захар Беркут» (1902), «На лонї природи та иньші оповіданя» (1905), «Місія. Чума: Казки і сатири» (1906), «Манїпулянтка й иньші оповіданя» (1906), «Boa constrictor. Повість» (1907), «Лис Микита: Ілюстрована поема» (4 вид., 1909),»Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.» (1910), «Молода Україні: Студія. Провідні ідеї й епізоди» (1910), «Учитель: Комедія в 3-х дїях» (2 вид., 1911), «Давнє і нове: Поезії» (2-ге побільшене вид. зб. «Мій Ізмарагд» (1911), «Батьківщина і иньші оповіння» (1911), переробка повісті М. де Сервантеса «Пригоди Дон Кіхота» (1913). «Мала» серія: «Шевченко – героєм польської революційної лєґєнди» (1901, 1910), «Украдене щастє» (1901, 1909, «Semper tiro» (1906) «Зівяле листє» (1911), «Панські жарти» (4-те вид. 1911), згаданий вище «Мойсей» (1913), «Панщина та її скасованє в Галичині» (2-ге вид. 1913), «Із лїт моєї молодості» (1914). І поза серіями – «Акорди» (1903), «Великий шум» (1908). А ще – низка перекладів, ґрунтовне опрацювання з передмовами і примітками, редаґуванням десятитомника драм Шекспіра в перекладі П. Куліша (1899–1902). Як бачимо, так плодовито як І. Франко, в УРВС не працював ніхто. Взагалі УРВС, ставши другим на українських землях видавництвом української книжки після НТШ, відіграло дуже важливу роль у розвитку національного руху українського народу.

Незважаючи на такі умови, українська культура і наука продовжували розвиватись. В ХХ ст. українська книга своїм розвитком завдячує діяльності Академії наук України.

Значну роль в популяризації українського слова в суспільстві зіграв Іван Огієнко. Діяч звернув увагу на формування загальнодоступних бібліотек. 5 вересня 1918 року розпочала роботу бібліотека Кам’янець - Подільського університету. Найголовнішим завданням бібліотеки І. Огієнко вважав комплектування книгами. Це здійснювалось переважно шляхом купування книг та пожертвування. Наукове товариство ім. Шевченка у Львові подарувало 408 томів видань; Статистичний комітет Кам’янець – Подільського губерніального управління – 6660 томів; Кам’янець-Подільська хлопчача гімназія – 2716, Кам’янець-Подільське церковно-архівне товариство – 129 тощо. Серед тих, хто долучився до укомплектування бібліотеки - С. Русова, С. Шманкевич, М. Хитько, П. Бачинський, Л. Білецький, М. Вікул, В. Квасницький, О. Прусевич, М. Шіроцький, С. Шманкевич. Не залишились осторонь і видавництва: «Дзвін» Шульженка і Соколова в Києві, «Союз» у Харкові, «Сіяч» у Черкасах, «Українська школа», «Грунт», «Вернигора», «Криниця» та Українське видавництво в Катеринославі.

Таким чином, за півтора роки існування університету, станом на 2 січня 1920 року, для бібліотеки було придбано 11169 книжок на суму 87236 карбованців; подаровано – 17286 книжок. Станом на 1 жовтня 1920 року кількість стародруків у фонді бібліотеки сягала 814 томів, серед них і «Острозьке Євангеліє» 1581 року. Отже, купівля книжок та надходження дарунків створили позитивний результат у формуванні фонду бібліотеки новоствореного Кам’янець – Подільського університету.

28 грудня 1919 року було створено науковий бібліографічний гурток студентів Кам’янець – Подільського університету, який проводив діяльність у різних напрямках: збирання біографічних матеріалів; проведення читань з питань наукового значення, розв’язання теоретичних проблем; публікація статей, видання книг, створення періодичного органу для висвітлення бібліографічної та наукової діяльності; впорядкування власної спеціальної книгозбірні. Свого роду рекламними акціями були повідомлення, які з’являлися у рубриці «Університетське життя» наймасовішої газети Кам’янця - Подільського «Наш шлях». Вони висвітлювали роботу гуртків, повідомляли про нові надходження до бібліотеки.

Як педагог Іван Огієнко започатковує видання навчальної літератури: зошитів («тетрадей»), в яких вміщено – «правила виразного читання», рекомендації щодо того, як читати книги, способи аналізу літературних творів. Він наголошує на величезному значенні книги в житті людини, навчає культурі читання, сприяє вихованню поваги до праці письменника, звертає увагу на необхідність аналізу твору, знання біографії та творчості його автора.

Цікаво, що у «Тетради для літературного разбора и записывания прочитанных книг» подано основи бібліографічного опрацювання книги, вказується на доцільність занотовувати, яке видання твору вважається найкращим. Як філолог І. Огієнко пропонує детальний літературознавчий аналіз: характеристику дійових осіб, аналіз ідеї та мови твору, адже, «вивчаючи твір, треба вивчати і мову автора». Важливим у цьому аналізі було останнє питання: «Яке враження справив твір?»

Таким чином, «Зошити..» Івана Огієнка є основою методики аналізу художнього тексту на рівні шкільної освіти, джерелом виховання у школяра поваги до найвеличнішого надбання людства, набуття учнями основ книгознавчого знання. Вся колосальна робота І. Огієнка як ректора Кам’янець - Подільського університету свідчить про впровадження діячем нових методів популяризації книги. Активізація сил української інтелігенції у відкритті бібліотеки, залучення до заходів місцевої преси – це ті основи, на які повинна спиратися сучасна видавнича діяльність.

У 1923 – 1924 рр. Академія наук України почала власну видавничу діяльність, якою керувала Редакційно-видавнича комісія, створена у 1921р. Її очолив секретар ВУАН академік А.Ю.Кримський.

Великі труднощі супроводжували розбудову видавничої діяльності Академії наук. Саме тоді Кримський писав Д.І. Багалію: «У нас зле з папером. Держава, передавши нам друкарню, не дала ані однієї стоси паперу, ані грошей на закупівлю паперу. Все, що ми друкуємо, друкується на папері, пожертвуваному авторами, або купленому мною з моїх випадкових заробітків. Ми хочемо удатися до Наркомосу з рішучим проханням дати певну кількість коштів. Піддержте наше клопотання». [9, 88]

Якщо перейти на суху мову цифр, отримуємо таку статистику видавничої діяльності ВУАН: з 1923 р. – 117 друк. арк., 1924 р. – 36 назв., 1926 р. – 72 назви, 600 друк. арк. (419 – коштом ВУАН, 180 – коштом авторів та різних видавництв), 1927 р. – 93 назви, 1013 друк. арк. Зріс обсяг обмінного фонду: у 1924 р. – 10 тис. пр., у 1928р. – 68 тис.

Таким чином, осередком розвитку української науки та видавничої справи на початку ХХ ст. стала Академія наук України.

2. Українське законодавство, яке регулює книговидавничу справу

За кількістю книг на душу населення Україна посідає останнє місце в Європі. За останнє десятиріччя ХХ ст. тиражі українських книг зменшилися більше як у 4,5 рази. [Додаток Ж] Рекордними за кількістю випущених у світ книг стали 2002 – 2004 роки. Однак тиражі українських книг неухильно зменшуються. Із загального тиражу в 2003 р. 39 млн. 462, 9 тис примірників понад 23 млн. становлять навчальні видання, методичні та інші посібники, а на масового читача різноманітної літератури залишається 16,5 млн. примірників, що становить 0, 36 книжки на одного жителя України. Отже, українська нація переживає книжковий голод. Україномовна книжка від загального тиражу книг і брошур, випущених в Україні, становить близько 60%, а в бібліотеках україномовні видання становлять менше 40% фондів.

Головними «ворогами» українського видавництва є: книжкова продукція, яка завозиться контрабандним шляхом на Україну, припинення бюджетного фінансування бібліотек. Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього зарубіжжя, які мають нульовий відсоток податку на виготовлення книг, в той час як в Україні податок складає 20 %. Це вже питання державної безпеки України. Хто ж стоїть на її сторожі?

Законодавчі аспекти видавничої діяльності визначає Конституція України. В статті 10 зумовлено перевагу державної української мови як обов’язкового засобу спілкування на всій території України. Стаття 34 гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Таким чином, кожен громадянин може займатись видавничою діяльністю у рамках закону. Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової, технічної творчості, захист інтелектуальної власності та авторських прав. Важливим стало прийняття у 1997 році «Закону України про видавничу справу», який передбачає організацію та здійснення видавничої справи, міжнародне співробітництво між видавництвами, а також обумовлює права та обов’язки суб’єктів видавничого процесу. [Додаток В]

Але Україна в очах європейської спільноти залишається державою, в якій влада формально опікується книгою, освітою, культурою. Це змусило Президента України видати Указ від 15.12.2006 р. № 1088 «Про проведення в Україні у 2007 році Року української книги».

Президентський Указ видавнича спільнота ще на початку року сприйняла скоріше як подив, аніж тріумф. Аж надто багато в Указі пунктів, які сформульовані надто загально: «прискорення розроблення державної програми популяризації читання», «вивчення проблем», «розширення міжнародного співробітництва» [Додаток Г]. Потрібно зважати на довгостроковість всіх запланованих акцій (2007 – 2015 рр. - видання багатотомої «Української національної енциклопедії»). Поява цього Указу свідчить про значну роль української видавничої справи у житті держави.

Ефективну роботу відповідно до Указу Президента провела телерадіокомпанія. Так, наприклад, існує радіопередача «Екслібрис», телепередача «Наша книга», які стали передумовою розв’язання чи початком вирішення багатьох видавничих проблем. Однак немає достойної реклами літературних та книговидавничих акцій на українському телебаченні. Це стосується, наприклад, церемонії вручення Шевченківських премій.

У відповідь на Указ Президента Кабінет Міністрів 16 травня 2007 року уклав «План заходів щодо створення сприятливих умов для розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження». Велика роль у популяризації української книги сьогодні покладається на бібліотеки, яких налічується в державі близько 17 тис. Українська асоціація бібліотекарів ухвалила «Пропозиції з підготовки та проведення в Україні Року української книги».

Таким чином, для розвитку української видавничої справи влада уклала немало законів, практичність та універсальність яких може обговорювати лише фахівець – юрист. А ми спостерігаємо формальність цих указів, які виконуються на стільки, на скільки виконуються і всі інші закони в нашій Україні.

Осягнути всю повноту видавничої діяльності неможливо без з’ясування визначення сутності, форм, функцій та інших особливостей книги як основного предмета видавничої діяльності. У найдавнішій українській пам’ятці «Остромирове Євангеліє» слово «книга» вживається в значенні письмо, буква. Існують припущення, що в слов’янскі мови це слово могло прийти через тюркські від китайського ку ен – сувій паперу, шовку. Від 1964 року згідно з рекомендаціями ЮНЕСКО у світі існує визначення, що книга – це друкована неперіодична публікація, яка містить більше 48 сторінок, не враховуючи обкладинки і призначена для читацької аудиторії. Відповідно друкований текст до 4 сторінок називається листівкою, від 5 до 48 – брошурою. В Державному стандарті України книга – це видання у вигляді блока скріплених у кінці аркушів друкованого матеріалу будь – якого формату в обкладинці чи оправі обсягом понад 48 сторінок. Як культурна цінність книга – це носій зафіксованої людиною писемної чи графічної інформації, це своєрідний світ знань, поглядів, образів її творців.

Таким чином, важливо розуміти подвійну природу книги – як носія зафіксованої інформації і як викінченого матеріального предмета зі своєю формою та конструкцією. В нашій науковій роботі акцентуємо увагу на внутрішній змістовій сутності книги, оскільки саме ця сторона книги визначає належність певної книги національній літературі, в нашому випадку – українській.

За тривалий і складний період еволюції рукописної і друкарської справи практично не змінилася сутність процесу творення друкованого продукту. Серцевину його складають взаємно обумовлені дії, пов’язані з написанням, структурним, логічним, смисловим, фактологічним, мовним удосконаленням, відповідним художнім оформленням, друкуванням та донесенням його до споживача. Це все аспекти редакторських, художньо – оформлюючих, виробничо – поліграфічних, економічних та маркетингових функцій.

Видавництво книги передбачає налагоджену систему збуту книжкової продукції, яка повинна дійти до читача найкоротшими шляхами. Складовими мережі продажу друкованих видань є: відділи маркетингу видавництв; книжкові магазини різних форм власності; книготорговельні фірми; дрібнооптові гуртові книготорговельні підприємства; лотки й кіоски з продажу друкованої продукції; Інтернет – магазини; книжкові базари; книжкові ярмарки; книжкові клуби; прямий продаж без посередників; фізичні особи – книгоноші; книжкові відділи в непрофільних торговельних підприємствах; відділи «Книга – поштою».

Зважаючи на вкрай несприятливе законодавче поле, що склалося в Україні для видавничо – поліграфічної галузі, слід продумати шляхи зниження собівартості видання. Структура витрат на виготовлення друкованої продукції умовно передбачає:

1. Гонорари (авторові, художникові, перекладачеві). Недоцільно в наш час економити на гонорарі для автора. Однак можна зробити дешевшим художнє оформлення, зокрема не використовувати ілюстровані форзаци.

2. Загальновидавничі витрати (заробітна плата працівників, оренда приміщення, техніка та матеріали, бюджетні відрахування, відрядження, технічні засоби та телефонія, поштові витрати, транспорт, комунальні послуги). Як засвідчує практика, доречно знижувати собівартість книги шляхом економії на преміях, відрядженнях, транспортних послугах. Загалом, якщо обсяг книги дорівнює 20 обліково-видавничим аркушам, то сума загальновидавничих витрат складатиме 16 – 30 тисяч гривень. Чим менше видавництво, тим ці витрати є меншими.

3. Редакційні витрати на дополіграфічний процес, який закінчується виведенням оригіналу – макета на плівки. Від цього процесу залежить якість майбутнього видання загалом.

4. Поліграфічні витрати передбачають вартість поліграфічних послуг та вартість паперу або інших матеріалів.

На поліграфічному рівні провідні видавництва самостійно оснащують свої підприємства новою технікою, що дає їм змогу зекономити 20 – 30 відсотків собівартості видання. Крім того можна зекономити на якості паперу, що недопустимо для навчальної літератури. Оправа замінюється на обкладинку, можна відмовитися від суперобкладинки. Урізуючи, таким чином, статті витрат, видавець, одначе, повинен пам’ятати, що все це неминуче призведе до спрощення зовнішнього вигляду і внутрішньої конструкції видання, а отже – погіршить конкурентноздатність книги на ринку.

5. Маркетингові витрати – це витрати на рекламну продукцію.

З метою гарантії розпродажу книжкової продукції видавництво не може економити на маркетингових та рекламних акціях. Більше того, на сьогодні українська книга потребує посиленої популяризації.

Доля розпродажу та популярності книги великою мірою залежить від якісної та професійної реклами. Це може бути висвітлення видання у фахових часописах (наприклад, «Книжковий клуб – плюс», «Книжковий огляд», «Книжник – ревю»). Новим способом популяризації стали фільми, вистави, мюзикли. Так, наприклад, було створено кліп «Дика енергія. Лана». У книжкових магазинах пропонуються буклети чи листівки [Додаток Е] для ознайомлення з книгою. Досить розумно складені каталоги ТМ «Книжковий клуб». [Додаток Є] Книжкову продукцію, запропоновану для купівлі, можна класифікувати так: світові бестселери, детективи, фантастика, книги господарського характеру, книги на теми здоров’я та медицини. Лише декілька - з української сучасної літератури - Любко Дереш «Трохи пітьми», «На краю світу». З одного боку, такі рекламні листівки відображають стан читацьких інтересів суспільства, а з іншого – формують ці читацькі інтереси.

Іноді перевидання книги не потребує реклами. Усім відомий «Карлсон» чи «Вінні Пух». Тому видавці таких книг акцентують увагу на візуальному оформленні, яскравих картинках, різнокольорових палітурках. Такий спосіб популяризації української книги обрало видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», яке успішно видало українською мовою «Гаррі Поттера», а в 2007 році - книгу В. Рутківського «Джури козака Швайки». Перекладачі – дотепники, майстри – художники створюють для українських дітей видавничі шедеври. А ілюстрації до книг стають переможцями виставок. Це яскравий приклад популяризації україномовної дитячої книги не лише в Україні, але й за кордоном.

Складний, тривалий у часі й замкнений в одне ціле редакційно -видавничий процес передбачає участь поліграфіста. Надійним і перевіреним місцем пошуку професійних поліграфічних компаній є книговидавничі та поліграфічні виставки – ярмарки: «Поліграфія», Форум видавців у Львові Різдвяний книжковий ярмарок, що відбувся 18 грудня в Києві в Українському домі, щорічний Київський міжнародний книжковий ярмарок «Медвін: Книжковий світ». Існують довідники «Поліграфія України», «Інтернет – довідник поліграфічних сайтів», які ознайомлюють видавця з поліграфічними підприємствами України.

В цьому аспекті видавцеві слід пам’ятати, що рівень виконання його замовлення залежить не лише від загального рівня новизни обладнання, наявності поліграфічних матеріалів, а й від загального рівня структури виробництва на даному підприємстві, професійності і відповідальності його працівників. Складаючи кошторис майбутнього видання, видавець повинен ретельно розглянути кожну статтю витрат з метою їх економії.

Отже, дуалістична природа книги зумовлює її високу матеріальну та духовну цінність. Відповідно українське національне книговидавництво стимулює розвиток різних галузей вітчизняної науки та культури.

3.2. Сучасні українські видавництва

Видавництво – це створене у відповідній організаційно – правовій формі підприємство, головним змістом діяльності якого є підготовка, випуск і реалізація різних видів друкованих, електронних та комбінованих видань. У світовій практиці існують різні типи сучасних видавництв та їх систем.

За формою власності: державне, комунальне, приватне, колективне.

За формою об’єднання майна засновників: АТ (акціонерне товариство), ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю), ТДВ (товариство з додатковою відповідальністю).

За способом формування статутного фонду: унітарні, корпоративні видавництва. За економічною природою господарювання: комерційні, некомерційні. За обсягом випущеної продукції: великі, середні, малі.

За тематичним репертуаром видань: вузькоспеціалізовані, специфічної тематики, універсальні. За читацьким колом: для дітей, школярів «Веселка», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», для молоді – всім відоме в радянські часи видавництво «Молодь». За знаковим принципом творення видання: текстові, електронні, картографічні та мистецькі видання. За структурною підпорядкованістю: самостійні видавництва, філії, представництва.

Усього в Україні внесено до єдиної бази даних більше 1200 видавництв різної форми власності та декілька десятків – державної форми власності. З усієї кількості видавничою справою займаються близько 1000 суб’єків видавничої діяльності, інші - виготовленням, розповсюдженням видавничої продукції.

Засновниками видавництв виступають фірми, асоціації, агентства, акціонерні товариства, приватні підприємства, громадські, релігійні організації. Однак переважна більшість видавництв - малопродуктивні, а деякі за останній рік не надрукували жодної книжки.

Збільшується кількість видавництв, які спільно співпрацюють з російськими колегами, видаючи україномовні якісні книги (наприклад видавництво «Махаон - Україна» - 80% україномовної літератури, 20% - російськомовної на українському ринку).

Проблемою залишається географічний аспект поширення книговидавничої діяльності в Україні. Зокрема серед регіонів, де на сьогодні створено найбільше суб’єктів видавничої діяльності, - Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Львівська області. Лідирує у цьому списку місто Київ. Із найцікавіших видавництв районних центрів – видавничо-поліграфічна фірма «Абетка» з Кам’янця – Подільського, «Відродження» (Дрогобич), «Українське народознавство» (Опішне).

Українські видавництва, які не втрачають популярності за останні 10 років: «Кальварія», «Основи» Соломії Павличко, «Фоліо», «Махаон – Україна». В рейтингу видавництв Інтернет – сайту «Книжка року» з 2001 до 2006 року в 10 –ку найкращих видавництв входять «Наукова думка», «Просвіта», «Києво-Могилянська академія», «Критика», «Дух і Літера», «Факт». В 90-х роках провідну українознавчу роль відігравали видавництва «Смолоскип» та «Либідь». Саме вини започаткували тенденцію видання творів, заборонених протягом ХХ ст., а також виданих у свій час за кордоном. Сьогодні «Смолоскип» видає дебютні книжки наймолодших авторів та створює всі умови для популяризації цих книг в Україні та за кордоном.

Одним з потужних видавництв в Україні є «Фоліо». За період з січня по липень 2007 року у цьому видавництві було надруковано: українською мовою — 72 видання загальним накладом 266550 примірників. Російською мовою — 105 видань, накладом в 494050 примірників. Видавництвоє одним з найбільших українських «ненавчальних» видавництв. Головною спеціалізацією «Фоліо» є художня література.

Видавництво «Кальварія» приємно відрізняється на видавничому ринку тим, що принципово видає книги тільки українскою мовою. Середній річний наклад: 120-130 тис. Це книги української художньої літератури. Саме «Кальварія» успішно представляє українську книгу на виставках у Москві, а також у Польщі, Франції, Німеччині, Канаді, Австралії, США. Серед головних завдань «Кальварії»:

розвиток ринку україномовної книжки і українських мас-медіа, підтримка видання книжок і журналів,
розробка і реалізація комплексних програм в сфері культури і мистецтва,
реалізація просвітницьких програм в сфері інтелектуальної власності і проведення антипіратських кампаній у видавничій сфері,
промоція і підтримка легальної діяльності в сфері інтелектуальної власності в Україні,
промоція творів українських авторів в Україні та за кордоном,
- промоція кращих взірців світової науки, літератури та мистецтва в Україні,
- розвиток української перекладацької школи.

Тому «Кальварія» у видавничих колах вважаєтьсяя найбільш «просунутим» видавництвом.

Уже понад 10 років видавництво "Навчальна книга – Богдан" працює над забезпеченням потреб національної школи і вузу у навчальній літературі, створюючи нові оригінальні підручники, словники, методичні посібники, довідники та енциклопедичні видання, що відповідають сучасним світовим та державним стандартам. Крім того, видавництво друкує дитячу та художню літературу, перекладені твори відомих світових письменників.

Видавництво займається також книготорговельною діяльністю, співпрацює з більшістю видавництв України, зарубіжними видавництвами, має налагоджену власну мережу збуту, мережу магазинів "Дім книги". Видавництво багато зробило у царині випуску найнеобхіднішої для української освіти, літератури.

Таким чином, розмаїтість видавництв, які сьогодні активно працюють на книжковому ринку, створює позитивні умови для друку україномовних творів та розвитку української літератури сучасності.

В умовах відсутності стабільної розмаїтості читацьких смаків і суперечності книжкового ринку тематику видань можна умовно накреслити так: сексуально-еротична література, історична література, твори класиків детективного жанру, романи жахів, література легкого жанру, кримінально-бандитська тематика сучасності, видання творів, за якими демонстрували поточні телевізійні «мильні» серіали (Наприклад книга Ю. Рогози «День народження Буржуя» у свій час склала 70 тис. примірників); ділова література ринкової тематики, література з вивчення іноземних мов, комп’ютерні видання, словникові, довідникові видання, видання краєзнавчо – видавничого характеру. В цьому переліку першість мають видання, адресовані учням шкіл та студентам. За цільовим призначенням розрізняємо масове, науково - популярне,наукове видання. Кожне наступне видання випущеного раніше твору або збірки творів, незалежно від часу, місця і видавця першого видання та змін у його змісті, структурі чи оформленні називається перевиданням. Залежно від привнесених до кожного наступного видання змін і доповнень розрізняють такі види перевидань: стереотипне, факсимільне, виправлене, доповнене, перероблене.

За складом тексту видання художньої літератури можна поділити на:

· моно - видання(в основі – окремий твір конкретного автора)

· збірники (альманахи, антології)

· літературно - художні журнали

· вибрані твори (в одному чи двох томах)

· зібрання творів (у багатьох томах)

В контексті розвитку сучасної української літератури наголошуємо на значній ролі видання антологій. Основна функція антології - показати все краще, що характеризує, скажімо, красне письменство певного регіону, конкретного історичного періоду, літературного напрямку чи конкретну національну літературу. На межі ХХ – ХХІ ст. укладання антологій стало не лише модно, але необхідно, адже антологія дає можливість опублікувати твори молодих письменників, ознайомити читачів з набутками сучасної української літератури та класики.“Найстрашніша книга, видана за багатовікову історію України” – так характеризує “Антологію українського жаху” упорядник Василь Пахаренко. Тексти антології зловісні та похмурі, у них бродять монстри та ріками ллється кров. Серед авторів цих текстів відомі класики – Григорій Квітка-Основ’яненко, Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Олекса Стороженко, Іван Франко, Богдан Лепкий, Михайло Коцюбинський... Є серед авторів і сучасні письменники, зокрема Валерій Шевчук, Юрій Винничук, Станіслав Стеценко. «Незнайома: Антологія української „жіночої“ прози та есеїстики другої пол. ХХ — поч. ХХІ ст.» В книзі представлені яскраві зразки художньої прози та есеїстики (короткі романи, повісті, новели, оповідання, притчі, есе), у яких тісно переплелися вишукана естетика й філософічність, фантазія, еротика й містика. На 600 сторінках вміщені твори Віри Агєєвої, Емми Андієвської, Софії Андрухович,Тамари Гундорової, Оксани Забужко, Ірени Карпи, Марії Матіос, Катерини Мотрич, Соломії Павличко, Оксани Пахльовської тощо.

З драматургією сучасної української літератури можна ознайомитись у декількох антологіях: «У чеканні театру. Антологія молодої драматургії», «Наша драма. Збірник п'єс», «У пошуку театру. Антологія молодої драматургії», «Страйк ілюзій. Антологія сучасної української драматургії» Серед творів, вміщених в антологіях, добрими візитними картками сучасної драматургії є: «Дивна і повчальна історія...» Олени Клименко, «Чарований Запорожець» Богдана Жолдака, «Повернення у нікуди» і «Так не буде» Лесі Демської, «На виступцях» Катерини Демчук, «Свічення» Валерія Шевчука, «Душа моя...» Ярослава Верещака. Велика заслуга у виданні антологій належить театрознавцеві Надії Мірошниченко. Антологія поетичної творчості «Дивовид» продовжує традицію поетичних антологій 90 –х років. Поети, які потрапили до антології, є гордістю української сучасної поезії: Юрій Андрухович, Наталка Білоцерківець, Юрій Буряк, Микола Воробйов, Василь Герасим юк, Павло Гірник, Василь Голобородько, Олександр Ірванець, Анатолій Кичинський, Віктор Кордун, Олег Лишега, Іван Малкович, Тарас Мельничук, Петро Мідянка, Костянтин Москалець, Віктор Неборак, Ігор Римарук, Тарас Федюк, Володимир Цибулько, Григорій Чубай. Закономірною стала поява в 2007 році антології поетів «двотисячників» «Дві тонни». Наявність таких антологій свідчить про те, що українську поезію 2000-х в можна вписувати в історію світової літератури. Хоча антологія не дає можливості повністю розкрити талант окремого письменника, але спостерігаємо, що деякі автори, твори яких були надруковані в антологіях 90-х рр., сьогодні вже є популярними і відомими. До книжкового ринку сьогодні особлива увага: не буде нації, яка читає, не буде й самої нації. Популярність української книжки залежить від багатьох факторів. Як зазначив головний редактор видавництва “Факт” Леонід Фінкельштейн, є п’ять складових, щоб добре розвивалася книжка: письменник, видавець, друкар, продавець і ЗМІ. [Додаток А] Митець творить незалежно від рівня економіки держави і книговидавничої справи. Але розвиток книгодрукування безпосередньо залежить від наявності сучасних літературних творів, здатних зацікавити читача, тобто – від діяльності письменника. [Додаток Б] Гармонійний синтез творчості митця та ефективного книговидавництва сприяє розвиткові літератури. В українській літературі за 2007 рік потрібно відзначити твори Олекси Прилуцького, Михайла Слабошпицького «Постаті ХХ століття», Миколи Сулими «Книжиця у 7-ми розділах». Наукова публіцистика яскраво представлена постаттю Ірини Калинець. Високо оцінений здобуток неокласика Ігоря Качуровського «Світова поезія. Круг понадземний» та новий роман Марії Матіос «Майже ніколи не є навпаки». Фестиваль української книги та читання, який відбувся у рамках Року української книги у Національній парламентській бібліотеці України, провів моніторинг популярності українських видань серед 2,5 тис. читачів, які назвали понад 3,5 тис. книг. У номінації «Українська художня книга» лідирує М. Матіос «Солодка Даруся» (видавництво «Піраміда»); 2-ге місце – Марина та Сергій Дяченки «Брамник» (в-во «Зелений пес»); 3 місце – Забужко О. «Друга спроба. Вибране», «Сестро, сестро» (в-во «Факт»). У номінації «Наукова та науково-популярна книга» у переможці вийшла праця Смолія В. «Історія українського козацтва» (в-во «Києво-Могилянська академія»). У номінації «Довідкові видання» 1-ше місце зайняв «Новий довідник:Українська мова. Українська література» та «Новий довідник: Історія України» (в-во «Казка»). Серед видавництв найбільш відомими, за результатами опитування, є «Фоліо», «Наукова думка», «Факт». З метою дослідження читацьких інтересів молоді віком від 13 до 17 років ми провели у школі опитування [Додаток Ґ]. Потрібно відзначити читацьку активність учнів 10-х, 11-х класів в порівнянні з восьми- та дев’ятикласниками, що, напевно, пояснюється підготовкою до вступу у вищі навчальні заклади, формуванням власних інтересів, науково-дослідницькою роботою, прагненням поглибити власні знання з певних питань. На питання «чи читаєте ви книги українською мовою» майже стовідсотково учні відповіли «ТАК». Але лише 15-20% змогли назвати хоча б одного-двох сучасних українських письменників. Серед згаданих учнями сучасних письменників С. Жадан, Любко Дереш, Ірина Карпа. Приблизно така ж ситуація з «відомими українськими видавництвами». 18% не змогли згадати жодного, така ж кількість учнів назвали видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», також фігурували видавництва «Генеза», «Просвіта», «Ранок», «Махаон», що дає можливість говорити про обізнаність підлітків лише на шкільному рівні. На питання «якою мовою ви переважно читаєте», старшокласники в більшості відповідали російською. А сфери їхніх інтересів 80-процентово збігались на художній літературі, науковій. Що ж до учнів 14-15 років, то перевага віддана розважальній, пізнавальній літературі. А в числі тих, хто цікавиться особистістю автора книги: 42% - 11-класників, 20% - 10-класників і лише 8% - 8-9-класників. Всього 44,5 % опитаних читали «Гаррі Поттера». Майже 48% надає перевагу читанню книг, 27% - комп’ютерній грі, решта – розділяє інтереси. Серед учнів 10 – х, 11 – х класів якісною українську книгу вважають 75% опитаних. Близько 80% учнів користуються послугами бібліотек, а 78% - купують книги у книгарнях, що є позитивним явищем і свідчить про значну роль бібліотек у популяризації українських видань. На питання, чи відвідували ви коли-небудь презентацію україномовної книги, позитивну відповідь дали лише 14% учнів, хоча число 11-класників становило більше 45-ти відсотків. Про заходи і програми, що на державному рівні сприяють українському книговиданню, знають лише 20,5% старшокласників і, на жаль, 11% учнів 9-х, 8-х класів на питання «чи цікавитесь історією книговидання» позитивну відповідь дали лише 6,7% старшокласників, що підтверджує формальність виконаних рекламних акцій, їх непристосованість до свідомості сучасного підлітка. 76% опитаних вважає, що для утвердження України як Європейської держави потрібне українське книговидання. А свою роль у розвитку і підтримці українського видавництва бачать 72,3% - старшокласників і 65% 8-9-класників. На останнє питання «чи вважаєте ви, що кількість прочитаних книг пропорційна Вашому інтелектуальному рівню» 33,4% відповіли «ТАК», а 66,6 – «НІ», що свідчить про низький рівень поваги до книги у суспільстві. Для порівняння наведемо результати маркетингового дослідження, висвітлені у статті О. Хімчук «Забезпечення інформаційних потреб учнів старших класів бібліотеками для шкіл нового типу». Таблиця [Додаток Д] висвітлює науково – пізнавальний рівень читацьких інтересів учнів. За наведеними показниками підлітки цікавляться переважно історичною, юридичною літературою та посібниками з питань освіти, культури і спорту. На жаль, невелика кількість учнів відчуває потребу в сільськогосподарській, медичній, біологічній, мистецькій та релігійній літературі. Таким чином, українська художня книга залишається набутком та фактом пізнавального розвитку лише для окремих підлітків. Хоча більшість користується українськими науковими виданнями, що зумовлене принципами сучасної української освіти. Приємно вважають результати опитування працівників Хмельницької міської центральної бібліотеки. В процесі відповідного маркетингового дослідження нас цікавила популярність української художньої літератури серед читачів бібліотеки. Найбільшим попитом серед читачів користуються прозові твори Марії Матіос, Ірен Роздобудько та Юрія Андруховича. Книги цих авторів користуються популярністю на рівні світових бестселерів. Важливою проблемою залишається мала кількість книг сучасної української художньої літератури. Таким чином, українські читачі цікавляться тими процесами, які відбуваються в сучасному українському літературознавстві та видавничій справі. Велику роль у забезпеченні потреб суспільства відіграють видавництва, які повинні зосередити свою діяльність на україномовній літературі; бібліотеки, які є осередком популяризації українських видань; влада, яка повинна створити сприятливі економічні умови для поповнення бібліотек україномовною літературою.