Видавнича діяльність І.Д .Ситіна.

Іван Дмитрович Ситін (25 січня 1851 - 23 листопада 1934) - російський підприємець, книговидавець, просвітитель.

Іван Дмитрович Ситін народився 25 січня (5 лютого) 1851 р. в с. Гнездніково, Солігалічского повіту, Костромської губернії. Батько - Дмитро Герасимович Ситін, волосний писар. Мати - Ольга Олександрівна Ситіна. Іван був старшим із чотирьох дітей у сім'ї.

З 12 років Іван почав працювати, спочатку помічником кушніра на Нижегородської ярмарку, а в 1866 р. в Москві, в книжковій крамниці купця П. М. Шарапова.

У 1876 р. Ситін одружився на Євдокії Іванівні Соколовою і в тому ж році придбав свою першу літографічну машину і відкрив літографічну майстерню - «Перша Зразкова друкарня». Одним з перших вдалих комерційних заходів І. Д. Ситіна в той період став масовий випуск карт бойових дій російсько-турецької війни.

Всеросійську популярність І. Д. Ситін отримав в 1882 р. після вручення йому бронзової медалі Всеросійської промислової виставки за його книговидавнича продукція.

У 1884 р. за участю І. Д. Ситіна було створено видавництво «Посередник», що почало публікації за доступними для багатьох цінами творів Л.М Толстого, І.C. Тургенєва, М. С. Лєскова. Книгарня видавництва розміщувався в Прибутковому будинку Воронцової - Євдокимова - Шоріна на Кузнецькому Мосту.

У тому ж році на Нижегородської виставці був представлений «Загальний календар на 1885», що став не просто календарем, але універсальним довідковим посібником на всі випадки життя для багатьох російських сімей. Вже в наступному році тираж «Загального календаря» склав 6 мільйонів екземплярів, а до 1916 р. перевищив 21 мільйон.

З 1890 р. І. Д. Ситін став членом Російського бібліографічного товариства та прийняв на себе видання журналу «Книгознавство».

У 1891 він придбав і продовжив видання журналу «Вокруг света» [1], а в 1897 придбав і перетворив газету «Русское слово», з якої згодом співпрацювали В. А. Гіляровський та В. І. Немирович-Данченко. «Російське слово» була найдешевшою газетою серед щоденних видань - 7 рублів в рік. У 1916 році тиражі перевищили рівень 700 тисяч штук, а після лютого 1917 р., за свідченням С.Средінского, тираж досяг рекордного для Росії показника - 1 млн 200 тис.

Одним з найбільших видавничих проектів Ситіна з'явилася «Військова енциклопедія», що виходила в 1911-1915 рр.. З причини початку Першої світової війни і подальшої Жовтневої революції видання залишилося незавершеним, всього було випущено 18 томів.

До 1917 р. И.Д Ситін мав широку мережу книгарень - чотири в Москві, два в Петрограді, Новгороді, в Варшаві та Софії.19 лютого 1917 російська громадськість широко відзначила 50-річчя книговидавничої діяльності І. Д. Ситіна випуском літературно-художнього видання «Півстоліття для книги», у підготовці до видання якого взяли участь М. Горький, А. І. Купрін, М. А. Рубакін, Н. К. Реріх, П.І Бірюков - всього близько 200 авторів. На жаль, друкарня Ситіна була однією з основних використовують «позикова праця», тобто практично всі віддавалася «на підряди» дрібним власникам. На цих робітників не поширювалися ніякі - нехай і невеликі пільги «кадрових» службовців. Однак своїх робочих Ситін не балував, бо був дуже скупим. Одного разу він підрахував, що розділові знаки складають близько 12 відсотків набору, і, подумавши, вирішив платити складачам тільки за набрані літери. Тим часом набір в той час здійснювався вручну, і робітникові було байдуже, бере він з каси букву або кому - трудові зусилля в обох випадках були однакові. Не дивно, що пропозиція Ситіна складачі зустріли в багнети. 11 серпня 1905 обурені робітники висунули господареві вимоги - скоротити робочий день до 9:00 і збільшити заробітну плату. Ситін погодився скоротити робочий день, але свій наказ - не платити за розділові знаки - залишив у силі.... І тоді почався страйк, яку підхопили робітники інших заводів і фабрик. Після, в петербурзьких салонах казали, що Всеросійська страйк 1905 року сталася «через ситинські коми».

Після встановлення в країні радянської влади всі підприємства І. Д. Ситіна були націоналізовані, а він сам виконував різні роботи за дорученням уряду - влаштовував виставку російських картин в США, вів переговори про концесії з Німеччиною. У 1928 р. йому була призначена персональна пенсія, а за його родиною була закріплена квартира (вул. Тверська, д. № 38, кв. 274 - нині вул. Тверська, д. № 12). Переїзд в цю квартиру був пов'язаний для Ситіна з великими труднощами, його хотіли всіляко «ущільнити», пропонуючи зайняти не 5 кімнат цієї квартири, а всього 4.

23 листопада 1934 р. І. Д. Ситін помер і був похований на Введенському кладовищі.

До 1917 р. И.Д Ситін мав широку мережу книгарень - чотири в Москві, два в Петрограді, в Києві, Одесі, Харкові, Єкатеринбурзі, Воронежі, Ростові-на-Дону, Іркутську, Саратові, Самарі, Нижньому Новгороді, у Варшаві і Софії.

Сам з народу, розпочав свій трудовий шлях хлопчиком у книжковій крамниці. Завдяки своїй працелюбності та цілеспрямованості досяг вершин книговидавництва. Вражаючий факт – розпочав у 80-ті рр. з видання лубка та книг для народу, до 1914 р. видавництво Ситіна випускало чверть всієї книжкової продукції країни. Успіх його справи, безсумнівно, обумовлений вмілим поєднанням комерційних інтересів з активною просвітницькою діяльністю шляхом випуску книжок для народу. Видавнича продукція Ситіна відрізнялася якістю поліграфічного виконання. Великі тиражі дозволяли здешевлювати книгу та робити її доступною для найширших читацьких кіл. Завдяки йому для простих верств населення стали доступні відносно дешеві підручники та навчальні посібники, дитяча література, науково-популярні видання найрізноманітнішої тематики та релігійна література. Масово видавалися твори російських класиків. Значне місце відводилося випуску багатотомних видань до ювілейних історичних дат. Так, до 300-літнього ювілею Дому Романових був випущений шеститомник «Три века» під редакцією академіка В.В.Каллаша. Ювілейні видання – семитомник «Отечественная война и русское общество, 1812 – 1912» (М.,1911-1912) і «Военная энциклопедия» у 18-ти тт. (М.,1911-1915), вражаючи добротністю та високою якістю поліграфії, до сьогодні залишаються цінним джерелом з історії дореволюційної Росії. Їх сурово-вишукані палітурки привертають увагу цінителів книги, а зміст вирізняється науковою точністю та достовірністю фактичного матеріалу. До роботи над цими багатотомними виданнями свого часу були залучені кращі наукові та мистецькі сили. Після 1917 р. друкарні Ситіна (у 1916 р. він також придбав більшість паїв друкарні А.Ф.Маркса) були націоналізовані. А сам він безпосередньо брав участь у становленні радянської видавничої справи, був консультантом Держвидаву РРФСР. Йомовірно, цьому сприяло його простонародне походження.