Завдання бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до стандарту бухгалтерського обліку П(С)БО 9, запасами є активи, які утримуються дня продажу за умов звичайної господарської діяльності та споживання під час виробництва продукції, виконання робіт і послуг, управління підприємством, а також які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва.

Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

• сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

• незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

• готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

• товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

• малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

• молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом).

Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

• суми коштів, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

• суми ввізного мита;

• суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

• транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);

• інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними си­лами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за П(С)БО 16 «Витрати».

Первісною вартістю запасів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первісною вартістю запасів, одержаних підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених пунктом 9 П(С)БО 16.

Первісна вартість одиниці запасів, придбаних у результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду. Первісною вартістю запасів, що придбані в обмін на неподібні запаси, визнається справедлива вартість отриманих запасів.

Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):

• понаднормові втрати і нестачі запасів;

• проценти за користування позиками;

• витрати на збут;

• загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Важливе значення для обліку матеріалів мас правильна їх оцінка.

При відпуску запасів у виробництво, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним із таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

• собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

• нормативних затрат;

• ціни продажу.

Метод ідентифікованої вартості полягає у тому, що облік здійснюється у кількісно-сумовому виразі. Кожна одиниця товару має свій номер (код) і списується за собівартістю, що відповідає їй.

Оцінка за середньозваженою собів артістю проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів. Оцінка кожної операції з вибуття запасів може здійснюватись за середньозваженою собівартістю діленням сумарної вартості таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції.

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.

Оцінка запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахуванню у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торгове­льних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

Вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів, що передані в експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичного використання.

Запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Якщо на дату балансу ціна запасів знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду, то вони відображаються за чистою вартістю реалізації. Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не вистачає) запасів списуються на витрати звітного періоду. Суми нестач і втрат від псування цінностей до прийняття рішення про конкретних винуватців відображаються на позабалансових рахунках. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.

Запаси та грошові кошти повністю споживаються в кожному виробничому циклі, цілком переносять свою вартість на створену продукцію і для продовження виробництва відтворюються після кожного виробничого циклу. Вони використовуються у сфері обігу і забезпечують безперервність кругообігу засобів підприємств.

Виробництво готової продукції є важливим завданням промислового підприємства. Саме завдяки виробничій діяльності забезпечується задоволення потреб населення в тих чи інших товарах.

Об'єктом обліку запасів є предмети праці, призначені для виробничо-господарського споживання. Предмети праці у промисловості виступають як продукт уречевленої (минулої) праці, їх специфічною особливістю є те, що вони споживається протягом одного виробничого циклу. Важливими умовами правильної організації обліку виробничих запасів є: правильна організація складського господарства, наявність інструкції по обліку матеріалів, правильна класифікація запасів, розробка норм витрат запасів та їх номенклатури.

Основні завдання бухгалтерського обліку предметів праці полягають у здійсненні контролю за:

• рухом та зберіганням сировини і матеріалів у процесі господарської діяльності;

• своєчасним і правильним документуванням операцій по руху сировини і матеріалів;

• додержанням ліміту видачі і норм витрачання матеріалів у процесі виробництва;

• виявленням відхилень від норм витрат сировини і матеріалів в процесі виробництва продукції.

Рух матеріальних цінностей на складі оформлюється різноманітними документами, які відображають певні господарські операції.

При надходженні матеріальних цінностей від постачальників, підзвітних осіб чи з переробки, матеріали ретельно перевіряються, встановлюється відповідність їх кількості, якості, асортименту умовам поставок та супровідним документам. У разі повної відповідності кількості і якості вантажу даним документів постачальника, матеріально відповідальна особа виписує прибутковий ордер. У випадках централізованого постачання матеріалів автомобільним транспортом, постачальник виписує товарно-транспортну накладну. При оформленні матеріальних цінностей, які надійшли без платіжних документів, або у випадках розбіжностей між фактичною кількістю і якістю матеріалів та даними супроводжувальних товарних документів, спеціально створеною керівником підприємства комісією складається акт про приймання матеріалів у двох примірниках. У цій комісії обов'язково повинен брати участь представник постачальника, а у разі його відсутності - представник іншої незацікавленої організації. Перший примірник направляється до бухгалтерії як підстава для записів на рахунках бухгалтерського обліку і підрахунку суми недостачі або лишків; другий - надходить до відділу постачання для направлення постачальнику претензійного листа (у випадку недостачі) або повідомлення постачальника про необхідність пред'явлення ним платіжної вимоги на залишки.

При надходженні вантажів з залізничної станції, експедитор зобов'язаний перевірити відповідність кількості місць та маркування на них даним супровідних документів. Якщо вантаж прибув у справному вагоні без ознак взлому, необхідно також здійснити вибіркову перевірку маси та стану матеріальних цінностей, що надійшли. У разі встановлення розбіжностей з даними транспортних документів або виникли питання щодо цілісності вантажу (зірвана пломба) складається комерційний акт, який є підставою для пред'явлення претензій до залізниці.

Переміщення матеріальних цінностей зі складу на склад оформлюється накладною на внутрішнє переміщення.

При видачі товарно-матеріальних цінностей зі складу застосовуються такі документи:

лімітно-забірна картка (ф. № М-8, М-9), яка складається планово-виробничим відділом або відділом постачання на кожний вид матеріальних цінностей з урахуванням норм витрат у виробництві,

вимога (ф. № М-10, М-10а) - виписується начальниками цехів, дільниць або майстрами в разі перевитрати або заміни матеріалів,

накладна (ф. № М-14, М-15) - виписується, коли матеріальні цінності відпускаються на сторону, тобто за межі підприємства.

На практиці бувають ситуації, коли матеріали надходять на склад через підзвітних осіб. У таких випадках на матеріали складається прибутковий ордер, а на рахунках, які додаються до авансового звіту завідуючим складом, проставляється позначка «оплачено» з посиланням на номер прибуткового ордера.

При отриманні матеріальних цінностей зі складу постачальника уповноваженій особі видається наряд і доручення на їх доставку.

У випадках, коли підприємство отримує від постачальника неоплачені товарно-матеріальні цінності, витрачання яких заборонено до здійснення оплати, ці матеріали приймаються на відповідальне зберігання (рахунок № 023 «Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні»).

Порядок і строки приймання матеріалів за кількістю і якістю встановлюються інструкціями, розробленими і затвердженими Державним арбітражем України. Оприбутковуються матеріали, як правило, протягом доби, навіть в тому випадку, коли вони ще не оплачені.

Надходження матеріальних цінностей від постачальників здійснюється відповідно до договорів-постачання. які укладаються підприємствами і супроводжуються рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, рахунками-платіжними вимогами, що підтверджують кількість вантажу, а також порядок оплати.

Первинні документи постачальника надходять насамперед до фінансового відділу, де вони перевіряються і реєструються в журналі реєстрації документів постачальника (ф. № М-15). Після цього документи передаються у відділ матеріально-технічного постачання. З метою запобігання порушенням строків постачання і правил приймання матеріалів, для своєчасного розшуку вантажів, що надійшли, і виявлення зловживань при прийманні матеріалів, працівники відділу здійснюють щоденний контроль за надходженням матеріалів шляхом ведення журналу обліку вантажів (ф. № М-1).

Особлива увага з боку бухгалтера підприємства повинна приділятися організації складського обліку матеріалів, який здійснюється за видом, місцем зберігання, сортом, розміром, у кількісному (натуральному) і грошовому виразах на картках аналітичного (складського) обліку (ф. № М-17). Картки відкриває бухгалтерія, реєструє їх у реєстрі і під розписку в ньому видає матеріально відповідальній особі. Матеріально відповідальна особа заповнює картки на підставі первинних документів. Після закінчення місяця завідуючий складом складає матеріальний звіт (відомість обліку залишків матеріалів на складі ф. № М-20), в який переносить дані про залишки товарно-матеріальних цінностей у натуральному виразі, які містяться в аналітичних картках.

Для бухгалтерського обліку запасів планом рахунків передбачені такі рахунки: № 20 «Виробничі запаси», № 21 «Тварини на вирощуванні та відгодівлі», № 25 «Напівфабрикати», № 26 «Готова продукція» тощо з відповідними субрахунками. Так, рахунок №20 має субрахунки № 201 «Сировина і матеріали», № 203 «Паливо», № 205 «Будівельні матеріали», № 207 «Запасні частини» та інші. Ці рахунки активні і тому мають загальну характеристику. Дебетове сальдо відображає фактичну вартість залишку матеріальних цінностей на підприємстві, оборот по дебету - фактичну вартість матеріальних цінностей, що надійшли до підприємства; оборот по кредиту - фактичну вартість матеріальних цінностей, витрачених на виробничі й господарські потреби.

Облік розрахунків з постачальниками ведеться на рахунку № 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядчиками». За кредитом рахунка відображається заборгованість за одержані від постачальників матеріальні цінності, роботи та послуги, з дебетом — її погашення, списання. Кредитове сальдо по рахунку відображає заборгованість підприємства перед постачальниками і підрядчиками; оборот по дебету - суму оплати за звітний період; оборот по кредиту - суму акцептованих платіжних документів і невідфактурованих поставок. Для обліку розрахунків з постачальниками застосовують журнал-ордер, в якому відображають незакінчені розрахунки по рахунку № 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядчиками».

Прикладами бухгалтерських проводок щодо відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку можуть бути:

а) надійшли від постачальника та оприбутковані запаси (мате­ріальні цінності):

Дебет 20 «Виробничі запаси»

Кредит 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»;

б) оплачено постачальнику за отримані запаси (матеріальні) цінності:

Дебет 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»

Кредит 311 «Поточні рахунки у національній валюті»;

в) оприбутковані матеріальні цінності, виявлені під час інвентаризації:

Дебет 20 «Виробничі запаси»

Кредит 719 «Інші доходи від операційної діяльності»;

г) відпущено зі складу запасів на виробництво продукції:

Дебет 23 «Виробництво»

Кредит 20 «Виробничі запаси».

Виявлені при інвентаризації розходження між даними бухгалтерського обліку і фактичними залишками піддягають регулюванню.

Лишки матеріальних цінностей оприбутковуються у дебет рахунків № 20 «Виробничі запаси», № 22 «Малоцінні та швидкозношуючі предмети», № 28 «Товари» та кредит рахунка № 719 «Інші доходи від операційної діяльності». Недостачі цінностей списуються незалежно від причин їх створення на рахунок № 94 «Інші операційні витрати», субрахунок № 947 «Нестачі та втрати від псування цінностей» з відрахуванням суми матеріальних цінностей (дебет рахунка № 947, кредит рахунків № 201, № 203, № 205, № 207). Частина нестач (у межах норм природного убутку) може бути списана на витрати виробництва в дебет рахунка № 91 «Загальновиробничі витрати», в кредит рахунка № 947. Нестачі понад норму природного убутку відносяться на матеріально відповідальну особу (дебет рахунка № 375 «Розрахунки по відшкодуванню матеріальної шкоди», кредит рахунка № 746 «Інші доходи від звичайної діяльності»).