Психологічна допомога дітям із синдромом дефіциту уваги із гіперактивністю та консультування дорослих, що взаємодіють з цими дітьми.

Прояви СДУГ поділяються за чотирма групами симтомів:

– порушення уваги;

– ознаки імпульсивності та гіперактивності;

– симптоми статико-ломоторної недостатності;

– соцыальна дезадаптацыя.

Рання діагностика СДУГ повинна будуватися з урахуванням вікової динаміки цього стану. Вивчення анамнезу показує, що в ранньому віці у більшості дітей з СДУГ виявляється синдром підвищеної нервово -рефлекторної збудливості (або синдром гіперзбудливості). Прояви гіперзбудливості виникають частіше в перші місяці життя, у 20 % випадків вони припадають на пізніші терміни (старше шести -восьми місяців). Незважаючи на правильний режим і догляд, достатню кількість їжі, діти неспокійні, у них відзначається безпричинний крик. Він супроводжується надлишковою руховою активністю, вегетативними реакціями у вигляді почервоніння або мраморності шкірних покривів, акроцианоза, посиленою пітливості, тахікардії, почастішання дихання. Під час крику можна спостерігати підвищення м’язового тонусу, тремор підборіддя, рук, клонуси стоп і гомілок, спонтанний рефлекс Моро.

Порушення сну при синдромі гіперзбудливості спостерігаються в 82 % випадків. Вони виражаються в утрудненому тривалому засипанні, частому спонтанному пробудженні, ранньому пробудженні, здриганні навіть при незначному звуці, криках, підвищеної рухової активності, стереотипних рухах у сні (хитання головою, смоктання пальця тощо), сонливості абозбудливості протягом дня, іноді повної інверсії сну і неспання.

Частим симптомом гіперзбудливості є труднощі з годуванням і шлунково-кишкові порушення. Діти погано беруть грудь, неспокійні під час годування. Рання відмова від груді – частий симптом гіперзбудливості. Він може бути проявом свого роду захисної реакції на будь-які неприємні відчуття під час годування, наприклад, відчуття болю при неврогенному пілороспазмі, підвищеному газоутворенні. Поряд з порушенням смоктання відзначаються схильність до відрижки, а за наявності функціонального неврогенного пилороспазма – блювота. Для цих дітей характерна схильність до рідкий випорожнень, пов’язаних з підвищеною збудливістю кишкової стінки, що призводить до посилення перистальтики кишечника під впливом навіть незначних подразників. Проноси нерідко чергуються з запорами.

У віці від одного року до трьох років дітей з СДУГ відрізняють підвищена збудливість, рухове занепокоєння, порушення сну і апетиту, слабка прибавка в масі тіла, деяке відставання в мовному і руховому розвитку. До трьох років звертають на себе увагу такі особливості, як моторна неспритність, підвищена стомлюваність, відволікання, рухова гіперактивність, імпульсивність, упертість і негативізм. У молодшому віці у них нерідко спостерігається затримка у формуванні навичок охайності (енурез, енкопрез).

Наростання симптомів СДУГ буває приурочено до початку відвідування дитячого садка або школи. Збільшення навантажень на ЦНС в цьому віці може призводити до порушень поведінки у вигляді впертості, неслухняності, негативізму, а також до невротичних розладів, уповільнення темпів психомовного розвитку.

Необхідно відзначити, що максимальна вираженість проявів СДУГ часто збігається з критичними періодами психомовного розвитку. До першого періоду відносять вік від року до двох, коли відбуваються інтенсивний розвиток кіркових мовних зон і активне формування навичок мовлення. Другий період припадає на вік близько трьох років. На цьому етапі у дитини збільшується запас активно використовуваних слів, удосконалюється фразова мова, активно розвиваються увага і пам’ять. У цей час у багатьох дітей з СДУГ виявляються затримка розвитку мови і порушення артикуляції.

В останні роки вчені відзначають, що у дітей з СДУГ недостатньо сформовані так звані прагматичні мовні функції. Зокрема, порушена здатність до мовного спілкування з оточуючими, до розуміння виражених в мові емоцій, реакцій, інструкцій, гумору. Діти не можуть дотримуватися правил ведення бесіди (висловлюватися по черзі з співрозмовником, підтримувати тему розмови), змінювати стиль своєї промови залежно від віку співрозмовника (молодша дитина, одноліток, чи дорослий), що призводить до постійних ускладнень в соціальних контактах. Третій критичний період відноситься до віку шість -сім років і збігається з початком становлення навичок письмової мови. У дітей з СДУГ формується шкільна дезадаптація і виникають проблеми поведінки. Значні труднощі психологічного характеру нерідко обумовлюють різні психосоматичні порушення, прояви вегетативно – судинної дистонії. Школярам з СДУГ властиві слабка психоемоційна стійкість при невдачах, невпевненість у собі, занижена самооцінка. Нерідко у них також спостерігаються прості і соціальні фобії, запальність, задерикуватість, опозиційний та агресивна поведінка. У підлітковому віці у дітей з СДУГ практично зникає гіперактивність, але зберігаються імпульсивність і порушення уваги, нерідко наростають порушення поведінки, агресивність, труднощі у взаєминах у сім’ї та школі, погіршується успішність, може з’явитися тяга до вживання алкоголю і наркотиків.

Надання допомоги дітям з СДУГ повинно бути своєчасним, носити комплексний характер і об’єднувати різні підходи, у тому числі методи модифікації поведінки (спеціальні виховні прийоми для батьків і педагогів), методи психолого – педагогічної корекції, методи психотерапії, а також медикаментозне лікування. Застосування сучасних методів допомагає дітям з СДУГ досягти значних результатів, поступово подолати труднощі в навчанні, поведінці та спілкуванні, але необхідними умовами для цього є своєчасність, послідовність і достатня тривалість наданої допомоги.