Проблематика сімейного консультування. Типи звертання

Сімейні консультанти працюють у психологічних центрах, у консультаціях, що діють в системі міністерства соціального захисту та комітетів з охорони сім'ї та дитинства, а також в інших установах. Використання потреби в допомозі. Консультативна модель психологічної допомоги передбачає роботу з сім'ями і членами сімей, які не тільки об'єктивно, але і суб'єктивно відчувають труднощі в сімейному спілкуванні та сімейному вихованні, тобто мотивовані на прийняття психологічної допомоги і добровільно звернулися в консультацію. Це положення грунтується на тому отриманому в досвіді факті, що психологічні методи впливу ефективні тільки для сімей, добровільно звертаються до психолога.

Сімейне консультування доцільно, коли:

- Сімейна проблема є проблемою взаємин, такий як подружній конфлікт, сильне суперництво між зведеними дітьми, конфлікт між поколіннями.

- Розглянута проблема є у одного члена сім'ї, а на інших його симптоматика робить сильний вплив; наприклад: алкоголізм, наркоманія, правопорушення підлітка, психоз.

- Сімейне консультування може бути показано, коли консультант інтенсивно працював із проблемою, наявної у одного з членів сім'ї, а успіх був незначним. У цій ситуації сімейний психолог повинен брати до уваги гомеостатичну функцію, в якій симптоми одного клієнта служать розпізнавальними знаками патології всієї сімейної системи. Наприклад: тривала депресія у жінки середніх років може розглядатися нею як єдиний спосіб управління чоловіком і дітьми.

- Нарешті, це величезна кількість сімей, які хочуть більше дізнатися про себе, змінюватися і вдосконалюватися. Такі сім'ї часто звертаються до нас самі.

Сімейне консультування може бути протипоказано, коли:

- Члени родини намагаються вирішити свої проблеми своїми силами і не бажають вмішувати сторонніх.

- Негаразди сім'ї криється не стільки в міжособистісних стосунках або психологічних особливостях членів сім'ї, скільки в конфліктних відносинах сім'ї з суспільством, одне тільки психологічний вплив малоефективно.

- Сім'я характеризується антигромадською спрямованістю (пияцтвом, аморальним способом життя, жорстоким поводженням з дітьми), вона повинна бути об'єктом всієї системи виховних впливів суспільства.

- Найбільш значимі члени сім'ї відсутні або не бажають брати участь (госпіталізовано, у в'язниці і т. д.).

- Один член сім'ї має таку сильну патологію, через яку сеанси не можуть відбутися.

- Структура сім'ї або подружня коаліція є настільки крихкою, що безпосереднє втручання було б занадто для неї загрозливим. У цьому випадку, можливо, краще зустрітися з кожним з подружжя окремо. Професійний характер допомоги. Допомога,

надається психологом, будується на базі професійної підготовки в області індивідуального та сімейного консультування, індивідуальної чи групової психотерапії, а також в області психології розвитку, психології особистості, соціальної та медичної психології та інших спеціальних дисциплін.

Семейное консультирование – это вовсе не обязательно работа со всеми членами семьи одновременно. На различных этапах процесса в различных пропорциях могут сочетаться различные способы организации процесса семейного консультирования: общение со всей семьей, индивидуальное консультирование одного из ее членов, работа с супружеской парой, работа с нуклеарной семьей, т.е. с семьей в узком смысле этого слова (отец–мать–дети), работа с расширенной семьей (она включает также прародителей и тех близких, которые оказывают влияние на семейные отношения: тети, дяди и др.); работа с экосистемой или социальной сетью.

Индивидуальная работа с одним из членов супружеской пары. В этом случае развиваются классические отношения «консультант–клиент», однако и здесь незримо присутствует контекст семейных отношений (в памяти и образах клиента, в его рисунках и проигрываемых ситуациях и т. п). Семья продолжает существовать «в плане представления, вторичного образа и может получить истолкование и оценку пациента» (Н. Пезешкиан, 1994).

Если при индивидуальном консультировании возникают семейные проблемы или жалобы на непонимание домочадцев, то нужно мягко и ненавязчиво подвести клиента к мысли о том, что бессмысленно ставить себе цель «изменить жену или детей и их отношения ко мне». Однако возможно измениться самому, продумать свое поведение и свою роль в семье, и тогда, скорее всего, близкие люди будут относиться по-другому. Для этого вполне возможно использовать прием терапевтических притч (Н. Пезешки-ан и др.). К примеру, как бы между прочим задать вопрос о том, чем отличается психолог от милиционера, а потом с улыбкой пояснить, что если кто-либо жалуется милиционеру на соседа, то он разбирается с соседом, а если жалуются психологу, то он разбирается с самим жалобщиком.

Индивидуальная консультация вполне уместна, когда кому-либо из членов семьи сложно рассказать о проблеме открыто, и человек предпочитает индивидуальную беседу, где легче поделиться наболевшим, тем, что он долго и мучительно скрывал от домочадцев. В этих случаях индивидуальные беседы приводят к тому, что чуть позже человек сможет доверить тайну, рассказать «о стыдном» в присутствии других членов семьи. В такие моменты клиент зачастую испытывает большое облегчение: обнаруживается, что чувство вины, которое долго мучило его, было преувеличено, а замалчивание лишь усиливало его.

Но есть и другие случаи, когда успешное индивидуальное консультирование одного из членов супружеской пары вызывает сопротивление другого. Если консультируется один человек, а другой не хочет никаких изменений в семейных отношениях (как говорится: «Никогда хорошо не жили, так и начинать не стоит»), то возникает опасность разбалансировки эмоциональной динамики семейной системы. Домашние начинают испытывать тревогу и могут попытаться вернуть человека к прежним ролевым стереотипам, к саморазрушительному поведению.

Как правило, семья обращается в психологическую консультацию в трудные периоды жизни, когда ощущается напряжение, нарушаются взаимоотношения между ее членами, возникают конфликты.

Анализируя проблемы, с которыми супруги часто обращаются в консультацию, исследователи (Ю.Е.Алешина, В.Ю.Меновщиков) считают наиболее типичными:

• различного рода конфликты и взаимное недовольство, связанные с распределением супружеских ролей и обязанностей;

• конфликты, проблемы, недовольство супругов из-за различий во взглядах на семейную жизнь и межличностные отношения;

• сексуальные проблемы, недовольство одного супруга другим в этой сфере и их взаимное неумение наладить нормальные сексуальные отношения;

• сложности и конфликты во взаимоотношениях супружеской пары с родителями одного или обоих супругов;

• болезнь (психическая или физическая) одного из супругов, проблемы и трудности, вызванные необходимостью адаптации семьи к заболеванию, негативным отношением к себе и окружающим самого больного или членов семьи;

• проблемы власти и влияния в супружеских взаимоотношениях;

• отсутствие тепла в отношениях супругов, дефицит близости и доверительности, проблемы общения.

При всем внешнем различии эти проблемы схожи: трудности возникают в сфере отношений с другим человеком. Однако эти проблемы – лишь маркер неблагополучия во внутреннем мире человека (это могут быть искаженные представления о мужчине и женщине, их обязанностях и желаемом поведении, расхождение между желаемым и реальным отношением, негативное отношение к себе и партнеру, саморазрушающие чувства вины, обиды, страха, гнева и др.)