Методи реалізації логічного аналізу у журналістиці

Аналіз і синтез – складна логічна операція, що має чітко визначене логічне спрямування, яка при всій, здавалось би, суперечливості, рівноспрямованості дій, переслідує одну мету – дати читачеві вичерпне і містке уявлення про досліджуваний предмет (факт, явище, процес), його гносеологію, генетику, історію, сучасний стан і перспективи розвитку.

У який же спосіб, через які механізми здійснюється аналітична та інтегруюча дія?

Такими «механізмами» або логічними прийомами пізнання дійсності виступають передусім індукція і дедукція.

Індукція має яскраво виражений аналітичний характер. Це рух думки від часткового, окремого до загального.

Дедукція – це рух (понять, суджень, умовиводів) від загального до часткового, окремого, від абстрактного до конкретного.

Вона має індуктивне походження. Дедукція і індукція допомагають журналістові сформувати задум майбутнього твору, визначити його тему, а отже й розробити її.

Простежимо дію обох методів на прикладі праці В. Карпенка

«Займіть свої місця...» (Вітчизна. – № 4. – 1991), де він ділиться своїми враженнями про роботу першої сесій новообраної Верховної Ради України. Тема публіцистичних нотаток: законодавча влада в Україні, її становлення. Вужчий аспект теми: що собою являє український парламент: його кількісна та якісна характеристики. Виступ складається з кількох розділів і в межах кожного зустрічаємо як індуктивний, так і дедуктивнийметоди розробки теми.

Так, у розділі «Люди парламенту» автор дає класифікацію депутатів, характеризує їх за певними критеріями: за ступенем свідомості; за ознакою активності і за рівнем популярності, за особистісними якостями. Ясна річ, що це дедуктивний підхід. Але щоб вийти на ці узагальнення (на класифікацію за критеріями), треба було мати на увазі конкретних людей, їхні характеристики: кількісні та якісні. Це той випадок, коли, як зазначалося вище, дедукція має яскраво виражене індуктивне походження. Відштовхуючись від цілком означених персоналій, беручи до уваги їхні риси і прикмети, тобто йдучи шляхом індукції, журналіст згодом узагальнює ці риси, підводить під певну класифікацію. Власне кажучи, від аналізу переходить до синтезу. А отже демонструє зворотну – дедуктивну дію – від загального веде нас до конкретного. Називаючи той чи інший критерій, за яким він диференціює депутатів, В. Карпенко підкріплює його конкретними даними, відомостями.

Аналіз і синтез також здійснюються за допомогою порівняльного методу.

Порівняння – це логічна дія, спрямована на виявлення відмінностей між досліджуваними предметами (фактами, явищами).

Аналогія– теж порівняння, але таке, що уподібнює предмети вже за схожістю. Наука логіка відносить порівняння до розряду одного з основних логічних прийомів пізнання, який починається з відрізнювання одного предмета (факту, явища) від іншого і без якого неможливе пізнання не тільки простих, а й найскладніших явищ. Ця ж наука вчить, що порівняння забезпечить правильні результати дослідження при дотриманні двох умов:

а) порівнювати можна лише ті поняття і факти, які відображають пов’язані один з іншим предмети і явища об’єктивної дійсності;

б) порівнювати їх треба за суттєвими ознаками.

Журналісти часто вдаються до порівняння, щоб розкрити зміст одних фактів через інші. Наприклад, порівнюють роботу одного колективу з іншим. Це надає публікаціям потрібної контрастності й виразності, підсилює їх результативність. До порівняння й аналогії як засобів реалізації аналізу й синтезу близьким є метод зіставлення і протиставлення.

Питання для самоперевірки

1. З яких частин складається типовий текст?

2. На яких постулатах будується побудова художньо-публіцистичного тексту?

3. Що таке логічне нормування?

4. У чому полягає метод зіставлення?

5. Що таке коментар?

ЛЕКЦІЯ 5