Робочі операції при обробці деревини

Розмічування (рис. 14) здійснюється за допомогою гострих предметів або олівця i означає нанесення розмiрiв або ліній (подряпин). Олівець слід брати жорсткий або середньої жорсткості. Лiнiї завжди проводиться від одного прямого крайка, котрий маркується значком. За цим крайком вiдмiчають довжину i проводить розмічування ширини.

Розмічування проводиться з допомогою складаного метра, лiнiйки, рівної дошки, кутника, рейсмуса. Складаний метр тримають біля основного крайка, вiдмiчають довжину й наносять її з допомогою кутника.

Рис. 2. Види розмічування.

Часто для більш точного вимірювання вiдлiк починають не з нуля, а з першого сантиметра на лiнiйцi. Для розмічування ширини потрібен довгий кутник, еталонна пряма дошка або рівний брусок. У крайньому випадку розмічування ширини можна провести i з допомогою складаного метра.

Розпилювання — одна з найважливіших операцій при роботі з деревиною. Розпилювання здійснюють різними пилками (рис. 3). Для розпилювання дошок i брусків крупних розмiрiв застосовують рамну (лучкову) вилку, для дугоподібних пропилів — ножівку або вирізну (ножову вузьку) вилку.

Рис. 3. Види пилок:

а — рамна; б — ножівка; В — вирізна

Для роботи зручніше користуватися пилкою із зубцями, заточеними під кутом 90° — такі зубцi легко заточити трикутним напилком (рис. 4). Треба мати також ножівкове полотно із зубцями під кутом 110°. У ручній рамній пилці можна закріпити ножівкове полотно для різання металу.

Рис. 4. Різні розміри зубців ножівкових полотен.

Рис. 5. Заточування зубців пилки під кутом 90°трикутним напилком.

Зубці пилки повинні бути правильно розведені. Ступінь розведення зубців залежить від того, з якою точністю треба виконати розпилювання. Розведення зубців запобігає застряганню полотна пилки у розпилюванiй деревині. Зубці розводять розвідними кліщами (досвідчений майстер може застосувати для цього й плоскогубці).

Пилкою з правильно розведеними зубцями важко зробити запил, тому спочатку на заготовку долотом або іншим ріжучим інструментом наносять зарубку, а потім уже за цією зарубкою розпилюють заготовку.

Якщо зубцi пилки затупилися, їх заточують трикутним напилком, затиснувши полотно пилки в лещатах. Полотно пилки повинне виступати над губками лещат не більше як на 0,5 см.

Полотно пилки на рамних пилках натягують, скручуючи кілком з'єднувальний шнур, на металевих рамних пилках — затягуючи барашкову гайку.

Полотно пилки можна відхиляти в той чи інший бік від площини рами. Навіть тоді, коли роблять прямий пропил, пилку треба нахиляти вправо приблизно на 30°, щоб бачити напрямок руху полотна пилки. Необхідно стежити також за тим, щоб полотно пилки не було скрученим, оскільки на обох кінцях воно повинне мати однаковий кут нахилу. Роэпилювану заготовку треба тримати зліва від розмічальної лiнiї лівою рукою так, щоб великим пальцем можна було спрямовувати рух полотна пилки (рис. 6). Палець мусить лежати на 1,5 см вище ріжучого полотна пилки, щоб уникнути травми, якщо полотно пилки вискочить із пропилу.

Рис. 6. Правильне положення й рух пилки.

При розпилюванні хід пилки має бути якомога більшим, щоб зубцi входили в деревину по всій довжині полотна. Пилку треба рухати рiвномiрно, без ривків і хитання з боку в бік або згори донизу (рис. 7).

Рис. 7. Неправильний рух пилки.

Необхідно стежити за тим, щоб полотно пилки не відхилялося від розмічальної лiнii Заготовку можна міцно затиснути в лещата або на столярному верстаку, але так, щоб розпалюваний кінець був не надто довгим (рис. 8).

Рис. 8. Затискання заготовки в лещата.

У вологій деревні пилка з малим розведенням зубців часто застрягає. Цього можна уникнути, якщо полотно пилки покрити шаром мила або масла. Треба стежити за тим моментом, коли розпилювання закінчується. У вологій деревни1 пилка з малим розведенням зубців часто застрягає. Цього можна уникнути, якщо полотно пилки покрити шаром мила або масла. Треба стежити за тим моментом, коли розпилювання закінчується. Наприкiнцi розпилювання хід пилки має бути коротким, без надмірного натискання, щоб край відпиляного шматка заготовки не розтрощився.

Після закінчення роботи очищену від тирси вилку зі сталевою рамою покривають мастилом, щоб вона не заiржавiла полотно пилки повертають зубцями всередину.

Довбання та свердління. При виготовленні меблів, врізанні замків замiнi дверних петель не обійтися без довбання. Як i будь-яка інша робота, довбання потребує певних навичок і виконується спеціальним інструментом — долотом. Для столярних робіт частіше за все застосовуються такі види доліт: долото з прямокутними гранями, широке долото зі зрізаними гранями, столярне пустотіле долото, вузьке шипове долото (стамеска).

Металеву частику долота виготовляють із сталi, його руків'я i молоток для довбання — з дерева. Щоб руків'я долота було досить міцним i витримувало удари молотка, на його кінець набивають залізне кільце. Головною частиною долота е ріжучий край, який звичайно заточують під кутом 25° (рис. 9).

Рис. 9. Ріжучий край долота.

Нижній, незрiзаний бік долота завжди прямий (тільки на пустотілих долотах він заокруглений). При довбанні прямий бік долота обернений до виробу, а зрізана заточена грань — до частини заготовки, що вiдсiкається (рис. 10).

Рис. 10. Положення долота при роботі.

При довбанні необхідно враховувати напрямок волокон i будову деревини. Наприклад, якщо довбати в напрямку волокон деревини, то при надто сильному ударі виріб може розколотися (рис. 11).

Рис. 11. Врахування напрямку волокон деревини при довбанні:

а — вздовж волокон (неправильно); б впоперек волокон (правильно)

При видовбуванні пазу або гнізда долото спочатку спрямовують перпендикулярно до волокон, а потім у напрямку волокон, сколюючи деревину шар за шаром (рис. 12).

Рис. 12. Видовбування пазу.

Не слід забувати про те, що опора, на якій лежить заготовка, повинна бути стійкою i не пружинити при ударах. Деревину сколюють тонкими шарами. Долото треба міцно тримати, щільно обхопивши руків'я всією кистю руки.

Стамескою роблять вузькі глибокі пази та гнізда. Наскрiзнi пази довбають з двох боків дошки (рис. 13).

Рис. 13. Видовбування наскрізного пазу.

Пустотілим долотом видовбують пази та гнізда круглої та овальної форми, а також заокруглюють ребра виробу.

Одержати круглі отвори й гнізда, що найчастіше потрібні для з’єднання деталей на шинах або болтах, можна за допомогою свердел (рис. 14).

Розрізняють такі види цього інструменту: перові, центрові, спiральнi та гвинтові свердла.

У їх будові можна виділити хвостовик, стрижень, ріжучу частину та елемент для видалення стружки.

При ручному свердлiннi свердла закріплюють у патроні коловороту. Отвори й гнізда великого діаметру та глибини (понад 200 мм) свердлять буравами.

Перові свердла застосовують для утворення порівняно невеликих та неглибоких отворів під нагелі; їх діаметр може бути 3—16 мм, довжина — до 170 мм. Для виведення стружки вони мають жолобки.

Неглибокі отвори діаметром 12—50 мм у напрямі впоперек волокон можна свердлити центровими свердлами. Неглибокі отвори та гнізда діаметром 2—32 мм як упоперек, так i уздовж волокон можна робити спіральними свердлами стінки отворів при цьому виходять досить рівними й чистими.

Гвинтові свердла застосовують для утворення дуже глибоких (до 1 м) отворів діаметром до 50 мм впоперек волокон. Цими інструментами зручно свердлити пакет деталей, які підлягають з'єднанню на нагелях, круглих шипах чи болтах.

Найпоширеніший вид такого свердла ручний буран, що має бути у кожного майстра.

Дрiбнi отвори під шурупи роблять буравчиками. Отвори н торцях деталі й фанері свердлять ложковим свердлом.

Глибокі отвори свердлять у кілька прийомів, регулярно очищаючи свердло від стружки.

Рис. 14. Інструменти для свердління:

а — свердло перове; б — свердло центрове; в — свердло гвинтове; г — свердло спіральне; д — коловорот; б — буран; ж — буравчик

Для свердління отворів під кутом до площини треба зробити стамескою зарубку пiд прямим кутом до осi отвору (рис. 15).

Рис. 15. Свердління деталей свердлом:

а - вертикальне свердління; б — горизонтальне свердління;

в свердління під кутом