Сукупний та індивідуальний попит на робочу силу

Індивідуальний попит — це попит окремого роботодавця (підприємця фірми). Він залежить від:

• попиту на продукцію фірми, оскільки робоча сила по­трібна насамперед як виробничий ресурс для створення інших товарів і послуг. Попит на робочу силу є похідним від попиту на продукцію фірми;

• стану виробництва (розміру та ефективності капіталу, особливостей технології, вдосконалення методів організації виробництва і праці);

• якості праці (освіти, професіоналізму, компетентності, винахідливості і т. ін.).

Попит на робочу силу є також похідним від обсягу вироб­ництва і загального фонду заробітної плати, яким розпоря­джається роботодавець. Чим нижче загальний розмір фонду заробітної плати, тим більше найманих робітників може най­няти роботодавець. І навпаки, чим вища заробітна плата кож­ного з найманих робітників, тим менша їх кількість буде най­нята.

Аналіз факторів, які впливають на величину попиту, дає змогу регулювати його. Можна виділити методи збільшення та методи скорочення попиту на робочу силу.

Методи стимулювання попиту на робочу силу:

• встановлення системи пільгового оподаткування і кре­дитування для галузей та регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу;

• відшкодування підприємству витрат, зумовлених пошу­ком, навчанням і найняттям на роботу працівників;

• сприяння в забезпеченні підприємства матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції тощо за умови збіль­шення підприємством робочих місць;

• створення умов економічної зацікавленості підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді та інших груп насе­лення, менш конкурентоспроможних на ринку праці.

Методи скорочення попиту на робочу силу:

• встановлення додаткових податків за використання ро­бочої сили;

• жорстка кредитна політика;

• зниження інвестицій;

• скорочення або відміна гнучких форм зайнятості тощо. Сукупний попит — це попит усіх роботодавців, представле­ний на ринку праці.