Революція 1956 р. в Угорщині

Революція 1956р. в Угорщині — народні виступи проти комуністичного режиму в Угорщині, придушені за допомогою військового втручання СРСР. «Відлига», що наступила в соціалістичному таборі після смерті Сталіна (1953), особливо глибоко торкнулася Угорщини. У липні 1953 р. новий уряд на чолі з І. Надєм став на шлях відмови від курсу на прискорену індустріалізацію та колективізацію на радянський зразок. У країні почалося пожвавлення суспільного життя, були звільнені політв'язні. «Новий курс» спочатку був підтриманий керівництвом СРСР, однак незабаром викликав у Москви явну стурбованість. Внаслідок контрнаступу про-радянських сил на чолі з першим секретарем центрального керівництва Угорської партії трудящих (УПТ) М. Ракоші весною 1955 р. І. Надь був зміщений зі свого поста. Спроба контрреформ дала поштовх формуванню внутрішньопартійної опозиції, що активізувалася після XX з'їзду КПРС (1956). Головним її форумом став дискусійний клуб молодої інтелігенції — Гурток Петефі. Посол СРСР у Венгрії Ю. В. Андропов відстоював інтереси консервативних сил в угорському керівництві. Однак Будапешт, який у липні 1956 р. відвідав член Президії ЦК КПРС А. І. Мікоян, дав згоду Москві на відставку Ракоші. У жовтні напруження посилилося, відбулася багатотисячна демонстрація (6 жовтня). Демонстрація, що почалася 13 жовтня в Будапешті на підтримку реформаторських сил в Польщі, переросла в збройне повстання. Введення радянських військ у Будапешт з метою демонстрації сили, у ніч на 24 жовтня додало повстанню чітко вираженого національного характеру. По всій Угорщині відбувався розпад партійно-державних структур, влада перейшла до революційних комітетів, що стихійно формувалися, і робітничих рад, відроджувалася багатопартійність. 24 жовтня І. Надь знову очолив уряд. Він пішов на зближення з повстанцями, визнав законність вимог про виведення радянських військ з території країни і проведення вільних виборів.

Президія ЦК КПРС на чолі з М. С Хрущовим спочатку схилялася до пошуків політичних засобів урегулювання конфлікту. Але Суецька криза кінця жовтня (агресія Великобританії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту, що націоналізував Суецький канал), була сприйнята Москвою як симптом недопустимого послаблення радянського впливу у світі, спонукавши тим самим керівництво КПРС до демонстрації військової сили в Угорщині. 31 жовтня було ухвалено рішення про нову воєнну акцію. 1 листопада на знак протесту проти введення нових військ з СРСР І. Надь проголосив вихід Угорщини з Організації Варшавського договору і звернувся до ООН з проханням про захист суверенітету.

4 листопада його уряд було скинуто внаслідок наступу радянських військ на Будапешт. Бойові дії за участю 17 радянських дивізій продовжувалися до 10—11 листопада. Внаслідок угорських подій загинуло бл. З тис. чоловік (бл. 2 тис. 400 угорців і бл. 600 військовослужбовців Радянської Армії). Більше ніж 190 тис. угорців емігрували. І. Надь і деякі міністри з його уряду були осуджені й страчені (1958). Уряд Я. Кадара, утворений в Москві, за підтримки СРСР відновив однопартійну систему.