Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Козацька педагогіка в системі сучасної освіти





Останнім часом у нашій країні значно поглибилися наукові, демократичні та гуманістичні засади змісту і статусу української козацької ідеї.

Україну століттями називали «козацька земля», «козацька країна», «козацька нація». Горда назва «козак» в українців завжди асоціювалася із волею і свободою, національною повновартістю та державною самостійністю. Найвищим ідеалом козацтва була вільна і демократична, соборна незалежна Україна.

Весь світ знає, що Українське козацтво, Запорозька Січ були і залишаються у віках найоригінальнішими, глибоко самобутніми явищами українського національного життя. Українське козацтво і його «колиска» – Запорізька Січ найглибше втілили в собі щедру талановитість українців, їхній волелюбний національний дух, піднісши його в 6агатьох відношеннях до світових висот, і навіть вище [5,14].

Українське козацтво створило найвищі національні пріоритети. В оточенні мілітарних і агресивних країн-імперій козацтво плекало потужну національну армію, військовою звитягою і славою якої нерідко захоплювалася вся Європа. Козаки створили дві форми української державності – Землі вольностей війська Запорозького і Гетьманщину. Вперше в Європі козаки розвивали передовий демократичний політичний лад, виборну систему, досягли високого рівня розвитку прав і свобод народу, нації і особистості. В Козацьку добу українці одні з перших у слов'янському світі оволоділи книгодрукуванням, плекали освіту. Творили оригінальну козацьку барокову культуру, мистецтво. Гордістю і окрасою Козацької доби України були перші в Східній Європі українські Острозька і Києво-Могилянська академії. Вони забезпечили бурхливий розвиток освіти і культури широких трудових мас України і відіграли визначну роль у розвитку українського, білоруського і російського народів, всієї Східної Європи.

Козаки створили і успішно розвивали козацьку філософію, психологію та ідеологію, лицарську мораль, піднесли до європейського і світового рівня національну правосвідомість. Козацький характер і світогляд стали взірцем вищого вияву українського національного характеру і світогляду. Національно-духовна та ідейно-моральна сутність, зміст і форма національного буття козацтва стали найпотужнішими засобами піднесення духовного і матеріального життя української нації на значно вищий рівень [14, 32-33].



Знаменно, що в історичній свідомості, пам'яті рідного народу слова «козак» і «лицар» утвердилися як майже повні синоніми, як ідеали української людини. На своїй етнічній території козаки, насамперед запорожці, твердо відчували себе господарями, володарями становища. Козацька педагогіка кілька століть формувала в українців, взаємопідтримку, національну єдність. Лицарські ідеали вели дог соборності козацтва, всього народу. І тільки потужна й підступна військова, мовна, релігійна та ідеологічна агресії держав-загарбників похитнули взаємодопомогу, згуртованість українців, знесилювали і знищували соборний дух козацтва, його героїко-виховні традиції.

Чужомовна педагогіка на території України впродовж останніх століть (педагогіка окупаційних режимів самодержавної Росії і більшовицького СРСР) забороняла, замовчувала і знищувала всілякими засобами і прийомами національний дух українців, їхні високі гуманістичні і демократичні цінності, козацькі виховні традиції. Цим самим чужоземні загарбники прагнули денаціоналізувати українців, перетворити їх у безбатченків, манкуртів і яничарів. Козацька філософія та ідеологія, національна свідомість, лицарська мораль, український козацький патріотизм і національно-державотворчий інтелект продовжують жити в серцях і душах українців. Козацько-лицарські ідеї не могли допустити повної денаціоналізації рідного народу.

Важливо, щоб кожен батько і матір, педагог, по-науковому усвідомлювали мету виховання як формування в своїх дітей українських (а не якихось абстрактних, денаціоналізованих, штучно створених тощо), зокрема козацько-лицарських ідеалів. Адже саме вони складають сутність ідейно-моральну та національно-духовну спрямованість української педагогіки, національної системи освіти і виховання, зокрема їхньої найважливішої категорії – мети виховання.

До болі прикро, що ще немає жодного посібника чи підручника з педагогіки, теорії та практики виховання (за винятком книжок відомого професора Омеляна Вишневського), в яких були б реалізовані справжні наукові, а не пострадянські і викривлені, вимоги до науково виваженого формування; поколінь українського народу. Адже, відомо, що мета як закон визначає зміст освіти, виховні завдання, форми, методи і прийоми роботи з дітьми, національно-духовну спрямованість всього багатогранного навчально-виховного процесу в сім'ї та школі. В сучасних посібниках з педагогіки автори продовжують підтверджувати свою духовну віддаленість, відірваність від української національної культури, духовності. Вони не встигли (за 22 років незалежності України) сформувати в собі українську психологію, український характер і світогляд, українські, а не якісь пострадянські, національні ідеали. Такі ідеали навічно закарбовані в фольклорі, мистецтві, талановитих творах Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, В.Винниченка, П.Тичини, М.Рильського, В.Симоненка, Ліни Костенко, Д.Павличка та інших і збагачуються сучасним гуманістичним змістом, перспективами розвитку рідного народу, його , державності.



Детальне вивчення й аналіз історичних матеріалів дає змогу констатувати, що в Запорозькій Січі приділяли особливу увагу питанням фізичного виховання підростаючого покоління, його фізичної досконалості. Taк, A.B. Цось це твердження обґрунтовує такими основними положеннями: запорозькі козаки ніколи не вибирали старшинами фізично недосконалих людей; свій вільний час практично всі запорожці присвячували виконанню фізичних вправ; одним з основних критеріїв переходу молодика до «істинного запорожця» була його фізична підготовленість; здійснювалося фізичне виховання дітей і молоді в січових школах і школах джур; існує велика кількість легенд про можливості козаків.

Дослідник вважає, що можна привести чимало фактів, які підтвердять кожне зазначене положення. Важливою рисою систематичної військово-фізичної підготовки запорожців, як зазначає Р.С. Тягур, була практична реалізація принципу гармонійного виховання особистості, де поруч із загальноосвітніми дисциплінами багато уваги надавалось фізичному вихованню козаків. Витворені українським козацтвом особливі традиції фізичного виховання, як зазначає М.М. Олексюк, стали надбанням культурного процесу в Україні; вони були оригінальним відображенням тогочасних соціально-політичних умов розвитку українського суспільства, зробили внесок у світову культуру. В тому числі й у фізичну. «Вселюдське, як не дивно, яскравіше виступає там, де культура творить своє, національне специфічне, якщо воно – справжній здобуток культури, а не підробка, не повторення, то рано чи пізно цей продукт творчості нації стає надбанням інших, оцінюється як національний внесок у міжнародний культурний фонд», – зазначає один із сучасних українських філософів. Це стосується і традицій фізичної культури часів Козаччини, які відіграли визначальну роль у національному самоусвідомленні українського народу в тогочасних умовах.

Фізично і духовно загартованим витязем, легендарним поборником волі і свободи України був гетьман запорозького козацтва Дмитро Байда-Вишневецький. За даними науки, він заснував у 50-их роках XVI ст. на острові Хортиця славну Запорозьку Січ – форпост захисту українських земель від ворогів. Він здійснював успішні походи з метою звільнення від загарбників південних рубежів України. Турецькі завойовники по-садистськи закатували Дмитра Вишневецького, який до останнього подиху залишався вірний Україні [7,3].

Великі виховні можливості таїть у собі подвижницька постать гетьмана Петра Сагайдачного. Він є ідеал людини - українця-лицаря, видатного керівника козацького руху, блискучого полководця. Духовний і науковий гарт він отримав у першому українському вищому закладі – Острозькій академії, а військовий і лицарський – у славній Запорозькій Січі. Він успішно боровся з турецько-татарськими і російськими

З військами, які загрожували не лише українській державності, ай самому існуванню української нації, мови, культури та ін. Чи не найвищої слави зажив П. Сагайдачний у Хотинській битві 1621 року, коли він із 20-тисячним козацьким військом отримав перемогу над кількасот тисячною турецькою армадою, яка загрожувала не лише Україні та Польщі, а й усій Європі.

Стійкими поборниками соборності українських етнічних земель, єдності козацтва були гетьмани Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа, П. Орлик, П. Дорошенко та ін. На сьогодні лише незначна частина нашої молоді знає, що гетьман Іван Виговський, відстоюючи волю України, соборність її земель, в 1659 році під Конотопом завдав нищівної поразки величезній російській армії, яка прагнула остаточно підкорити Україну.

Підкреслимо, що в кінці XIX - на початку XX ст. козацько-лицарські традиції успішно відроджувалися. Вони оволодівали свідомістю сотень тисяч українців. У Галичині, на Буковині і Закарпатті, в деяких інших регіонах України розвивався козацький січовий рух. Було створено більше 1500 «Січей» - громадських, просвітницьких, національно-патріотичних організацій, які поширювали козацько-лицарські ідеї серед молоді, усіх верств населення. На» базі цих «Січей» виникла потужна організація «Українські січові стрільці». В роки І Світової війни організація січових стрільців стала прообразом Збройних сил майбутньої України. Січові стрільці мужньо захищали Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР) і Українську Народну Республіку (УНР), які 22 січня 1919 року об'єдналися в єдину соборну Україну. Лише збройна агресія більшовицької Росії загальмувала становлення незалежної України.

Високий козацький дух виявив український народ, здійснивши в умовах авторитарно-олігархічного кучмізму могутню Помаранчеву революцію, за своєю суттю - Українську національну революцію. Вона поклала початок рішучій боротьбі з антиукраїнськими, антидержавними силами, утвердила волелюбний козацько-лицарський дух українських громадян. В останні роки відбулися якісні зрушення в козацьких організаціях, осередках. На багатьох козацьких радах, об'єднавчих з'їздах козаків, «круглих столах», наукових і науково-практичних конференціях гаряче і темпераментно обговорювали шляхи об'єднання численних козацьких організацій, товариств, осередків у єдине соборне Українське козацтво,

Велику об'єднавчу роботу серед козаків різних організацій проводять Міжнародна асоціація «Козацтво», Об'єднане Козацтво України, Українське соборне козацтво «Січ» та ін.

Утвердження соборності Українського козацтва і його розвиток є потужним засобом побудови демократичної правової незалежної України.

Як не прикро, але люди одвічно схильні як до високого поцінування явищ справді вельми значущих, так і до фетишизації не дуже, а то й мало вагомих, одначе модних. Так десятиліттями апологізувалися різнорідні «новації» зарубіжних та вітчизняних педагогів, що проповідували або надто архаїчні, або, навпаки, надто ультрамодні «моделі» освіти та виховання, вищою метою яких були «моделі» не тільки обов'язкових схем, прийомів та засобів роботи (хоча кожна дитина, кожен клас, як і кожен педагог, від природи наділені лише їм властивим ладом і душі, і праці, навчання), а й «моделі» учня та вчителя. Отже, апологізувалися уніфікація й стандартизація не лише технології, а й людей, чим, зрозуміло, вбивалася жива душа як педагогіки, так і педагогів. А як наслідок – поколінь, бо стандартизація могла породити лише стандартизацію; формувати не особистості, а «гвинтиків», призначених виконувати не так самостійно-творчі, як функціональні ролі: гвинтиків до державної системи-машини.

А тепер для декого подібною модою стали «козацьке» виховання й навчання. І це тим прикріше, що про неї говорять як про домовика, про якого всі чули, але ніхто не бачив.

Щоправда, за умови, якщо вона буде не абсолютизуватися (бо все за різних умов має різні якості та форми) й механічно копіюватися, а братися в її справжній – духовно-гуманістичній бутності.

Гуманістично-духовна сутність є феноменом і непростим, і рішуче не відповідним механічному перенесенню з епохи в епоху, зі свідомості минулих поколінь у свідомість сучасних, зі сфери «красивої» теорії в річище многотрудної діяльності. Ось чому слід розпочинати із запитання: що таке «козацька педагогіка?». Якими гранями вона доторкується до сучасності загалом, до свідомості, ладу душі, ідеалів кожного учня і педагога зокрема? За такого підходу побачимо, що вона має свою реальну історію і виразні конкретні обриси.

Уся козацька Україна була поділена на «полки», і в усіх полках та у володіннях Січі функціонували різного роду школи. Ті школи давали світську, релігійну і військову освіту, а головне – готували до життя: як приватного, так і державного. Україна вся була всіяна навчально-виховними закладами і закономірно була визнана Європою як найосвіченіша країна-нація.

Тут таїться відповідь про феномен козацтва. А саме: козацтво – це й надзвичайно високого, елітного рівня військова організація, але самою історією їй судилося відіграти роль вирішальної сили у відродженні нації-держави, захисті демократії і свободи, гуманізму, найвищого рівня – конституційної, правової культури.

Дика і темна, свавільна, гультяйська сила, як атестували козацтво недруги України, цієї місії виконати не могла.

Нагадаємо свідчення Д. Яворницького: на Січ приймали лише тих, хто визнав православну віру, спілкувався українською мовою, брав присягу захищати до останнього подиху людину, родину, військове товариство й Україну та за них бути готовим віддати й життя. Іноземці відзначали: козацтво породило найвидатніший феномен лицарства, патріотизму, честі – духовне побратимство, їм не вдалося зафіксувати жодного випадку зради цього типу родства!

Вирішальну роль у кристалізації українського характеру відіграла козацька освіта – педагогіка самопізнання та самореалізації, особової й національно-релігійної самосвідомості, філософії жити по-людськи: чесно і совісно, патріотично й професіонально, на засадах демократії і свободи, красиво і просто.

Закономірно, що народ в історичних піснях і думах підніс козацтво на висоту ідеалу. Г.Сковорода не тільки розвинув філософсько-етичний принцип самопізнання, самотворення, самореалізації, а й уславив як образ-взірець «отця вольності Богдана»; І.Котляревський як найвищий ідеал підніс не лише Низа та Евріала (захисників Вітчизни), а й Наталку та її матір, побратимство Миколи та Петра.

А Т.Шевченко, написавши не тільки «Кобзаря», а й «Букваря», еталонами людини оспівав носіїв козацької філософії, етики і моралі, гідності й честі, політичної активності та державницької мудрості.

Тож природно, що більшовизм витруював навіть форми козацької етнопедагогіки. Та вона не могла згинути, а жила в творах П.Куліша, М.Костомарова, П.Мирного, І.Франка і Лесі Українки, Карпенка-Карого, у працях видатних педагогів Г.Ващенка і Яніва, Шлемкевича, Сухомлинського і Стельмаховича, а нині повертається до системи сучасної освіти як незнищенний Дух нації.

Ніщо не повертається в традиційних формах, час диктує свої. Не всі форми відповідають сучасності і в козацькій педагогіці: нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Але дух не втрачає сили, енергії, цілеспрямованості до мети. Тому не можуть не використовуватися такі принципи козацької педагогіки, як любов до сім'ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства (і побутового, військового і державницького) і волелюбності, життєносний дух побратимства; дух особової, соціальної і національної самосвідомості, гідності та честі.

Тому козацька педагогіка має використовуватись у навчанні і вихованні, а головне – у сфері практичної життєдіяльності як філософія любові і праці, патріотизму і творчості [11,2-3].






Date: 2016-06-06; view: 165; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию