Обмеження прав на землю

На використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження). Поділ чи об'єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки. Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення: а) заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку; б) заборони на передачу в оренду (суборенду); в) права на переважну купівлю у разі її продажу; г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем; ґ) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; д) заборони на провадження окремих видів діяльності; е) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна; є) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги; ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт; з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку; и) заборони надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб або примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності, у власність або користування для цілей, не пов'язаних із забезпеченням суспільних потреб, зазначених у рішенні органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про викуп такої ділянки; і) інших зобов'язань, обмежень або умов. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.

130. Відшкодування збитків, заподіяних порушенням земельного законодавства.

При визначені шкоди, нанесеної правопорушником земельних відносин, а також при її відшкодуванні керуються постановою КМУ "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" Ця постанова встановлює правила відшкодування збитків, нанесених вилученням (викупом) землі або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі і землекористувачів, в тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх в непридатний для цільового використання стан в результаті негативної діяльності підприємств, установ, організацій і громадян.Вказані правила застосовуються при настанні майнової відповідальності за порушення земельного законодавства в випадках, коли необхідно відшкодувати: · вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; · вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; · вартість водних джерел. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель. Розміри збитків, які заподіяні вилученням або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеження прав власників землі та щземлекористувачів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у результатті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ та організацій та громадян визеначаються комісіями. створеними Київською та Севастопольскою міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів. Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам підприємствами, установами, організаціями та громадянами за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця затвердження актів комісій, а при вилученні земельних ділянок - після прийняття відповідною Радою народних депутатів рішення про вилучення земельних ділянок у період до видачі документа, що засвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

131. Види суб'єктів господарського права.

Суб'єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Суб'єктів господарського права класифікують на види згідно з об'єктивним матеріальним критерієм. Враховуючи особливості функцій, господарське законодавство визначає правове становище таких суб'єктів господарського права, як: 1) підприємства та їхні структурні підрозділи; 2) об'єднання підприємств; 3) фінансові та посередницькі інститути; 4) громадяни-підприємці; 5) органи державної виконавчої влади в економіці. Крім того, у кожній з цих груп враховуються особливості правового становища окремих видів суб'єктів господарського права.

132. Поняття та загальна характеристика недоговірних зобов'язань.

Недоговірні зобов'язання слід відмежовувати від договірних: 1) договірні зобов'язання виникають у разі укладення цивільно-правового договору (зокрема, договірна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання умов договору), а недоговірні — в тому разі, якщо суб'єкти не перебували в договірних правовідносинах (однак правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір; 2) договірні зобов'язання — це зобов'язання, що завжди існують між сторонами, а недоговірні — це завжди новий юридичний обов'язок, а в деліктних зобов'язаннях він покладається на правопорушника замість невиконаного; 3) договірні зобов'язання є відносними, а недоговірні виникають з порушення абсолютних прав; 4) договірні зобов'язання регулюється як імперативними, так і диспозитивними нормами, а недоговірні — суто імперативними; 5) у разі невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання можлива відповідальність як у формі відшкодування збитків, так і у формі сплати неустойки, штрафу, а недоговірного зобов'язання — тільки у формі відшкодування шкоди; 6) у договірних зобов'язаннях на розмір відповідальності впливає вина кредитора, а для зобов'язань із відшкодування шкоди має значення тільки умисел і груба необережність потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди — фізичної особи. Законодавець розрізняє такі види недоговірних зобов 'язань: 1) зобов'язання із публічної обіцянки винагороди; 2) зобов'язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення; 3) зобов'язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; 4) зобов'язання із створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи; 5) зобов'язання із відшкодування шкоди; 6) зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

133. Цивільні процесуальні правовідносини: поняття, підстави виникнення, суб'єкти та об'єкти.

При розгляді конкретних цивільних справ між судом і учасниками процесу (фізичними та юридичними особами) виникають численні правові, врегульовані ЦПК, зв'язки, які є цивільними процесуальними правовідносинами. Поряд із загальними ознаками, що притаманні всім правовідносинам, цивільні процесуальні правовідносини мають свої специфічні ознаки: 1) виникають на підставі норм цивільного процесуального права в результаті їх реалізації; 2) виникають між учасниками суспільних відносин - судом і кожним з учасників процесу при здійсненні судочинства у цивільній справі; 3) юридично закріплюють взаємну поведінку зазначених суб'єктів через їх суб'єктивні цивільні процесуальні права і обов'язки; 4) реалізація суб'єктивних цивільних прав і виконання суб'єктивних обов'язків забезпечуються.заходами правового впливу - санкціями цивільного процесуального, кримінального, адміністративного і трудового права. Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідною є наявність: а) підстави, б) приводу, в) процесуальних передумов. Цивільні процесуальні правовідносини виникають з приводу необхідності захисту порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу в справах позовного провадження і у справах з адміністративно-правових відносин. У справах окремого провадження — необхідності встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміни юридичного становища громадянина чи його майна, з наявністю чи відсутністю яких закон пов'язує виникнення, зміну, припинення суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав.