Склад злочину, його елементи

Склад злочину- це сукупність встановлених кримінальним законом та іншими нормативними актами юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають суспільно небезпечне діяння як злочинне. У кожному складі злочину прийнято вирізняти його елементи. Ними є об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх називають об'єктивними ознаками складу) і суб'єкт, суб'єктивна сторона злочину (суб'єктивні ознаки складу). Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин у його спрямованості на заподіяння шкоди у сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються законом. До обов'язкових ознак об'єкта злочину відносять суспільні відносини, до факультативних - предмет злочину та потерпілий від злочину. Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, тобто зміни в суспільному середовищі, до яких призводить вчинення злочину. Такими ознаками є: дія або бездіяльність (обов'язкові ознаки об'єктивної сторони злочину), злочинні наслідки діяння, причиновий зв'язок між діянням та злочинними наслідками, місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину, знаряддя та засоби вчинення злочину. Суб'єктом злочину, згідно з ч. 1 ст. 18 КК, "є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність". До обов'язкових ознак суб'єкта належать: фізична особа, вік особи, осудність; до факультативних: спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт): громадянство, стать та ін. Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку. До обов'язкових ознак належать: вина у формі умислу чи необережності; до факультативних: мотив злочину, мета злочину, емоційний стан. Склади злочинів поділяються за ступенем суспільної небезпечності на: основний; кваліфікований склад злочину; особливо кваліфікований склад злочину; склад злочину з пом'якшуючими обставинами. За характером структури вони можуть бути поділені на прості та складні. За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом, злочини з формально-матеріальним складом і злочини з усіченим складом.

55. Поняття, ознаки та форми співучасті у кримінальному злочині.

Законодавче визначення поняття "співучасть" вклю­чає в себе такі ознаки: 1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного і того умисного злочину; 2) спільність їх участі у злочи­ні; 3) умисний характер діяльності співучасників. За об'єктивними ознаками співучасть поділяється на прос­ту і складну. Проста співучасть (співвиконавство) — це форма, де всі співучасники є виконавцями конкретного злочину і виконують однакову роль. Складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) — має місце у випадку, коли співучасники виконують різні ролі: виконавець, організатор, підбурювач, пособник.. За суб'єктивними ознаками (за стійкістю зв'язків, стійкіс­тю умислу) розрізняться такі форми співучасті: вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між со­бою); вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (зло­чин визнається вчиненим за попередньою змовою группою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або бі­льше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домови­лися про спільне його вчинення); вчинення злочину організованою групою (злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попе­редньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним пла­ном з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи); вчинення злочину злочинною організацією (злочин визнаєть­ся вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і біль­ше), члени якого або структурні частини якого за попере­дньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тя­жких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забез­печення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп).

54. Поняття зобов'язального права та його система.

Зобов'язальне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини між боржником та кредитором на засадах юридичної рівності та взаємної відповідальності один перед одним. Зобов'язальне право є підгалуззю цивільного права, норми якої об'єднані в окрему книгу Цивільного кодексу України (Книга 5 ст. 509-1215 ЦКУ), яка регулює загальні засади встановлення, виконання та припинення зобов'язань, правові наслідки їх порушення, а також окремі види зобов'язань (договорів). Уся сукупність цивільних зобов'язань створює певну систему, яку називають зобов'язальним правом — це підгалузь цивільного права. Систему зобов'язального права, як і система цивільного права взагалі, побудовано за пандектною системою, тобто з поділом на загальну та особливу частини. Загальна частина зобов'язального права містить загальні для всіх видів зобов'язань положення щодо поняття та видів зобов'язань, підстав їх виникнення, способів виконання та припинення. Особлива частина зобов'язального права складається з низки інститутів, норми яких регулюють однотипні групи цивільних зобов'язань. До структури Особливої частини зобов'язального права належать такі інститути: • зобов'язання щодо передачі майна у власність — інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності однієї особи у власність іншої (купівля-продаж, поставка, міна, дарування тощо); • зобов'язання щодо передачі майна у речове право на чужу річ — інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності чи іншого обмеженого речового права однієї особи у речове право на чужу річ іншої (найм (оренда), житловий найм, позичка тощо);

• зобов'язання щодо виконання робіт — інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують порядок створення та передачі певних об'єктів цивільних прав (побутовий та будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи тощо).

53. Поняття і ознаки злочину. Класифікація злочинів.

52. Поняття і види злочинів у сфері господарської діяльності.

Злочини у сфері господарської діяльності -це суспільно небезпечне протиправне діяння, що посягають на систему господарювання заподіюючи шкоду суспільним відносинам, яякі складаються з привозу, виробництва, обміну та споживання товарів та послуг. Родовим об’єктом є суспільні відносини у сфері господарської діяльності. Господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальних та нематеріальних формах, якщо безпосередня участь особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Безпосереднім об’єктом злочинів є суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності. Додатковий факультативний безпосередній об’єкт – життя, здоровя особи, її психічна недоторканість, власність. Предмет – національна та іноземна валюта, цінні папери, білети державної лотереї, алкогольні напої. З об’єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчинюються шляхом дії (фіктивне підприємництво, контрабанда тощо). Окремі злочини можуть полягаги у бездіяльності (наприклад ухилення від повернення виручки в іноземній валюті). Злочин з формальним складом, але ст. 218-220 з матеріальним складом. На кваліфікацію впливає спосіб вчинення (ст.228), обстановка (ст.225), місце (ст.201). Суб’єктами злочинів є фізичні осудні особи, які досягли 16-річного віку. Є злочини зі спеціальним суб’єктом: посадова особа, платник податків, засновник, власник суб’єкта господарської діяльності та ін. Суб’єктивна сторона є умисною формою вини. Для деяких злочинів обов’язковими є мотив або мета їх вчинення. Зокрема, розголошення комерційної таємниці вчинюється з корисливих чи інших особистих мотивів, а комерційне шпигунство — з метою розголошення чи іншого використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.

51. Характеристика та види злочинів проти волі, честі та гідності людини.

Злочини проти волі, честі та гідності – це суспільно небезпечне протиправне діяння, які посягають або створюють небезпеку честі, гідності і волі особи, або загрожують суспільним відносинам, що забезпечують права людини на гідне існування. Тобто об'єктом злочинів є воля, честь і гідність особи. Додатковим факультативним об’єктом є життя, здоровя, власність, нормальний фізичний і психічний розвиток. Предмет злочину – без предметний. Потерпілий спеціальний – заручник, чужа дитина, малолітній (ст.. 150). З об'єктивної сторони – суспільно небезпечне діяння – незаконне позбавлення волі, викрадення, експлуатація, захоплення заручників. Злочин з формальним складом. Спосіб – незаконний (зайняття жебрацтвом, використання обману, шантажу). Суб'єкт може бути як загальний з 16 років (ст. 146,148,149,150 ККУ). Спеціальний суб'єкт – чужа особа дитині, фізична осудна особа з 14 років (ст.. 147), лікар (ст. 150). Суб'єктивна сторона цих злочинів передбачає їх вчинення з прямим умислом, а в злочинах які передбачають настання певних наслідків, ставлення до наслідків характеризується необережністю. Важливим для цієї групи злочинів є наявність, як обов'язкової ознаки - мети вчинення злочину. Так ст. 147 ККУ передбачає наявність спеціальної мети: 1) спонукання до вчинення будь-якої дії 2) утримання від вчинення будь-якої дії, ст. 149 експлуатація людини. Обов'язковою ознакою злочину передбаченого ст. 148 є корисливий мотив. Суб'єктивна сторона ст. 149 ККУ також передбачає корисливий мотив. Для третьої його форми обов'язковою ознакою є мета, якою є подальший продаж або інша передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і переміщеної ним через державний кордон України. Кваліфікуючі ознаки – тяжкі наслідки, вчинена організованою групою, щодо малолітнього.

50. Поняття господарського об'єднання підприємств та його ознаки.

Відповідно до ст. 118 ГК України об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Характеристика об'єднання підприємств. 1. Об'єднанням підприємств є господарська організація. Іншими словами, за загальним правилом, об'єднання підприємств являє собою юридичну особу з притаманними їй характерними ознаками. 2. Об'єднання утворюється у складі двох чи більше підприємств. Зважаючи на це, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності не можуть входити до складу об'єднання підприємств. 3. Об'єднання підприємств утворюється з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності його учасників. 4. Об'єднання підприємств утворюється для вирішення спільних економічних та соціальних завдань його учасників. 5. Об'єднання підприємств можуть утворюватися на невизначений строк або діяти як тимчасові об'єднання. 6. Згідно з ч. 4 ст. 121 ГК України рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством про захист економічної конкуренції. 7. Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо). 8. Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.
Згідно зі ст. 119 ГК України залежно від порядку заснування можуть утворюватися об'єднання підприємств таких видів: господарські об'єднання або державні чи комунальні господарські об'єднання. Господарським об'єднанням визнається об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Вони діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

61. Права та обов'язки власників і наймачів житлового приміщення.

Права власників і наймачів житлових приміщень різ­няться і частково регламентуються різними нормативними актами. Власник житлового приміщення має право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належ­ним йому житловим приміщенням, тобто має право його продавати, дарувати, заставляти, заповідати, обмінювати або поселяти в нього інших осіб без погодження з орга­нами державної виконавчої влади. Наймач житлового при­міщення має право лише користуватися ним відповідно до вимог договору житлового найму та обмінювати його. При цьому обмін житлового приміщення він може здійснювати лише на підставі згоди на це органів державної влади. У разі смерті наймача житлового приміщення, коли у квартирі не залишилися проживати члени сім'ї, квартира переходить до державних органів, які надають її у корис­тування іншим громадянам. А у разі смерті власника жит­лового приміщення воно переходить до спадкоємців за законом або за заповітом. Громадяни повинні дотримуватися вимог Типового до­говору найму приміщення: не порушувати правил корис­тування житловим приміщенням, санітарних правил утри­мання місць загального користування, не використовувати їх не за призначенням, не порушувати правил експлуатації житла, не допускати безгосподарності при його утриманні. Не псувати житло, устаткування та об'єкти благоустрою.

60. Поняття і види стадій вчинення злочину, критерії і значення їх виділення.

Стадії вчинення злочину – це етапи розвитку злочинного діяння, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і моментом його припинення. Критеріями виділення видів стадій вчинення злочину виступає ступінь реалізації злочинного наміру і момент припинення злочину. КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину: готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин. Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому стадії вчинення злочину можливі лише у злочинах з прямим умислом. „замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння” (ст15 КК) Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

59. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння.

58. Структура державної виконавчої служби.

57. Договір найму житлового приміщення.

56. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Об'є́днання співвла́сників багатокварти́рного буди́нку, або ОСББ — це неприбуткова юридична особа, створена власниками житлових та нежитлових приміщень для спільного користування, утримання та управління своїм будинком та прибудинковою територією, а також для юридичного оформлення їхніх майнових прав на будинок та прибудинкову територію. ОСББ створюється на основі права сумісної власності і представляє лише співвласників нерухомості, щоб самостійно вирішувати - хто обслуговуватиме будинок, які будуть внески на його утримання (квартплата), кому здавати в оренду нежитлові приміщення тощо, куди витрачати гроші. Ефективне використання коштів і контроль приводять до якіснішого та раціональнішого утримання будинку. ОСББ несе лише управлінські повноваження і не стає власником будинку в цілому - співвласниками будинку залишаються власники квартир та нежитлових приміщень. ОСББ, як юридичній особі, належать допоміжні приміщення та земельна ділянка (якщо вона була приватизована). Доцільність створення ОСББ залежить від тих завдань, які мешканці поставлять перед собою, одним з яких може бути контроль за послугами ЖЕКу. ОСББ може щомісячно підписувати із ЖЕКом акти про виконання робіт з утримання будинку, на підставі яких визначається факт виконання та обсяги конкретних робіт і відповідно проводяться нарахування (перерахунок) мешканцям.

Для створення об'єднання скликаються установчі збори. Рішення установчих зборів оформлюється протоколом. За однією адресою може бути зареєстроване лише одне ОСББ. Основним фінансовим документом в ОСББ є кошторис, який складається на рік і приймається на щорічних загальних зборах більшістю членів ОСББ. Т.я. ОСББ є неприбутковою організацією, прибуткова і видаткова частини в кошторисі повинні збігатися.

74. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

Комерційна таємниця — це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого чи іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не може бути віднесено до комерційної таємниці. Не є комерційною таємницею: • засновницькі документи; • документи, що надають право займатись підприємницькою діяльністю; • відомості про чисельність та склад працівників, їх заробітну плату та умови праці; • документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів; • відомості про забруднення навколишнього середовища; Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності та державної реєстрації, а строк її охорони необмежено, за винятком припинення існування сукупності ознак комерційної таємниці. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є право на її використання; виключне право дозволяти її використання; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці. Суб'єктом права на комерційну таємницю є особа, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором (юридична особа та фізична особа — підприємець). Носієм інформації, яка становить комерційну таємницю може бути фізична особа, наприклад працівник підприємства.

73. Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення.

Селекція — це виведення людиною нових або поліпшення тих, що вже існують, порід тварин і рослин. Об'єктами права інтелектуальної власності на селекційні досягнення є: сорт рослин і порода тварин. Зупинимось на їх характеристиці. Сорт — це окрема група рослин у межах нижчого з відомих ботанічних таксонів, яку, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони, може бути визначено ступенем вияву ознак, що є результатом діяльності певного генотипу або комбінації генотипів; можна відрізнити від будь-якої іншої групи рослин ступенем вияву принаймні однієї з цих ознак; можна розглядати як єдине ціле з погляду її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту. Категоріями сорту є клон, гібрид, лінія та популяція. Об'єктом права на сорт є і селекційне досягнення у рослинництві, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є: 1) новим; 2) вирізняльним; 3) однорідним; 4) стабільним. Порода тварин — створена людиною чисельна група тварин загального походження, яка має генеалогічну структуру та властивості, що дають змогу відрізнити її від інших тварин цього самого виду і кількісно достатні для розмноження як однієї породи. Право інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин становлять: • особисті немайнові права, засвідчені державною реєстрацією; • майнові права інтелектуальної власності, засвідчені патентом; • майнове право інтелектуальної власності, засвідчене державною реєстрацією. ЦК України встановлює такі строки чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин: — 30 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації; — 35 років — для дерев та винограду починаючи з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації.

72. Інформація як об'єкт майнового права.

Інформація - це задокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Фізичні та юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу, як правило, самостійно визначають режим доступу до неї, в тому числі належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють систему захисту. Інформація ж не є матеріальним об'єктом, інформація – це знання, тобто відображення дійсності у свідомості людини (причому правільне чи помилкове відображення – не істотно, важливо, що у свідомості). І тільки надалі інформація може втілюватися в матеріальні об'єкти навколишнього нас світу. Однак не будучи матеріальним об'єктом, інформація нерозривно пов'язана з матеріальним носієм: це мозок людини чи відчужені від людини матеріальні носії, такі як книга, дискета та інші види «пам'яті» (запам'ятовуючі пристрої). Інформація, яка підлягає охороні, може бути використана іншими особами за таких умов: 1) отримання інформації законним шляхом; 2) отримання дозволу від того, хто має право на інформацію, на таке використання. Відносини між тим, хто набуває право (ліцензіар), і тим, хто має право на інформацію (ліцензіат), оформляються ліцензійним договором.

71. Конституційне право на звернення до органів державної влади як інституція в захисті інформаційних відносин.