Тема: Художні твори в дитячому читанні. Методика ознайомлення

План заняття

1. Методика читання дітям художніх творів.

2.Методика роботи з поетичними творами в дошкільному закладі.

3. Методика роботи з фольклорними творами.

4. Розвиток словесної творчості у дітей дошкільного віку.

5.Робота в куточку книги.

Завдання додому:

1. Скласти сценарій дитячого ранку або свята (тематика будь-яка).

Рекомендована література

1. Богуш А., Гавриш Н., Котик Л. Методика організації художньо-мовленнєвої творчості та художньо-мовленнєвої діяльності в ДНЗ. – К., 2007 – 336 с.
2. Богуш А., Зленко О. Методика розвитку мовлення дітей дошкільного віку. – К.: Освіта, 1992. – 345 с.

3. Рідне слово. Хрестоматія. / Упор. Мовчун А., Варакіна З. Книга 2. – К.: Арій, 2007. – 646 с.

4. Українська дитяча література. Хрестоматія. / Упор. Л.Козачок. – К.: Вища школа, 2002. – 519 с.

5. Українське дошкілля. Збірка для читання і розповідання дітям старшого дошкільного та молодшого шкільного віку // Упоряд. Н.та О.Зінкевичі. – К., 2004. – 558 с.

Орієнтовна тематика реферативних досліджень з навчальної дисципліни «Література для дітей дошкільного віку з методикою»

1. Виховний потенціал дитячого фольклору.

2. Творчий доробок для дітей Л.Глібова.

3. Педагогічна та літературна діяльність Б.Грінченка.

4. Творчий доробок для дітей Віри Лебедової.

5. Образи дітей в оповіданнях С.Васильченка.

6. Твори Ліни Костенко для дітей у контексті української дитячої літератури.

7. Образи дітей в оповіданнях В.Винниченка.

8. Розвиток української літературної казки у 30-х роках ХХ ст.

9. Літературно-громадська діяльність Олени Пчілки.

10. Морально-естетичний потенціал казок Оксани Іваненко.

11. Естетичний і виховний потенціал збірки Д.Білоуса “Диво калинове”.

12. Розвиток гумористичної традиції української літератури дитячим поетом Г.Бойком.

13. Своєрідність оповідань і казок для дітей Г.Тютюнника.

14. Твори для дітей митців української діаспори.

15. Роль художнього слова в розвитку мови дітей.

16. Розвиток мовлення малят засобами фольклору.

17. Олена Пчілка як дитяча письменниця.

18. Українська дитяча література другої половини ХІХ століття. Загальна характеристика.

19. Різноманітність жанрів, тематичне багатство творів Л. Глібова для дітей.

20. Михайло Стельмах як дитячий письменник.

21. Тематичне багатство творів для дітей Василя Сухомлинського.

22. Українська дитяча література кінця ХХ – початку ХХІ століття. Загальний огляд.

23. Марко Вовчок – основоположниця прози для дітей.

24. Іван Франко – теоретик і критик дитячої літератури.

25. Поетичні твори для дітей Андрія Малишка.

26. Поетичні твори та казки для дітей Павла Тичини.

27. Творчі надбання В.Симоненка у сфері дитячої літератури.

28. Педагогічна і літературна діяльність Марійки Підгірянки.

29. Доба державної незалежності в історії української дитячої літератури (1990 – поч. ХХІ ст.).

30. Діяльність Дніпрової Чайки в галузі дитячої літератури.

31. Творчість дитячої письменниці Лариси Письменної.

32. Дитяча література на сучасному етапі розвитку.

ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ

1. Українська дитяча література в контексті національної культури..

2. Роль дитячої літератури у соціалізації сучасної дитини.

3. Дитячий фольклор у контексті національної культури. Його специфіка на сучасному етапі.

4. Жанр фантастичної народної казки. Джерела, походження, головні мотиви.

5. Твори Марійки Підгірянки для дітей. Її внесок у розвиток авторської літератури.

6. Мотиви творів для дітей Олександра Олеся. Значення творчості.

7. Жанр фольклору: лічилки. Загальна характеристика.

8. Фольклорна дитяча казка. Загальна характеристика.

9. Проза І періоду розвитку авторської дитячої літератури (Олена Пчілка, М.Коцюбинський, Леся Українка, Б.Грінченко, Катря Гриневичеві, Віра Лебедєва, Марко Черемшина, Є.Ярошинська).

10. Літературна казка І періоду розвитку нової української дитячої літератури на підросійській Україні (Марко Вовчок, Олена Пчілка, Леся Українка, Борис Грінченко).

11. Визначіть головну ідею оповідання Віри Лебедєвої “Китичка фіалок”.

12. Визначити головну ідею казки Ю.Федьковича “Золота кісочка”.

13. Головна думка твору Олени Пчілки “Кухлик”.

14. Охарактеризуйте головних героїв оповідання Б.Грінченка “Кавуни”.

15. Твори Н.Забіли для дітей. Її внесок у розвиток дитячої літератури.

16. Жанри: народні легенди та перекази. Тематика.

17. Загальна характеристика жанрів колядок, щедрівок і веснянок.

18. Твори про природу ІІІ періоду (О.Копиленко, М.Йогансен, О.Іваненко, М.Трублаїні).

19. Літературна казка І періоду розвитку нової української дитячої літератури в Західній Україні (Ю.Федькович, І.Франко, Є.Ярошинська, Марко Черемшина). Загальна характеристика.

20. Дайте характеристику головному герою оповідання В.Винниченка “Бабусин подарунок”.

21. Твори для дітей Катерини Перелісної про природу. Їх місце в навчально-виховному процесі ДНЗ.

22. Літературна казка ІІІ періоду розвитку нової української дитячої літератури (О.Іваненко, Н.Забіла, М.Трублаїні).

23. ІІ період в історії розвитку нової української авторської дитячої літератури.

24. Твори Володимира Винниченка, образи дітей. Роль творчості В.Винниченка у розвитку дитячої літератури.

25. Внесок Л.Глібова у розвиток дитячої літератури.

26. Народні казки про тварин. Загальна характеристика.

27. Твори для дітей М.Стельмаха та Д.Павличка. Загальна характеристика. Спільне та відмінне.

28. Жанр: соціально-побутова народна казка. Загальна характеристика.

29. Слов’янська міфологія. Загальна характеристика. Основні персонажі слов’янської міфології: Сварог, Даждьбог, Перун, Берегиня, Велес, Лада, Ярило, Овсень.

30. Твори Іванни Блажкевич для дітей. Загальна характеристика.

31. Мотиви творів П.Воронька. Вивчення його творів у дошкільному закладі.

32. Жанри дитячого фольклору: скоромовки та звуконаслідувальні мініатюри. Спільне та відмінне.

33. Твори Олени Пчілки для дітей. Її внесок у розвиток дитячої літератури.

34. ІІІ період в історії розвитку нової української авторської дитячої літератури. Дискусія навколо жанру казки.

35. Причини занепаду фольклору. Роль фольклору у житті сучасної дитини.

36. Мотиви творів для дітей Катерини Перелісної.

37. Тематична й жанрова різноманітність творів для дітей Н.Забіли. Її внесок у розвиток дитячої літератури.

38. Твори Л.Письменної для дітей. Загальна характеристика.

39. ІV період в історії розвитку нової української авторської дитячої літератури

40. Тематика творів для дітей Анатолія Качана.

41. Картини рідної природи в поезіях для дітей М.Рильського.

42. Твори для дітей Дмитра Білоуса. Загальна характеристика.

43. Поезія Грицька Бойка в дитячому читанні, її виховне значення.

44. Твори Володимира Ладижця для дітей. Загальна характеристика.

45. Визначте мораль байки Л.Глібова “Чиж та голуб”.

46. Поетичні твори М.Стельмаха в дитячій літературі. Ідейно-художній аналіз поезій «Як журавель збирав щавель», «Журавель і рукавиці», «Заєць спати захотів» та ін.

47. Різноманітність жанрів, тематичне багатство творів Глібова для дітей.

48. Поезія Олександра Олеся в дитячому читанні. Мотиви рідної природи у віршах. Значення творчості Олександра Олеся.

49. Поезія Платона Воронька в дитячому читанні.

50. Тема дитинства в поезіях Ліни Костенко. Збірка “Бузиновий цар”.

51. Визначити ідею різдвяної казки Марка Черемшини «Сльоза».

52. Тематичне багатство поезії для дітей Марійки Підгірянки.

53. Михайло Стельмах як дитячий письменник. Поезії та казки, адресовані дітям.

54. Визначити головну ідею казки “Найбільший скарб” Є.Ярошинської.

55. Тематична й жанрова різноманітність творів Леоніда Глібова.

56. Іван Франко – теоретик і критик дитячої літератури. Погляди І.Франка на освіту і виховання.

57. Тематичне багатство творів для дітей Василя Сухомлинського.

58. Анатолій Костецький – перекладач, автор наукових праць з теорії, історії, критики дитячої літератури, дитячий письменник. Загальна характеристика творчості.

59. Оповідання про дітей Бориса Грінченка (“Кавуни”, “Украла”, “Екзамен”, “Без хліба”).

60. Художній доробок для дітей С.Васильченка.

61. Вкажіть, кому верба у вірші “Вербові сережки” (Л.Костенко) хотіла подарувати свої сережки.

62. Фольклорна основа збірки казок І.Франка “Коли ще звірі говорили”.

63. Творчий внесок Лесі Українки у розвиток української дитячої літератури.

64. Визначити головну думку поезії Б. Грінченка “Зорі”.

65. Схарактеризуйте творчий внесок Л.Глібова в розвиток дитячої літератури.

66. Визначте ідейно-тематичні домінанти оповідань про дітей Б.Грінченка.

67. Твори для дітей Ліни Костенко “Бузиновий цар”, “Білочка восени”, “Соловейко застудився”, “Вербові сережки”. Характерні риси творчості поетеси.

68. Збагачення тематики та оновлення жанру літературної казки українськими письменниками у 30-х роках ХХ століття (Н.Забіла, О.Іваненко).

69. Визначте ідею та вкажіть жанр творів Віри Лебедової “Горда пава”, “Трепета”.

70. Вплив педагогічної діяльності Б.Грінченка на його літературну творчість. Утвердження загальнолюдських цінностей в оповіданнях (“Украла”, “Без хліба”, “Екзамен”, “Дзвоник”, “Грицько”, “Олеся”).

71. Визначте мотиви творів для дітей Олени Пчілки.

72. Головна тема оповідання Є.Ярошинської “Двір життя”.

73. Творчий доробок для дітей Степана Васильченка (“Дощ”, “Неслухняний глечик”, “Золота діжа”).

74. Творчий внесок М.Трублаїні у розвиток дитячої української літератури.

75. Природнича тематика у творчості Олександра Копиленка.

76. Твори для дітей Н.Забіли та М.Познанської. Спільне та відмінне.

77. Визначити головну думку байки Ю.Федьковича “Горда качка”.

78. Оповідання Майка Йогансена про живу природу. Трагічна доля письменника.

79. Поетичні мініатюри для малят Платона Воронька.

80. Поезія і проза для дітей Анатолія Костецького.

81. Гумористичні, пригодницькі, детективні та фантастичні твори для дітей Всеволода Нестайка.

82. Вірші (“Дядько Дощ”, “Обруч”, “Плесо”, “Смерічка”, “Де найкраще місце на землі”, “Заєць”, “Нічний гість”) та віршовані поеми (“Пригоди кота Мартина”, “Золотий олень”) для дітей Дмитра Павличка.

83. Оповідання та казки для дітей Григора Тютюнника.

84. Виховне значення творів Василя Сухомлинського.

85. Методика роботи з поетичними творами в дошкільному закладі.

86. Методика читання дітям художніх творів.

87. Твори для дітей письменників української діаспори (Леонід Полтава, Роман Завадович, Юрій Шкрумеляк, Катерина Перелісна, Д.Чуб, Віра Вовк).

88. Особливості художньої прози для дітей (В.Близнець, Ю.Ярмиш, І.Сенченко, В.Нестайко, М.Вінграновський, Є.Гуцало та ін.).

89. Анімалістичні твори для дітей Миколи Вінграновського.

90. Твори Ліни Костенко для дітей. Їх місце у дитячій літературі. Особливості стилю поетеси.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. – К.: Либідь, 1998. – 408 с.

2. Богданець-Білоскаленко Н.Українська дитяча література. Навч.посібник. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2009. – 280 с.

3. Бойко В., Грицай М, Дунаєвська Л. Українська народна поетична творчість. – К., 1983.

4. Грушевський М. Казка. (Наша казкова традиція. Головніші казкові мотиви. Інтернаціональне і національне) // Грушевський М. Історія української літератури: В 9 кн. – К.: Либідь, 1993. – Т.1. – С. 330-369.

5. Данильцова У. Д. Літературознавчі терміни. Словник-довідник. – К., 2004.

6. Закувала зозуленька. Антологія української народнопоетичної творчості. – К.: Веселка, 1998. – 334 с.

7. Дзюбишина-Мельник Н. Фольклор і сучасна дитина. К., 1992. – 68 с.

8. Золотий колосок. Хрестоматія / Упоряд. Н.Дзюбишина-Мельник. – К.: Освіта, 1994. – 567 с.

9. Іванюк С. Адресат – майбутнє. Герой і концепція адресата української радянської прози для дітей (1917 - 1941). – К., 1990. – 127 с.

10. Калинова сопілка. Антологія української народної прозової творчості. – К.: Веселка, 1998. – 345 с.

11. Кіліченко Л. Н. Українська дитяча література. Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1988. – 264 с.

12. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. К.: Обереги, 1992.

13. Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки. – Ленінград: Изд. Ленинградского ун-та, 1986. – 368 с.

14. Плачинда С. Словник давньо-української міфології. – К., 1993. – 215 с.

15. Рідне слово. Хрестоматія дитячої літератури. У 2-х книгах. /Упоряд. А.Мовчун, З.Варавкіна. – К.: Арій, 2007.

16. Сабат Г. Казки Івана Франка: особливості поетики. «Коли ще звірі говорили». – Дрогобич: Коло, 2006. – 364 с.

17. Українська дитяча література. Навч. Посібник. Упор. Білецький Д., Гуревич Ф., Кіліченко та ін. – К.: Вища школа, 1984. – 215 с.

18. Українська дитяча література. Хрестоматія. /Упоряд. Л.Козачок. – К.: Вища школа 2002. – 354 с.

19. Українська дитяча література. Хрестоматія. У 2-х томах Упор. І.Луценко, А.Подолинний, Б.Чайковський. – К.: Вища школа, 1992.

20. Українське дошкілля. Збірка для читання і розповідання дітям старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. //Упоряд. Н. та О. Зінкевичі; Передм. А.Погрібного. – 7-ме вид. – К.: Смолоскип, 2009. – 558 с.

Додаткова:

1. Березовський І. Українські народні казки про тварин // Казки про тварин. – К., 1976. – С. 3-11.

2. Бойко В. Скарби народної мудрості // Дивна сопілка. – К., 1993.

3. Бойко В. Скарби народної мудрості // Дивна сопілка. – К., 1993.

4. Дунаєвська Л. Ф. Колискова добрих див //Українські народні пісні. – К., 1990.

5. Живиця. Хрестоматія української літератури XX століття. У двох книгах. – К., 1998.

6. Золота книга казок. Українські народні казки. – К. – 1990.

7. Золота книга казок. Українські народні казки. – К. – 1990.

8. Кравецька О.Д. Журнал «Дзвінок» серед сучасних періодичних видань для дітей // Радянське літературознавство. – 1972. – № 10.

9. Килимник О. Олександр Копиленко. Літературний портрет. – К., 1971.

10. Крижанівський С. Романтик революційного слова // Йогансен Майк. Вибрані твори. — К., 2001. — С.474-499.

11. Література. діти. Час. Щорічник. – К., 1990.

12. Пролісок. Крига для читання в дошкільних закладах. – К., 1982

13. Пролісок. Крига для читання в дошкільних закладах. – К., 1982

14. Словник літературознавчих термінів. – К., 1976.

15. Українська народна творчість. Прислів’я та приказки. – К., 1989.

16. Українські народні казки про тварин. – К., 1976.

17. Українські народні пісні. Календарно-обрядова поезія. – К., 1991.

18. Юткін В. Майк Йогансен //... З порога смерті...: Письменники України – жертви сталінських репресій. – К., 1991. – С.211-214.

19. Ярмиш Ю. У світі казки: Літературно-критичний нарис. – К.: Рад.письменник, 1975. – 143 с.

Богданець-Білоскаленко Н.І.

СЛОВНИК-МІНІМУМ

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

для студентів напряму підготовки 6.010101 «Дошкільна освіта»

(освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр»)

київ

Словник літературознавчих термінів:

Алегорія – іносказання; втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття. Алегорія – найсуттєвіша ознака байки, де в образних тварин, рослин, предметів, явищ природи змальовуються люди. Тому ці образи в байках називаються алегоричними. Без алегорії байка перетворилася б в казку чи оповідання.

Алітерація – повторення подібних за звучанням приголосних у віршовому порядку, фразі, строфі для підсилення звукової чи інтонаційної виразності та музичності.

Аналіз художнього твору – правильне розкриття ідейного змісту твору й особливостей художньої форми в їх єдності, осмисленні життєвих явищ, зображених у творі, оцінка його виховного й естетичного значення. В процесі аналізу твору велике значення має розкриття естетичних ідеалів, втілених письменником у творі, усвідомлення художньо – емоційної природи твору, його своєрідності.

Анафора – (з грецької – піднесення) – єдинопочаток; повторення окремих слів чи словосполучень на початку віршових рядків, строф чи речень.

Асонанс – (з латинської – відгукуюсь) – 1.Повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі, що надає віршованій мові благозвучності, підсилює її музичність.

Балада – ліро – епічний жанр; невеликий, здебільшого віршований повчально – гумористичний чи сатиричний твір алегоричного змісту.

Вертеп – (старослов’янське слово, яке первісно значило – печера) – дуже популярний в Україні у ХVIII – XIX ст. пересувний ляльковий театр, що виступав з виставами на ярмарках, міських і сільських площах, а іноді й по хатах.

Веснянки, гаївки – давні за походженням обрядові пісні, що виконувалися на святах на честь весни й початку польових робіт. У них – заклик весни з її дарами, буянням природи й співом птахів, мрії про одруження, згадки про хліборобські роботи й імітація цих робіт рухами сіяння, поління.

Відродження (Ренесанс) – історичний період розвитку країн Європи XI – XVI ст., коли відбувався розклад феодалізму й зароджувались буржуазно –капіталістичні відносини, а на цій основі розвивалась нова культура, спрямована проти середньовічного містицизму й схоластики. Назва «Відродження» виникла внаслідок прагнення культурних діячів цієї епохи спертися на традиції античного мистецтва й літератури, відродити їх.

Вірш – 1. Одиниця ритмізованої мови, окремий рядок у віршованому поетичному творі. 2.Поетичний твір.

Вступ – у науковому творі це попередні зауваження, що дають загальне уявлення про те, чому присвячена праця, про використані джерела й посібники тощо.

Герої художнього твору (дійові особи, персонажі) - люди, зображені в художньому творі. Розрізняють у творі героїв головних, другорядних та епізодичних.

Гіпербола (з грецької – перебільшення) – один із тропів: велике перебільшення рис людини, предмета чи явища з метою надання зображуваному виняткової виразності, виявлення емоційно – естетичного ставлення до нього.

Гумор (з латинської – волога,рідина) – 1.Художні твори різних жанрів, у яких смішне в житті зображається в доброзичливому, жартівливому тоні. Цим гумор відрізняється від сатири – цілковитого заперечення й різкого осміяння зображуваного. 2. Гумор – різновид комічного; відображення смішного в зображуваному тоні.

Гумореска – невеликий художній твір, у якому події та люди зображені в жартівливому тоні.

Експозиція (з латинської – пояснення) – сюжетно –композиційний елемент – та частина художнього твору, де змальовуються суспільне середовище й життєві обставини, в яких формувалися риси характеру дійових осіб, історичні умови, що впливають на розвиток подій, тощо.

Елегія (з грецької – журлива пісня) – один з жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, задуми, туги.

Епіграф (з грецької – напис на пам’ятнику, заголовок) – уривок якогось твору, влучний вислів, афоризм чи прислів’я,що ставиться на початку літературного твору або перед окремими його розділами з метою увиразнити тему та ідею чи створити певний настрій.

Епілог (з грецької – висновок, післямова, міркування) – заключна частина твору, в якій розповідається про долю головних героїв після того, коли основні протиріччя,основні проблеми вирішилися. Епілог безпосереднього відношення до розвитку конфлікту твору не має, але робить характеристику персонажів повнішою.

Епістолярна література (з грецької – послання, лист) – опубліковані листи видатних громадських діячів, учених, письменників.

Епітет (з грецької – прикладка, прізвисько, додаток) – художнє означення, що виділяє в зображуваному якусь характерну рису чи ознаку, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії, індивідуалізує їх та викликає до них певне певне ставлення.

Жанр літературний (з французької – рід, вид) – історично сформований тип літературного твору. Термін «жанр» вживається у значенні літературного роду (епічний жанр), виду (жанр роману), він об’єднує всю класифікацію літературних творів за різними типами їх художньої структури.

Завязка -елемент сюжету; виникнення конфлікту між персонажами; перше безпосереднє зіткнення протидіючих сил, яке зумовлює усіх наступних важливих подій у творі.

Завязка не тільки виявляє основні сили, що вступають у боротьбу, а й визначає напрям боротьби, робить зрозумілою тему твору. Зав‘язкою може стати якась життєва ситуація, в яку потрапляє чи яку створює сама дійова особа, ставлення її до оточення, особливості характеру тощо.

Загадка – короткий,поданий у прихованій формі опис предмета чи явища, який вимагає відгадки («Сидить дівчина в коморі, а коса її надворі». - Морква).

Зачин – вступ, початок у билинах, думах, історичних піснях. Зачин має традиційну форму, розпочинається найчастіше вигуком «ой», вказує на місце, час дії, готує слухачів до сприймання дальшої розповіді.

Зображувально – виражальні (художні) засоби в художній літературі – це мовні засоби, за допомогою яких створюється образність і емоційно – естетична виразність. Це тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи тощо; поетичні фігури: риторичні звертання, запитання і вигуки, повтори, інверсії та ін.; звукове оформлення: алітерації, асонанси тощо.

Ідея (з грецької – те, що видно, образ) художнього твору – основна думка про зображені у творі життєві явища, висвітленню якої підпорядковано всі картини й образи. Ідея завжди тісно й нерозривно пов’язана з темою твору.

Казка – усне народне оповідання про вигадані події. Вигадка в казці пов’язана з життям людей, з їх мріями про ліпшу долю. Казки належать до найдавніших видів усної народної творчості.

Каламбур (з французької – гра слів) – дотепна гра слів, побудована переважно на гумористичному використанні різних значень того самого слова або різних слів з тим самим значенням («Що воно за сіно, коли одна суха трава!»).

Колискові пісні – народні пісні, що співаються тоді, коли заколисують дітей, присипляють їх. У цих піснях являється любов матері до дитини, думи про її майбутнє, висловлюються побажання, щоб дитина була сильною, працьовитою, доброю, щасливою.

Колядки – народні календарні обрядові величальні пісні, що їх співали на Різдвяні свята. Належать до найдавніших видів народної поетичної творчості. Такі пісні та обряди зустрічаються у фольклорі всіх слов‘ян. За своїм змістом і характером до колядок близькі щедрівки.

Композиція (з латинської – складання, створення, розміщення, поєднання) – побудова літературного твору, розміщення і співвідношення всіх його частин (компонентів). Складовою частиною композиції є сюжет і позасюжетні елементи: описи (пейзаж, портрет, інтер’єр тощо), висловлювання дійових осіб (монолог, діалог, полілог), авторські відступи, вставні епізоди, пролог, епілог, обрамлення.

Кульмінація (з латинської-вершина)- момент найбільшого напруження,піднесення в розвитку подій;вирішальне, найсуттєвіше зіткнення сил,які ведуть боротьбу. Розвиток основного конфлікту в кульмінації наближається до розв’язання,до перемоги якоїсь із сторін. Це найбільш складне випробування для персонажів,яке вирішує їх майбутню долю.

Лаконізм (з грецької-стислість,якою,за переказами, уславилися спартанці,що жили в давній Лаконії в Греції)- гранична стислість вираження думки. Лаконізм є дуже характерною особливістю прислів’їв та приказок.

Лапідарний (з латинської - каменяр,різьба на камені)- стислий,але чіткий і якісний стиль викладу.

Легенда (з латинської - те,що треба прочитати)- фольклорний і літературний жанр казкового,фантастичного характеру про життя й діяльність якоїсь особи чи незвичайну подію.

Лейтмотив (з німецької-основна тема,думка,провідний мотив)- основна думка,тема,що проходить через художній твір чи наукову працю і підкреслює головну ідею.

Метафора (з грецької – перенесення)- один з основних тропів: слово чи словосполучення, яке розкриває сутність і особливості одного явища чи предмета через перенесення на них ознак іншого явища чи предмета.

Міфи (з грецької – слово,переказ) – вид фольклору:давні за походженням сказання про богів,різних фантастичних істот,різних фантастичних істот,казкових героїв-напівбогів,потвор, «чудеса» тощо.

Міфологія – 1.Сукупність міфів того чи іншого народу. 2.Наука про міфи.

Мова художньої літератури – різновид загальної літературної мови, головний засіб творення художніх образів у літературі.

Мотив (з італійської –привід, спонукання) –У літературознавстві мотивом називають тему ліричного твору.

Неологізм (з грецької – новий і слово) –нове слово чи вираз, що виникли у зв’язку з розвитком суспільного життя або створенні письменником для посилення художньої виразності.

Опис - один із способів викладу матеріалу в художньому творі; зображення письменником місцевості, природи (пейзаж), зовнішнього вигляду людини (портрет), тварин,предметів,внутрішнього вигляду приміщення (інтер’єр)тощо.

«А я нині вранці бачив медівники в пекарні…ну,такі,що ніколи не бачив. Оце тобі коржик,а на коржикові наче сметана солодка-солодка…Зверху помащено червоним та притрушено маком… А на самому вершечку,маєте собі…вишня! Мов тільки її з дерева зірвав».

М. Коцюбинський

Оповідання - невеликий за розміром розповідний художній твір здебільшого про одну чи кілька подій у житті людини (іноді кількох людей). Характери персонажів в оповіданні показуються в сформованому вигляді, широка мотивація подій відсутня, описів мало, і вони стислі. Розповідь часто ведеться від особи оповідача.

Оповідь – своєрідна манера розгортання подій і змалювання персонажів у художньому творі від першої особи. Письменник веде розмову не від себе, а від першої особи – оповідача.

Парнас – гора в Греції,на якій, за стародавніми міфами, жили бог сонця й поезії Аполлон і музи. Давно вживається вираз «зійти на Парнас» - що значить стати поетом.

Пейзаж (з французької – місцевість,країна) – змальовані в художньому творі картини природи (описи місцевості,картини моря,неба, краєвиди міст,сіл).

Передмова – вступна стаття до книги, написання чи самим автором,чи упорядником,чи редактором з метою допомогти читачеві розібратися в її змісті.

Переказ – усне народне оповідання про визначні історичні події та героїв цих подій. Перекази за своїм змістом близькі до народних легенд,але вони відзначаються більшою фактичною достовірністю і відсутністю казково – фантастичних елементів,а повчання, напучення висловлюється просто,без алегоричності,що властиве легендам.

Персонаж (з латинської – особа) – дійова особа в художньому творі.

Персоніфікація (з латинської - особа і робити) –вид метафори,образний вислів,у якому ознаки істоти,людини переносяться на неживий предмет,явища.По –іншому –уособлення.

Ходить літо берегами

в шумі яворів,

і замовкнув над полями

журавлиний спів.

В.Сосюра

Плеяда (з грецької – Плеяди в давньогрецькій міфології –сім дочок Атланта,яких ніби Зевс після їх смерті перетворив на сузір’я) – група визначних діячів у якійсь галузі,об’єднана спільністю поглядів,завдань, спрямування і роллю в історичному процесі.

Повість – один з видів епосу,розповідний художній твір, у якому досить широко змальовано життя одного чи кількох героїв протягом досить тривалого або важливого за подіями часу.

Поезія (з грецької – творю, створю) – в широкому значенні – словесна творчість, словесне мистецтво, що відображає дійсність у художніх образах. Частіше вживається у вужчому значенні: на противагу прозі, це твори, написані вірші, ритмічно організована мова. Нарешті,слово «поезія» вживається і в переносному значенні,для означення особливості краси явищ, змальованих у творі: поезія творчої праці, поезія молодості.

Порівняння – художній вислів, у якому один предмет чи явище зіставляється з іншим, чимось на нього схожим.

Портрет –змалювання зовнішнього вигляду людини в художньому творі. Портрет служить одним із засобів типізації. особливо індивідуалізації персонажа.

«Микола догнав дівчат на перелазі й зараз впізнав ту дівчину,що брала воду

в березі:впізнав її гнучкий,тонкий стан,чорні брови, широкий лоб, кругле лице і дві товсті коси кругом голови, за котрими горіли на сонці червоні ягоди калини між зеленим листом… в неї були темні,як терен, очі і довгі –довгі чорні вії. Вона глянула на нього і опустила вії на щоки; вії зачорніли на молодих щоках,як шовк…» І.Нечуй –Левицький.

Приказка – стислий образний народний вислів,близький до прислів’я,але без повчального висновку.

Прислів’я – стислий і влучний народний вислів з висновком повчального характеру.

Притча – старовинна назва повчальних алегоричних оповідань з чітко висловленою мораллю. Багато притч знаходимо у Біблії, у давньоруських збірниках. Пізніше їхчасто використовували пильменники й художники. За змістом притча дуже близька до байки, але в притчах немае традиційних для байки алегоричних персонажів з рослинного и тваринного світу. Це переважно повідомлення про подію,з якої читач робить повчальний висновок.

Пролог (з грецької – перед і слово) – вступ до літературних творів різних жанрів. Здебільшого таких окремих розділів художнього твору,де автор знайомить читачівз фактами,що мали місце задовго до початку подій, покладених в основу сюжету, подає якусь історичну паралель, створює загальний настрій. Готує до розуміння того, про що йтиме мова далі.

Рима (з грецької - ритм,такт) – співзвучність закінчень слів у віршових рядках,яка охоплює останній наголошений голосний і наступніза ним звуки.

Красо України, Поділля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало!..

ЛесяУкраїнка

Римування – характер розміщення рим у вірші: парне (паралельне, суміжне) – рима пов’язує сусідні рядки (аабб); охоплюючи (оповити, кінцеве) – перший рядок римується з четвертим, другим з третім (абба). Таке римування маємо в межах чотиривірша (катрена).

Розповідь –основний елемент всякого епічного й ліричного твору: зображення подій і вчинків персонажів від імені самого автора або від імені дійової особи.

Роман –складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий (рідко віршований) твір, у якому широко охоплено події певної епохи та багатогранно й у розвитку змальовано персонажі, кількість яких часто значна. Іноді кілька романів одного автора бувають пов’язані ідейним задумом,сюжетом і образами персонажів. Тоді розрізняють дилогію,трилогію і цикл романів.

Символ (з грецької - знак,натяк) – один із поетичних тропів: умовне означення якогось явища чи поняття іншим на основі подібності,щоб стисло й яскраво передати якусь ідею.

Сюжет ( з французької – предмет, тема) – подія чи система подій, в яких розкриваються характери і розв’язуються суперечності між ними.

У сюжеті виділяють п’ять основних елементів:експозиція, зав’язку розвиток дії, кульмінацію і розв’язку.

Експозиція (з латинської – виклад, опис) – та частина твору, де повідомляється про час, місце подій, про дійових осіб, взаємини між ними тощо.

Зав’язка – перше зіткнення героїв,виявлення суперечностей між ними.

Розвиток дії – одна або декілька подій, у розгортанні яких виявляються характери дійових осіб,розвивається суперечність між ними.

Кульмінація (з латинської – вершина) – найбільше загострення суперечностей,в яких найширше розкриваються характери.

Розв’зка – те місце в творі,де суперечність розв’язується, розвиток дії завершується.

Текстуальний –дослівний,такий, що точно відтворює текст(текстуальний переклад).

Тема (з грецької – те, що лежить в основі) – основне питання,яке висвітлює письменник у творі. Тему ліричного твору часто називають мотивом.

Тематика – це сукупність основної й усіх залежних від неї побічних тем одного твору, а також сукупність тем, що їх розробляє в ряді творів автор.

Фольклор (з англійської – народна мудрість, народне знання) – народна творчість.

Художня література – це вид мистецтва, що відображає дійсність засобами мови в образній писемній формі. Тому її ще називають мистецтвом слова, красним письменством.

Щедрівка – старовинні обрядові величальні пісні, що співалися під Новий рік, у «щедрий вечір»; гурти молоді ходили від хати до хати, славили піснями

господарів, бажали їм усяких щедрот і достатку, хорошого врожаю й багато приплоду худоби, а за це в жартівливій формі просили винограду.