Тема 4. Забезпечення законностi i дисциплiни в публiчному 2 page

архаїзми.

Вивчаючи друге запитання, студенти з`ясовують, що термін – це

слово або словосполучення, що виражає спеціальне поняття будь-якої сфери

науки, виробництва, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя

Основними ознаками терміна є співвіднесеність з поняттям, однозначність,

відсутність експресивного й емоційного забарвлення, незалежність від

контексту. Слід звернути увагу, що розрізняють такі групи термінів:

а) загальнозрозумілі (або загальнонаукові), тобто такі, що поширені в усіх

галузях науки (напр., аргумент, класифікація, суб'єкт); б) вузькоспеціальні

(або галузеві), тобто ті, що використовуються тільки спеціалістами у певній

сфері (напр., екзотизми, полісемія – терміни мовознавства; юриспруденція,

обвинувачений– юридичні терміни; резекція, пункція, кома – медичні терміни,

психоаналіз, психогенез, психогенний, харизма, духовність індивіда –

психологічні терміни і т. д.). Нерідко один і той же термін входить до різних

термінологічних систем (напр., реакція (філософія, хімія, політика), суб'єкт

(право, філософія, логіка).

При підготовці до третього запитання увага студентів звертається на

лексико-семантичні (лексична сполучуваність термінів права,

однозначні/багатозначні терміни права,

синонімія/паронімія/омонімія/антонімія термінів права) та функціонально-

стилістичні (юридичні терміни у складі кліше й усталених формул, у текстах

різних стилів і жанрів) особливості юридичних термінів. Обов`язковим є

знання вимог, що висуваються до вживання багатозначних слів, синонімів,

паронімів, антонімів, омонімів у текстах правової сфери. Необхідно

звернути увагу на явища багатозначності (акт, стаття, організація, апарат),

омонімії (топити, мати), паронімії (суперечка – суперечність), синонімії

(державна мова – офіційна мова, нерухомість – нерухоме майно).

Відпрацьовується варіативність юридичної термінології; проблеми синонімії

в адміністративному, господарському, кримінальному, кримінально-

процесуальному, трудовому, цивільному праві України.

Розглядаючи четверте запитання, студентам бажано звернути увагу

на проблеми синонімії в адміністративному, господарському,

кримінальному, кримінально-процесуальному, трудовому, цивільному праві

України. Окрему увагу слід приділити недолікам лінгвістично-правового

характеру в сучасному законодавстві: вживання архаїзмів, жаргонізмів,

метонімії, метафор, калькування.

ВИРІШИТИ ЗАВДАННЯ

Завдання 1

Що вам відомо про такі поняття як ―лексика‖, ―лексикологія‖,

―слово‖, ―лексичне значення слова‖, ―граматичне значення слова‖? 2. У чому

полягає відмінність омонімії від полісемії? 3. Полісемія – це позитивне чи

негативне явище у термінології? 4. У чому різниця між історизмами й

архаїзмами? 5. Що таке паронім? 6. Що таке фразеологія, фразеологічний

зворот? 7. Синонімія – це позитивне чи негативне явище у термінології? 8.

Що Ви розумієте під терміном власне українська лексика? 9. Які

компоненти в сучасних терміносистемах є інтернаціональними?

Охарактеризувати лексику української мови за походженням.

Охарактеризувати лексику української мови за вживанням.

Охарактеризувати активну та пасивну лексику української мови.

Завдання 2

Пояснити слова іншомовного походження: акт, кодекс,

маніакальний, емоційний, енергія, екстремальна ситуація, юриспруденція,

юрисдикція, інтуїція, психогенний, документ, клептоманія, паспорт.

Зразок: емпатія - здатність людини емоційно відгукуватись на

переживання іншої.

Завдання 3

Зробити класифікацію термінів:

а) за галузями науки:

індивід, потенціал, екстремальний, психопатія, психолінгвістика,

комунікативний, об’єкт, класифікація, функція, акт, деформація, інтуїція,

неврівноваженість, свідомість, фактор, рана, ін’єкція, комп’ютер, сфера,

реакція, договір, правочин, протокол судового засідання, дактилоскопічна

карта;

б) за походженням:

стрес, безпорадність, психоаналіз, психогенез, аналіз, переживання,

стан, збудженість, суїцидний настрій, ейфорія, психічна травма, психічні

навантаження, внутрішні переконання, працездатність, органи дізнання,

прокуратура, винесення ухвали, арбітражний розгляд, слідчий експеримент,

нагляд, підозрюваний, слідчий,;

в) за особливостями використання: анонімний, закон, дезінформація,

ідентифікація, правила техніки безпеки, з'явитися до суду, злочинність,

аліменти, неповнолітня особа, евентуальний умисел, необхідна оборона,

позбавлення волі, тілесні ушкодження, куля, фотовідбиток, боржник,

дактилоскопічна карта, жертва злочину, аболіція, кодифікація.

Завдання 4

Виділіть домінанту у наведених синонімічних рядах і дайте

характеристику кожному члену ряду:

- особистий, індивідуальний, персональний;

- обмежений, вузький, однобічний, недалекий, вузьколобий;

- першорядний, суттєвий, головний, вагомий, важливий;

- викликати (бути причиною), збуджувати, породжувати, будити,

- запалювати;

- переважно, головним чином, в основному, більшою мірою, здебільшого.

Література

1 - 18

Тема 4. Морфологічні норми сучасної української мови в

офіційно-діловому стилі

Практичне заняття – 1 година

1. Морфологічні норми сучасної української мови в офіційно-діловому

стилі.

2. Типові порушення норм української мови на морфологічному рівні.

Теми рефератів

1. Нормативність української літературної мови.

2. Морфологічні норми сучасної української мови в офіційно-діловому

стилі.

3. Типові порушення норм української мови на морфологічному рівні.

4. Літературна мова як унормована форма загальнонародної мови.

5. Особливості вживання іменників і прикметників у текстах правової

сфери.

6. Особливості перекладу прийменникових конструкцій та їх уживання

у текстах правової сфери.

7. Складноскорочені слова й абревіатури.

Методичні рекомендації

При підготовці до практичного заняття, студентам слід звернути

увагу на те, що морфологія вивчає внутрішню структуру слова; основними

поняттями морфології є граматичне значення, граматична категорія,

граматична форма, словоформа, частини мови.

Також слід розглянути особливості вживання іменників і

прикметників у діловому мовленні; правопис складних іменників і

прикметників; функціонування числівників в усному й писемному мовленні;

вживання займенників у текстах офіційно-ділового стилю; дієслів і

віддієслівних утворень (дієприкметники, дієприслівники, віддієслівні

іменники); особливості вживання прийменників у правових текстах.

Уважно слід ставитись до перекладу прийменникових конструкцій з

російської мови на українську (напр., пропустить по болезни — пропустити

через хворобу/у зв’язку з хворобою), до утворення дієприкметників і

дієприслівників, адже в українській мові існують випадки неможливості їх

утворення (напр., знающий работник слід обізнаний; не пануюча ідея, а

панівна ідея, не бажаючий, а який бажає/сповнений бажання).

Література

1 - 18

Тема 5. Синтаксичні норми сучасної української мови в

офіційно-діловому стилі

Практичне заняття –1 година

1. Синтаксичні норми сучасної української мови в офіційно-діловому

стилі.

2. Типові порушення норм української мови на синтаксичному рівні.

Теми рефератів

1. Синтаксичні __________норми сучасної української мови в офіційно-діловому

стилі.

2. Типові порушення норм української мови на синтаксичному рівні.

3. Прості речення в текстах офіційно-ділового стилю.

4. Складні речення в текстах офіційно-ділового стилю.

5. Правила узгодження підмета і присудка у реченнях.

6. Речення: поняття, ознаки, типи.

7. Загальна характеристика основних розділів мовознавства.

Методичні рекомендації

При підготовці до практичного заняття, студентам слід звернути

увагу на те, що синтаксис вивчає будову словосполучення, речення, тексту;

одиницями синтаксису є слова та форми слів, які входять до складу

словосполучень і речень, словосполучення, які входять до структури

речення, речення, текст.

Треба запам’ятати особливості синтаксису текстів офіційно-ділового

стилю (прямий порядок слів, присудок переважно у формі теперішнього

часу, пасивні конструкції, наявність віддієслівних іменників,

дієприкметникові і дієприслівникові звороти, використання підрядних

речень означальних, мети й умови).

Необхідно знати типи граматичного зв`язку слів у словосполученні

(керування, прилягання, узгодження); складні випадки керування в текстах

офіційно-ділового стилю.

Найбільшої уваги заслуговує вживання у текстах офіційно-ділового

стилю простих і складних речень. Необхідно знати визначення речення, його

найважливіші ознаки і типи; правила узгодження підмета й присудка;

пунктуацію в простому і складному реченнях.

Окремо розглядаються речення, які ускладнені компонентами,

вставними словами і вставленими конструкціями, різними зворотами,

перерахуванням умов і обставин, за яких здійснюється норма, і які

обтяжують речення з погляду його будови, що призводить до зменшення

рівня зрозумілості текстів правової сфери.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЕКЗАМЕНУ

1. Предмет і завдання курсу ―Українська мова (за професійним

спрямуванням)‖. Значення української мови для професійної

діяльності юриста.

2. Зв`язок курсу ―Українська мова (за професійним спрямуванням)‖ з

правовими дисциплінами.

3. Українська мова як один із найважливіших чинників національної

самобутності Українського народу, гарантії його національно-

державної суверенності.

4. Українська мова як державна: сфери обов’язкового використання,

функції. Застосування державної мови в судочинстві.

5. Знання мови як обов’язковий компонент фахової і загальномовної

культури правознавців.

6. Поняття ―державна мова‖, ―рідна мова‖, ―національна мова‖, ―мови

національних меншин‖, ―міжнародна мова‖, їх співвідношення.

7. Мова як найважливіший засіб людського спілкування. Функції мови.

8. Функції мови в юриспунденції.

9. Мова і право як найвизначніші цінності культури.

10. Мова права в історичному аспекті.

11. Правовий статус мови.

12. Мова як об’єкт конституційно-правового регулювання в Україні.

13. Мова як об’єкт конституційно-правового регулювання в Україні.

14. Українська мова як державна та її функції.

15. Місце мови в комунікативній деонтиці юриста.

16. Мова судочинства.

17. Основні класифікації юридичних термінів.

18. Джерела юридичної термінології. Проблема запозичення юридичних

термінів.

19. Вимоги до вживання юридичних термінів у текстах правової сфери.

20. Генетична природа української юридичної термінології.

21. Типи класифікацій юридичних термінів.

22. Усне мовлення юристів.

23. Усне офіційне спілкування в юридичній практиці.

24. Вимоги до усного мовлення за законодавством України.

25. Писемне мовлення як відображення усного. Основні відмінності

усного і писемного мовлення.

26. Особливості передачі усного мовлення в писемній формі.

Трансформація усного мовлення в писемне.

27. Писемне мовлення правників. Вимоги до писемної форми документа

за законодавством України.

28. Норми мови і лінгвістична культура правників.

29. Культура мовлення правників та її ознаки.

30. Стилі мови та їх різновиди (загальна характеристика).

31. Характеристика офіційно-ділового стилю: призначення, сфери

використання, основні риси. Основні риси текстів офіційно-ділового

стилю.

32. Характеристика підстилів офіційно-ділового стилю, їх жанрів.

33. Характеристика наукового стилю. Підстилі й жанри наукового

стилю.

34. Мовні особливості наукового стилю. Основні риси текстів наукового

стилю.

35. Жанри й особливості законодавчого та юридичного підстилів

офіційно-ділового стилю.

36. Поняття літературної норми. Типи мовних норм.

37. Проблеми синонімів і паронімів у текстах офіційно-ділового стилю.

38. Поняття запозичення. Співвідношення власномовних і запозичених

компонентів у терміносистемі права.

39. Іншомовні терміни у текстах правової сфери. Вимоги до їх

застосування.

40. Лексика з погляду вживання в текстах правової сфери.

41. Лексика __________української мови за походженням.

42. Мова права, її особливості.

43. Особливості складних речень, що використовуються у текстах

нормативно-правових актів.

44. Типи синтаксичного зв`язку слів у словосполученні.

45. Складні випадки керування в текстах документів.

46. Складні випадки узгодження в текстах правової сфери.

47. Особливості простих речень у текстах нормативно-правових актів.

48. Місце юридичних термінів у мові права.

49. Неупорядкованість юридичної термінології та шляхи її

вдосконалення.

50. Групи термінологічної лексики. Зв`язок юридичної термінології з

іншими фаховими тезаурусами.

51. Лексична варіантність юридичної термінології.

52. Недоліки лінгвістично-правового характеру в сучасному

законодавстві.

53. Синонімія, паронімія, антонімія в юридичній термінології.

54. Полісемія й омонімія в юридичній термінології.

55. Фразеологізми правової сфери.

56. Міжнародні, загальноприйняті, спеціальні абревіатури. Види

абревіатур за графічною формою.

57. Правила скорочення слів.

58. Складні випадки вживання іменних частин мови у правовій сфері.

59. Числівник. Особливості його вживання в усному мовленні й

відтворення в текстах офіційно-ділового стилю. Займенник. Засоби

запобігання помилкам, пов‖язаним із неправильним або невдалим

уживанням займенників.

60. Вимоги до графічних скорочень та абревіатур у текстах офіційно-

ділового стилю.

61. Утворення та правопис дієслівних форм. Складні випадки правопису

дієслів і віддієслівних утворень.

62. Особливості вживання іменників і прикметників у діловому

мовленні.

63. Правопис складних іменників і прикметників.

64. Правопис власних назв, складні випадки вживання прізвищ у текстах

правової сфери.

65. Особливості перекладу прийменникових конструкцій у текстах

офіційно-ділового стилю.

66. Професіоналізми й жаргонізми у мовленні юриста.

67. Активна й пасивна лексика з погляду використання у текстах

правової сфери.

68. Ознаки ділового мовлення юриста.

69. Нелітературні прошарки лексики.

70. Поняття тексту, текстології, юридичного тексту. Ознаки тексту.

71. Юридичний текст як одна з важливих форм вираження права.

72. Синтаксис як розділ граматики. Особливості синтаксису текстів

офіційно-ділового стилю.

73. Поняття ―запозичення‖, ―запозичене слово‖. Чинники, що сприяють

процесу запозичення з інших мов.

74. Іншомовна лексика в складі української юридичної термінології.

Доречність уживання іншомовних слів у текстах правової сфери.

75. Співвідношення власномовних і запозичених компонентів у

терміносистемі права. Вимоги до правопису слів іншомовного

походження.

76. Складні випадки правопису: написання подовжених та подвоєних

приголосних, вживання м`якого знака й апострофа.

77. Морфологічні норми сучасної української мови в офіційно-діловому

стилі.

78. Синтаксичні норми сучасної української мови в офіційно-діловому

стилі.

79. Типові порушення норм української мови на синтаксичному рівні.

80. Типові порушення норм української мови на лексичному рівні.

81. Типові порушення норм української мови на морфологічному рівні.

82. Типові порушення норм української мови на орфографічному рівні.

83. Мова як соціальний феномен і система систем.

84. Функціонування української мови як державної в адміністративному,

кримінальному, цивільному судочинстві.

85. Імперативність законодавчого та юридичного підстилів офіційно-

ділового стилю.

86. Нормативна та ненормативна лексика: поняття, особливості,

використання в усному та писемному мовленні правоохоронця.

87. Фразеологія у правничій сфері.

88. Загальнонаукова і спеціальна термінологія сучасної української

літературної мови.

89. Латинізми, грецизми, полонізми, германізми, росіянізми у

термінології українського права.

90. Основні ознаки культури усного та писемного мовлення юриста.

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

Теорія держави та права є однією із базових навчальних дисциплін,

що допомагає сформувати основу правового світогляду майбутнього

фахівця права.

Запропоновані методичні матеріали є комплексним документом, що

відображає основні напрямки та обсяги навчальної роботи студентів заочної

форми навчання з курсу теорії держави та права. Таке комплексне

забезпечення навчального курсу методичною документацією та своєчасне

користування нею допоможе студентам зорієнтуватися на загальному обсязі

навантаження та спланувати економне використання свого робочого часу.

Незважаючи на те, що до кожного заняття пропонується конкретний перелік

літератури та питань, що мають розглядатися в ході семінару, студенти

повинні творчо підходити до засвоєння кожної теми, аналізувати

різноманітні підходи праворозуміння, формувати та обґрунтовувати своє

бачення проблеми. При цьому рекомендується звертати увагу на додаткові

літературні джерела, як монографічні, так і періодичні видання.

Досконале вивчення цієї дисципліни передбачає ознайомлення

студентів із різними теоретичними концепціями, дискусійними

положеннями; сприяє розвитку навичок критичного аналізу проблемних

питань і висловлення своїх міркувань, а також уміння застосовувати

теоретичні знання до конкретних фактів та ситуацій у суспільстві.

Основними завданнями даної дисципліни є допомога у оволодінні

загальними теоретичними поняттями та конструкціями, засвоєння методики

аналізу нормативного матеріалу, формування власних уявлень щодо

внутрішньої та зовнішньої форми та структури права, створення умов щодо

подальшого засвоєння наукових положень галузевих наук.

Головною метою семінарських занять є поглиблення, перевірка та

закріплення знань студентами, отриманих у процесі прослуховування лекцій

і самостійного вивчення предмету, розвиток їх творчого мислення шляхом

вироблення навичок усного викладання матеріалу, ведення полеміки.

У результаті вивчення дисципліни «Теорія держави і права» студенти

повинні:

Знати

- основи методології в пізнанні державно-правових явищ;

- основні закономірності процесу виникнення держави та права;

- сутність і головні ознаки держави;

- основні підходи до типології держав;

- сутність функцій та форми держави;

- поняття та сутність правової держави та політичної системи

суспільства;

- сутність права, його ознаки та функції, сучасні підходи до

праворозуміння;

- сутність і різноманіття форм (джерел) права, види нормативно-

правових актів;

- поняття, структуру та види норм права;

- сутність і співвідношення системи права та системи законодавства,

види правових систем;

- поняття, ознаки та склад правового відношення;

- сутність правотворчості;

- специфіку реалізації та тлумачення права;

- механізм правового регулювання суспільних відносин;

- поняття та типологію правової поведінки;

- склад і види правопорушень, принципи юридичної відповідальності,

а також місце й роль правоохоронних органів у боротьбі з

правопорушеннями та у їх профілактиці;

- поняття й основні принципи законності, співвідношення законності й

правопорядку;

- сутність, види правової культури та правової свідомості.

- поняття та сутність законності та правопорядку, а так само наслідки,

що тягнуть за собою порушення режиму законності.

Уміти

- вільно володіти основними категоріями теорії держави та права,

правильно застосувати їх при оцінюванні конкретних ситуацій;

- характеризувати державу, як політико-правове явище;

- типологізувати держави за конституційно-правовою базою,

історичним типом;

- орієнтуватися в джерелах права, вміти вільно їх тлумачити;

- відрізняти правові відносини від інших видів суспільних відносин;

- аналізувати норми права, застосовуючи методи пізнання державно-

правових явищ;

- вірно застосовувати норми права в різних життєвих ситуаціях;

- здійснювати на практиці вимоги законності та правопорядку;

- критично дивитися на явища правової системи.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади

певної частини населення в соціально-неоднорідному суспільстві, що має

спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права свої

веління робити загальнообов’язковими для населення всієї країни,

здійснювати керівництво й управління загальносуспільними справами.

Правова держава – така держава, в якій на основі діючого права

реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини

та громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому,

де держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з діючим

правовим законом.

Суверенітет державний – це верховенство, самостійність, повнота,

єдність і неподільність влади в державі в межах її території, а також

незалежність і рівноправність країни у зовнішніх відносинах.

Функції держави – основні напрямки її діяльності, в яких

відображаються та конкретизуються завдання і мета держави, проявляється

її сутність, зміст та соціальне призначення у соціально-неоднорідному

суспільстві.

Форми держави – порядок організації та функціонування державної

влади відносно форми правління, форми територіального устрою, форми

державно-правового режиму.

Механізм держави – це система державних організацій (органів,

установ, підприємств, інших державних організацій), які створюються для

організації та безпосереднього здійснення функцій держави.

Механізм правового регулювання – це єдина система правових

засобів, за допомогою яких здійснюється результативне правове

впорядкування суспільних відносин.

Право – створений і забезпечений суспільством регулятор

суспільних відносин, що складає собою систему загальнообов’язкових,

формально визначених приписів, які зумовлені соціально-економічним

устроєм суспільства і втілюють свободу та справедливість.

Суб’єктивне право – це вид і міра можливої поведінки суб’єкта, що

забезпечується державою і її органами та посадовими особами (створюються

умови для здійснення суб’єктом права будь-яких наданих йому прав, які

при цьому охороняються, захищаються, поновлюються).

Функції права – основні напрямки впливу права на суспільні

відносини, які виражають його сутність і соціальне призначення в

суспільстві, а також способи організації суспільних відносин.

Норма права – загальнообов’язкове, формально-визначене правило

поведінки людей, що має загальний характер, встановлюється або

санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і

забезпечується її авторитетом.

Система законодавства – цілісна сукупність всіх упорядкованих

певним чином нормативно-правових актів, що є зовнішнім виразом системи

права.

Система права – об’єктивно зумовлена внутрішня організація права

певного суспільства, яка полягає в єдності і погодженості усіх юридичних

норм та диференціації їх за галузями, підгалузями та інститутами.

Правова система – це сукупність внутрішньо узгоджених,

взаємозв’язаних, соціально однорідних юридичних засобів, за допомогою

яких держава здійснює необхідний нормативний вплив на суспільні

відносини, закріплюючи, регулюючи, охороняючи і захищаючи їх від

правопорушень. Основу правової системи суспільства складає національне

право.

Законність – правовий режим точного і неухильного здійснення

законів та інших нормативних актів всіма суб’єктами суспільних відносин

як в сфері правотворчості, так і в сфері реалізації правових норм; режим,

яким забезпечується всебічна охорона прав та інтересів особи, суспільства і

держави.

Правові відносини – це специфічні суспільні відносини, що

виникають на підставі норм права, учасники яких є носіями суб’єктивних

прав та юридичних обов’язків і виконання яких забезпечується державою.

Правопорядок – стан фактичної впорядкованості суспільних

відносин, врегульованих правом, який виражає реальне, практичне

здійснення режиму законності.

Правова поведінка – це соціально-значущі вчинки індивідуальних

чи колективних суб’єктів, що контролюються їх свідомістю та волею,

передбачені нормами права і тягнуть за собою юридичні наслідки.

Правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана і

допустима з точки зору інтересів громадянського суспільства поведінка

індивідуальних і колективних суб’єктів, яка знаходить свій вираз в

здійсненні норм права, гарантується й охороняється державою.

Правопорушення – це суспільно небезпечне, протиправне,

шкідливе, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, за яке передбачається

діючим законом юридична відповідальність.

Юридична відповідальність (ретроспективна) – це вид соціальної

відповідальності, пов’язаний з можливістю застосування примусової сили

держави з дотриманням процесуальної та процедурної форми стосовно

суб’єкта, який вчинив правопорушення.

Правова культура – це глибокі знання і розуміння права, високо

свідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої

переконаності.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

Форма контролю – екзамен.

ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ

1. Акт проголошення незалежності України: Постанова Верховної

Ради Української РСР від 24 серп. 1991 р. // Відомості Верховної

Ради української РСР. – 1991. – № 38. – Ст. 502.

2. Актуальні грані загальнотеоретичної юриспруденції: монографія/

[Ю.М. Оборотов, В.В.Завальнюк, В.В. Дудченко та ін.]; за ред. Ю.М.

Оборотова. - Одеса, 2012. - 492 с.

3. Актуальні проблеми теорії держави та права: [навч. посіб.] /

[Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А. М. Завальний та ін.]; за заг. ред.