Тема 3. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Основні питання теми:

® Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.

® Основні ознаки функціональних стилів.

® Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

® Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

[ Ключові слова: стиль, стилі мови, ознаки стилів, текст, функціональний стиль, науковий стиль, підстилі (науково-популярний, навчально-науковий, науково-технічний), жанри наукового стилю (стаття, монографія, дисертація, реферат, курсова робота, дипломна робота тощо), офіційно-діловий стиль, публіцистичний стиль, художній стиль, розмовний стиль, конфесійний стиль.

& Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найбільш потрібних саме для цієї мовної ситуації варіантів форм, слів, словосполучень, речень. Отже, художній твір, наукова стаття, наказ керівника установи написані однією мовою, але відрізняються набором мовних засобів та специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.

Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Це мова державного урядування й громадських та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури, освіти; нею користуються в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове розмежування, тобто поділ на функціональні стилі. Слово «стиль» — багатозначне, воно походить від латинського stilus — «паличка для письма». У літературі й у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.

Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Кожен стиль має: а) сферу поширення (коло мовців),

б) призначення, в) систему мовних засобів, г) стилістичні норми,

д) підстилі, є) жанри реалізації.

Виділяють п’ять функціональних стилів сучасної української літературної мови: науковий, офіційно-ділови й, публіцистичний, художній, розмовний. У мовній практиці набув ваги також конфесійний стиль. У межах кожного стилю сформувалися підстилі, що сприяють доцільнішому й точнішому відображенню конкретних проявів мовної діяльності.

Науковий стиль – обслуговує ділянки наукових знань, сферу науки: його функція – вироблення й осмислення об’єктивних знань про дійсність. Мовні засоби творення спрямовані на виконання трьох основних завдань: інформування, пізнання, вплив. Для сфери наукового спілкування характерне найбільш точне, логічне, однозначне вираження думки. Найголовнішою формою мислення в галузі науки є поняття, а мовне втілення динаміки мислення виражається в судженняхівисновках, що чергуються у строгій логічній послідовності. Думка строго аргументована, особливо акцентується хід логічних міркувань. Аналіз і синтез взаємопов’язані, оскільки перший є необхідною умовою існування другого, а основне призначення науки – виявляти закономірності.

Варто розрізняти, з одного боку, характер і хід мислення саме у процесі наукового пізнання і, з іншого, – втілення результатів мислення у наукових творах. У текстах з’являються додаткові, на відміну від дослідницького етапу, завдання «оформлення» думки (спосіб доведення, рівень полемічності, опис чи роздум, ступінь популяризації). У зв’язку з цим етапи внутрішнього й зовнішнього мовлення не тотожні за мовним втіленням. Тому варто пам’ятати, що остаточна кристалізація мислення (наукових положень) здійснюється саме в зовнішньому, а не у внутрішньому мовленні.

Найважливішими рисами наукового стилю, що випливають із абстрактності (понятійності) та строгої логічності мислення є узагальнений характері підкреслена логічністьвикладу. Типовими для наукового мовлення є змістова точність (однозначність), відсутність образності, прихована емоційність, об’єктивність викладу, певна сухість і строгість, що не виключають своєрідної експресивності. Особливості прояву цих рис можуть змінюватися залежно від жанру, теми, форми й ситуації спілкування, авторської індивідуальності та інших чинників.

Основні стильові риси наукового мовлення виражаються через абстрактний і узагальнений характер наукового тексту. Це проявляється перш за все в тому, що майже кожне слово виступає тут як позначення загального поняттячи абстрактного предмета, наприклад: Логістика – наука управління матеріальними потоками від первинного джерела до кінцевого споживача з мінімальними витратами, що пов’язані з товарорухом, і віднесеними до них потоками інформації. Характерно, що конкретна лексика виступає для позначення загальних понять, наприклад: До сфери транспорту входить велика кількість видів послуг, пов’язаних із розподілом товарів між виробником і споживачами. Сучасний склад промислового підприємства – це складна інженерна споруда, що має велику кількість взаємопов’язаних елементів. Абстрактно-узагальнений характер мовлення підкреслюється за допомогою спеціальних лексичних одиниць (звичайно, регулярно, завжди,кожний, всякий)і граматичних засобів: неозначено-особових речень, пасивних конструкцій, наприклад: Виділяють такі контактні групи... Виконується конкретизація напрямів удосконалення.

Морфологічні риси наукового стилю:

· переважання іменників;

· широке поширення абстрактних іменників (час, явище, стан);

· використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні

форм множини (вартості);

· уживання іменників однини для узагальнених понять (береза, кислота);

· уживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу (виділяється, наступають).

Виділяють три різновиди (підстилі) наукового стилю:

- власне-науковий;

- науково-навчальний;

- науково-популярний.

У межах власне-наукового підстилю виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь та інше. Підстиль відрізняється в цілому суворою, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстилю протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко - у цікавій формі.

Особливістю науково-популярного підстилю є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів та інших власне наукових засобів.

Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилю та науково-популярного викладу. З власне-науковим підстилем його ріднить термінологічність, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярним - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрів науково-навчального підстилю відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та інше.

Вони реалізуються через такі жанри: стаття, монографія, дисертація, анотація, тези, підручник, посібник та ін. Студентськими науковими жанрами виступають реферат, курсова робота, дипломна робота.

Основні риси і жанрова різноманітність зумовлюють підбір таких мовних одиниць: книжна лексика, складносурядні і складнопідрядні речення, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, вставні структури.

Визначальна риса наукового тексту поділ на абзаци, рубрики, відсутність відкрито вираженої емоційності, тенденції до стандартності мовного оформлення, висока частотність використання термінології, монологічний характер письмових текстів.