Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул

Суспільство, розвиваючись, виробляє правила мовної поведінки, обов’язкові для всіх членів, тобто формує мовленнєвий етикет. Відомо, що етикет підніс типові висловлювання у ранг нормативного, зовнішньообов’язкового поведінкового імперативу. Кожен фахівець має дбати про дотримання правил мовленнєвого етикету.

Етикет (від франц. etiguette – ярлик) має широке тлумачення: від «зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулованих осіб (придворний етикет), а також у дипломатичних колах до «усталених норм поведінки і правил ввічливості у будь- якому товаристві».

Мовний етикет відзначається стійкістю та консервативністю, і в цьому стає подібним до офіційно-ділового стилю, який теж в ідеалі має лишатися сталим і непорушним. Мовний етикет запрограмований на найрізноманітніші типові ситуації, в яких використовують сталі мовні структури, кліше – мовні формули, закріплені національними культурними традиціями. Щоразу, в певних ситуаціях, ми повторюємо стереотипи поведінки, у тому числі мовної, які поза нашою свідомістю автоматично використовують у разі потреби.

Використання правил мовного етикету великою мірою залежить від конкретної ситуації спілкування місця й обставини розмови, цільової настанови (повідомити, вплинути вразити здивувати, шокувати тощо). Але найбільшої ваги набувають міжособистісні стосунки. Залежно від цього може йтися про 5 тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.

Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).

Нейтральна - функціонує у сфері офіційних установ.

Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні.

Фамільярна забезпечує спілкування в колі сім'ї, дружньому товаристві.

Вульгарна спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях, занадто емоційна.

При звертанні до незнайомих людей використовують нейтральні структури етикету. До близьких навпаки - емоційні, фамільярні, дуже рідко нейтральні.

Як відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки (у тому числі і мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками й є етикет — система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов'язані та взаємозалежні.

Мовний етикет – це набір, або спектр фраз, якими ми послуговуємося у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо.

Якщо етикет, як встановлений у суспільстві набір правил регулює нашу зовнішню поведінку відповідно до соціальних вимог, то мовленнєвий етикет можна визначити, як правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку.

Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співрозмовників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її вживання.

Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З поміж них вирізняються ті, що вживаються при з'ясуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту — формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, побажання.

Уважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе і оточуючих, здійснювати процес спілкування.

Мовленнєвий етикет, як соціально-лінгвістичне явище детермінований з функціонального боку, тобто в основі його виділення лежать спеціалізовані функції.

Контактна (фатична) функція — встановлення, збереження чи закріплення, підтримуваних зв'язків і стосунків, індивідуальних чи соціально-масових. Поняття "контактна функція" однаково стосується всіх тематичних груп одиниць мовленнєвого етикету, бо навіть прощаючись, ми встановлюємо можливість подальшого контакту.

Функція ввічливості (конотативна) — пов'язана з проявами ввічливого поводження членів колективу один з одним.

Регулююча функція (регулятивна) — теж стосується всіх проявів мовленнєвого етикету, бо вибір певної форми при встановленні контакту регулює характер стосунків адресата і адресанта.

Функція впливу (імперативна, волюнтативна) - передбачає реакцію співбесідника — вербальну, жестову, діяльнісну.

Функція звертальна (апелятивна) — тісно пов'язана з імперативною, бо привернути увагу, означає здійснити вплив на співбесідника.

Емоційно-експресивна (емотивна) функція — є факультативною функцією, оскільки вона властива не усім одиницям мовленнєвого етикету.

Усі функції мовленнєвого етикету існують на основі комунікативної функції мови.

Існування вказаних функцій доводить, що мовленнєвий етикет не є якимось випадковим чи несуттєвим явищем, а навпаки є своєрідним механізмом, лише з допомогою якого може відбуватися ефективна комунікація.

Мовленнєвий етикет соціальний за своєю природою, бо виявляє соціально-рольову сторону спілкування. Тобто на вибір тієї чи іншої одиниці мовленнєвого етикету впливає соціальна роль індивіда — нормативно схвалений суспільством спосіб поведінки, який очікується від кожного, хто займає дану соціальну позицію.

Мовленнєвий етикет досліджується різними лінгвістичними дисциплінами. На нього звертають свою увагу культура мови (перша за все, з погляду нормативності — ненормативності використовуваних одиниць щодо норм літературної мови), стилістика, соціолінгвістика. Дослідження явищ мовленнєвого етикету здійснюється у двох основних аспектах: соціолінгвістичному і стилістичному.

Соціолінгвістика цікавиться соціальною стороною мовленнєвого етикету. За допомогою мовленнєвого етикету відбувається соціальний вплив комунікантів один на одного, що характерно для спілкування взагалі, а в мовленнєвому етикеті виявляється особливо яскраво. Соціальна диференціація носіїв мови, їх постійний соціальний статус і змінні соціальні ролі диктують добір одиниць і, як наслідок, закріпленність за групами носіїв стилістично маркованих формул тощо.

Ділове спілкування характеризується високим ступенем формальності: учасники комунікації, особи і предмети, про які йдеться, потрібно називати їхніми повними офіційними назвами. Слово вибачаюсь буквально означає я вибачаю себе, адже у його складі є постфікс – ся, що означає оберненість дії на себе. Тому неетично вживати слово «вибачаюсь», коли просите у когось вибачення.

Фахівець з проблем спілкувального етикету Ярослав Радевич-Винницький чітко визначає етикетні ситуації, що репрезентуються парадигмою мовних формул, якими варто послуговуватися і добре їх знати. Загальна функціональна типологія одиниць мовленнєвого етикету українського народу така (наводимо приклади найбільш типових формул):

1. Етикетні одиниці, якими виражається вітання:

Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрастуйте! Здоров був! Здоровенькі були! Доброго здоров’я! Моє шанування! Вітаю Вас! Радий (-а) вітати Вас! Скільки літ, скільки зим! Яким вітром? Салют! Радий (рада) вас (тебе) бачити (вітати)!

Встановлення контакту із адресатом, привернення його увагивідбувається через етичні формули звертання. В офіційно-діловому стилі звертання традиційно використовується у листах та в усному спілкуванні.

Нормативною формою звертання в українській мові є кличний відмінок, наприклад: Ольго Іллівно, Святославе Володимировичу.

Українська літературна мова, а саме офіційно-ділова сфера, має цілу історію цього питання. За часів Київської Русі поширеними були звертання княже, князю, дружино, людіє,наприклад: Братіє і дружино! («Слово про похід Ігорів»).

За часів Запорізької Січі побутували звертання, подібні до звертань у родині, наприклад: батьку (гетьмане, отамане), діти мої, братове, браття, братці, братія, братики, що зумовлено гуртовими порядками, які передбачали рівність усіх козаків, а взаємини молодих і старих мали родинний характер, наприклад: Здоров будь, батьку отамане!

У часи УНР в офіційному вжитку переважали звертання пане, пані, панове і – рідше – добродію, добродії із прикметниковими означеннями – високо достойний,високоповажний, вельмишановний, наприклад: Вельмишановний пане посол! Високоповажний пане міністре!

У звертаннях до керівників держави використовували такі назви: гетьман, головний отаман.

Революція 1917 р. внесла докорінні зміни у мовний етикет, у формули звертання. З мови поступово витіснилися звертання пане/пані, добродію/добродійко. Натомість активно стали використовувати звертання товаришу і громадянине/громадянко, але правила їх вживання істотно відрізнялися від правил дореволюційних звертань.

Нині в українську мову як офіційне повернено звертання пане/пані, яке найчастіше вживається разом із прізвищем, професією або посадою у Кл. в., наприклад: пане Дмитренко, пане директоре. Звертаються до співрозмовника на ім’я, на ім’я по батькові, за званням, посадою чи професією: пані Оксано, колего Олено Петрівно, Петре Миколайовичу.

Особливі мовні формули використовують у звертанні до церковних осіб і вищих державних осіб: Високопреподобний отче, Ваша святосте, Ваше Преосвященство; Ваша Високодостойносте пане Президенте.

® Вітаючись, добирайте ту вітальну формулу, яка підходить для даної ситуації.

® Вітаючись, привітно посміхайтеся. Дивіться людині у вічі.

® Вітаючись, не тримайте руки в кишенях. Зніміть рукавички (у рукавичках може дозволити собі вітатися лише жінка).

® Якщо ви молодий, вітайтеся першим.

® Якщо ви кудись зайшли (до установи, до квартири чи хати друзів), вітайтеся першим (першою).

® Жінку має вітати чоловік (руку для вітання першою подає жінка).

® Підлеглий має привітати свого керівника (а руку може подати першим керівник).

® Незалежно від віку, статі, посади тощо першим (першою) вітається той (та), хто заходить до кімнати (кабінету).

® Ідучи в гості, не забудьте, що першою маєте привітати господиню, потім господаря, потім гостей (у тому порядку, як вони сидять).

2. Формули із значенням прощання: Прощавайте! До зустрічі! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте) здорові! Дозвольте відкланятись! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щасливий (-а, -і)! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустрінемось!

3. Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий (-а), приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене, я не можу не вибачитись перед Вами...

4. Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання: Будь ласка, будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас..., чи не змогли б Ви..., чи можу я попрохати Вас..., дозвольте Вас попросити, якщо Ваша ласка, можливо, Ви мені допоможете...

5. Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою найсердечнішу (найщирішу) подяку! Не знаю, як і дякувати вам (тобі)!

6. Конструкції побажальної модальності: Будь (-те) щасливий (-а, -і)! Щасливої дороги! Успіхів тобі (Вам)! Хай щастить! Зичу радості, гараздів, успіхів! З роси і води!..

7. Формули привітання з певної нагоди: Поздоровляю з..., Вітаю (Вас, тебе) з..., Прийми (-іть) поздоровлення (привітання) з..., З Новим роком! З днем народження!

8. Типізовані фрази ритуалу знайомства: Знайомтесь... Я хочу представити тобі (Вам)... Рекомендую... Дозволь (-те) представити (познайомити, рекомендувати)... Маю честь представити (рекомендувати) тощо.

9. Звертання: Мамо, тату, доню, сину, сестро, брате, бабусю, пані, пане, панно, паничу, панове, добродійко, добродію, добродії, товаришу, товариство, друже, приятелю, подруго, колего...

10. Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, будь ласка (прошу), гаразд (добре)...

11. Заперечення: Ні; ні це не так; нас це не влаштовує; я не згодний (згоден); це не точно; не можна; Ви не маєте рації; Ви помиляєтесь; нізащо...

12. Співчуття: Я Вас розумію; це не може нікого залишити байдужим; я теж переймаюся Вашим болем (горем, тривогою); я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу)...

13. Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи не варто б..., чи не погодилися б Ви на мою пропозицію...

Вибір етикетних одиниць комунікантами залежить від таких чинників: соціальна роль; вік; місце проживання; стать; культурно-освітній рівень адресата й адресанта, соціальна дистанція між ними; характер ситуації спілкування; специфіка взаємин між комунікантами; дещо менше вибір потрібної етикетної одиниці обумовлений особистісними характеристиками мовця, його психологічними установками (схильність до руйнування мовленнєвого шаблону, намагання виявити свою індивідуальність у ситуаціях-стереотипах).

Завжди контролюйте себе що – кому – чому – про що – де – коливи говорите.Дотримуйтесь правил мовного етикету.Засвідчуйте свою вихованість, повагу та уважність до співрозмовника, привітність, прихильність, доброзичливість, делікатність.

Правила мовного етикету повинні прищеплюватися з дитинства батьками, вчителями, але ніколи не пізно з ними ознайомитися і взяти за звичку їх дотримуватися.

Мовний етикет посідає значне місце в українській науці. Він є результатом мовностилістичних процесів, які відбулися в науковому стилі. Ці процеси найбільш помітні за останнє століття. Наука розвивалася під гаслом інтегрування. Фахове мовлення науки потрібно було стандартизувати, уніфікувати. На засоби вираження мовного етикету вплинули соціальні, тобто позамовні чинники.

Мовний етикет відіграє важливу роль у комунікації науковців. Їх поведінка, мова цілком залежить від того, з ким вони спілкуються. Учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні – в науково-повчальному підстилі.

Науковець, спілкуючись із колегами, послуговується певними мовними формулами (вітань, звертань, представлень тощо), а під час спілкування зі студентами – іншими. Можна дійти висновку, що засоби вираження мовного етикету залежить від того, з ким спілкується науковець. Варто зазначити, що вони мають диференційні ознаки (бо змінюється різновид наукового стилю).

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використати форму звертання до колег-учених, відмінну від тієї, яку він використовує під час академічної лекції. Науковець може змінювати мовні формули. Ці зміни залежатимуть від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов, мети спілкування.

Майже незмінними є етикетні вирази, які використовуються під час публічного захисту дисертацій. Це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, наприклад: Глибокоповажний голово спеціалізованої вченої ради! Глибоко поважні члени спеціалізованої вченої ради!; вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, студентам, наприклад: дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради – членові – кореспонденту Академії педагогічних наук України, доктору економічних наук, професору...; моєму керівникові, доктору економічних наук, професору...).