Норма Порушення норми

брати участь приймати участь

впроваджувати у виробництво внедряти у виробництво

витяг із протоколу виписка із протоколу

чинне законодавство діюче законодавство

обіймати посаду займати посаду

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

1) фонетичним (пишуться так як і вимовляються): випробувати, підрозділ, дата, бланк;

2) морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укладається, безстроковий, зчитувати;

3) історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;

4) смисловим (диференціюючим) (різне написання однозвучних слів, які мають неоднакове значення): напам'ять – на пам'ять, вишневе – Вишневе, проте – про те.

Пунктуаційні норми регулюють уживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватись. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування нового і старого в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок – моста і мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість й якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, підручниках, довідниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і послідовно дотримуватись їх.

Мова професійного спілкування є поліфункціональною підсистемою літературної мови і виконує загальномовні та специфічні функції.

В основу мови професійного спілкування покладено сучасну літературну мову. Однак у конкретній професійній мовленнєвій ситуації вона змістовно редукується (зменшується, спрощується) залежно від галузі знання і предмета спілкування стає монотематичною, збагачується професійною лексикою і фразеологією. Це відбувається за умови, коли суб’єкти комунікації переходять на професійний рівень свідомості та спілкування.

Мова професійного спілкування, окрім вищеназваних, має й інші особливості. Характерною її ознакою є діалогічність. Адже професійна діяльність потребує обміну думками, обговорення певних проблем чи окремих питань, мовці вступають у безпосередній словесний контакт, і комунікативний процес між ними протікає як активна мовленнєва взаємодія. Кількість учасників спілкування може бути різною – два і більше, а отже, діалог може переростати в полілог.

Безпосередній контакт мовця і слухача, використання невербальних засобів (жестів, міміки), зорієнтованість на висловлюванні співрозмовника позначається на синтаксичному оформленні фахового мовлення. Найчастіше використовуються речення різної модальності: розповідні, незакінчені тощо.

Професійній мові, як і науковій, властиві певні комунікативні якості: змістовність, абстрагованість, логічність, точність, ясність, об’єктивність. Крім того вона має бути чистою, виразною, естетичною.

Чистота професійної мови полягає передусім у відповідності сучасній літературній мові. Вона простежується на всіх рівнях її структури і використання: на рівні орфоепії – літературно-нормативна вимова; на рівні орфографії – грамотне письмо; на рівні лексики – відсутність діалектизмів, вульгаризмів, суржику, невмотивованих повторів; на рівні граматики – правильна, завершена побудова речень; нормативні словоформи; з погляду стилістики – відповідність меті, завданням, ситуації професійного спілкування, стилям, підстилям і жанрам мовлення.

Складниками виразності професійної мови є інформаційна (змістова) і виражальна (чуттєва – мовна) виразність. Тому вважають, що виразність – це ознака структурної специфіки тексту, а не лише слів; вона є ознакою культури мови всіх стилів.

Професійне мовлення – це сукупність мовленнєвих дій, мета яких випливає із загальної мети ділового спілкування у різних ситуаціях професійної діяльності фахівців.

Підпорядкованість мови певному виду професійної діяльності вимагає дотримання закріплених за цим видом діяльності норм мовленнєвої поведінки. Ступінь відповідності мовленнєвої поведінки учасників спілкування професійним ролям характеризує професійність мови і є визначальним чинником у професійній діяльності (наприклад, у мові партнерів при укладанні угоди, фаховому мовленні менеджера, який дає вказівки тощо). Якщо професійні ролі учасників спілкування збігаються, то перехід на професійну мову відбувається невимушено.

У випадку різної професійної належності суб’єктів комунікації або різного ступеня відповідності мовленнєвої поведінки професійним ролям використання професійної мови може ускладнювати спілкування.

У таких випадках використовують її знижений варіант. На функціонуванні мови професійного спілкування позначається також неоднорідність спілкування між фахівцями (одно дисциплінарне – між особами одного фаху; різнодисциплінарне – між особами різних професій).

Поширеним у сучасному житті є спілкування між фахівцем і нефахівцем. Прикладами цього є науково-популярні видання з різних галузей науки, передачі по радіо, телебаченню тощо.

Терміни «мова професійного спілкування» і «ділова мова» не тотожні. Діловою мовою послуговуються представники різних професій, а мова професійного спілкування функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах; у мові професійного спілкування реалізуються також науковий стиль та розмовний.

Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад, в офіційних переговорах, ділових бесідах тощо. Отже, мова професійного спілкування забезпечує різні комунікативні потреби мовців у професійній сфері. Щоб досягти значних успіхів у професійній діяльності, необхідно досконало володіти мовою професійного спілкування.

Як важливий засіб формування професійної мовнокомунікативної компетенції та культури мовленнєвої діяльності фахівця українська мова професійного спілкування, вбираючи в себе цінну інформацію про різнобічну професійну діяльність фахівців усіх спеціальностей, допомагає усвідомити всебічні зв’язки між мовою та професією, осягнути покликання української мови та україномовних курсів за професійним спрямуванням у системі підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів до майбутньої фахової діяльності та професійного спілкування не тільки російською, а й українською літературною мовою.

J КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Розкрийте зміст поняття «мова».

2. Назвіть форми, в яких функціонує українська літературна мова, особливості кожної з них.

3. Дайте визначення мовної норми, назвіть різновиди мовних норм.

4. Що таке національна мова?

5. У чому полягає особливість мови професії?

6. Чим відрізняється поняття «національна мова» й «літературна мова»?

7. Дайте визначення державної мови.

8. Що означає поняття «літературна мова»?

9. Яку роль виконує мова у суспільному житті?

10. Яку роль виконує рідна мова у формуванні особистості?

11. Які функції мови Ви знаєте?