Тема 2. 4. Організація та нормування праці

План

1. Сутність і основні напрями організації праці.

2. Суть і функції нормування праці.

3. Об’єкти нормування праці.

4. Методи нормування трудових процесів.

5. Цілі, завдання, структура, пріоритетні напрями діяльності МОП.

Робоча сила потребує суспільно необхідних витрат на своє відтворення у певних суспільних умовах. Купівля-продаж робочої сили виступає у формі купівлі-продажу праці, таким чином ціна робочої сили перетворюється на заробітну плату. Заробітна плата – лише одна з форм трудового доходу, однак найбільш поширена. Тому термін заробітна плата часто вживається на означення трудових доходів взагалі. У точному ж розумінні – основна форма стимулювання найманої праці.

Сутність поняття «заробітна плата» можливо розглядати з п’яти основних позицій:

1) економічна категорія, що відображає відносини між роботодавцем та найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості. У цьому відношенні більш доречним є поняття «оплата праці», яка крім заробітної плати включає і інші витрати роботодавця на робочу силу;

2) винагорода або заробіток, обчислений у грошовому виразі, який за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за роботу, яку виконано або буде виконано (найточніше відповідає терміну «заробітна плата»);

3) елемент ринку праці;

4) основна (на сьогодні найчастіше і єдина) частина трудового доходу найманого працівника, який він отримує у результаті реалізації здатності до праці і який має забезпечити об’єктивно необхідне відтворення робочої сили;

5) елемент витрат для роботодавця.

Сутність заробітної плати виявляється у функціях, які вона виконує у процесі суспільного відтворення:

1. Відтворювальна – забезпечення працівників і членів їх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, для відтворення поколінь. До складу вартості робочої сили можна віднести такі елементи витрат: прямі витрати середньої сім’ї на народження й виховання дитини до 18 річного віку; втрачений матір’ю заробіток через виховання дитини; оцінку праці вчителів, батьків (в неробочі дні); витрати на професійну підготовку працівника і т. ін.

2. Стимулююча полягає у встановленні залежності її розміру від кількості й якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства.

3. Регулююча (ресурсно-розміщувальна) полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, галузями господарства, підприємствами з урахуванням ринкової кон’юнктури.

4. Соціальна відображає міру живої праці при розподілу фонду споживання між найманими працівниками і власниками засобів виробництва.

5. Формування платоспроможного попиту населення.

В Україні у кожного сьомого працівника нараховано заробітну плату, яка не перевищувала прожиткового мінімуму для працездатної особи. Більш ніж у двох третин працюючих вона була нижчою за середній рівень по країні, який спостерігався у грудні 2008 р. (2001 грн). Водночас кожен дев’ятий працівник одержав заробітну плату, яка перевищувала 3500 грн. Переважна більшість таких працівників була зайнята у видах діяльності з високим рівнем оплати праці, зокрема, на підприємствах авіаційного транспорту, з видобування паливно-енергетичних корисних копалин, у фінансовій діяльності та державному управлінні (третина у кожному виді діяльності). Розподіл працівників за розмірами заробітної плати свідчить про відсутність залежності розміру зарплати від професійно-кваліфікаційного рівня працівників як у сфері послуг, так і виробництва. Наприклад, в установах освіти, де працівники мають високий кваліфікаційний та професійний рівень, забезпечений вищою освітою, у грудні 2008 р. лише у чверті працюючих нарахована заробітна плата була понад 2000 грн, в установах охорони здоров’я та соціальної допомоги ще менше – у 16,1%. Разом з тим серед зайнятих у сфері фінансової діяльності зазначена категорія складала близько двох третин.

Продовжує спостерігатися міжгалузева диференціація у рівнях оплати праці. Найбільш оплачуваними в Україні у 2008 р. були працівники авіаційного транспорту та фінансових установ, у яких розмір заробітної плати більше ніж у 2 рази перевищив середній з економіці. Серед промислових видів діяльності на підприємствах з виробництва коксу, продуктів нафтопереробки та добування паливно-енергетичних корисних копалин рівень оплати праці у 1,5 рази перевищив середній з економіці та на третину – з промисловості. Разом з тим заробітна плата працюючих у закладах охорони здоров’я та освіти залишається нижчою на 19,8-34,8% за середню з економіці. Це свідчить про низьку вартість робочої сили у видах діяльності, які забезпечують надання соціально важливих послуг. Також значно нижчою залишається заробітна плата працівників сільського господарства, рибальства та рибництва, а також виробництва текстилю, одягу, хутра, шкіри та виробів зі шкіри.

Для забезпечення виконання даних функцій необхідне дотримання найважливіших принципів:

1) підвищення реальної заробітної плати мірою зростання ефективності виробництва та праці;

2) диференціація заробітної плати залежно від трудового внеску працівника у результати діяльності підприємства, від змісту і умов праці, від місцеположення підприємства, його галузевої належності;

3) однакова плата за однакову працю – недопущення дискримінації у оплати праці за статтю, віком, національністю;

4) державне регулювання оплати праці;

5) врахування впливу ринку праці (заробітна плата кожного працівника знаходиться в тісній залежності від його положення на ринку праці).

Відмітимо, що жіноча праця більш поширена у сфері охорони здоров’я та соціальної допомоги, освіти, де питома вага жінок у 2008 році році становила 82,3% та 76,7% відповідно, у сфері діяльності готелів та ресторанів (71,2%), фінансових установах (68,5%), державному управлінні (66,9%). Традиційно чоловічими сферами прикладання праці залишаються лісове (81,4%), рибне господарство (81,5%), будівництво (80,4%), водний транспорт (73,8%), добувна промисловість (74,1%). У більшості видів економічної діяльності це зумовлено умовами праці, зокрема забороною використання праці жінок на особливо важких та шкідливих роботах. Також чоловіки зайняті переважно на посадах керівників, а праця жінок більше застосовується на посадах службовців та технічного персоналу. Тому середня заробітна плата чоловіків у середньому з економіки країни на 24,8% перевищує відповідний показник у жінок. І така ситуація склалася у більшості видів економічної діяльності. Проте існує певна варіація гендерної нерівності в оплаті праці залежно від сфери діяльності. Найменша різниця у рівні оплати праці за статтю в авіаційному транспорту (на 1%), у лісовому господарстві, операціях з нерухомим майном (на 7,5%). Разом з тим значно різниться середній розмір заробітної плати жінок і чоловіків у сфері діяльності пошти та зв’язку (57,4% у співвідношенні), фінансовій діяльності (68,8%), діяльності культури та спорту, відпочинку та розваг (67,8% відповідно).

Як свідчать дані таблиці 7.1 найвищий рівень середньомісячної номінальної заробітної плати за період 2000-2008 рр. серед країн СНД спостерігався у Російській Федерації, Білорусії та Казахстані, в Україні відмічається щорічне зростання заробітної плати, як у цілому у всіх країнах.

Оплата праці складається з основної додаткової заробітної плати та заохочувальних і компенсаційних виплат. Структура заробітної плати є співвідношення окремих її складових в загальному обсягу.

Таблиця 1

Динаміка середньомісячної номінальної заробітної плати у країнах СНД (у перерахунку на долари США)

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, не вище встановлених чинним законодавством. Основна частина представляє винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці – норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки.

Рівень додаткової оплати праці встановлюється переважно залежно від кінцевих результатів діяльності підприємства, це винагорода за працю понад установлені норми, трудові успіхи, за особливі умови праці.

Заохочувальні та компенсаційні виплати є винагородою за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства.

Таблиця 2

Структура фонду оплати праці в Україні,%

У стабільних і розвинених економічних системах основна заробітна плата складає 85-90% у структурі заробітної плати. В Україні за сучасних умов (за рахунок нестабільності доходів підприємств, інфляції та ін.) питома вага тарифних ставок заробітної плати в середньому складає 61%, що є одним з виявів кризи в організації праці. Як свідчать дані таблиці 2 найбільшу питому вагу у структурі фонду оплати праці в Україні займає основна заробітна плата, за останні роки фонд основної заробітної плати скоротився на 0,5 в.п., тоді як фонд додаткової заробітної плати збільшився на 0,6 в.п.

Під організацією заробітної плати розуміємо її побудову, тобто приведення її елементів в певну систему, що забезпечує взаємозв’язок кількості й якості праці з розмірами заробітної плати.

Номінальна заробітна плата – нарахування працівникам у грошовій та натуральній формі за відпрацьований час або виконану роботу: тарифні ставки (посадові оклади), премії, доплати, надбавки, а також інші види оплати за невідпрацьований час. Вона включає обов’язкові відрахування із заробітної плати працівників: податок з доходів фізичних осіб, внески на загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування. До номінальної заробітної плати не належать: грошове забезпечення кадрових військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу, виплати, що здійснюються за рахунок коштів фонду державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, а також відрахування, що здійснюються роботодавцем на загальнообов’язкове державне соціальне страхування працівників. Індекс номінальної заробітної плати характеризує зміну розміру нарахованої номінальної заробітної плати працівників у звітному періоді порівняно з базисним.

Реальна заробітна плата – це показник, який характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати під впливом змін споживчих цін на товари і послуги і рівня податків й обов’язкових платежів. Індекс реальної заробітної плати – характеризує зміну купівельної спроможності номінальної заробітної плати у звітному періоді порівняно з базисним під впливом зміни цін на товари та послуги і ставок податку з доходів фізичних осіб та обов’язкових відрахувань. Визначається діленням індексу нарахованої до виплати номінальної заробітної плати (без урахування податку на доходи з фізичних осіб та внесків до фондів загальнообов’язкового державного пенсійного та соціального страхування) на індекс споживчих цін за той же період. Розрахунок індексу здійснюється відповідно до методики, яку побудовано на засадах резолюції щодо міжнародних порівнянь реальної заробітної плати, яка прийнята 8-ю Міжнародною конференцією статистиків праці 1954 року.

Як свідчать дані таблиці 3 спостерігається щорічне зростання номінальної заробітної плати в Україні, при цьому більш швидкими темпами, ніж зростання реальної заробітної плати.

Відмітимо, що вартість робочої сили не обмежується лише зарплатою. 21 Міжнародна конференція зі статистики праці (жовтень 1966 р.) ухвалила Резолюцію МОП, згідно з якою вартість робочої сили – це розмір фактичних витрат роботодавця на утримання робочої сили. Тобто вартість робочої сили складається з: оплати праці (пряма оплата, що складається з тарифних ставок і посадових окладів, доплат і надбавок, пов’язаних з умовами праці, винагород (відсоткових надбавок) за вислугу років, стаж роботи; плати за невідпрацьований час; заробітної плати у натуральній формі); матеріального заохочення (премії і нерегулярні виплати) і соціального забезпечення (відрахування до соціальних фондів, оплата житла працівників, професійне навчання, утримання суспільних служб).

Таблиця 3

Темпи зростання номінальної та реальної

заробітної плати в Україні

Заробітна плата є значною часткою загальних витрат роботодавця на утримання робочої сили. Таким чином, заробітна плата це основна, базова, але не єдина складова ціни трудових послуг. Поняття фактичної вартості робочої сили значно ширше за поняття заробітної плати і вміщує крім неї й інші витрати, що розглядаються як витрати на робочу силу.

Найважливіші показники стану заробітної плати на мікро і макрорівнях:

1. Рівень мінімальної та середньої заробітної плати.

2. Співвідношення мінімальної заробітної плати та середньої заробітної плати – коефіцієнт Кайтца.

3. Децільний коефіцієнт диференціації оплати праці (слугує індикатором соціальної стабільності в державі) – співвідношення середньої заробітної плати 10% найбільш оплачуваних працівників та середньої заробітної плати 10% найменш оплачуваних працівників.

4. Частка заробітної плати у собівартості продукції: у ВВП; у доходах населення.

Список рекомендованої літератури

1. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / О. А. Грішнова. – 5-те вид., оновлене. – Київ: Знання, 2011. – 390 с.

2. Ведерніков М. Д. Економіка праці і соціально-трудові відносини: навчальний посібник / М. Д. Ведерніков, О. В. Хитра, О. А. Гарват та [ін.]. – Львів: Новий Світ-2000, 2012. – 869 с.

3. Гендлер Г. Х. Стимулирующая роль оплаты труда в социально-культурных отраслях/ Г. Х. Гендлер. – Москва: Экономика, 1988.

4. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посіб / Г. Т. Завіновська – Київ, 2003.

5. Колот А. М. Економіка праці та соціально-трудові відносини підручник / [А. М. Колот, О. А. Грішнова, О. О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Колота. – Київ: КНЕУ, 2009. – 711, [1] с.

6. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навч. посібник / Е. М. Лібанова.– Київ, 2003.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність та завдання організації праці?

2. З яких елементів складається зміст організації праці?

3. Чим визначається економічна та соціальна доцільність певного варіанта організації праці?

4. Які основні завдання щодо поліпшення роботи з нормування праці на сучасному етапі?

5. Охарактеризувати класифікацію затрат робочого часу.

6. Назвати основні види фотографії робочого часу.

7. Дати визначення хронометражу, охарактеризувати його основні етапи.

8. Порівняти поняття «норматив» і «норма».

9. Назвати основні види норм праці.

10. Охарактеризувати основні методи нормування праці.