Тема 1. 3. Зайнятість населення і безробіття

План

1. Соціально-економічна суть, види та форми зайнятості населення.

2. Показники зайнятості. Політика зайнятості та роль держави в її реалізації.

3. Безробіття, його показники і види.

4. Державна служба зайнятості.

5. Особливі гарантії держави у разі втрати роботи.

6. Міжнародний досвід регулювання зайнятості.

Тема має безпосередній зв’язок з важливим аспектом економіки праці – використанням трудових ресурсів. Треба розглянути основні положення Законів України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов’язкове страхування на випадок безробіття» як правові підстави для визначення: зайнятих і незайнятих, безробітних і соціального захисту від безробіття.

Зайнятість – це процес залучення робочої сили у виробництво матеріальних благ з метою задоволення особистих та суспільних потреб і одержання доходу у грошовій чи іншій формі на основі попиту та пропозиції, а також конкуренції на ринку праці. Або (відповідно Закону України) – діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечать законодавству і як правило, приносять дохід. Склад зайнятого населення згідно рекомендацій МОП було розглянуто у темі 2 (завдання 2.1.).

Необхідно з’ясувати як економічну, так і соціальну сутність зайнятості. Зайнятість з економічних позицій суспільства – це діяльність працездатного населення щодо створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення у цілому та добробут окремих громадян. Соціальна – відображає потреби людей не лише у заробітках, але у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Проблема зайнятості має різні аспекти: економічні, соціальні, демографічні, правові, психофізичні, регіональні та інші. Так як на сучасному етапі поняття «зайнятість» усвідомлюється як таке, що охоплює усі сфери життєдіяльності людини, а не тільки його економічну складову, то стає зрозумілим, що зміст цього поняття значно ширше, ніж економічний чи правовий аспект. Людина стає абсолютно залежною від різновиду своєї зайнятості, а саме від того, який дохід приносить його зайнятість.

Слід розглядати такі характеристики зайнятості: соціально-економічну,економіко-демографічну, економіко-правову, економіко-регіональну і економіко-психологічну. Економіко-демографічна характеристика зайнятості пов’язує її із статево-віковою характеристикою робітників; економіко-правова – відображає регулювання її на основі норм права; економіко-регіональна – показує особливості, зумовлені специфікою природно-економічної зони, етнічного складу населення, форм поселень (місто, село) і т. п.; економіко-психологічна – відображає неадекватність сприяння різними людьми однієї і тієї ж ситуації.

Основні види зайнятості – повна, ефективна, оптимальна.

Повна зайнятість у ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, а достатність робочих місць для усіх добровільно бажаючих працювати.

Ефективна зайнятість відповідає якісному (інтенсивному) аспекту зайнятості, тобто такий розподіл трудових ресурсів, який дає можливість у певний момент одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ, який передбачає ефективне використання у трудовому процесі кожного зайнятого; дає змогу досягти максимального кінцевого результату при мінімальних витратах за рахунок підвищення продуктивності праці.

Оптимальною слід вважати таку зайнятість, яка б забезпечувала: повне задоволення потреб у суспільно корисній діяльності; оптимальний поділ суспільної праці; оптимальне співвідношення між кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічну доцільність робочих місць, що без шкоди для здоров’я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя; виробництво конкурентоспроможної продукції (послуг); безпечну для навколишнього середовища діяльність.

Чинники, що формують зайнятість, дозволяють виділити і такі її види:

- за тривалістю робочого часу: повну (якщо праця триває повний робочий день, тиждень, місяць, сезон, рік) і неповну (зайнятість певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю), періодичну (вид зайнятості, що передбачає чередування періодів трудової діяльності з рівномірними періодами відпочинку);

- за черговістю виходу на ринок праці: первинну (якщо робітник вперше здобув робоче місце) і повторну (коли він вийшов на ринок праці вдруге, утретє і т.ін.);

- за стабільністю трудової діяльності: постійну (якщо робітник був занесений до спискового складу підприємства, організації чи установи і працював протягом усього року) і тимчасову (яка пов’язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи);

- за галузевої приналежністю – зайняті у матеріальному виробництві, невиробничій сфері, в окремих крупних галузях та в підгалузях;

- за територіальною ознакою – стосовно розміщення робочих місць на певній території;

- за рівнем урбанізації – зайняті у міській та сільській місцевості;

- за професійно-кваліфікаційною ознакою;

- за статево-віковою ознакою: чоловіки та жінки, молодь і особи середнього та похилого віку, зайняті на початку трудової діяльності, у періоди створення сім’ї, набуття професії, у період активної трудової діяльності, підготовки до пенсії;

- за видами власності: зайняті на підприємствах і організаціях, які відносяться до різних форм власності.

Безробіття – це соціально економічна ситуація у суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати і ця ситуація обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Існує два різних джерела інформації визначення показника безробіття, які мають суттєві відмінності: 1) адміністративні дані державної служби зайнятості; 2) дані вибіркового обстеження населення з питань економічної активності (відповідно до методології МОП).

Безробітне населення у визначенні МОП – особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані у державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б)активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки з метою знайти оплачувану роботу за наймом або на власному підприємстві;

в) були готові стати до роботи упродовж двох найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом, або на власному підприємстві.

До категорії безробітних належать також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням служби зайнятості населення.

Тобто за міжнародними стандартами безробітними можуть бути і пенсіонери, і учні старших класів, і студенти, усі особи, які намагаються знайти роботу самостійно, без допомоги держави, тобто безробіття – це фактично становище людини на ринку праці, її позиція і наміри відносно економічної діяльності, а не тільки соціальний статус, який гарантує захист з боку держави. Визначення зареєстрованих безробітних згідно з Законом України «Про зайнятість населення» було розглянуто у темі 2 (завдання 2.1).

Зареєстроване безробіття характеризує активну політику держави на ринку праці, використовується для оцінки поточної ситуації щодо рівня соціального захисту населення. Безробіття – природний супутник ринку праці, що викликає соціальну напруженість у суспільстві. Тому позитивною ознакою на ринку праці є стійка тенденція до зниження безробітного населення. Розрахунок основних показників зайнятості та безробіття наведено у темі 2 (завдання 2.1).

Основні види безробіття: структурне (певні професії і види робіт застарівають і не знаходять попиту на ринку праці, тобто структура пропозиції не відповідає структурі попиту); фрикційне (кожний певний момент частина працівників знаходиться у стані зміни роботи, так як ініціатива звільнення іде від працівника, тому цей вид безробіття можна вважати неминучим та бажаним); кон’юнктурне (циклічне) – виникає внаслідок економічних криз, характеризується фактичною відсутністю робочих місць при значній кількості безробітних; сезонне – викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робіт.

Рівень структурного і фрикційного безробіття разом становлять природний рівень безробіття – мінімальний рівень безробіття у суспільстві, який неможливо зменшити і який відповідає поняттю повної зайнятості.

Для регулювання зайнятості розробляються, фінансуються та виконуються програми зайнятості, які можна поділити на – активні підпрограми (сприяння зайнятості) і пасивні підпрограми (підтримання доходів). Перші направлені на збільшення попиту на робочу силу: програми щодо субсидування найму на постійну роботу в приватному секторі, програми підтримки підприємств, що створюються самими безробітними (програми самозайнятості). Пасивні програми характеризуються наданням усіх видів допомоги у зв’язку з втратою роботи, програми дострокового виходу на пенсію.

Список рекомендованої літератури

1. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / О. А. Грішнова. – 5-те вид., оновлене. – Київ: Знання, 2011. – 390 с.

2. Ведерніков М. Д. Економіка праці і соціально-трудові відносини: навчальний посібник / М. Д. Ведерніков, О. В. Хитра, О. А. Гарват та [ін.]. – Львів: Новий Світ-2000, 2012. – 869 с.

3. Гендлер Г. Х. Стимулирующая роль оплаты труда в социально-культурных отраслях/ Г. Х. Гендлер. – Москва: Экономика, 1988.

4. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посіб / Г. Т. Завіновська – Київ, 2003.

5. Колот А. М. Економіка праці та соціально-трудові відносини підручник / [А. М. Колот, О. А. Грішнова, О. О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Колота. – Київ: КНЕУ, 2009. – 711, [1] с.

6. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навч. посібник / Е. М. Лібанова.– Київ, 2003.

Питання для самоконтролю

1. Яка особа вважається безробітною.

2. Для чого використовується поняття підходящої роботи?

3. Що розуміється під поняттям «вільна обрана зайнятість»?

4. Що відносять до активних та пасивних методів та заходів регулювання зайнятості?

5. Яка особа вважається «зареєстрованим безробітним»?

6. Що розуміється під поняттям «конкурентоспроможність працівника»?

7.Чи може отримати статус безробітного і відповідну допомогу пенсіонер, який втратив роботу.

8. Які особи належать до зайнятого населення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»?

9. Які існують права особи на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості населення?

10.Яка особа може набути статус безробітного?

ТЕМА 1.4. ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

План

1. Ефективність праці: теоретичні аспекти.

2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.

3. Індексний аналіз продуктивності праці.

4. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

Продуктивність праці – це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу.

У широкому розумінні зростання ефективності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або і менших затратах праці, що забезпечує підвищення реального продукту та доходу взагалі і в розрахунку на душу населення, зростання рівнів споживання, а отже і рівня життя.

Існують два напрями використання трудових ресурсів і робочої сили: інтенсивний (скорочення витрат на одиницю продукції) та екстенсивний (залучення до праці осіб, які ще не зайняті у національному виробництві чи з будь яких причин тимчасово не працюючих, або зростання бюджету робочого часу). Економічно вигідно і доцільно розвивати інтенсивний напрямок використання ресурсів праці, який характеризується продуктивністю праці.

Залежно від прямого чи оберненого співвідношення результативності та витраченого робочого часу маємо два показника продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток – це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, розраховується за формулою:

Виробіток , де

Q – обсяг виробництва продукції (робіт, послуг); T – час витрачений на виробництво продукції або чисельність працівників.

Трудомісткість є обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виготовлення одиниці продукції (робіт, послуг), розраховується за формулою:

Трудомісткість або

Основні методи обчислення продуктивності праці.

1. Натуральний, який характеризується показниками виробітку, обчисленими в одиницях фізичного обсягу. Вимір обсягу продукції – т, шт, м, кг, а витрати праці – люд.-годин, люд.-днів. Виробіток та трудомісткість відносяться до натуральних показників.

2. Вартісний характеризується вартісними показниками продуктивності праці. Вартісні показники обчислюються як співвідношення виробленої продукції у грошових одиницях до витрат робочого часу. Наприклад: валова продукція у поточних або в порівняних цінах або товарна продукція в поточних цінах в розрахунку на одного працівника за певний проміжок часу (рік, півріччя, квартал, місяць).

3. Трудовий метод використовується за умов випуску на підприємстві різноманітної незавершеної продукції. У якості сумірника застосовуються норма-години, тобто кількість праці, у людино-годинах, яка потрібна за нормами для виготовлення одиниці продукції. Застосування цього методу потребує добре поставленого нормування праці.

Для визначення динаміки або характеристики виконання плану з продуктивності праці розраховуються індекси продуктивності, які є відносними величинами.

При натуральному методі вимірювання продуктивності праці застосовують індивідуальний індекс, який визначають за формулою:

, де

- індивідуальний індекс; , - обсяг виробленої продукції у натуральному вираженні відповідно у звітному та базисному році; , - витрати робочого часу на виробництво всієї продукції у звітному та базисному році.

При визначенні індексів продуктивності праці на декількох підприємствах, які випускають однорідну продукцію, слід мати на увазі, що середній виробіток продукції у цілому по групі підприємств (цехів) може змінюватись у результаті змін: виробітку на одиницю часу в деяких з них або питомої ваги окремих підприємства з високим рівнем продуктивності праці. Загальний індекс продуктивності праці змінного складу визначають за формулою:

Найбільшою багатогранністю та енциклопедичністю наукового дослідження процесів людської праці характеризуються роботи радянського вченого економіста академіка С.Г. Струміліна (1877р. -1974р.). Великий внесок було зроблено Струміліном у розробку проблем підвищення продуктивності праці. Аналізуючи ефективність нової техніки, він дослідив співвідношення між зростанням продуктивності праці і зниженням собівартості.

Середньоарифметичний індекс продуктивності праці за методом Струміліна визначається зважуванням індивідуальних індексів продуктивності праці за числом працюючих або відпрацьованому часу звітного періоду ():

Вартісний індекс продуктивності праці змінного складу визначається за формулою:

,

де p – порівнянні ціни за одиницю продукції.

Загальний трудовий індекс продуктивності праці:

Різниця між знаменником і чисельником показує економію (-) або перевитрати (+) праці внаслідок зростання (зниження) продуктивності праці.

Фактори зростання продуктивності праці – це уся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці. Вони класифікуються за рівнем керованості, за змістом, за сферою виникнення і дії.

Резерви зростання продуктивності праці – це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки ще не використані. Для повного використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, в яких визначаються види резервів, конкретні терміни і заходи по їх виявленню і реалізації, плануються витрати на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження.

Список рекомендованої літератури

1. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / О. А. Грішнова. – 5-те вид., оновлене. – Київ: Знання, 2011. – 390 с.

2. Ведерніков М. Д. Економіка праці і соціально-трудові відносини: навчальний посібник / М. Д. Ведерніков, О. В. Хитра, О. А. Гарват та [ін.]. – Львів: Новий Світ-2000, 2012. – 869 с.

3. Гендлер Г. Х. Стимулирующая роль оплаты труда в социально-культурных отраслях/ Г. Х. Гендлер. – Москва: Экономика, 1988.

4. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посіб / Г. Т. Завіновська – Київ, 2003.

5. Колот А. М. Економіка праці та соціально-трудові відносини підручник / [А. М. Колот, О. А. Грішнова, О. О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Колота. – Київ: КНЕУ, 2009. – 711, [1] с.

6. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навч. посібник / Е. М. Лібанова.– Київ, 2003.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність продуктивності і ефективності праці?

2. Обґрунтувати значення зростання продуктивності праці для економіки країни та добробуту населення.

3. Назвати показники продуктивності праці, обґрунтувати їх взаємозв’язок.

4. Охарактеризувати виробіток як один з показників продуктивності праці.

5. Назвати фактори зростання продуктивності праці.

6. Охарактеризувати основні етапи програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

РОЗДІЛ 2.