Тема 1. 2. Населення і трудові ресурси суспільства та їх відтворення

Конспект лекцій

РОЗДІЛ 1.

РИНОК ПРАЦІ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ. ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

ТЕМА 1.1. РИНОК ПРАЦІ: ВИЗНАЧЕННЯ ФАКТОРИ, ТЕНДЕНЦІЇ

План

1. Поняття, особливості, кон’юнктура, функції та структура ринку праці.

2. Інфраструктура ринку праці та його сегментація.

3. Попит і пропозиція ринку праці.

4. Основні показники та аналіз ринку праці.

5. Моделі ринку праці.

Вивчення теми доцільно розпочати із з’ясування сутності ринкової системи та її складової – ринку праці. Ринок праці характеризується не тільки відносинами з працевлаштування безробітних та заповнення вакансій, а охоплює усю сферу найманої праці, об’єктом політики ринку праці повинне бути широке коло трудових відносин і все економічно-активне населення. Для формування й функціонування ринку необхідні певні умови: правові, економічні, організаційні, соціальні.

Ринок праці у широкому значенні – це система економічних відносин між трьома партнерами:

1) суб’єктами які формують робочі місця, визначають їх кількість та якість, а також умови праці;

2) суб’єктами які претендують на робочі місця;

3) держава, яка забезпечує соціальну рівновагу.

Ринок праці у вузькому значенні – це співвідношення між пропонованими робочими місцями і суб’єктами, що претендують на них.

Ринок праці реалізується:

- через державну і комерційну службу зайнятості (біржі праці);

- безпосередньо через кадрові служби підприємства;

- між робітниками та роботодавцями.

Результатом згоди щодо заявлених інтересів є контракт – трудовий договір.

Таблиця 2.1

Ринкова система та її складова – ринок праці

Специфічні функції ринку праці:

- організація зустрічі продавців і покупців праці;

- забезпечення конкурентного середовища на ринку праці;

- досягнення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили;

- вирішення питань зайнятості та підтримка безробітних.

Ринок праці можна поділити на сукупний та поточний ринок. Головні складові частини сукупного ринку праці (у широкому значенні):

1. Сукупна пропозиція, що включає все економічно активне населення (всі хто працює або бажає працювати).

2. Сукупний попит – це загальна потреба економіки у найманій робочій силі.

Основні характеристики сукупного попиту: визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни; охоплює всю сферу суспільної праці; включає як укомплектовані так і вільні робочі місця.

Основна частина сукупного попиту і сукупної пропозиції задовольняються, що забезпечує працівників роботою. Менша частина ринку праці (поточний ринок) залишається вільною з причин природного, механічного та економічного руху робочої сили і робочих місць. Обсяг поточного ринку праці (ринок праці у вузькому розумінні) визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуком роботи.

Основні складові поточного ринку праці:

1. Поточна пропозиція:

- безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити;

- працівники які намагаються змінити місце роботи;

- особи, які бажають працювати у вільній від роботи або навчання час.

2. Поточний попит визначається потребою на працівників для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або для виконання разових робіт.

Слід розрізняти ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць та сукупний попит, що включає також зайняті неефективні робочі місця. Різниця між сукупним та ефективним попитом є надлишкова зайнятість, складовою якої є приховане безробіття.

Кон’юнктура (к) – це співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили. Основні чинники, що обумовлюють кон’юнктуру: загальний стан економіки; галузева структура народного господарства; рівень наукового розвитку країни; рівень життя населення; загальна міра розвитку ринкових відносин; стан соціальної та виробничої інфраструктури.

Кон’юнктура може бути трьох типів:

1) працедефіцитна (к>1) – ринок праці відчуває нестачу пропозиції праці, це ситуація зростаючого попиту, коли не вистачає робочої сили для заповнення вакансій;

2) праценадлишкова (к<1) – на ринку праці є велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці, ситуація спадного або недостатнього попиту;

3) рівноважна (к=1) – ситуація повної збалансованості (теоретично можлива, але на практиці може існувати як виняток, короткий час, не на всьому ринку праці).

Елементами ринку праці є товар, попит, пропозиція та ціна. В економічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результати праці. Але, більшість науковців вважають, що він виступає у вигляді індивідуальної робочої сили. Індивідуальна робоча сила є сукупністю фізичних і духовних якостей, якими володіє організм, жива особа; індивідуальна здатність до праці. Це специфічний товар, який:

- є живим товаром, купівля якого має назву найму;

- не можна покласти на зберігання, на відміну від інших товарів;

- не приносить доходу, якщо його не продати і потребує додаткових життєвих благ для його підтримання;

- оплачується роботодавцем після його використання протягом певного часу, найманий працівник дозволяє використовувати свої здібності раніше, ніж вони оплачуються;

- не знищується під час використання, а примножується та сам бере участь у створенні благ;

- не може бути однаковим у різних індивідів, якщо навіть формальні якості робочої сили (спеціальність, кваліфікація, стаж) тіж самі, на відміну від інших товарів вироблених за одним стандартом та технологією. Отже, кожен працівник по своєму унікальний.

Сегментація ринку праці – це поділ робочих місць i працівників за спільними ознаками на відносно стійкі i замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Дослідження сегментованості ринку праці привело до виникнення теорії двоїстості ринку праці, згідно з якою він поділяється на дві частини – первинний і вторинний.

Первинний ринок праці – це та його частина, яка об’єднує «престижні» роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю положення працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації i здатності до навчання від працівників.

Вторинний ринок праці – частина, яка об’єднує «непрестижні» роботи i характеризується прямо протилежними рисами: висока плинність кадрів i нестабільна зайнятість, негарантована i невисока оплата праці, безперспективність службового становища, примітивні трудомісткі технології тощо.

Сегментація передбачає наявність внутрішнього і зовнішнього ринку праці. Внутрішній – обмежується рамками одного підприємства, де адміністративними правилами визначаються ціна робочої сили, склад і її рух, створення і ліквідація робочих місць та ін. Зовнішній – система соціально-трудових відносин між роботодавцями та найманими працівниками у масштабі країни, регіону, галузі; визначає рух робочої сили між підприємствами, регіонами, галузями та породжує безробіття.

Сегментування проводиться з урахуванням і таких характеристик:

- демографічні характеристики: стать, вік, склад родини;

- географічне положення: регіон, місто, район;

- соціально-економічні характеристики: освіта, професійні знання, рівень кваліфікації, стаж роботи;

- економічні показники, що характеризують фінансовий стан роботодавців (форми власності, забезпеченість найманих працівників);

- особисті якості працівників: фізична сила, темперамент, приналежність до певної верстви суспільства;

- поведінкові характеристики з позиції мотивації зайнятості.

Дані характеристики складають моніторинг ринку праці.

Список рекомендованої літератури

1. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / О. А. Грішнова. – 5-те вид., оновлене. – Київ: Знання, 2011. – 390 с.

2. Ведерніков М. Д. Економіка праці і соціально-трудові відносини: навчальний посібник / М. Д. Ведерніков, О. В. Хитра, О. А. Гарват та [ін.]. – Львів: Новий Світ-2000, 2012. – 869 с.

3. Гендлер Г. Х. Стимулирующая роль оплаты труда в социально-культурных отраслях/ Г. Х. Гендлер. – Москва: Экономика, 1988.

4. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посіб / Г. Т. Завіновська – Київ, 2003.

5. Колот А. М. Економіка праці та соціально-трудові відносини підручник / [А. М. Колот, О. А. Грішнова, О. О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Колота. – Київ: КНЕУ, 2009. – 711, [1] с.

6. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навч. посібник / Е. М. Лібанова.– Київ, 2003.

Питання для самоконтролю

1. Коли праця стала предметом наукового дослідження?

2. Пояснити підходи філософів до дослідження проблеми трудової діяльності.

3. Що вивчає дисципліна «Економіка праці та соціально-трудові відносини»? Які її мета та завдання?

4. Об’єктом дослідження яких наук є різноманітні проблеми трудової діяльності людей?

5. Що є об’єктом і предметом вивчення дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини»?

6. Обґрунтувати мету та завдання дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини».

ТЕМА 1.2. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ СУСПІЛЬСТВА ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ

План

1. Економічно-активне населення.

2. Трудові ресурси як соціально-економічна категорія.

3. Відтворення населення і ресурсів для праці.

4. Трудовий потенціал суспільства (поняття, структура, показники).

Розпочинаючи вивчення цієї теми, потрібно знати, що людські ресурси – специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Залежно від мети дослідження людські ресурси характеризують різними соціально-економічними категоріями. Економікою праці найширше використовуються такі: населення, економічно активне населення, трудові ресурсі.

Населення – це сукупність людей, які проживають на певній території – у країні, області, місті, районі, селі тощо, а також є джерелом ресурсів для праці, споживачем, що формує попит.

До наявного населення належить населення, яке знаходиться на момент перепису на даній території, враховуючи тимчасово проживаючих. До постійного – населення, яке постійно проживає на момент перепису на даній території, враховуючи тимчасово відсутніх.

Є припущення, що наприкінці ХІІІ століття на українських землях проживало близько 2 млн чоловік. За часів Богдана Хмельницького близько 5 млн осіб, перший перепис Східної України у 1897 році зареєстрував 27,2 млн осіб, перед першою Світовою війною мешкало приблизно 35 млн чоловік.

Трудові ресурси – частина населення, яка за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями та знаннями здатна працювати в усіх сферах економічної діяльності. До складу трудових ресурсів належить населення працездатного віку, окрім непрацюючих інвалідів і пільгових пенсіонерів, та працюючі особи молодшого та старшого працездатного віку. Зауважимо, що поняття «трудові ресурси» ширше, ніж поняття «економічно активне населення». До трудових ресурсів належать як реальні працівники (які вже працюють) так і потенційні (які незайняті, але можуть працювати). Економічно активне населення – реальна частина трудових ресурсів (вікова межа 15-70 років), що добровільно працює або хоче працювати.

Відтворення населення – це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь. У процесах відтворення виділяють: види руху; типи руху; режими руху.

Види руху:

1) природний – результат процесів народження і смерті людей;

2) міграційний – механічне просторове переміщення населення з політичних, економічних, релігійних та інших причин;

3) соціальний рух – виявляється у зміні освітньої, професіональної, національної та інших структур населення;

4) економічний рух – пов’язаний із зміною трудової активності.

У природному русі розрізняють такі типи його відтворення:

1) традиційний (екстенсивний) – висока смертність та висока нерегульована народжуваність, у структурі населення переважає частка молодих людей;

2) сучасний (інтенсивний) – зменшення рівня народжуваності, збільшення середньої тривалості життя, зниження рівня смертності, підвищення частки людей старшого віку в структурі населення.

Режими відтворення населення:

1) розширений – переважання народжуваності над смертністю, природний приріст населення;

2) простий – постійна кількість населення у результаті приблизно однакової народжуваності та смертності;

3) звужений – депопуляція, смертність перевищує народжуваність.

Відмітимо, що майже в усіх країнах світу нині відбуваються демографічні зміни. ХХІ століття можна назвати «століттям старіння», про що свідчить більшість демографічних сучасних прогнозів. У доповіді ООН було зазначено, що найближчими десятиліттями населення всіх країн з різним рівнем розвитку буде старіти: у розвинутих країнах частка дітей залишатиметься майже стабільною (16 %), а частка літніх людей зросте удвічі і до 2050 року сягне 32%. Отже, у 2050 році у розвинутих країнах у середньому на одну дитину припадатимуть дві літні людини.

Були неодноразові спроби зрозуміти механізм розвитку людства і методи його керування. Піонером у цій сфері став англійський економіст Т.Мальтус. Він сформував певний «природний закон», за яким населення Землі зростає у певній геометричній прогресії, водночас як засоби існування – лише в арифметичній. Звідси неминучість етапу «абсолютного перенаселення», з яким можна боротися за допомогою війн, голоду, епідемій, а також шляхом регламентації шлюбів. Такі варварські проекти, звичайно, виявилися неприйнятними.

Міжнародна зацікавленість до демографічних проблем упродовж останніх десятиріч мала місце на сесіях Генеральної Асамблеї ООН, МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ і на різних симпозіумах учених. За даними Міжнародної організації харчування, за раціонального використання наявного у людства науково-технічного потенціалу можна прогодувати 20-25 млрд осіб, тобто це більше, ніж максимальна чисельність осіб, які житимуть наприкінці ХХІ ст. У 2009 р. чисельність населення світу складає 6,8 млрд осіб. За прогнозами ООН чисельність людства у 2050 р. становитиме 9 млрд осіб, 70% приросту населення забезпечуть Бразилія, Індія, Індонезія, Нігерія та Пакістан.

Відповідно до результатів прогнозних розрахунків, виконаних демографами Інституту економіки НАН України (у яких не передбачені стихійні лиха, техногенні катастрофи, війни), чисельність населення України у 2026 році становитиме: за песимістичним варіантом – 38,3 млн чоловік, за середнім найімовірнішим 42,1 млн чоловік, за оптимістичним – 45,5 млн чоловік. Згідно з середнім варіантом прогнозу в 2026 року кожний четвертий буде старше 70 років.

На сучасному етапі в Україні склалася кризова демографічна ситуація. Виявляється вона передусім у низькій народжуваності і у передчасній смертності населення, а також в інтенсивній еміграції українських громадян. Щоб зупинити депопуляцію, кожній сім’ї необхідно мати не менше двох дітей. До початку 90-х років ХХ століття ця пропорція витримувалась. Але, зауважимо, що переконливий досвід розвинутих країн свідчить, що найвища народжуваність має місце у відсталих і бідних країнах. Населення багатих та розвинутих країн більш орієнтовано на позародинні інтереси, менш прагне мати багато дітей. Зниження народжуваності спричинює демографічне старіння, оскільки все менша чисельність населення додається до його молодших груп. На сьогодні майже на кожну тисячу працюючих припадає понад 800 пенсіонерів, до 2020 року це співвідношення становитиме 1:1 і якщо нічого не змінювати воно зросте на користь пенсіонерів.

Віковий склад населення суттєво впливає і на демографічні процеси: інтенсивність смертності значно вища серед осіб похилого віку, ніж серед молоді. Відповідно, чим більша питома вага перших, тим більше буде і загальний коефіцієнт смертності (відношення кількості померлих до кількості населення).

Кількість народжуваних залежить не від чисельності всього населення, а лише від кількості жінок дітородного віку (у науковій літературі 15-49 років), особливо які знаходяться у найбільш репродуктивному активному віці (18-30 років).

Статеві відмінності найпомітніше виражені у 20-50 віці, де ймовірність смерті чоловіків у 3 рази вища, ніж у жінок. Чоловіча смертність в Україні є результатом не стільки біологічних факторів, скільки наслідком нездорового способу життя, зловживання алкоголем, палінням, несприятливими умовами праці. В Україні тривалість життя нижче на 5-10 років порівняно з розвинутими країнами.

Середня тривалість життя (років)

Науковцями запропоновано два варіанти протидії наслідкам скорочення населення за його старіння: перший – стимулювати міграційне поповнення, другий – використовувати внутрішні резерви населення, поліпшувати якість інтелектуального потенціалу, здоровий та активний спосіб життя.

Питання стимулювання припливу до України іноземців є протирічне, так як подолання депопуляції спричинить цілу низку інших проблем, не менш складних, наприклад: етнічних, релігійних, соціальних. Міграційний рух впливає на демографічний склад населення і країн-донорів і країн-реципієнтів. Країнами-реципієнтами, як правило, виступають країни з більш високим ступенем економічного розвитку, що відчувають певний дефіцит робочої сили. Теоретично міграційний рух є тим засобом, що міг би сприяти вирівнюванню ситуації між країнами двох типів демографічного розвитку. Проте на практиці цей шлях має свої ризики.

За оцінками багатьох дослідників у світі протягом року переміщується між країнами з метою одержання заробітків від 40 до 60 млн осіб. За різними розрахунками обсяг українців-міждержавних трудових мігрантів коливається у межах 5,0-7,0 млн особо-переміщень на рік.

За типом імміграційної політики розвинуті країни розподіляються на дві групи: традиційні країни імміграції – США, Канада, Австралія і нові країни імміграції – держави Західної Європи. Потік емігрантів, що зростає, призводить до перебудови демографічної карти світу.

Наприклад, Америка – держава іммігрантів. Імміграція забезпечує робочою силою американську економіку і збільшує число платників податків. І все ж у поєднанні з динамікою народжуваності, що змінилася, у США імміграція призводить до ще одного важливого демографічного зрушення – глибокої перебудови етнічного складу країни. Народжуваність серед білих американців неухильно зменшується, водночас як у іспаномовних і азіатських поселенців неухильно зростає. За інформацією служби перепису населення США, у 2005 році питома вага білих американців становила 71%, іспаномовних – 13%, афроамериканців – 12% і азіатів – 4% від загальної чисельності населення США. До 2050 р. частка білих американців зменшиться до 53 %, а частка іспаномовних зросте до 25 %, афроамериканців – до 14%, азіатів – до 8%. Безсумнівним є той факт, що США перетвориться на країну, де водночас співіснуватимуть кілька конкуруючих культур, еліт і традицій, що спираються на різні корені, а підтримка політичного балансу між ними потребуватиме вмілої державної політики.

Японська нація старіє набагато швидше, ніж населення будь-якої іншої країни світу – у 2-4 рази швидше, ніж Франція, Німеччина чи Англія. За оцінками МВФ, витрати держави на виплату пенсій і охорону здоров’я зростуть з 9% ВВП у 1980 р. до 21,5% у 2025 р. Експерти ООН вважають, що до 2050 р. в Японії частка осіб старше 65 років перевищить 30%. Зростання чисельності громадян похилого віку не зможе заповнити катастрофічне знижування народжуваності. Японія має щороку приймати не менше як 600 тис. іммігрантів, щоб заповнити працездатне населення, що стрімко скорочується. До 2050 р., на думку експертів, їхня чисельність у країні варто довести до 33 млн осіб.

Відтворення ресурсів для праці – процес постійного і безперервного поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Кількісні характеристики ресурсів для праці – це міграційний рух, природний рух, економічний рух; соціальний рух впливає на якісні характеристики.

Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає зміну їхньої чисельності без зміни якісних характеристик економічно-активного населення.

Інтенсивний тип пов’язаний із зміною якості людських ресурсів – зростання освітнього рівня, покращення здоров’я та розумових здібностей.

Трудовий потенціал – це інтегральна оцінка і кількісних і якісних характеристик економічно-активного населення. Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Основні компоненти трудового потенціалу такі: здоров’я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу.

Список рекомендованої літератури

1. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / О. А. Грішнова. – 5-те вид., оновлене. – Київ: Знання, 2011. – 390 с.

2. Ведерніков М. Д. Економіка праці і соціально-трудові відносини: навчальний посібник / М. Д. Ведерніков, О. В. Хитра, О. А. Гарват та [ін.]. – Львів: Новий Світ-2000, 2012. – 869 с.

3. Гендлер Г. Х. Стимулирующая роль оплаты труда в социально-культурных отраслях/ Г. Х. Гендлер. – Москва: Экономика, 1988.

4. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посіб / Г. Т. Завіновська – Київ, 2003.

5. Колот А. М. Економіка праці та соціально-трудові відносини підручник / [А. М. Колот, О. А. Грішнова, О. О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Колота. – Київ: КНЕУ, 2009. – 711, [1] с.

6. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навч. посібник / Е. М. Лібанова.– Київ, 2003.

Питання для самоконтролю

1. Які поняття використовують економічні науки для характеристики людських ресурсів?

2. У чому полягає специфіка людських ресурсів порівняно з іншими чинниками економічного розвитку?

3. Охарактеризувати поняття «економічно активне населення».

4. Які категорії населення належать до економічно неактивного?

5. Чому поняття «трудові ресурси» втрачає свою актуальність?

6. Який взаємозв’язок між відтворенням населення та відтворенням ресурсів для праці?

7. Охарактеризувати вплив чинників природного, міграційного та економічного руху на динаміку економічно активного населення України.

8. Визначити поняття «трудовий потенціал» і його компоненти.