Функції центрального банку

У сучасних умовах центральний банк виконує наступні функції:

1. Емісійний центр готівкового обороту – ця функція полягає в тому, що центральні банки є монополістами з випуску банкнот.

2. Валютний центр. Виконуючи цю функцію, центробанк:

– акумулює золотовалютні резерви країни; здійснює валютне регулювання, тобто регулювання платіжно­го балансу та валютного курсу; представляє всю країну в міжнародних і регіональних валют­но-фінансових організаціях.

3. Банк банків і розрахунковий центр. Звичайно центральні банки безпосередньо не вступають у фінансові відносини з підпри­ємствами та населенням, а забезпечують касове, розрахункове та кредитне обслуговування кредитних установ, для яких центральний банк:

– є кредитором останньої інстанції, що надає комерційним банкам короткострокові кредити для підтримання їхньої ліквідності; виступає у ролі посередника у міжбанківських розрахунках; є дослідницьким та інформаційним центром.

4. Орган банківського регулювання та нагляду.

Під банківським регулюванням (bank regulation) розуміють:

– використання монетарних інструментів із метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок; ухвалення положень, що регламентують діяльність банків; застосування превентивних і протекційних заходів, які спря­мовані на забезпечення стабільності банківської системи і на проведення ефективної монетарної політики.

Превентивні заходи (preventive measures) застосовуються для уникнення негативних наслідків потенційно можливої економічної ситуації.

До превентивних заходів належать:

– вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості; вимоги щодо ліквідної позиції банків;

вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (регламен­тація максимального розміру кредитів на одного позичальника – у США не більше 10 %, у Франції – не більше 75 % власних коштів банку; нормативи кредитування – у Франції сума кредитів банку не повинна перевищувати його власні кошти більш ніж в 20 разів; та ін.); обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції у корпоративні цінні папери) тощо.

Протекційні заходи (protective measures) застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку.

До протекційних заходів належать:

– рефінансування комерційних банків центральним банком; створення систем гарантування банківських депозитів; вимоги щодо формування банками резервів для відшкоду­вання можливих утрат від проведення активних операцій тощо.

Банківський нагляд (banking supervision) – моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків – від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їх діяльності.

До повноважень центрального банку як регулятивно-наглядо­вого органу відносяться:

– регулювання доступу до банківської системи:

1) визначення вимог та умов, обов’язкових для отримання ліцензії на право займатись банківською діяльністю;

2) здійснення нагляду за їх дотриманням;

– забезпечення такого регулювання діяльності банків, яке не обмежує їхньої самостійності, і водночас передбачає певні вимоги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків; отримання від банків звітності для проведення безвиїзного на­гляду;

– здійснення інспекційних перевірок у банках; застосування примусових заходів щодо проблемних банків; особливий нагляд за неплатоспроможними банками, призупи­нення їхньої діяльності, реорганізація та ліквідація банків.

5. Банк уряду. Центральний банк здійснює виконання держав­ного бюджету по доходах і витратах, а також є агентом держави з розміщення державного боргу.

У багатьох країнах центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету, сутність якого полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Як фінансовий агент уряду центральний банк веде урядові рахунки та управляє активами різних урядових відомств. У деяких країнах, наприклад, в США, центральні банки виконують цю функцію спільно з комер­ційними банками. В інших державах, наприклад, в Італії, центральні банки є практично бухгалтерами державних установ, що дає змогу останнім, враховуючи особливий статус центрального банку, міні­мізувати ризики, пов’язані з банківським обслуговуванням.

6. Провідник грошово-кредитної політики (ця функція була докладно розглянута у темі 7).

Тема 16. міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації

Призначення валютно-кредитних та фінансових організацій 16.2. Група Світового банку 16.3 Міжнародний валютний фонд 16.4 Банк міжнародних розрахунків 16.5. Європейський банк реконструкції і розвитку

16.1. Призначення валютно-кредитних та фінансових організацій

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації – це установи, створені на базі багатосторонніх угод між державами для регулювання міжнародних фінансово-кредитних і валютних відносин з метою стабілізації світової економіки.

Провідне місце серед них займають Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який є головною установою Групи Світового банку. Штаб-квартири організацій розташовані у Вашингтоні. Вказані установи було засновано на Міжнародній валютно-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). СРСР та Україна брали участь у конференції, але не ратифікували угоди про МВФ та МБРР і не вступили до складу цих організацій. Прийняття країн – учасниць колишнього СРСР (у тому числі й України) у члени МВФУ відбулося тільки в 1992 р. Ця подія фактично завершила процес глобалізації економічного простору валютного регулювання, що здійснюється цією важливою міжнародною організацією.

16.2. Група Світового банку

Світовий банк (World Bank – WB) являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку.

До неї входять:

· Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком); Міжнародна асоціація розвитку; Міжнародна фінансова корпорація;

Багатостороння агенція гарантування інвестицій; Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Група Світового банку є міжнародною кредитною організацією, метою якої є надання фінансової допомоги країнам-членам в поглибленні економічного і соціального прогресу.

Офіційні цілі Групи Світового банку – зниження рівня бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння їх економічному розвитку і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (The International Bank of Reconstruction and Development) – найбільша міжнародна кредитна установа, яка забезпечує позики, що сприяють економічному розвитку країн-членів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел завдяки операціям на світовому фінансовому ринку.

Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Квоти держав у капіталі банку встановлюються на основі квот у МВФ. Право голосу в органах МБРР визначається розміром внеску до його капіталу.

Ресурси МБРР формуються шляхом підписки держав-членів на його акції та залучених коштів, мобілізованих на міжнародних фінансових ринках. Процес залучення коштів відбувається шляхом випуску МБРР боргових інструментів та наступного їх продажу пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям та комерційним банкам, також фізичним особам. МБРР залучає також кошти від центральних банків, державних установ і міжнародних організацій за ринковими процентними ставками.

Фінансові інструменти. МБРР випускає облігації, які мають найвищий рейтинг ААА, оскільки їх оплата гарантується акціонерами Банку, тобто урядами всіх країн-членів. Свої облігації та інші цінні папери МБРР деномінує у різних валютах. Облігації Світового банку характеризуються досить високим рівнем диверсифікації структури ризиків.

Також МБРР пропонує своїм клієнтам позики і гарантії у будь-якій валюті. Таки послуги надаються за мінімальною ціною, тобто позичальник має покрити лише витрати Банку за надані послуги. Кредити МБРР. Банк надає довгострокові позички країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам іншими кредиторами на двосторонній основі. Кредити надаються тільки кредитоспроможним позичальникам – урядам країн-учасниць, державним відомствам і приватним фірмам під державні гарантії і тільки під перспективні проекти, які забезпечують високу (реальну) норму прибутку для економіки країни-боржника.

Усі кредити МБРР є довгостроковими, як правило, на 15–20 років; до цього строку додається 3–5 річний пільговий період, протягом якого позичальник сплачує лише проценти за кредит.

Портфель кредитів МБРР поділяється на:

· інвестиційні кредити, що виділяються на фінансування галузевих проектів розвитку (енергетики, транспорту, сільського господарства, освіти, охорони здоров'я, соціальної сфери); системні кредити, які виділяються на фінансування проектів структурної перебудови економіки терміном на 2–3 роки; доля системних кредитів постійно збільшується.

Стабільність, відносно низька процентна ставка за кредити МБРР, висока привабливість його цінних паперів для інституційних інвесторів зумовлюють високу конкурентноздатність Світового банку; водночас, він намагається сприяти ззалученню коштів приватних інвесторів, а не конкурувати з ними.

Списання боргів за непогашеними кредитами МБРР не передбачено.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою надання допомоги країнам, що розвиваються. Кредитні ресурси МАР поступають переважно від заможних країн-членів. Поповнення ресурсів відбувається за рахунок відрахувань від чистого прибутку МБРР і надходжень від погашення позик.

МАР надає тільки урядові кредити на строк від 35 до 49 років. Першочергове право на отримання таких кредитів мають найбідніші країни, що розвиваються, з низьким річним доходом на душу населення. Проценти за такими кредитами не нараховуються, але передбачено комісію у 0,75% на обслуговування кредитної лінії та щорічний комісійний збір у розмірі 0,25% від суми резервування кредитних ресурсів. Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. Кожний фінансовий проект МАР підлягає обов’язковій політико-економічній експертизі для ефективнішого використання фінансової допомоги.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була організована у 1956 р. за ініціативою США з метою заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк 5–15 років за умови, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень відсоткових ставок відповідає існуючим на міжнародних фінансових ринках.

Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів (якими є тільки члени МБРР), розмір внесків пропорційний частці їхніх внесків до МБРР.

Свою діяльність МФК здійснює у таких основних напрямах:

· інвестування приватного сектору (переважно країн, що розвиваються);

надання комплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації; формування ринку капіталів у країнах з перехідною економікою.

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ) страхує інвестиції від втрат, викликаних некомерційними ризиками. БАГІ сприяє прямим приватним інвестиціям в країнах-членах шляхом надання іноземним інвесторам гарантій проти політичного ризику та надання дорадчих послуг.

БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхувальників і пропонує чотири основні типи гарантій:

· неконвертованість валюти – захист від втрат, пов’язаних з неможливістю конвертувати місцеву валюту в іноземну для переказу її за кордон; експропріація – захист від втрат, викликаних обмеженням або ліквідацією права власності через дії уряду країни перебування;

війна та громадські заворушення; порушення умов контрактів

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) засновано в 1966 р. для сприяння припливу міжнародних інвестицій шляхом створення умов для припинення й урегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами.

16.3. Міжнародний валютний фонд

Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund) – міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об’єднаних Націй.

Основними напрямами діяльності МВФ, згідно його Статуту, є:

· сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют; створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків; підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду; здійснення системи заходів з регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, ліквідації валютних обмежень;

надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів; організація консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

МВФ є організацією акціонерного типу, і кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визначається "вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Кредити МВФ. На початку своєї діяльності МВФ був джерелом коштів як для країн, що розвиваються, так і для розвинутих. З часом він переорієнтувався переважно на програми сприяння економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду. Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, "купують" (тобто позичають) валюту інших держав-членів або SDR в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну "викупили" свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або SDR. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається “принципом обумовленості”. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Основна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосереджується переважно на середньо- та довгострокових (за терміном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілізацію в країні, то це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні і галузеві реформи, то тут на перший план серед міжнародних фінансових організацій постає Світовий банк, який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівні, на питаннях приватизації, дерегуляції галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільського господарства, соціального сектора тощо.

16.4. Банк міжнародних розрахунків

Банк міжнародних розрахунків (БМР) є найстарішою кредитною інституцією регіонального типу. Банк було був створений у 1930 р. як акціонерне товариство групою із шести центральних банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і групою банків США. Одночасно БМР, згідно з Гаазькою угодою, був заснований як міжнародна організація, діяльність якої регулюється міжнародним правом. Штаб-квартира БМР знаходиться у м. Базелі (Швейцарія).

Основна мета діяльності БМР – забезпечення міжнародної фінансової стабільності та розроблення нормативних документів з банківського нагляду.

БМР виконує такі функції:

1. Як банк центральних банків БМР виконує важливу функцію координатора діяльності цих банків. Водночас не тільки центральні банки-акціонери, а й інші центральні банки (близько 120), а також різноманітні міжнародні фінансові установи використовують БМР як банк. Він здійснює взаємні міжнародні розрахунки, надає фінансові послуги щодо управління зовнішніми резервами центральних банків. Окрім цього, БМР приймає від центральних банків короткострокові вклади (до трьох місяців) в іноземній валюті або золоті.

Із цими коштами БМР виконує такі операції:

· операції з валютою і цінними паперами (в основному короткострокові державні цінні папери); депозитно-позичкові операції (надає центральним банкам забезпечені золотом або депозитами кредити, іноді надає незабезпечені (резервні) кредити на надто короткі строки); приймання урядових вкладів за особливими угодами (БМР не дозволено надавати кредити урядам або відкривати їм поточні рахунки); інвестиційні послуги управління портфелем цінних паперів; операції з купівлі-продажу і зберігання золота;

інші послуги на світових ринках як агента або кореспондента центральних банків (проміжне фінансування).

2. БМР – це своєрідний форум, що сприяє міжнародному співробітництву банків. Він регулярно організовує у себе зустрічі (Базельські зустрічі) представників центральних банків країн-членів та інших центральних банків, співпрацює з Групою десяти. Головна мета цих зустрічей – досягнення високого ступеня взаєморозуміння з питань грошово-кредитного й економічного характеру, функціонування світової валютної системи тощо.

БМР організує роботу постійних та спеціальних комітетів, що вивчають і обговорюють питання міжнародної заборгованості; упровадження фінансових інновацій, удосконалення фінансових інструментів, структури фінансових ринків, банківського нагляду, забезпечення ефективності і стабільності систем внутрішніх і міжнародних платежів і розрахунків тощо. Під егідою БМР і за його підтримки працюють три комітети з розроблення міжнародних банківських стандартів та нових фінансових інструментів:

1) Базельський комітет з банківського нагляду – розробляє мінімальні принципи ефективного банківського нагляду;

2) Базельський комітет з систем платежів і розрахунків – здійснює нагляд за міжнародними розрахунками і розробляє нові механізми міжнародних розрахунків. Найбільш значущими є його рекомендації щодо розрахунків за фінансовими деривативами, урахування системних ризиків тощо;

3) Постійний комітет з євровалют – вивчає і надає рекомендації щодо удосконалення банківського регулювання ринку євровалют.

3. БМР – провідний інформаційно-дослідницький центр з монетарних і фінансових проблем. Він збирає і публікує інформацію про стан на міжнародному ринку банківських і фінансових послуг. Дослідження банку мають прикладний характер. БМР готує міжбанківську базу даних, доступ до якої мають центральні банки. Вона містить інформацію про діяльність центральних банків на зовнішніх валютних ринках та про стан цих ринків.

4. БМР – агент та довірена особа з питань виконання міжнародних фінансових угод, надає посередницькі і довірчі послуги. При цьому він діє як фіскальний агент або банк-депозитарій з міжнародних угод про позики. Нині він є агентом щодо клірингових платежів у євро. Крім того, Банк може виконувати інші різноманітні функції, наприклад агента з гарантування повернення боргу.

16.5. Європейський банк реконструкції і розвитку

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є регіональним міжнародним банком, що розпочав свою діяльність у 1991 р. Банк було створено зі спеціальною метою – сприяти переходу до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, та розвитку приватної підприємницької діяльності у країнах Центральної і Східної Європи та країнах-колишніх республіках СРСР. Він діє тільки в тих країнах, які дотримуються принципів багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки і запроваджують їх у життя, що ретельно контролюється Банком. Банк розташований у Лондоні, має статус міжнародної фінансової установи.

Свою діяльність Банк будує за стратегією керованого зростання, на основі жорсткого дотримання здорових банківських принципів.

Функціями ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є:

· сприяння переходу до ринкової економіки та оцінка впливу своїх проектів на процес переходу країн на ринкові умови господарювання; підтримка приватної підприємницької ініціативи; заохочення спільного фінансування проектів та залучення прямих іноземних інвестицій у приватний та державний сектори; мобілізація внутрішнього та зовнішнього капіталу; допомога в діяльності інших інституцій.

Фінансування ЄБРР надається як на зміцнення фінансових інституцій або структурну реорганізацію великих компаній, так і у вигляді дрібних кредитів компаніям, що мають навіть кілька працівників.

ЄБРР здійснює як пряме, так і опосередковане фінансування.

Пряме – фінансування безпосередньо Банком цільових програм або інфра­структурних проектів, що впроваджуються у приватному та державному секторі. До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать:

1. Кредити. Надаються на конкретні цілі (проекти) на умовах окупності проекту, кредитоспроможності позичальника, забезпечення кредиту. 2. Інвестиції в акціонерний капітал. Банк купує пакети акцій і гарантує розміщення випуску акцій, а також розробляє чітку стратегію реалізації свого пакета акцій. 3. Гарантії ЄБРР допомагають позичальникам в отриманні доступу до фінансування і розподілу ризиків відповідно до побажань ЄБРР і його партнерів з фінансування.

Опосередковане фінансування застосовується для надання незначних за обсягом кредитів через фінансових посередників (місцеві банки або інвестиційні фонди).

Інструментами опосередкованого фінансування є:

1. Кредитні лінії ЄБРР середньо- і довгострокового характеру фінансовим посередникам, якими є місцеві банки, для задоволення внутрішнього попиту на кредити на умовах ЄБРР. 2. Інвестиції в приватні акціонерні капітали здійснюються банком шляхом підписки на звичайні і привілейовані акції, або в інших формах 3. Програми розвитку фінансового сектору. ЄБРР намагається допомогти місцевим банкам набути надійної репутації, яка б допомогла їм працювати на міжнародних фінансових ринках, мати доступ до інвестиційних ресурсів. 4. Співфінансування. Частка інвестицій ЄБРР у проектах приватного сектора, як правило, обмежується 35%. Саме тому Банк виступає у ролі каталізатора залучення інших інвесторів.

Україна є членом ЄБРР з серпня 1992р.

Date: 2016-05-23; view: 682; Нарушение авторских прав