Сутність, призначення та види фінансового посередництва

Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори:

1) сектор прямого фінансування; сектор непрямого (опосередкованого) фінансування.

У секторі непрямого фінансування поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно можна назвати кредитор-заощадник і позичальник-витратник, з'являється третій економічний суб'єкт – фінансовий посередник.

Фінансовий посередник – це самостійний і рівноправний суб'єкт грошового ринку, який подібно до базових суб'єктів формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку.

Діяльність фінансових посередників з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом.

Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Особливість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов'язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім по-іншому - від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання - страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів.

Переваги фінансового посередництва виявляються у такому:

1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника - оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції; 2) скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів; 3) послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків; 4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу; 5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники.

Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

- банки; небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами, чи парабанками.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА

Банківська система – законодавчо визначена, чітко структурована та субординована сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємоув’язані в самостійну економічну структуру.

До банківської діяльності відносяться такі базові посередницькі операції:

1) мобілізація коштів;

2) надання позичок і депозитно-кредитна емісія платіжних засобів;

3) здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів.

Банківська система є основою кредитної системи будь-якої країни, оскільки:

· на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку; банки беруть участь у формуванні пропозиції грошей і можуть безпо­середньо впливати на ринкову кон’юнктуру й економічне зростання; банки мають можливість надавати економічним суб’єктам широкий асортимент різних послуг.

Цілями банківської системи є:

· забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із інтересами суспільства; забезпечення надійного і стабільного функціонування банківської систе­ми задля стабілізації грошей і безперебійного обслуговування економіки.

Функції банківської системи:

1) трансформаційна, основними складовими якої є:

ـ трансформація ризиків – банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок, зводячи ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму;

трансформація строків – мобілізуючи значні обсяги коротко­строкових коштів, банки отримують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи; трансформація обсягів капіталів – мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів; просторова трансформація – банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта;

2) емісійна – створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту;

3) стабілізаційна – забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку.

Можна виділити два типи побудови банківської системи:

1. однорівнева, яка передбачає горизонтальні зв’язки між банками, здійснення уніфікованих операцій (характерна для тоталітарних країн);

2. дворівнева, на верхньому рівні якої перебуває центральний банк, а на нижньому – всі інші банки.

Специфічними рисами сучасної ринкової банківської системи є:

· дворівнева побудова; поглиблене, централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому; централізований механізм контролю та регулювання руху резервів; наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функці­ональну взаємодію окремих банків; гнучке поєднання централізованої керованості банківської системи зі збереженням економічної самостійності й відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.

13.3. Небанківські кредитно-фінансові інститути

Небанківські кредитно-фінансові інститути (парабанки) – фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, в основному в цінні папери та кредити довгострокового характеру.

У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:

· функціонують у секторі опосередкованого фінансування;

формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які можуть реалізовуватися на ринку; розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи власні вимоги до інших економічних суб’єктів;

діяльність їх щодо створення зобов’язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов’язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов’язання в інші, вони забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку.

Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності, оскільки вона:

· не пов’язана з тими операціями, які визнані як базові банківські;

не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, внаслідок чого небанківські фінансові інститутимають інший, ніж банки, статус у законодавстві всіх країн; вона є вузько спеціалізованою; спеціалізація здійснюється за двома критеріями: 1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів; 2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.

Оскільки формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ не є депозитним, то своїми коштами в цих установах власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів.

Усі небанківські фінансові інститути поділяються на дві групи:

1) договірні фінансові посередники, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії);

2) інвестиційні фінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх цінних паперів, зокрема акцій, облігацій, паїв тощо (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства, спілки).

В останні роки на національних ринках позичкових капіталів розвинутих капіталістичних країн спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути істотно потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливими постачальниками позичкового капіталу.

Зростанню впливу парабанків сприяли такі причини:

· зростання доходів населення в розвинених капіталістичних країнах;

· активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими установами спеціальних послуг, що не можуть надавати банки.

· деякі парабанки (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на досить тривалі терміни, а отже, робити довгострокові інвестиції.

Зазначені інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових заощаджень, так і в сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція як між спеціалізованими небанківськими установами, так між ними та банками має неціновий характер. Це пояснюється, насамперед, непорівнянністю операцій різних видів кредитно-фінансових установ.

Тема 14. Теоретичні засади діяльності комерційних банків

Date: 2016-05-23; view: 581; Нарушение авторских прав