Біологічна характеристика карася золотистого

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Розведення риб”

на тему:

“Особливості розведення карася золотистого (Carassius carassius) ”

Виконав:

студент 4 курсу

групи ВБА

Синюк І.

Перевірив:

старший викладач

Шепелюк С.М.

Рівне – 2016

Зміст

Вступ

1.Біологічна характеристика коропа звичайного

2. Особливості розведення об’єкта в природних умовах

2.1.Підготовка нерестових ставів

2.2.Переднерестове утримання плідників.

2.3.Проведення нересту

2.4.Інкубація ікри та догляд за потомством в природних умовах

3. Особливості розведення досліджуваного виду риби в заводських умовах

3.1. Відбір та підготовка плідників

3.2.Інкубація ікри та догляд за потомством

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У даній курсовій роботі ми розглянемо представника коропових–карась золотистий(Carassius carassius).Розглянемо біологію, фізико–географічне поширення,та інші важливі ознаки

Залежно від біологічних особливостей культивованих риб та їх відношення до умов зовнішнього середовища ставові господарства поділяють на 2 типи: тепловодні і холодноводні. У тепловодних гос­подарствах розводять такі основні види риб: короп, білий і строка­тий товстолобики, білий і чорний амури, канальний і звичайний соми, великоротий буфало, веслоніс, піленгас, щука, судак, лин, звичайний і сріблястий карасі, лящ тощо. У холодноводних господар­ствах основним об’єктом розведення є райдужна форель, тому їх на­зивають форелевими. Основу рибництва України формують тепло­водні ставові господарства, які за особливостями технологічного процесу вирощування риби поділяють на 2 групи: повносистемні і неповносистемні.

Обєктом вивчення курсової роботи є карась золотистий.

Мета роботи: ознайомитися з сучасними методами розведення риб, як в природних умовах, так і в умовах сучасного індустріального рибництва.

Актуальність теми. Карась золотистий є цінний за смаковими якостями, але малодоступний для промислу. В Україні у деяких водоймах звичайний, в інших — поодинокий, в багатьох зник через зникнення типових біотопів внаслідок зміни гідрологічного, хімічного, біологічного режиму водойм, спричиненої гідротехнічними будівництвом. У багатьох водоймах витіснений диплоїдною формою карася сріблястого. Занесений до Червоної книги України. Природна гібридизація – наукова проблема, яка привертає увагу спеціалістів різних областей біології. Це викликано тим, що явище спрямованих генетичних перетворень, які відбуваються темпами, що значно перевищують природній хід еволюційних подій і до того ж ламають традиційні погляди на вид, як репродуктивно ізольовану систему, викликають підвищений інтерес у систематиків, еволюціоністів і генетиків. Визнається, що гібридизація, яка призводить до утворення поліплоїдів, є єдиним експериментально доведеним способом утворення нових таксонів, причому не тільки видового, але й більш високого систематичного рангу.

Перший аналітичний огляд літератури з природної гібридизації риб з’явився ще в середині ХХ століття (Hubbs, 1955) і базувався на дослідженнях мінливості зовнішніх ознак. Вже тоді з’ясувалося, що гібридизація у риб – явище досить поширене і має певні географічні закономірності. Починаючи з 70-х років ХХ ст., гібридизацію почали вивчати на рівні генних маркерів: спочатку алозимів (Vrijenhoek, 1972; Trenham et al., 1998; Yang et al., 2001; Koehn, Harrington, 2005), а потім до них додали маркери первинної структури ДНК (Strange, 1998; Yaakub et al., 2006; Williams et al., 2007; Sakai et al., 2009). В наш час відомо 125 випадків міжвидової та міжродової природної гібридизації кісткових риб, головним чином мешканців прісних водойм Голарктики. Родиною, де гібридизація найбільш поширена, можна вважати коропових Cyprinidae. Саме серед палеарктичних представників цієї родини відмічені численні випадки амфідиплоїдії, які проявляються на рівні родів (Barbus, Carassius, Cyprinus), а також агамні видові комплекси, серед яких найбільш відомою є поліфілітична група одностатевих сріблястих карасів C. gibelio s. lato.

Однією з інтенсивно гібридизуючих видових груп коропових є представники роду Carassius, гібридизація між якими відбувається не тільки у Східній Азії (Shimuzu et al., 1993; Luo et al., 1999; Marakami et al., 2001), але й і у Європі. Зокрема, на сьогоднішній день шляхом генного маркування доведено факт гібридизації між аборигенним золотим карасем C. carassius та інвазійним в Європі карасем китайськім С. auratus (Межжерин, Лисецкий, 2004 а, б; Häfner et al., 2005; Papoušek et al., 2007).

Особливу актуальність дослідженню відносин саме золотого і китайського карасів, зокрема в басейні Дніпра, надає те, що в даному випадку гібридизують види з різко відмінним станом ресурсів і чисельністю. Звичайний карась C. сarassius у Центральній Європі – зникаючий вид, сучасні запаси якого в басейні Дніпра вже не складають 1% від рівня 30-х років (Межжерин, 2008), тоді як карась китайський С. auratus, котрий вселився в європейські водойми лише в кінці 60-х років ХХ ст., де потім дав потужний спалах чисельності, є видом, що з року в рік розширює свій ареал. Тому цілком ймовірно, що фактором триваючого звуження ареалу і зменшення чисельності популяцій карася золотого, навіть в сприятливих для нього стаціях, є суто генетична причина – гібридизація з карасем китайським. При цьому слід зазначити, що випадок видового виключення, що аналізується, є досить унікальним не тільки для зоології, але й для популяційної біології взагалі, оскільки ситуація генетичного поглинання чужорідним видом аборигенного до сих пір не була описана в науковій літературі. Однак з оглядом на те, що тільки в Європі відомо близько 11 тис. інвазійних видів тварин, рослин та грибів (Handbook of allien species in Europe, 2009), це явище може стати більш ніж звичайним, а тому такі дослідження є дуже актуальними, причому не тільки для тваринних об’єктів.

Біологічна характеристика карася золотистого

Карась золотистий (Carassius carassius), або карась звичайний — риба із родини Коропові. Живе у прісних водах, переважно в озерах, водосховищах, ставках. У ставках Україні живуть два види карася - звичайний, що має бронзово-золотисте забарвлення тіла, і срібний з більш низьким тілом і темно-сірим забарвленням луски з металевим відливом. Може жити в непроточних водоймах. Схожий на коропа, але вусів не має. Забарвлення спини і боків у карасів, що живуть у проточній воді та в ставках,— сріблясто-сіре, черево біле, в особин, що живуть у болотах, стоячих водоймах,— жовтувате. Чотирирічні карасі, виловлені в старих річищах Латори-ці (Закарпатська обл.), мали довжину 18 см і масу 128 г. Росте повільно. Особини старші восьми років мають масу 1—2 кг і довжину ЗО—35 см. Живе понад 10 років. Ікру відкладає протягом травня—червня. Плодючість залежить від віку і розмірів самки, яка стає статевозрілою на третьому році життя, коли важить 120—150 г. Відкладає від 10 до 50 тис. ікринок діаметром до 1 мм. Самці стають

статевозрілими на другому році життя. Розвиток ікри при температурі води 16—18° триває 10— 12 діб, а через 2—4 дні личинки перетворюються у мальків.

Росте карась порівняно швидко у тепловодних ставках, де крім природних кормів є вдосталь і штучних. Карасем можна зарибнювати кювети вздовж доріг, болота, меліоративні та магістральні канали, окремі ділянки старих річищ, ями, що виникли в кар’єрах цегельних заводів, тощо. Ворогів у карася багато: щуки, окуні, судаки, йоржі, чопи, сомики, соми та інші риби. Ікру та мальків хапають жаби, болотяні черепахи, водяні жуки. Ловлять карасів також чаплі сірі, мартини, річкові та болотяні крячки.

У природних водоймах влітку карась живиться виключно нитчастими водоростями. Часто заривається в них і пасеться цілодобово, особливо, коли вода прогріється до 20 — 25°, що підвищує інтенсивність обміну речовин. У цих природних водоймах за короткий період дає помітний приріст. Тому доцільно зарибнювати карасями стоячі водойми, які протягом вегетаційного періоду зелені від водоростей.

Карась золотистий (Carassius carassius) — риба із родини Коропові.

Зовнішність карася дуже добре всім відома, і тому немає потреби описувати її в усіх подробицях. Карась легко відрізняється від всіх інших наших прісноводних риб своїм більш або менш круглим тулубом, сильно сплющеним з боків, хоча він все-таки значно товщі ляща. Слово "карась", як відомо, надається іноді в нарицательном сенсі - і толстого, незграбного людини як раз назвуть цим прізвиськом. Своїм високим, стиснутим тілом і відсутністю вусів карась легко відрізняється від найближчого свого родича - коропа, також як числом і положенням глоткових зубів, яких у нього по 4 з кожного боку і в одному ряду.

Втім, карасі, за прикладом карпов і взагалі всіх риб, які по своїй організації можуть жити при самих різноманітних умовах, мають безліч різновидів, досить відмінних не тільки за кольором і величиною, але і в самій формі. Але всі ці численні вариететы можуть бути віднесені до двох видів або, мабуть, породам - круглого, або звичайного золотистому карасеві, і продолговатому, або срібному.

Головні відмінності між круглим і довгастим карасем видно із самих назв їх. Перший набагато ширше (вишина його становить 2,5 довжини всього тіла), спина у нього піднімається від потилиці крутий дугою; звичайно він буває більш або менш темно-золотистого, іноді червонувато-золотистого кольору. Довгастий карась має більш видовжене тулуб, спина у нього утворює набагато менше опуклу дугу, так що висота його становить близько 1/3 всієї довжини тіла; луска на ньому срібна, але іноді приймає чорнуватий відтінок; хвіст більш вирізаний.

Має коротке, високе, майже округле тіло, вкрите гладенькою лускою. На останніх нерозгалужених променях спинного і анального плавців є близько 30 дрібних зубчиків. Порожнина тіла світла, на відміну від карася сріблястого. Спина темна, боки золотисті, черево жовтувате, плавці сірувато-червоні. Довжина тіла до 50 см, зазвичай до 24 см, живе до 10 — 12 років. Вид стійкий до дефіциту кисню, коливань температури води. Тримається місць з розвинутою водяною рослинністю, з мулистим або піщано-мулистим ґрунтом.

Карася сміливо можна назвати самим ледачим і невибагливим до місця проживання видом риби. Тому саме його досить широко використовують у промислових цілях, надаючи їм умови тихого стоячого водойми. Карась може жити в ямах, трясовинах, де існування багатьох інших видів риб було б неможливим. А все тому що він харчується органічними частками і залишками, шматочками хробаків. На зиму карасі зариваються глибоко в мул і харчуються там. Бували випадки коли водойми промерзали до самого дна або висихали повністю, а він продовжував жити через свою великої стійкості до поганих умов проживання.

Тому зараз важко знайти водойму де б не було карася. Іноді карась потрапляє у водойму на стільки віддалений від цивілізації що людина не могла б «розвести» там рибу, а потрапляють туди вони за часту з пір'я перелітних птахів, які сідають на воду. Незграбний карась не зжився з швидкими і глибокими річками через те, що йому ніде шукати здобич серед каменів, що заповнюють дно річок і в таких водоймах карась стає легкою здобиччю для великих хижих риб. Тому якщо він і попадається в таких місцях, то шукає більш тихі, застійні і темні місця проживання

Карасі мало чутливі до низьких температур води і його можна зустріти прорубавши ополонку в озері або ставу і навіть в криниці. У тісних і глухих місцях проживання карась досягає максимум 1,2 кг, але ближче до півночі Росії в хороших умовах існування він може за якихось 3 роки набирати до 400 г ваги (у звичайних місцях 200 г), він досягаючи максимуму в довжину починає рости в товщину і висоту досягаючи рекордних розмірів. Зростання ж карася залежить безпосередньо від харчування і якщо годувати його регулярно, то вже за 2 роки можна виростити 200 г - го примірника. Жаркими ночами або вечорами ми можемо почути чавкання біля берегів - це карась підпливає ближче до поверхні щоб поласувати очеретами і висовує рот щоб подихати.

Карась хоч і повільний, але дуже стійка риба, тому такі хижаки як щука чи карась беруть відносно рідко на такого живця. Взимку, десь в місцях листопаді та грудні карась заривається в тінисті глибокі ями щоб не замерзнути і не задихнутися від нестачі повітря. Іноді при сильних морозах в озерах і ця риба Може замерзнути остаточно, але що цікаво через години 3 риба може знову ожити. За настанні зими карась зарившись у мул може просидіти там до того часу поки лід повністю не розтане і помутніє вода, тобто практично майже до настання періоду нересту карася. Карась звичайний - теплолюбна риба, живе в основному в стоячих водоймах, невибагливий до якості води. Зростання його залежить від умов середовища. Витривалий до низьких температур. На зимівлю закопується в мул і знаходиться весь час без руху. Статевої зрілості досягає на 2 - 3-му році життя, самці - на рік раніше.

Отже, в першому розділі з’ясували, біологічну характеристику карася золотистого. Одомашнена форма цієї риби є однією з найпоширеніших промислових риб в рибних господарствах помірного поясу.

Потенційні можливості росту у карася досить високі. За сприятливих умов утримання карась може досягати маси від 1,0–1,5 кг на першому році життя до 2–3 кг на другому. Для ставових рибних господарств, розташованих в різних фізико-географічних зонах України, встановлений для товарного карася наступний стандарт за масою: для Полісся — 350–400 г, для Лісостепу — 400–450 г, для Степу — 450–500 г. Для цьоголіток стандарт маси становить — 25–30 г.

Карасі розводять майже у всіх країнах Європи, в Японії, Китаї, Кореї, США тощо. Однак якщо у Східній Європі та Азії коропа цінують за смакові та поживні властивості його м'яса, то в Західній Європі, США, Австралії коропа вважають за сміттєву рибу, і якщо й розводять, то винятково для спортивного рибальства.