Ан­са­м­б­ле­ва врі­в­но­ва­жен­ність за­ле­жить від те­си­ту­р­них умов та рі­з­но­ма­ні­т­но­с­ті фа­к­ту­ри

В ті­с­но­му роз­та­шу­ван­ні ле­г­ше до­ся­г­ти ан­са­м­б­ле­вої зла­го­дже­но­с­ті, ніж у ши­ро­ко­му. Але ро­бо­та над шту­ч­ним та при­ро­д­нім ан­са­м­б­ля­ми, ан­са­м­б­лю­ю­чи­ми та не­ан­са­м­б­лю­ю­чи­ми ако­р­да­ми за­ле­жить не тіль­ки від ін­тер­ва­ль­но­го спів­від­но­шен­ня го­ло­сів але й від ін­ших фа­к­то­рів:

ü скла­ду хо­ру (од­но­рі­д­ний, не­по­в­ний, мі­ша­ний); в од­но­рі­д­но­му хо­рі спе­ци­фі­ка яко­го пе­ред­ба­чає ком­па­к­т­ність, врі­в­но­ва­же­ність зву­чан­ня, при до­ся­г­нен­ні ан­са­м­б­лю ди­ри­гент сти­ка­єть­ся з мен­ши­ми скла­д­но­с­тя­ми, ніж в не­по­в­но­му мі­ша­но­му, чи мі­ша­но­му хо­рі, де об’­єд­ну­ють­ся рі­з­ні те­м­б­ри.

ü те­си­ту­ри (ни­зь­ка, се­ре­д­ня, ви­со­ка); бе­з­у­мо­в­но, зру­ч­на те­си­ту­ра має більш спри­я­т­ли­ві умо­ви для ство­рен­ня ан­са­м­б­лю, ніж ви­со­ка або ни­зь­ка.

ü ди­на­мі­ки; ви­ко­ри­с­тан­ня ди­на­мі­ч­них від­ті­н­ків, що від­по­ві­да­ють при­ро­ді зву­чан­ня пар­тій на да­ній ви­со­ті, зу­мо­в­лює ан­са­м­б­ле­вий ефект і на­впа­ки. Так, за­сто­су­ван­ня пі­а­но, пі­а­ні­си­мо у ви­со­ко­му ре­гі­с­т­рі або фо­р­те, фо­р­тіс­сі­мо в ни­зь­ко­му су­пе­ре­чить при­ро­ді спі­ва­ць­ких го­ло­сів.

ü ме­т­ро­ри­т­му (про­с­ті, мі­ша­ні, скла­д­ні та пе­ре­мін­ні роз­мі­ри, змі­на те­м­пів); не­ві­р­но взя­тий темп не­га­ти­в­но по­зна­ча­єть­ся на хо­ро­во­му ан­са­м­б­лі.

ü фа­к­ту­ри хо­ро­во­го тво­ру, оскі­ль­ки роль окре­мих хо­ро­вих пар­тій при ви­ко­нан­ні тво­ру мо­же бу­ти не­од­на­ко­вою і за­ле­жа­ти від сту­пе­ня ва­ж­ли­во­с­ті ви­ко­ну­ва­но­го ни­ми му­зи­ч­но­го ма­те­рі­а­лу. Пар­тія, чи пар­тії, які ви­ко­ну­ють го­ло­вний му­зи­ч­но-­те­ма­ти­ч­ний ма­те­рі­ал, по­ви­нні бу­ти більш чу­т­ні, ніж пар­тії, що спі­ва­ють дру­го­ря­д­не, менш іс­то­т­не і ви­ко­ну­ють роль ако­м­па­не­ме­н­ту.

Звід­си ряд за­ко­но­мі­р­но­с­тей ан­са­м­б­лю, які ви­пли­ва­ють з фа­к­ту­ри му­зи­ч­но­го тво­ру:

ü ан­самбль, як від­но­с­но по­вна ди­на­мі­ч­на рі­в­но­ва­га у зву­ч­но­с­ті між хо­ро­ви­ми пар­ті­я­ми. Цей вид ан­са­м­б­лю ти­по­вий для тво­рів го­мо­фон­но-­га­р­мо­ні­ч­но­го скла­ду і осо­б­ли­во тих, в яких до­мі­нує ако­р­до­вий ви­клад.

ü ан­самбль при зі­ста­в­лен­ні рі­з­них за зна­чен­ням му­зи­ч­но-­те­ма­ти­ч­них еле­ме­н­тів. Цей вид ан­са­м­б­лю най­більш ха­ра­к­те­р­ний для тво­рів, у яких ті­єю чи ін­шою мі­рою за­сто­со­ву­єть­ся по­лі­фо­ні­ч­ний прин­цип ви­кла­ду, або для та­ких, в яких зна­чен­ня му­зи­ч­но­го ма­те­рі­а­лу в хо­ро­вих пар­ті­ях не­од­на­ко­ве. Ці­л­ком оче­ви­д­но, що го­ло­си, які ве­дуть те­ма­ти­ч­ний ма­те­рі­ал по­ви­нні бу­ти ви­ді­ле­ні на тлі за­га­ль­ної зву­ч­но­с­ті хо­ру.

ü ан­самбль у зву­ч­но­с­ті між со­лі­ру­ю­чим го­ло­сом та ако­м­па­не­ме­н­том хо­ру: при ви­ко­нан­ні тво­рів цьо­го ти­пу слід ма­ти на ува­зі, що су­про­від (ако­м­па­ну­ю­чий хор) не по­ви­нен сво­єю зву­ч­ні­с­тю за­глу­ша­ти со­лі­с­тів. Ако­м­па­не­мент по­ви­нен ви­ко­ну­ва­тись на один ню­анс ни­ж­че від со­лі­ру­ю­чо­го го­ло­су, тоб­то як­що у со­лі­с­та f, то у хо­ру по­ви­нно бу­ти mf, як­що у со­лі­с­та p, у хо­ру рp. Крім то­го по­трі­б­но ма­ти на ува­зі, що для со­лі­с­та най­не­бе­з­пе­ч­ні­шою пар­ті­єю ако­м­па­ну­ю­чо­го хо­ру бу­де та, до якої за ха­ра­к­те­ром го­ло­су на­ле­жить со­ліст. Так, со­ліст со­п­ра­но мо­же зли­ти­ся з з пар­ті­єю со­п­ра­но, і во­на по­гли­не йо­го, а для со­лі­с­та аль­та бу­де не­без­пе­ч­ною пар­тія аль­тів і т.ін.

У тво­рах на­пи­са­них для хо­ру з ін­стру­ме­н­та­ль­ним су­про­во­дом, ди­ри­ге­н­то­ві не­об­хід­но ро­зі­бра­ти­ся у фа­к­ту­рі не тіль­ки хо­ро­вої пар­ти­ту­ри, але й ін­стру­ме­н­та­ль­ної її ча­с­ти­ни.

Не зав­жди ін­стру­ме­н­та­ль­на ча­с­ти­на пар­ти­ту­ри має дру­го­ря­д­ну роль, роль ако­м­па­не­ме­н­ту. Не­рі­д­кі ви­па­д­ки, ко­ли су­про­во­джу­ю­чим хор ін­стру­ме­н­там до­ру­ча­єть­ся ви­ко­нан­ня го­ло­вно­го му­зи­ч­но-­те­ма­ти­ч­но­го ма­те­рі­а­лу. На­й­ти­по­ві­ші ви­ди спів­від­но­шен­ня ан­са­м­б­лю між хо­ро­вою та ін­стру­ме­н­та­ль­ною ча­с­ти­ною пар­ти­ту­ри та­кі:

ü хо­ро­ва ча­с­ти­на пар­ти­ту­ри в те­ма­ти­ч­но­му від­но­шен­ні зна­ч­ні­ша за зміст ін­стру­ме­н­та­ль­ної ча­с­ти­ни.

У та­ко­му ра­зі хор по­ви­нен зву­ча­ти на пер­шо­му пла­ні, а ін­стру­ме­н­та­ль­ний су­про­від ві­ді­гра­ва­ти роль ако­м­па­не­ме­н­ту. То­му су­про­від по­ви­нен зву­ча­ти на ню­анс ни­ж­че зву­ч­но­с­ті хо­ру;

ü хор та ін­стру­ме­н­та­ль­на ча­с­ти­на пар­ти­ту­ри з по­гля­ду те­ма­ти­ч­но­го ма­те­рі­а­лу ма­ють від­но­с­но од­на­ко­ве зна­чен­ня.

В цьо­му ра­зі хо­ро­ві го­ло­си по­дво­ю­ють­ся го­ло­са­ми ор­ке­с­т­ро­вих пар­тій і то­му те­ма­ти­ч­не зна­чен­ня го­ло­сів хо­ру та ор­ке­с­т­ру при­бли­з­но од­на­ко­ве. Рі­з­ни­ця по­ля­гає в то­му, що хор ви­ко­нує му­зи­ку з те­к­с­том (спі­ває зі сло­ва­ми). Це, зви­чай­но, дає пе­ре­ва­гу в зна­чен­ні пар­ті­ям хо­ро­вих го­ло­сів над го­ло­са­ми ор­ке­с­т­ро­вих пар­тій. От­же, ди­ри­гент по­ви­нен ди­на­мі­ч­но на­бли­зи­ти зву­ч­ність ор­ке­с­т­ру до хо­ру;

ü хор має дру­го­ря­д­не зна­чен­ня, ко­ли ін­стру­ме­н­та­ль­ній ча­с­ти­ні пар­ти­ту­ри до­ру­че­но більш іс­то­т­ний у те­ма­ти­ч­но­му від­но­шен­ні ма­те­рі­ал. У да­но­му ра­зі ди­ри­гент по­ви­нен де­що зме­н­ши­ти зву­ч­ність хо­ру та ви­ді­ли­ти су­про­від.