ТЕ­МА 6. АН­САМБЛЬ ХО­РУ

1. Ан­самбль (фр. ensemble – ра­зом, уз­го­дже­но) ви­ко­ри­с­то­ву­єть­ся в рі­з­них ви­дах ми­с­те­ц­т­ва: ар­хі­те­к­ту­рі, ба­ле­ті, дра­ма­ти­ч­но­му ми­с­те­ц­т­ві то­що.

В му­зи­ці та му­зи­ч­ній прак­ти­ці ан­самбль ши­ро­ко за­сто­со­ву­єть­ся і має де­кі­ль­ка зна­чень:

ü гру­па му­зи­ка­н­тів (спі­ва­ків, ін­стру­ме­н­та­лі­с­тів), які ра­зом ви­ко­ну­ють му­зи­ч­ний твір;

ü му­зи­ч­ний твір для не­ве­ли­кої кі­ль­ко­с­ті ви­ко­нав­ців;

ü спі­ль­не, зла­го­дже­не ви­ко­нан­ня му­зи­ч­но­го тво­ру кі­ль­ко­ма уча­с­ни­ка­ми (во­ка­ль­ний, ін­стру­ме­н­та­ль­ний);

ü ко­ле­к­тив, що об’­єд­нує ви­ко­нав­ців рі­з­них ви­дів ми­с­те­ц­т­ва (ан­самбль пі­с­ні та тан­цю).

2. Хо­ро­вий ан­самбль – це ху­до­ж­ня єдність, по­вна уз­го­дже­ність усіх ком­по­не­н­тів хо­ро­во­го зву­чан­ня, або зли­т­ність за си­лою та те­м­б­ром окре­мих го­ло­сів у скла­ді од­ні­єї хо­ро­вої пар­тії та рі­в­но­ва­га зву­чан­ня між усі­ма пар­ті­я­ми вза­га­лі.

Ан­самбль є од­ним з трьох ос­но­в­них еле­ме­н­тів хо­ро­вої зву­ч­но­с­ті (стрій, ню­а­н­си, ан­самбль).

Ана­лі­зу­ю­чи стрій, ми ма­є­мо спра­ву з га­мою, ін­тер­ва­ла­ми, ме­ло­ді­єю, га­р­мо­ні­єю; ана­лі­зу­ю­чи ню­а­н­си – з мо­ти­вом, фра­зою, ре­чен­ням, пе­рі­одом, му­зи­ч­ною фор­мо­ю.

Ана­лі­зу­ю­чи ан­самбль, ми спираємось, го­ло­вним чи­ном, на від­чут­тя. Для до­ся­г­нен­ня ан­са­м­б­лю спі­ва­ку не­об­хід­но врі­в­но­ва­жу­ва­ти­ся та зли­ва­ти­ся зі сво­єю пар­ті­єю, пар­тії в свою чер­гу – в хо­рі, ди­ри­ге­н­ту – ре­гу­лю­ва­ти си­лу зву­ку як окре­мих спі­ва­ків, так і пар­тій вці­ло­му. Ви­рі­ша­ль­не зна­чен­ня має від­чут­тя ан­са­м­б­лю. Для йо­го до­ся­г­нен­ня, тоб­то для зли­т­но­с­ті че­рез од­на­ко­ву ма­не­ру спі­ву, врі­в­но­ва­жен­е зву­чан­ня спі­ва­ків в ко­ж­ній хо­ро­вій пар­тії та всіх пар­тій в хо­рі не­об­хід­но ма­ти:

ü од­на­ко­ву кі­ль­кість спі­ва­ків, в ко­ж­ній пар­тії; ду­же ча­с­то в хо­ро­вій прак­ти­ці тра­п­ля­ють­ся ви­па­д­ки, ко­ли од­них го­ло­сів в хо­рі ме­н­ше, ніж ін­ших. На­с­лід­ком та­кої дис­про­по­р­ції є те, що хор не до­ся­гає по­в­но­го ан­са­м­б­лю.

ü од­но­те­м­б­ро­вість го­ло­сів в ко­ж­ній хо­ро­вій пар­тії; ча­с­то зу­стрі­ча­ють­ся та­кі го­ло­си, які за те­м­б­ром ні­би до­по­в­ню­ють один од­но­го, таким чином зли­ва­ють­ся при умо­ві рі­в­но­ва­ги в си­лі. Рі­д­ко, але все ж тра­п­ля­ють­ся го­ло­си, те­м­б­ри яких ду­же від­рі­з­ня­ють­ся від за­ба­р­в­лен­ня пар­тії і не зли­ва­ють­ся в за­га­ль­ний тембр (2-3 та­ких го­ло­си до­ста­т­ньо на ве­ли­ку хо­ро­ву пар­тію, щоб ан­самбль бу­ло зі­псо­ва­но).

Ан­самбль хо­ру в ши­ро­ко­му ро­зу­мін­ні сло­ва є су­ку­п­ні­с­тю ча­с­т­ко­вих ан­са­м­б­лів, до яко­го вхо­дять ан­са­м­б­лі ін­то­на­цій­ний, стро­йо­вий, те­м­б­ро­вий, ди­на­мі­ч­ний, ме­т­ро­ри­т­мі­ч­ний, аго­гі­ч­ний, ди­к­цій­но-­ор­фо­е­пі­ч­ний і те­си­ту­р­ний. Як­що по­ру­шу­єть­ся один з ча­с­т­ко­вих ан­са­м­б­лів, руй­ну­єть­ся ан­самбль хо­ро­вої зву­ч­но­с­ті в ці­ло­му.

3. В хо­ро­вій прак­ти­ці іс­ну­ють та­кі по­нят­тя, як ча­с­т­ко­вий та за­га­ль­ний ан­самбль.