Замовляння як особливий вид тексту в сучасних лінгвістичних дослідженнях

Усна народна творчість протягом тисячоліть була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду народу, втіленням мудрості, народного світогляду, народних ідеалів. У фольклорі знайшли відображення не лише естетичні та етичні ідеали народу, а й його історія, філософія, психологія – тобто все чим він жив і у що вірив.

Фольклор виник у системі народних уявлень та вірувань, що складалися з елементів анімізму, тотемізму, фетишизму. На основі цих вірувань виникали різноманітні культи, що стали для людей своєрідною первісною релігією. Через посередництво цих первісних релігій людина пояснювала явища природи, зв’язок природи і людини, різні явища, які траплялися з нею, фізичні стани – хвороби, лихоманки, сон (який уподібнювався до сакрального екстазу, відриву від усього земного – тобто втрата слуху, нюху, зору, мови). З тотемізмом пов'язане ототожнення людини і природи, особливе ставлення до рослин і тварин певних видів, вірування у їх надзвичайну силу. Тут людина уявляла себе дублікатом зовнішнього світу. Ці вірування продовжуються у фетишизмі, де окрім віри в надприродні властивості «живої» природи з’являється віра в надприродні властивості «неживої» природи. Вони використовувались у багатьох ритуалах, обрядах та магічних діях.

В релігії того чи іншого суспільства по-своєму відображався життєвий досвід людей, зберігалася система емоційно-образних уявлень і переживань, норм людського буття. Однак всі релігії виконували одну й ту ж культурно-історичну роль. Вони виступали засобом соціальної регламентації та регуляції, засобом збереження й упорядкування традицій, звичаїв і обряді [29:30-33].

Наші предки уявляли природу як живий світ, населений таємничими силами, які можуть нашкодити чи навпаки допомогти людині або людина може на них впливати. Тривалий час зберігалися вірування у зв’язок земного і потойбічного, у чарівників – осіб, наділених надзвичайними властивостями, здатних спілкуватися з «нечистою силою», посередники між людьми й оточуючим світом. Таких людей боялися. На противагу їм були знахарі – їх поважали, шанували і часто зверталися до них про допомогу. Вони відвертали або «виганяли» хвороби, знімали чари, наслані на господарство, домашніх тварин. Основним лікувальним засобом знахарів була магія – магія словесна, магія слів – замовляння, що іноді поєднувалися з ліками рослинного, тваринного чи мінерального походження.

Слово для наших предків мало магічну силу. За його допомогою, вірили вони, можна домогтися щасливого полювання, викликати дощ, відвернути бурю і град, посуху, вберегти родину від зла і напасті, які підстерігали беззахисну перед силами природи людину.

Останнім часом у галузі гуманітарних наук спостерігається підвищена увага до вивчення архаїчних жанрів духовної культури, зокрема замовлянь.
Очевидно, що першим кроком дослідження є усвідомлення наукового досвіду попередніх поколінь. А. Темченко [65] пропонує виділити три етапи щодо історії вивчення замовлянь. На його думку, до першого слід зарахувати період накопичення фактичного матеріалу, що акумулюється в етнографічних збірках М. Драгоманова, Б. Грінченка, В. Гнатюка, П. Чубннського, П. Єфнменка. В. Іванова, М. Сумцова, М. Стороженка, В. Шухевича та ін. Другий етап характеризується первинним осмисленням зібраного матеріалу, його систематизацією та класифікацією. Для третього етапу властиве залучення методів суміжних гуманітарних дисциплін, відзначається філософськими узагальненнями з використанням методів герменевтики, семіотики, феноменології, структуралізму, позитивізму.

Поділ етапів за хронологічним принципом − умовний, оскільки відповідна градація є не так послідовністю, як закономірністю, яка простежується при вивченні того чи іншого культурного явища.

На початку наукового вивчення замовлянь у XIX ст. виникла градація за напрямами: міфологічний, психологічний, історико-порівняльний [20]. Прихильники міфологічного напряму, зокрема Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв, уважали замовляння залишками давньої міфології, пояснюючи таким чином насиченість текстів дохристиянськими міфологічними персонажами. Поштовхом до психологічного вивчення стали праці О. Міллера й О. Потебні, у яких, окрім міфологічного підтексту, виділено емоційну складову, що актуалізується в ході виконання обряду − імітації й озвученні бажаного. Схожі тенденції простежуються в дослідженнях Ф. Зелінського, М. Крушевського, О. Ветухова. У процесі розвитку історичної науки, зокрема археології й археографії, виник історико-порівняльний напрям, представники якого розглядали текст як словесне формулювання бажаного, наповнене історичним змістом. Уперше проведено аналогії з книжною традицією Візантії, Давньої Русі, Близького Сходу. Знаковими є праці М. Сумцова, який розглядав замовляння в історичному контексті й тісному зв’язку з обрядами/віруваннями. Закономірністю в розвитку історико-порівняльного напряму є вивчення текстології обряду як системи мотивів і образів (М. Золотницький, В. Добровольський, Ф. Демич, О. Кадлубовський).

Першою науковою монографією з указаної проблеми стала праця М. Познанського «Замовляння. Досвід дослідження походження й розвитку замовних формул» [57]. Спираючись на висновки О. Потебні й
Ф. Зелінського, учений спробував побудувати генетичну теорію, згідно з якою замовляння є продуктом асоціативного мислення. На думку М. Познанського, словесний супровід лише коментує обряд, який згодом зникає й підмінюється словесним описом. До цієї полеміки залучилися О. Єлеонська, яка вперше висловила думку, що прості замовляння можуть варіюватися, оскільки є експромтом його носія [див.: 57:55].

Новий етап у дослідженні замовлянь ознаменувався працями В. Іванова й В. Топорова («К реконструкции праславянского текста», 1963), І. Чернова («О структуре руских любовных заговоров», 1965) у середині XX ст. В цей період у науковий обіг вводилася «математична» термінологія. Так, В. Топоров услід за В. Петровим назвав мотиви «формулами», обгрунтувавши це їхньою лаконічністю та сталістю. Дослідник вважав словесні формули основою творення обрядових текстів [70:43], чим заперечував ідеї, висловлені О. Міллером щодо відсутності мотивів у замовляннях. Окрім праць В. Топорова, з’явилися історико-літературні й історико-лінгвістичі дослідження С. Токарева, Л. Зарубіна, А. Астахової, П. Богатирьова.

У силовому полі історико-порівняльного напряму (дослідження А. Журавльова, В. Соколової, Є. Мелетинського, М. Толстого, Л. Виноградової) виникла етнолінгвістика як напрям вивчення етнографічних, фольклорних та лінгвістичних даних на певній території і в конкретному культурному середовищі. Зокрема, М. Толстой, С. Дмитрієва знаходили аналогії між замовляннями, календарними обрядами й іншими фольклорними жанрами [68].

Спроби історичної реконструкції здійснює Ю. Кисельова [33]. На думку дослідниці, важливим є вивчення внутрішньої/цілісної організації вербальних і невербальннх компонентів замовляння, а саме його міфологічного, побутового, розповідного пластів. Смислова організація обрядового тексту тісно пов’язана з прагматикою (як виконується в конкретній життєвій ситуації), а також з його формальною організацією (словесні елементи слугують виразом смислу). Ю. Кисельова намагається синтезувати різні підходи, що стосуються форми і змісту, виявляючи універсальні смислові компоненти, аналізуючи функції персонажів, предметів, композиційних форм; виділяє конструктивні моделі в межах смислової організації.

Функціональний/прагматичний метод набуває розвитку в працях О. Дмитрієвої [20]. Аналізуючи образи дохристиянської міфології, дослідниця вказує на існування соціально-психологічних стереотипів, автоматизмів та звичок свідомості, закладених вихованням і традицією, що істотним чином впливають на формування міфу.

На думку О. Бондарець [9], тексти замовлянь демонструють магічний вплив мови, вони – зразок ефективної дії, що породжує прагматичний позитивний чи негативний ефект. Аксіомою при вивченні замовлянь є реалізація семантики архетипу. У лексико-семантичній структурі дослідниця виділяє п’ять рівнів: 1) основне поняття − ядро лексико-семантичної структури; 2) етимологія (парадигматичний рівень); 3) контекст − лексичні й семантичні зв’язки з іншими словами; 4) формальність − здатність утворювати стійкі, неподільні за смислом сполуки; 5) співвідношення конкретного міфологізму із семантикою архетипу (меморативний рівень) − виведення значення слова з його початкової форми. О. Бондарець упровадила поняття етимона як первинного образного компонента лексеми, що закріпився в міфологічному світогляді як метафора.

Відкриття в галузі соціології та психології, популяризація ідей психоаналізу істотним чином вплинули на розвиток психологічного напряму. Російська дослідниця В. Харитонова звертається до слова як психологічного феномену [76]. На її думку, виконавець замовляння об’єктивно впливає на хворого, який перебуває в «зміненому» стані й сприймає текстові описи як дійсні. Дослідження В. Харитонової в галузі етнопсихології свідчать про те, що замовляння не лише є актуальними для істориків і лінгвістів, але й мають практичну настанову. У зв’язку із цим науковці не тільки починають цікавитися власне текстом, а й зосереджують свою увагу на особі його виконавця. У цьому ключі розгортаються наукові студії О. Єрмакової, яка, поєднуючи етнографічні, лінгвістичні й етіологічні методи, досліджує невербальні засоби обрядової комунікації та носіїв лікувальної традиції [25].

Зв’язок замовляння із психологією і соціологією становить об’єкт дослідження Є. Гуляєвої [17: 3]. Актуальність своєї праці авторка пояснює кризою медицини в системі охорони здоров я, а також зміною ціннісних орієнтацій, що провокує некоректну реставрацію культурних артефактів минулих часів (поява цілителів, екстрасенсів).

Фундаментальними дослідженнями, що присвячені замовлянням, стали праця Т. Агапкіної «Східнослов’янські лікувальні замовляння в порівняльному висвітленні. Сюжетика і образ світу» (2010) та збірка текстів за редакцією А. Топоркова «Замовляння в російській рукописній
традиції ХУ-ХІХ ст.: Історія, символіка, поетика» (2010). Т. Агапкіна розглядає лікувальні тексти в їхньому сюжетному різноманітті, діалектному варіюванні й культурних зв’язках із неслов’янськими замовляннями та книжною традицією. У книзі А. Топоркова досліджено магічні тексти, які дійшли до нашого часу в російських рукописах ХVІІ-ХVІІІ ст.
Особливу увагу приділено любовним замовлянням і текстам, що їх виголошували до представників влади. Цінність збірника полягає в тому, що більшість текстів уперше введено до наукового обігу.

Своєрідним підсумком наукових студій кінця XX - початку XXI ст. є праця О. Христофорової [77], яка вважає поділ на фольклористику й етнологію штучним, пояснюючи це тим, що в радянський період панувала еволюційна парадигма, тому вчені вивчали переважно проблеми походження й історичного розвитку культури, залишаючи осторонь питання її соціальних (психологічних) функцій. Дисертація О. Христофорової викликає зацікавлення спробою синтезувати історико-порівняльний і психологічний напрями, створенні інтерпретативної схеми, за допомогою якої трактуються різні події, а також у виявленні взаємозв’язку між «соціальним» і «міфологічним» у традиційному суспільстві. Соціальні відносини функціонують відповідно до встановлених міфологічних моделей і проявляють себе через рух у соціальному середовищі (тобто через взаємодію людей), тим самим підтримують соціальну конфігурацію цього середовища. Прикладом може бути «інститут чарівництва». О. Христофорова вважає, що суспільство насправді потребує чарівників, які відіграють свої соціальні ролі. Такі хвороби, як зурочення, пристріт, у традиційному суспільстві дійсно існують, що робить «інститут чарівництва» соціальною силою – засобом регуляції, домінування й боротьби проти диктату суспільства.

У 1990-х роках з’явилися перші збірки українських замовлянь Т. Шевчук, Г. Бондаренко, М. Москаленко та М. Новікової, В. Давидюк. Актуальні дослідження української міфології на прикладі замовлянь, авторами яких є Т. Шевчук, В. Монсієнко, А. Шкарбан, О. Павлов.

Однією з найвідоміших і найчастіше цитованих є збірка «Українські замовляння» упорядника М.Н. Москаленка з передмовою М.О. Новикової [ 103 ], у якій детально розглянута образно-символьна система та висловлена власна точка зору щодо їхнього жанрового визначення, структурних елементів тощо, а також окреслено перспективу вивчення їх вкупі із аналогами в інших народів, а також в контексті обрядової поезії задля систематизації їх за річним колом та колом людського життя, наголошено на глибокій архаїчності жанру.

О.М. Єлеонська в роботі «Сказка, заговор и колдовство в России» [24] розглядає замовляння як літературний твір, а опис та аналіз чаклунського обряду подає тільки як «відправну точку» багатьох магічних формул [24: 99]. Торкаючись віри в силу слова, дослідниця особливо підкреслює силу наміру (інтенції) і групує тексти за прагматичним принципом («від грому», «від грижі», «на зайців» і т.д.), не подаючи, однак, якоїсь більш-менш стрункої класифікації.

С.Г. Шиндін [82] наголошує на глибокій архаїчності походження замовлянь, на важливості їх у східнослов’янській моделі світу, на близькості індоєвропейській традиції, на очевидних структурних, семантичних та лексичних паралелях із цілою низкою ведійських заклинань.

О. Павлов [56] аналізує основні концепції походження замовлянь: міфологічну та психологічну. Він розв’язує протиріччя між двома підходами до ролі слова в магічній практиці: він вважає, що спочатку головна роль відводилася ритуальним діям, а пізніше, навпаки, головної магічної сили набули словесні формули. Дослідник також узагальнює основні підходи до класифікації замовлянь: за походженням, за характером чарів. В. Фісун головну увагу приділяє аналізу взаємодії слова та ритуалу в лікувальній магії, роблячи висновок про їх гармонію [100:3-6].

О.А. Остроушко [55] проводить аналіз семантико-синтаксичної структури текстів замовлянь. Вона окреслює їх композиційно-структурну організацію: зачин; основна (ядерна) частина; закріпка. Зачин та закріпка відіграють роль текстового обрамлення. На відміну від більшості авторів О. Остроушко розглядає не два, а три світоглядних та образних рівні: доміфологічний, язичницький, християнський.

А.І. Темченко [66:9] виділяє низку специфічно-жанрових та структурно-змістовних особливостей замовних текстів: паралелізм, від якого походить насиченість метафорами, гіперболами, порівняннями. Паралелізм виступає як форма будови тексту, де перша частина фрази описує бажаний результат, який має діяти як параллель до іншої її частини; будь-яке замовляння має діалогічну природу, навіть коли в його тексті відсутній другий персонаж. Воно передбачає існування іншої сторонни – об’єкта, до якого іде звернення. А. Темченко окремо зупиняється на темі смерті як виключно важливої в магічному світі. Він простежує, як словесні формули досягають писохологічної мети: емоції хворого доводяться до напруги (наприклад, за допомогою повторювань), розв’язання якої викликає позитивний стрес.

О.А. Соляр простежує вплив космогонічних міфів на формування змісту та структуру українських замовлянь, їх поетику. Вона доводить, що послідовність лікувальних дій визначається космогонічним міфом й реалізується в комунікативному обміні інформацієї: словесною, предметною, акціональною (обмін силою) [63].

Обрядова комунікація найчастіше поєднувала компоненти вербальні й невербальні. Виникнення багатьох вербальних формул, що часто супроводжують певні народні ритуали, ґрунтується на великій вірі у магічність слова і вислову. Адже для первісної людини, як зазначає М. Возняк, «кожне слово було живим проблиском думки, почування, висловом того враження, котре викликали предмети та явища» [13:52]. Словесний (вербальний) текст був невіддільною структурною одиницею в обряді – архаїчному синкретичногому дійстві, де вербальна магія в багатьох аспектах поєднувалася з дієвою (предметною). Структура обряду організовується як своєрідна вербально-предметно-акціональна тріада (хоч інколи вона редукується до словесно-акціональної діади). Таким чином, вербальний обряд являє собою «мову-дію», що супроводжується реквізитами (предметами) [63: 9-10]. Уся прагматика вербальних обрядів зосереджувалася у відповідних сакральних текстах. Тексти вербальної магії мають визначену структурну організацію, яка детермінується прагматикою обрядової відправи, свою поетичну орнаментику. Проте, як зазначає А. Темченко, «якими б майстерними не були форми передачі думки, вони не мають самостійного художнього завдання, а підпорядковуються загальній ідеї виголошення тексту» [66:11-12]. Мова в обрядах вербальної магії виступає найголовнішим інструментом. За її допомогою відбувається структурування соціального простору у потрібному для виконавця ритуалу вигляді. Він може перетворити його на безпечну територію, або ж наділити його атрибутами ворожості й загрозливості.

Що ж стосується замовлянь, то коли були вироблені основні засоби впливу на світ і досягнення задовольняючих результатів за допомогою ритуалу, ці знання трансформувалися лише у вербальні формули, що, на нашу думку, полегшувало принципи їх передачі і з часом невербальний супровід замовлянь почав втрачатися. Дослідники зазнають труднощів у збиранні і вербального матеріалу, що стосується цього жанру фольклору, не кажучи вже про віднайдення їх обрядового супроводу. Проте, на нашу думку, ще не все втрачено. Нам пощастило жити в той час, коли паралельно існують і розвиваються абсолютно різні культури і цивілізації, а найістотнішим є те, що ми, порівнюючи існуючі сьогодні племена з відомостями, що збереглися від наших пращурів, можемо пролити світло на окремі темні плями в історії становлення сучасної людини, а саме того, що стосується вірувань і формування поглядів людини про навколишній світ і згодом її виокремлення з нього.

В одному з своїх досліджень К. Леві-Строс проводить аналіз шаманської пісні племені куна, яку спвають для того, щоб полегшити тяжкі роди. Доктор не торкається пацієнта. Замовляння повинно впливати одним лише його промовлянням. «Лікування, отже, полягає в тому, щоб зробити емоційну ситуацію доступною розумовому сприйняттю; в тому, щоб змусити розум взяти на себе біль, нестерпний для тіла. Те, що міфологія шамана не відповідає об’єктивній реальності, не має ніякого значення: пацієнтка в неї вірить. Охоронні сили і злі сили, надприродні чудовиська і чарівні тварини – все це вкладається у цілісну систему, що лежить в основі їх уявлень про світ. Пацієнтка приймає їх, або, вірніше, вона ніколи не сумнівалася в їх існуванні. Що вона не приймає, так це виникаючий нізвідки біль, який вторгається в цю систему як сторонній елемент. Звертаючись до міфу, шаман знаходить для цього болю місце в уніфікованій системі, що охоплює весь світ. Але пацієнтка, усвідомивши це, не припиняє боротися: їй стає легше» [цит. за: 22:113]. Даний приклад також є підтвердженням того,що з часом в шаманській, знахарській практиці ритуали відходять на друге місце, поступаючись замовлянням.

Але в часи первісного, архаїчного суспільства ритуал займав найважливіший щабель у житті людини. Як вже було зазначено посередництвом ритуалу людина формує свій досвід, знання про навколишній світ, ритуал нормалізує саме людське життя, а М. Дуглас зазначає, що ритуал може творити: «Магія первісного ритуалу виявляється дивовижнішою, ніж екзотичні печери і дворці чарівних казок, вона створює гармонічні світи, мешканці яких впорядковані і організовані певним чином, і кожен з них грає предназначену йому роль. Не будучи ні з якої сторони бззмістовною, первісна магія, навпаки, надає зміст існуванню. Це справедливо по відношенню до негативних ритуалів в тій же мірі, що і по відношенню до позитивних. В заборонах знаходять відбиття уявлення про межи космосу і про ідеальний суспільний лад» [22:113-114].

Замовляння як оказіонально-обрядові тексти, виникнувши в глибокій язичницькій давнині, піддалися потім історичним впливам. Тому замовляння можна розділити на наступні групи: замовляння чисто язичницькі і замовляння, що підпали під вплив християнства, або виникли під впливом християнства. Так у язичницьких текстах замовлянь виникали символи християнства, однак на глибинний, сутнісний зміст тексту це майже не вплинуло. В основному заміщенню підлягали особи, до яких зверталися під час ритуалів заговорювання. В них разом із зверненням до стихій або явищ природи зустрічаються дуже часто звернення до християнських святих, які вважаються захисниками від різних бід і хвороб і на яких, мабуть, були перенесені риси язичницьких божеств.

Щодо текстів замовлянь, які дійшли до нас, то найбільшими та найвиразнішими за функціональним поділом на групами є лікувальні, любовні, господарські та сімейно-побутові замовляння.

Лікувальні, в свою чергу, можна поділити на менші групи, в залежності від конкретної потреби:

– замовляння кровотечі;

– замовляння зубного болю;

– замовляння вроків;

– замовляння проти переляку та дитячого плачу;

– замовляння окремих хвороб чи хворобливих станів: пропасниці, сухот, хвороб очей;

– замовляння з побажанням загального здоров’я і довголіття;

– замовляння дівчини (жінки) з метою «привернути» парубка (чоловіка) рідше − замовляння парубка (чоловіка) з метою «привернути» дівчину (жінку).

Отже, замовляння належать до найдавнішого різновиду фольклорних жанрів і є короткими усними текстами, які виголошувались у супроводі особливих прийомів і дій (або без них) з метою привернути до себе благотворну дію сил природи або відвернути від себе їх шкідливу дію.