Метрична книга Миколаївської церкви, 1742 р

2059. Польотов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2060. Поляков – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

2061. Полянський – власник майстерні у с. Стратилатівка, що 1916 р. випускала ступиці на оборонні потреби.

2062. Полянський – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2063. Полянська Варвара Андріївна – поміщиця, у маєтку с. Чебанівське мала на 1845 р. 900 мериносних овець.

2064. Помазан – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2065. Помазан – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2066. Поніровський Георгій Михайлович – Маяки, церква Покровська Ізюмський 2 -й округ 1908 священик

2067. Пономаренко Флор Євдокимович – прихожанин церкви с. Княжий Диман, у 1899 р. пожертвував їй на 240 крб. сосудів і вніс до Держбанку у Харкові 2000 крб. на утримання церкви.

2068. Пономаренко – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

2069. Пономаренко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

2070. Пономаренко – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2071. Пономарьов Дмитро Павлович – Куньє, церква Покровська Ізюмський 1 -й округ 1908 псаломщик

2072. Пономарьов Микола Платонович – Шабельківка, церква Миколаївська Ізюмський 4 -й округ 1908 псаломщик

2073. Пономарьов Михайло Андрійович – Слов'янськ, церковний приход, церква Соборна Троїцька Ізюмський 4 -й округ 1904 священик

2074. Пономарьов Петро Африканович - Грушуваха церква Миколаївська Ізюмський 3-й округ 1908 диякон

2075. Пономарьов Федір Михайлович – у 1872 р. мешкає в м. Ізюмі. Кавалер ордена «Св. Георгія» III ступеня.

2076. Пономарьов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2077. Попадічєв – депутат від ізюмських гусар у Комісію по Уложенню Катерини ІІ (1767 р.).

2078. Попов Андрій Федоровіч – Гола Долина, церква Георгіївська Ізюмський 4 -й округ 1908 псаломщик

2079. Попов Антон Петрович – Райгородок, церква Архангело-Михайлівська Ізюмський 2-й округ 1908 священик.

2080. Попов Аристарх Прокопович – Гусарівка, церква Троїцька Ізюмський 1 -й округ 1904 священик

2081. Попов Василь Димитрович – Довжанська, церква Миколаївська Ізюмський 4 -й округ 1908 псаломщик

2082. Попов Дмитро Васильович – Довжанська, церква Миколаївська Ізюмський 4 -й округ 1908 диякон

2083. Попов Дмитро Герасимович – підпоручик. До 1833 р. квартальний доглядач м. Куп’янська. Мати губернська секретарша Катерина Попова, мешкає в м. Ізюмі.

2084. Попов Іоанн Васильович – Богодарове, церква Царице-Олександрівська (Плещевої) Ізюмський 3-й округ 1908 псаломщик.

2085. Попов Костянтин Петрович – Миколаївка, церква Миколаївська Ізюмський 2 -й округ 1908 пом. псаломщика.

2086. Попов Микола Васильович – Вільховий Ріг, церква Архангело-Михайлівська Ізюмський 1 -й округ 1908 псаломщик.

2087. Попов Михайло Григорович – Іванівське (Тихоцьке), церква Іоанно-Предтечевська Ізюмський 1 -й округ 1908 псаломщик.

2088. Попов Ніл Михайлович – Ізюм, церковний приход, церква Митрофанівська (при Ізюмській земської лікарні) Ізюмський 1-й округ 1904 священик; одночасно – церква Скорбященська Богородична (при тюремному замку) Ізюмський 1-й округ 1904 священик

2089. Попов Олександр Григорович – Волобуївка, церква Миколаївська Ізюмський 1 -й округ 1908 священик.

2090. Попов Олександр Семенович – Знаменське, церква Предтечевська Ізюмський 4 -й округ 1904 священик

2091. Попов Олександр Павлович – Знаменське, церква Предтечевська Ізюмський 4 -й округ 1908 священик

2092. Попов Олександр Якович – Ізюм, церковний приход, церква Хрестовоздвиженська Ізюмський 1 -й округ 1908 священик.

2093. Попов Олексій Якович – Рубцово, церква Іоанна Милостивого Ізюмський 1 -й округ 1908 священик.

2094. Попов Петро Гаврилович – на 1887 р. лікар ІІ округу Ізюмської земської Управи, у сл. Барвінковій

2095. Попов Петро Димитрович – Петровська, церква Преображенська Ізюмський 3-й округ 1904 священик

2096. Попов Федір Павлович – Данилівка, церква Митрофанівська Ізюмський 3-й округ 1908 диякон

2097. Попов Федір Петрович – Прелесне, церква Василівська Ізюмський 4 -й округ 1908 псаломщик

2098. Попов Федір Федорович – Ямпіль. церква Миколаївська Ізюмський 2-й округ 1908 диякон–псаломщик.

2099. Попов Феодосій Гаврилович – смотритель Ізюмської земської лікарні на 1887 р.

2100. Попов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2101. Попов – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

2102. Попов – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2103. Попов – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2104. Попова – донька священника, дружина колишнього директора Ізюмської гімназії. У 1929 р. зав. відділом с/г в Ізюмському музеї.

2105. Поправка – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2106. Порожнета – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2107. Порохівський Гнат Ярмилович (29.01.1888, с. Добре Уманського повіту Київської губернії - після 1947) - полковник Дієвої армії УНР. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1907), вийшов до 35-го Сибірського стрілецького полку. Був мобілізований до армії у 1914 р., командував ротою та батальйоном 274-го піхотного Ізюмського полку. З 01.02. до 10.07.1917 р. - т. в. о. командира цього полку. З 02.09.1917 р - підполковник. Під час Першої світової війні був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю (04.03.1916, за бій 18.06.1915), був двічі поранений, контужений, отруєний газами. З 10.10.1917 р. помічник командира 4-го Козацького полку (416-го піхотного) 1-ї Української дивізії 1-го Українського корпусу військ Центральної Ради. З 01.12.1917 р. - командир 8-го Гайдамацького полку 1-го Українського корпусу військ Центральної Ради. З 23.12.1917 р. - командир 4-го Ізюмського Козацького полку військ Центральної Ради. У 1918 р. - помічник командира 4-го пішого Холмського полку Армії Української Держави. Під час протигетьманського повстання з частиною старшин свого полку перейшов на бік повстанців - до загону ім. С. Наливайка отамана Сумчука, був начальником штабу цього загону. З 06.12.1918 р. - отаман для особливих доручень головнокомандувача Південно-Західного району військ Директорії. З 22.12.1918 р. - начальник штабу 5-го Чернігівського корпусу військ Директорії. З 22.01.1919 р. - т. в. о. начальника Володимир-Волинської групи військ (18-ї пішої дивізії) Дієвої армії УНР, що воювала на польському фронті. 02.03.1919 р. потрапив до польського полону. З 22.12.1919 р. - штаб-старшина у справі формування армії при військовому міністрі УНР. З березня 1920 р. - командир 1-го окремого пішого запасного куреня запасної бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З 25.05.1920 р. - начальник 6-ї запасної бригади; з кінця липня 1920 р. — начальник 2-ї збірної запасної бригади, незабаром перейменованої в 2-гу бригаду 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. На чолі бригади 11.11.1920 р. був інтернований у Румунії. До 1924 р. був комендантом табору інтернованих вояків-українців у м. Брашеві (Румунія). На еміграції жив у Бухаресті. З червня 1941 р. працював перекладачем у німецьких та румунських військових штабах. У 1945 р. був схоплений НКВС у м. Тимішоари. Останні згадки про Г. Порохівського трапляються у документах МГБ 1947 р.

2108. Португалов Арон Соломонович – міщанин м. Полтави, еврей. Мешкає в 1826 р. в Ізюмському повіті, с. Студенок.

2109. Поселенко Федір (? - 1791) – перший священник с. Олександрівка (нині Донецька обл.).

2110. Поспіхов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2111. Посунько – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2112. Посунько – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2113. Почуєв Іван Спиридонович – Лиман, церква Петро-Павлівська Ізюмський 2-й округ 1908 псаломщик

2114. Потапов Лев Іванович 2-й (1773 - †1831) – 12.01.1804-24.05.1807 – полковник Ізюмського гусарського полку.

2115. Прасов – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2116. Прибитько – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2117. Приходько Іван Іванович – почесний громадянин м. Ізюм, бухгалтер Товариства взаємного кредиту Ізюмського повітового земства на 1887 р.

2118. Приходько (в документі «Пріхотьков») Олександр Миколайович – колезький секретар, голова Правління Товариства взаємного кредиту Ізюмського повітового земства на 1887 р.

2119. Приходько Олександра Іванівна – директриса Слов’янської жіночої прогімназії на 1887 р., вчителька підготовчих класів

2120. Приходько Федір Іванович – Богуславка, церква Благовіщенська Ізюмський 1-й округ 1904 священик

2121. Приходько В. – член ізюмського ревкому (поч. 1920 р.).

2122. Приходько – головний лікар ізюмської лечебниці на 1867 р.

2123. Приходько – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2124. Приходько – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

2125. Прокопенко Микола – робітник ІЗМ, один з керівниківІзюмської ради робітничих і солдатський депутатів (1917 р.), член Штабу по боротьбі з корніловщиною (серпень 1917 р.). Учасник протинімецького підпілля 1918 р.ї

2126. Прокопенко – директор «водосвітла» (міського комунального господарства) у 1924 – 1930 рр.

2127. Прокопенко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2128. Прокофіев – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2129. Проскурник Євген Іванович – Гола Долина, церква Георгіївська Ізюмський 4-й округ 1908 священик.

2130. Протанський Степан – надвірний радник, ізюмський штаб-лікар на 1822 р. Кавалер Ордена Св. Анни ІІІ класа.

2131. Протопопов М. А. (? – † травень 1919, Ізюм) – голова педагогічної Ради Жіночої гімназії (до 1918 р.). Власник великого кам’яного будинку на вул. Московській (Фрунзе), у якому була гостиниця і трактир. Загинув у 1919 р. у ЧК, його поховання у червні 1919 стала великою антикомуністичною маніфестацією.

2132. Проценко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2133. Проценко – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2134. Проценко – купець міста Слов’янськ згідно 9 ревізії від 22.10.1850 р.

2135. Прощеєв Василь Степанович – ІІ гільдій купець, член Правління Товариства взаємного кредиту Ізюмського повітового земства на 1887 р., на поч. ХХ ст. власник борошняного магазину на Базарній пл. У с. Іванівка Савинецької вол. – водяний млин з 9 робітниками.

2136. Прусак – хорунжий Армії УНР, предситавник Директорії на Ізюмщині напр. 1918 – на поч. 1919 рр.

2137. Прусь – купець міста Слов’янськ згідно 9 ревізії від 22.10.1850 р.

2138. Пугачов – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2139. Пугачова – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2140. Пузиревський Федір – сотник м. Солоного (Тора), 13 січня 1681 р. захоплений в полон татарами.

2141. Пушкарьов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2142. Пушкарьова – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2143. Пчьолкіна Валентина Андріївна – землевласниця Ізюмського повіту. У 1895 р. побудувала новий млин з локомобілем в маєтку Купне Ізюмського повіту.

2144. Пшеничний Василь Дем’янович – на поч. ХХ ст. власник магазину канцтоварів і галантереї, великий кам’яний будинок, все на вул. Великій (Соборній).

2145. Пшеничний Петро Дем’янович – на поч. ХХ ст. власник бакалійного маг., пл. Базарна.

2146. П’янтаков – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2147. П’ятун – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

2148. Пятирубльов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

Р

2149. Рагозін – на поч. ХХ ст. власник бакалійного магазину, с. Співаківка.

2150. Радіонов Григорій – купець м.Ізюм на 1810 р.

2151. Радіонов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2152. Радіонов – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 3 рази)

2153. Радіонова Прасковія – ізюмська купчиха, у 1830 р. пожертвувала до Миколаївського Хрестовоздвиженського храму Казанську ікону Божої Матері 1732 р.

2154. Радченко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2155. Радченко – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізівище зустрічається 4 рази)

2156. Раєвська Людмила Михайлівна – дружина губ. секретаря, поміщиця, с. Катеринівка Ізюмського повіту (нині Барвінківщина).

2157. Раєвська-Іванова Марія (1840, с. Гаврилівка, нині Барвінківського району Харківської області – †грудень 1912, Харків, поховано в Гаврилівці) -українська малярка і педагог. Навчалася живопису в Дрездені, природним наукам у Міланській академії і Сорбонні. Перша жінка в Російській імперії, якій Петербурзька академія мистецтв надала звання художника (1868). 1869 року відкрила в Харкові приватну рисувальну школу. На її базі 1896 утворено міську школу малювання й живопису, де навчався між іншим і С. Васильковський, і архітектор О. Бекетов, перетворену 1912 на художнє училище. Зараз – це Харківська Художня Академія. Син Олександр Сергійович Раєвський став конструктором паровозів.

2158. Раєнко – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2159. Ражда – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2160. Разночинцов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2161. Ратіев Микола Юрійович (1728/31- †після 1803) -1777-1787 – полковник Ізюмського гусарського полку.

2162. Раупах Теодор Карлович – перший ізюмський аптекар (з 1820 р.)

2163. Рауш фон Траубенберг Аполон Лоеонідович – на 1896 р. помічник Ізюмського повітового ісправника, з поч. ХХ ст. – повітовий ісправник.

2164. Рашевська – казенна селянка, мешканка м. Ізюм на 1890 р.

2165. Ребенок – один з керівників ізюмських меншовиків (1917 р.).

2166. Ревський Микола Іванович – колезький асесор, на 1887 р. пристав ІІ стану (сл.Барвінкове) Ізюмського повітового поліційного управління

2167. Регішевський Микола Федорович – на поч. ХХ. ст. старший лісничий Ізюмського лісництва.

2168. Реготун – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

2169. Редька Матвій – цареборисовський сотник у 1681 р.

2170. Резніков – купець міста Слов’янськ згідно 9 ревізії від 22.10.1850 р.

2171. Резніченко Іван Іванович – Цареборисов, церква Миколаївська Ізюмський 1 -й округ 1908 диякон.

2172. Резніченко Терентій Васильович – міщанин, товариш директора Слов’янського міського банку. Власник соляного заводу у м. Слов’янськ.

2173. Рекотянський – купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2174. Репіш – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2175. Репелевський Микола Станіславович – відставний майор, власник винокуренного заводу хут. Заборянський Попівській вол. на 1887 р.

2176. Решетнікова – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2177. Решетняков – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2178. Решетняков – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2179. Рерберг Петро Федорович (6.10.1835 - † 22.05.1912) - інженер-генерал, член Державної Ради. Похований в с. Нікополь Ізюмського повіту.

2180. Рібопьєр Георгій Іванович (15 серпня 1854 року, Царське Село - 4 червня 1916 року, Москва) – граф, другий в історії член Міжнародного Олімпійського комітету для Росії, перший президент Санкт-Петербурзького атлетичного товариства. Президент Московського імператорського товариства скачок. Член Оргкомітету Першої Російської Олімпіади 1913 року в Києві та Другої Російської Олімпіади 1914 року в Ризі. З 1872 року – власник Святогірського маєтку, який отримав у спадок від своєї бабусі, Катерини Михайлівни Рібоп'єр (Потьомкіної), двоюрідної онуки князя Потьомкіна. У Святогорському маєтку Рібоп'єр провів реконструкцію панського будинку. При ньому була забудована територія на лівому березі Донця готелями, дачами, ресторанами. Від станції Святогірська до Успенського ярмарку була прокладена вузькоколійна залізниця, по якій ходив трамвай на кінній тязі. На поч. ХХ ст. мав паровий лісопильний завод, с. Банне (нині Святогірськ, 100 робітників). У с. Студенок – великий кінний завод (англійські, рисаки, змішані), магазин бакалії, паровий тартак, смолокурінний завод, у Яровій – лісопилка з 40 робітниками.

2181. Рибалка – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2182. Рибальченко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2183. Рибініна Олександра Петрівна – дружина полковника, пожертвувала у слов’янський Троїцький собор срібні ризи.

2184. Рижов Володимир Іванович – на поч. ХХ ст. власник маг. залізоскобяних виробів на пл. Базарній.

2185. Римська-Корсакова Катерина Іванівна (1825 - † 9.01.1914) - померла в СПб, похована у Знаменській церкві при станцїї Шидловська Ізюмського повіту.

2186. Риндін Костянтин – майор, на сер. ХІХ ст. маєток с. Привілля. Донька Марія (1840 р. н.), 1862 р. одружилась за поручиком Конкордієм Платоновичем Штеричем.

2187. Ришков (Рижков?) – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2188. Ришкова – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2189. Рівенькова – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2190. Різночинцев – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2191. Робінсон Евграф Андрійович – на поч. ХХ. ст. ізюмський акцизний наглядач.

2192. Ровчак Григорій Опанасович – працівник ІЗМ з 1916 р., токар механічного цеху ІПРЗ, у 1951 і 1952 рр. – перевиконував план на 150%.

2193. Рогалев – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

2194. Рогальський Артем Сергійович - Богодарове церква (Плещевої) Царице-Олександрівська Ізюмський 3-й округ 1908 псаломщик

2195. Рогін – власник скляного завод у у Слов’янську на 1917 р.

2196. Родіонов Федір Михайлович – на поч. ХХ ст. власник фруктового магазину на пл..Соборній.

2197. Родіонов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2198. Родюков Леонтій Васильович – на поч. ХХ ст. власник бакалійного маг., пл. Базарна.

2199. Рожков – член ізюмського ревкому (поч. 1920 р.).

2200. Розгон Іван Пименович – селянин, великий землевласник с. Сергіївка, де напр. ХІХ ст. влаштував великий млин з кочегаркою.

2201. Розен Андрій Євгенович (Нарва – Стратилатівка) - у грудні 1825 р. поручик Фінляндського полку, дві години утримував батальон солдат, готовий приєднатись до Грудневого повстання. Його участь зводилась до спроби нейтралізувати лейб-гвардії Фінляндський полк, що йому частково вдалося. Розен командував взводом в чині поручика. Коли він з'явився в казармах полку, 1- й батальйон уже виступав до військ, які підтримували Миколу І. Взвод Розена виконав його команду «стій» і не пропускав за собою решту рот. Його засудили, він отримав 10 років каторги на Нерчинських рудниках, з 1832р. жив на поселенні. Услід за ним поїхала і його дружина Анна Василівна (1793-1883 рр.)., донька директора Царкосельського ліцею В.Ф. Малиновського, ставши однією з 11 дружин декабристів, що пішли з чоловіками у заслання. Через рік вони виїхали на поселення до Тобольської губернії. В 1837 р. Розен відправлений рядовим у Кавказьку армію, а з 1839 р. йому дозволено жити на батьківщині під Нарвою. Тут він закінчив свої «Записки декабриста», розпочаті ним ще в 1829-1830 рр. Автор „Записок декабриста” приїхав на Ізюмщину у 1855 році після відбуття каторжних робіт і заслання у Читі, Кургані та на Кавказі. Оселившись під Ізюмом у маєтку Вікнино неподалік Кам’янки, Розен взяв активну участь у громадському житті Ізюмщини. Він влаштував у Кам’янці сільську школу, де сам і викладав аж до своєї смерті у 1884 р. За 28 років, що їх родина Розенів прожила у Вікніно, Андрій Розен заснував селянський банк, був присяжним засідателем, мировим посередником Ізюмського повіту. Заснували перший великий цукровий завод на Ізюмщині. На рік тут перероблялося 1635 берковців цукрових буряків і вироблялося 230 пудів цукрового піску, приносячи щорічно понад 24 тис. рублів сріблом прибутку. Працювало на заводі 70 майстрових і сезонних робітників загальною чисельністю до 3 тис. чоловік. Разом з Г.Данилевським підготував і видав вірші декабриста О.Одоєвського.Син штабс-капітан Конрад Розен.

2202. Розен Ганна Василівна – поручиця, у маєтку с. Стратилатівка мала на 1845 р. 5206 мериносних овець.

2203. фон Розеншильд-Паулін – голова об’єднання ізюмських гусар ім. генерала Дорохова на еміграції (1930 –1965 рр.).

2204. Розумовський Агафон Гнатович – лікар 8 класу Ізюмського реального училища на 1887 р.

2205. Роєв С. Ф. -– власник парового цегляного заводу у Слов’янську (на 1912 р. 24 робітників)

2206. Рокитянський Дмитро Якович – на 1887 р. сільський засідатель Ізюмського повітового поліційного управління

2207. Рокитянський – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2208. Рокитянська – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2209. Романенко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2210. Романов Петро Олександрович – Олександрівка, церква Олександро -Невська Ізюмський 3-й округ 1908 псаломщик

2211. Романовський Миколай Миколайович – поміщик, дарував великокомишуваському храму Різдва Пресвятої Богородиці священну парчову ризу з прибором.

2212. Романовська Віра Пилипівна – колезька асессорша, у маєтку с. Вірнопілля мала на 1845 р. 924 мериносних овець.

2213. Роменський Андрій Степанович І – штабс-капітан, у маєтку с. Михайлівське мав на 1845 р. 1037 мериносних овець.

2214. Роменський Андрій Степанович ІІ – штабс-капітан, у маєтку с. Андріївка мав на 1845 р. 512 мериносних овець.

2215. Роменський Григорій Гнатович – капітан, маєток с. Мехедовське на р. Чорний Жеребець. 140 душ селян, млини, пасіка.

2216. Роменський Евдоким Степанович – капітан, поміщик, у маєтку с. Веселе мав на 1845 р. 950 мериносних овець.

2217. Роменський І. – губернський секретар, на сер. ХІХ ст. – маєток с. Іванівка Шандриголівського вол. (нині Слов’янський р-н).

2218. Роменський Петро Петрович – ізюмський повітовий суддя з 1840 р. Маєток сс. Андріївка і Веселе Барвінківської волості, у маєтку с. Старий Караван мав на 1845 р. 500 мериносних овець.

2219. Роменський Стефан Іванович - на 1887 р. член Харківської губернської Духовної консисторії, священник м.Ізюм, одночасно член Ізюмського в’язничого присутствія.

2220. Роменський – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2221. Роос Петро Карлович – маєток напр. XIX в. в Ізюмському повіті при с. Приволье - 119 десятин. Дружина Варвара Ксавьєрівна.

2222. Рославлев Василь Павлович (1831 р. н.) – колезький асесор, помістя с. Мурасовка, на 1871 р. 950 десятин. Закінчив медфак Харківського університету, служив старшим лікарем Охтирського і Богодухівського повітів. У відставці з 1869 р., обирався мировим суддею ІІІ дільниці Ізюмського повіту, обов’язковий член з’їзду Ізюмських мирових судлдів. У 1871 р. пожертвував гроші на постійну купівлю підручників для ізюмської класичної гімназії, з переходом цього обов’язку на його нащадків(замість гімназії відкрите було Реальне училище). Одружений на удові поручика Ганні Дмитрівні Данилевській (дівоче прізв. Рославлева), доньки Вікторія (28.05.1886 р. н.), Вероніка (23.09.1868).

2223. Рославлев Василь Степанович – колезький асесор, маєток с Мурасовка на р. Сухий Ізюмець з млином і винокурнею. Заснував с. Олександрівка (Барвінківський р-н). напр. XVIII ст. Дружина Марфа Петрівна.

2224. Рославлев Петро Васильович (1777 р.н.) – майор у відставці. Батько колезький асесор, маєток в с. Моросовці Ізюмського повіту. Мати Марфа Петрівна. Сестра Анна була дружиною прапорщика Лейб-гвардії Преображенського полку Івана Яковича Данилевського (дід письменника Г.П. Данилевского). Перша дружина католичка з Подільської губернії Рахиль Брацлавська, у 1808 р. втекла від нього до батьків. Друга - донька поручика Дмитра Порфировича Ієвлева Анастасія.

2225. Рославльова Вероніка Василівна – на поч. ХХ. ст. директриса Ізюмської жіночої гімназії.

2226. Рослик – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2227. Рослін – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2228. Рубан Павло – отаман сл. Ямполь на 1703 р.

2229. Рубан – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

2230. Рубан – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2231. Рубінін – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2232. Рубінський Іван Олександрович (1.1.1890, с. Маяк, Ізюмського повіту - 15.10.1967, Бейрут, Ліван) - закінчив Харківську духовну семінарію у 1910 р. (у 1909 р. був псаломщиком у с. Біленьке, церква Покровська Ізюмський 2-й округ). Виявивши під час навчання нахил до конструювання і механіки, він поступає на механичне відділення Московського техничного училища (МТУ). Вже на 1-му курсі почав працювати у Повітряплавному гуртку, створенному при училищі, брав участь у побудові літальних апаратів і створенні вимірювальных приладів. З початком І Світової став співзасновником авіаційної школи добровольців при Московській школі повітряплавання. У 1915 р. він вступив у діючу армію як прапорщик, але залишився у Москві завідувачем авіамайстернями військово-авіаційної школи. В цей час Рубинський створює прилад для вимірювання реакції літака на дію електронів і керма, установку для запису траекторій літака, зконструював дзеркальний приціл, що використовувався згодом англійською авіацєю в роки ІІ Світової. У 1916 р. він був переведений у Одесу, а 1917 р. став членом всеросійської Ради авіації. Після перевороту 1917 р. демобілізується і повертається з України до Москви, щоб довчитись у Московському університеті. Він збирає навколо себе авіаконструкторів, створює у грудні 1918 р. (у розпал Громадянської війни!) Авіаційну раду і входить до її керівництрва разом з М.Жуковським і О.Туполєвим. 1919 року опиняється на авіазаводі у Одесі, а по захопленню її білогвардійцями вирішує тимчасово виїхати з Росії. Проте найнявшись кочегаром на пароплав, що перевозив тифозних хворих, сам захворів і врешті опинився у таборі для біженців у Олександрії, у Єгипті. 1920 р. він влаштовується на місцевий англійський військово-повітряний парк, а наступного року одружився з англійкою Єлліною Браун, що довго мешкала у Росії. На початку 1920-х переїхав до Дамаску, де працював інженером з меліорації. У 1926 р. почав викладати у Бейруті у Американському університеті, де вів понад десяток курсів – від аналітичної механіки до холодильної справи, від небесної механіки до іррігації. Наукову відпустку 1938/39 рр. провів у Массачусетському університеті у США. З 1951 до 1963 рр. був науковим співробітником американського Прінстонського університету. Рубінський випередив свій час на десятиліття. Ще 1923 р. він запропонував польоти у стратосфері для виграшу часу, з 1930 р. вивчав зниження гідродінамічного спротиву за допомогою «повітряної подушки», створив центорбіжні водяні насоси для зрошення, ряд вимірювальних пристроїв, побудував у Бейруті установки для обезвожування нафти газом і багато, багато іншого. А ще – вивчав використання «рідкого скла» у будівництві, захоплювався кольоровою стереографією, конструював швидкісні човни, наочні пристрої для викладання тощо. Проте і далеко від Батьківщини він ніколи не забував про неї, а 1965 р. навіть побував у Московському університеті, а останню свою роботу про закон всесвітнього тяжіння присвятив вчителю – М. Жуковському. Був нагороджений Орденом Кедру – найвищою нагородою Лівану та бронзовою медаллю міністерства освіти цієї республіки. Помер і похований у Бейруті.

2233. Рубинский Микола Олексійович – Данилівка, церква Митрофанівська Ізюмський 3-й округ 1908 священик.

2234. Рубинський Олександр Дмитрович– Ізюм, церковний приход, церква Соборна Преображенська Ізюмський 1-й округ 1908 священик. Член повітового піклування про дитячі притулки, священник м. Ізюм у 1918 - 19 рр. як зазначає Л. Щибря, «Мешканці міста, як зазначає більшовицьке джерело, «з превеликою насолодою слухали в церкві, як анафемствував на більшовиків піп Рубінський (15 лютого 1918 р.). А під час Денікінщини: «Олександр Рубінський патетично промовляв про «хмару, яка відступає на північ під тиском сонця правди» - білогвардійців». Батько винахідника, вченого І. Рубінського (див.).

2235. Рубинський Олексій (1878 р. н.) – священник Преображенського собору з 1902 р., вчитель Закону Божого приватної школи В. Ю. Мураховського

2236. Руденко Григорій Лаврович – на поч. ХХ ст. власник бакалійного магазину, ст. Краматорська.

2237. Руденко Олександр – міщанин м.Ізюм на 1810 р.

2238. Руденко Сергій Захарович – на поч. ХХ ст. бласник магазину борошна на вул. Нижньо-Базарній.

2239. Руденко -ізюмський міський гласний на 1809 р.

2240. Руденко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2241. Руденко – міщанка м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

2242. Руденко – купець міста Слов’янськ згідно 9 ревізії від 22.10.1850 р.

2243. Руденко – більшовик, входив до ревштабу Червоної Гвардії (з 20 жовтня 1917 р.).

2244. Руденко – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2245. Рудинський Севастьян Лук'янович – Біленьке, церква Покровська Ізюмський 2 -й округ 1908 священик

2246. Рудницький – сотник Ізюмського полку, у сина хут. на р. Двурічній (За: «Перепись слободских полков гвардии майора Хрущева 1732 года»).

2247. Рухлідко Лавр Григорович – на поч. ХХ. ст. акцизний надзиратель, сл. Барвінкова.

2248. Рябенко Кирило Омелянович – уродженець Кам’янки, учасник повстання на крейсері «Очаков» (1905 р.), перший тракторист села.

2249. Рябенко – ізюмський підприємець, власник найбільшої у місті гостиниці з трактиром на вул. Московській (у буд. Протопопова).

2250. Рябенко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2251. Рябенко – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2252. Рябенький – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2253. Рябенька – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2254. Рябінін Василь Іванович (1753 – †1820) – статський радник. В 1809 р. маєток в Валуйському повіті. Дружина Прасковія Борисівна, уроджена Девієр. Маєток в с. Прасковіїівка (Семенівка) Ізюмського повіту куплений у дружини (див.) за 20 000 крб., проте угода анульована – маєток був під забороною продажу.

2255. Рябініна Прасковія Борисівна – дружина статського радника, уроджена графиня Девієр. Напр. XVIII ст. засн. с. Прасковіївка (пізніше Семенівка, Ново-Олександрвка) на лівому березі Сухого Торця.

2256. Ряснянська – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

2257. Ряус Іван – 1918 р. очолював ізюмський бронепотяг, що воював з денікінцями під Царіцином.

С

2258. Саакабадає Михайло Петрович – князь, на поч. ХХ. ст. військовий керівник Ізюмського повіту.

2259. Сабо Григорій (?, м.Куп'янськ -?) -Проживав, похований - м.Ізюм (вул.Верхняя Садова). Дітей у них з дружиною не було. Але був позашлюбний син, який потім приїжджав на похорони, імовірно з Санкт-Петербурга. На поч. ХХ ст. власник слюсарно-механічних майстерень на вул. Московській (нині Фрунзе).

2260. Сабо Георгій Дмитрович - мешканець м.Ізюм. Похований на міському кладовищі. Володів слюсарними майстернями - "завод сільськогосподарських машин Сабо" (др. пол. XIX – поч. ХХ ст.). Радянські власті потім відібрали ці майстерні. Діти, крім Миколи, після революції 1917 поїхали жити до Ленінграда. Дружина (розлучилися?) - Варвара. (Родом - м.Ізюм, Кремянецкий квартал. У неї було два брати, які працювали інженерами в Донеччині.)

2261. Сабо Дмитро - дворянин. Його предок (угорський іммігрант) служив при дворі в Санкт-Петербурзі. Йому за службу була дарована власність в м.Куп'янськ. Проживав - м.Куп'янськ. Своїм двом синам виділив гроші і відділив в Ізюм. Син Георгій на них, мабуть, відкрив слюсарні майстерні в Ізюмі.

2262. Сабо Микола Георгійович (1898 – 1952) Проживав, похований – м.Ізюм Харківська обл. Дружина – Єлизавета Тимофіївна (Колесник)

2263. Сабо Олександр Георгійович (1890, м.Ізюм -?). Закінчив Харківський національний університет (нині В.Н.Каразіна). Чудово грав на піаніно Після закінчення університету, після подій революції 1917 р. поїхав жити в Південну Францію, там відкрив свою справу – майстерні. При СРСР приїжджав в Ізюм, шукав родичів Сабо, але вони відмовилися спілкуватися - боялись репресій.

Перший дальній ряд зліва направо: Сабо Микола Георгійович, брат Варвари або Сабо Георгій? (Борис Георгійович скраю дуже на нього схожий), Сабо Олександр. Другий ряд: нянька?, на руках Олена Сабо, мати Варвари?, Сабо Володимир, Варвара, Зінаїда, Борис.

2264. Савелов Володимир Якович – мешканець Київської губернії, еврей, майстер винокурних заводів. В 1826 р. працює на винокурні поміщика Ізюмського повіту, поручика Немчинського у с. Олександрівці.

2265. Савельєв Ілля Дмитрович – купець, директор Слов’янського міського банку

2266. Савельєв В. П. – на поч. ХХ ст. власник водяного млина, с. Іванівка Савинської вол.

2267. Савельев Михайло Андрійович (1848 р.н.) – титулярний радник, пристав 2 стану Ізюмського повіту, з наслідних дворян. Отримав домашнє виховання. На службі з 1874 р. У Ізюмському повіті з 1887 р. Кавалер ордену «Св. Станіслава» III ступеня.

2268. Савін Тихон – майор, у маєтку с. Барабашівка наслідники мали на 1845 р. 4000 мериносних овець.

2269. Савіна – купчиха, на поч. ХХ ст володіла двоповерховим будинком по вул. Великій (нині Соборна, 6, приміщення редакції газети «Обрії Ізюмщини»)

2270. Савінов Вікентій Миколайович – бухгалтер Ізюмського повітового казначейства на1887 р.

2271. Савінов Віктор – ізюмський художник (поч. ХХ ст.), згодом викладач Львівського художнього училища

2272. Савич Андрій Андрійович - на 1885 р. член Харківського дворянського зібрання від Ізюмського повіту

2273. Савонов Григорій (1897, Цареборисів – †січень 1922 р., Харків) – лівий есер, політичний і військовий діяч Громадянської війни, лідер повстанського руху на Ізюмщині. Добровольцем пішов на Першу Світову, де заробив чотири Георгіївських хрести і офіцерське звання. У 1918 році створив найбільший на Ізюмщині партизанський загін, який боровся з німцями, очолив «Студеноцьку демократичну партію». Очолив Ізюмське збройне повстання проти Гетьманату, очолив на початке 1919 р. комісію по боротьбі з дезертирством, проте згодом пішов проти більшовиків. у 1919 р. приєднався до загонів Махна. У червні 1920 р. зі своїм загоном у 50 шабель йде у Теплянський ліс і створює партизанський загін, що бореться з радянською владою. У вересні того ж року з частинами Махна визволяє Крим від Врангеля. Згодом – військовий комісар Ізюму. Наприкінці грудня 1920 р. відновлює партизанський загін і починає боротьбу проти радянської влади. Розбитий навесні 1921 р., він 17 липня потрапив у полон і у січні 1922 р. вбитий наглядачем у Харкові.

2274. Савраєв – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2275. Савраєв – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2276. Савченко – делегат Всеукраїнського селянського з’їзду від Ізюмщини, член Центральної Ради.

2277. Савченко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2278. Сагун Тимофій Якович – хорунжий Ізюмського полку на 1732 р. син Григорій (1725 р. н.)

2279. Садовніков – директор «водосвітла» (міського комунального господарства) у 1930 – 1932 рр.

2280. Садовий – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2281. Саєнко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2282. Саєнко – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2283. Салогуб – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2284. Салтовський О. Р. – більшовик, зюмський повітовий комісар соціального забезпечення у 1919 р. Делегат I–III з’їздів Рад депутатів Ізюмщини у 1918-1919 рр. Член Ізюмського повітвиконкомку. Командир бронепотягів «Молния» та «Коммунар».

2285. Самборський Андрій Лаврентійович – сотник у Цареборисові у XVIII ст.

2286. Самборський Андрій Опанасович (1732, Микитівка Охтирського полку – †1815, СПб) – нащадок козака родом з м.Самбір на Львівщині, перший европеізатор Ізюмщини закінчив Харківський колегіум, Києво-Могилянську Академію. Продовжив навчання у Лондоні, де одружився на англійці Елизаветі Філдінг у 1769 р. тут народились доньки Анна (1770) і Софія (1772, див. портрет). Вивчав у Англії агрономію, став пропагандистом европейських методів сільського господарства на Ізюмщині. Тут у 1797 р. він отримав від Павла І с. Кам’янку, яку попередній власник Ф. Ф. Краснокутський перейменував на Стратилатівку. Тут було понад тисячу душ селян і вісім тис. десятин землі. Переїхав туди 1804 р. і зайнявся господарством. Став колезьким реєстратором Ізюмського Нижчого Земського суду. Побудував: два сухомлини, три винокурні (одну у Кам’янці і дві у Чернещині), два шинки, полотняну фабрику. Заклав новий кам’яний храм, лікарню з окремим будинком для венерично хворих, шовковичну плантацію. Тут вперше на Слобожанщині почали розводити іспанських овець-мериносів, англійських свиней і курей, ровити щеплення від віспи (у Росії – лише з 1817 р.). почали розводити картоплю, вирощувати у ставках і продавати у Ізюмі рибу. У селі поширились ремесла, лише ковален було 20. Твори: «Слово до імператриці Катерини, по поверненню її з півдня». СПб., 1787 р.; «Опис практичної англійського землеробства». М. 1781 р.

2287. Самборский Федір – в 1712 р. переїхав до Ізюму з м. Самбір (Галичина), з 1737 р. - сотник слободи Цареборисів.

2288. Самборський Онисим Петрович (1812 р.н.) – з міщан, з 1855 р. купець 3 гільдії м. Слов’янська. Дружина Анна Петрівна (1817), діти Севастьян (1839), Пимон (1848), Петро (1854), Марія (1843), Пелагія (1845), Софія (1852), Тетяна (1857).

2289. Самецький Рафаїл Миколайович – інспектор Реального училища, член Товариства допомоги потребуючим учням Ізюмського реального училища на 1898 р.

2290. Самойленко – казенна селянка, мешканка м. Ізюм на 1890 р.

2291. Самойлов Федір Семенович – на поч. ХХ ст. власник хлібо-зернового магазину на вул. Московській (нині Фрунзе).

2292. Самолкін Михайло Єрмолайович – Михайлівка, церква Охтирського-Богородична Ізюмський 4-й округ 1908 псаломщик

2293. Самофал – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

2294. Самохвалов – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2295. Санецький Рафаїл Миколайлович – на поч. ХХ. ст. інспектор Ізюмського реального училища.

2296. Санжаревський Семен – підпрапорний Ізюмського полку на 1749 р.

2297. Санжаровський – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

2298. Санніков Сергій Іванович (1838 - †1920) - 27.07.1875-23.01.1883 – полковник Ізюмського гусарського полку.

2299. Сапухін Іван Іванович – Ново-Олександрівка церква (Семенівка, Жабуневе) Олександро- мученицька Ізюмський 3-й округ 1908 священик

2300. Сафонов Г. О. – на поч. ХХ ст.. власник двох великих водяних млинів у сл.. Цареборисов.

2301. Сафонова Марія Іванівна – колезька секретарша, у маєтку с. Комарівка мав на 1845 р. 500 мериносних овець.

2302. Сафронов – уродженець с. Олександрівка (біля Шандриголова), керівник невеликого партизанського загону, знищеного 1921 р.

2303. Саханський Степан – дружина Варвара Григоровна, троє дітей.

2304. Саханська Варвара Григоровна – дружина ротмістра. В 1842 р. опис маєтку в хут. Макарівка, Кам’яний, Варварівка Ізюмського повіту.

2305. Сафонов – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

2306. Сачков Олексій Якович (1793 р. н.) – капітан, на військовій службі з 1809 р., служив на Кавказі, 1813 р. – учасник боїв у Грузії. Маєток с. Ольховатка. У 1825 р. – засідатель від дворян у Ізюмському земському суді. Дружина Анастасія (Настасья), діти: Павло (1821 р. н.), Григорій (1824 р. н.), Ганна (1823 р. н.).

2307. Світличний Іван – отаман українських козаків у Цареборисові (1650-60-ті рр.).

2308. Світлічний – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

2309. Свиридов Сергій Іоаннович – Ізюм, церковний приход, церква Покровська (цвинтарна) Ізюмський 1 -й округ 1908 священик

2310. Свиридов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2311. Свиридова – міщанка міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2312. Свистунов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2313. Севастьянов – вчитель, у 1860 р. почав читати чистописання і малювання у Ізюмському повітовому училищі.

2314. Седлецький Карл Костянтинович – надзвичайний радник,на 1887 р. лісник м.Ізюма

2315. Секірський Михайло Петрович - Барвінкове церква Георгіївська Ізюмський 3-й округ 1908 священик

2316. Селезньова – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2317. Селіванов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2318. Селіванов – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2319. Селіванова – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2320. Семейкін Кирило – колезький асесор, ізюмський штаб-лікар на 1822 р.

2321. Семененко Микола Михайлович – Ізюм, церковний приход, церква Хрестовоздвиженська Ізюмський 1-й округ 1908 диякон.

2322. Семенюта – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

2323. Семикін А. І. (? – 1918) – ізюмський підприємець, власник трьох магазинів «залізо-скобяних» товарів, цегляного заводу. У 1918 при Скоропадському – співкерівник Союзу хліборобів-власників, міський голова, вбитий повстанцями.

2324. Семикіна Домна Львівна – на поч. ХХ ст. власниця магазину залізоскобяних виробів, Базарна пл.

2325. Сендецький Дмитро Никанорович (1844 р.н.) – губернський секретар, поміщик Ізюмського повіту. Дружина Катерина Георгіївна, діти: Гаврило, Семен, Лариса, Анна, Георгій, Віра.

2326. Сендецький Никанор Семенович – поручик, у помісті с.Войновське у маєтку мав на 1845 р. 500 мериносних овець.

2327. Сендецький Павло Семенович (1803 р.н.) – штабс-капітан, титулярний радник, доглядач училищ Ізюмського повіту в 1841 году. Кавалер орденів «Св. Володимира» IV ступеня, «Св. Анни» III ступеня з бантом. Син Семен (1839).

2328. Сендецький Семен Іванович – штабс-капітан, поміщик Ізюмського повіту. Кавалер ордену «Св. Анни» III ступеня, учасник суворівських походів. Маєток с. Войновка, хут. Купний. Діти: Павло (1803), Никанор (1814), Григорій (1816).

2329. Сенецькіна – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2330. Сенецький – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2331. Сенча Володимир Іванович (09.07.1868, Полтава - †01.12.1954, Нові-Сад, Югославія) – генеральний хорунжий, службу починав у 33-му Ізюмському драгунському полку у 1889 р. Учасник І Світової війни, генерал-майор. З 1918 р. у армії Українськї Держави член комісії Генштабу по проходженню служби старшинами. На еміграції у Югославії.

2332. Сенявін Василь Христофорович – Вишневе, церква Різдво- Богородична Ізюмський 1 -й округ 1908 псаломщик.

2333. Сенявін Георгій Васильович – Райське, церква Варварівська Ізюмський 4 -й округ 1908 псаломщик

2334. Сербін – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2335. Сергіенко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р. (прізвище зустрічається 2 рази).

2336. Сердюков – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2337. Середин – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2338. Середин Григорій Антонович – на поч. ХХ ст. власник бакалійного магазину і магазину лісоматеріалів, сл. Савинці.

2339. Середин Максим Антонович – на поч. ХХ ст. власник бакалійного магазину, магазину лісоматеріалів і пивоварного заводу у сл. Савинці.

2340. Сеховський Іван – на 1741 р. священник Вознесенського храму м. Ізюма, батько – сотник у Пученігах.

2341. Сєріков – купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2342. Сєробаба – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2343. Сєробабін – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2344. Сєроштанов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2345. Сібільов Микола Вікентійович (9.02.1873, Глухів – †1943, Уфа) – син колезького асесора, провідний ізюмський краєзнавець, історик краю, археолог. Засновник Ізюмського краєзнавчого музею, у 1920-ті рр. здійснив масштабне археологічне дослідження краю. 14 січня 1920 року М.В.Сібільов був призначений директором і зберігачем Ізюмського музею. А 20 травня 1920 року музей було відкрито для відвідувачів. Для вивчення історії краю М.В.Сібільов залучає відомих вчених. На Ізюмщині працюють археологічні експедиції під керівництвом відомих вчених – професора А.С.Федоровського, професора П.П.Єфименко, віце-президента Українського археологічного комітету С.С.Гамченко. Працюючи в експедиціях М.В.Сібільов одночасно проводить і власні дослідження. Завдяки його енергії в 1923 році в Ізюмі побачила світ брошюра “Труды экспедиции для изучения Изюмского края под руководством профессора Федоровского”. В Ізюмському видавництві виходять чотири випуски всесвітньо відомих “Древностей изюмщины”. В 1928 році видаються “Очерки по истории и доистории Изюмского края”, а в 1930 – краєзнавча збірка “Изюмщина”. Крім того, одним з головних напрямків роботи Сібільова стає порятунок культурних цінностей. Вдалося врятувати частину архіву міського врядування, до музею збирались книги, картини, твори прикладного мистецтва з поміщицьких маєтків. В музей був переданий портрет відомого громадського діяча XVIII століття А. О.Самборського пензля відомого італійського портретиста XVIII Ж.Б.Лампі, інші коштовні речі з маєтків Малиновських, Розена, Вольховських, Напрестольне Євангеліє в срібному з позолотою окладі, видання 1707 року, військові нагороди козаків Ізюмського полку та багато іншого. Сібільов - автор багатьох істричних праць. Дружина Софія Миколаївна, лаборант Ізюмського музею, колишня вчителька. Відомий археолог А. А. Спіцин писав: „невідомо, чому дивуватися, величезній кількості стоянок чи самовідданій наполегливості збирача. М. В. Сібільов вписав своє ім’я незгладимими літерами в історію науки. Його діяльність – гордість України”.

2346. Сімеон – ігумен Святогірського монастиря, що 1624 р. отримав від від царя Михайла Федоровича жалувану грамоту (перша офіційна згадка про монастир). Перший відомий владика Святогір’я.

2347. Сінний – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2348. Сірий (Заяць) - міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2349. Сивоволенко – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2350. Сидоров Андрій Васильович – Піски, церква Вознесенська Ізюмський 1 -й округ 1908 диякон

2351. Сидоренко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2352. Сидоренко – казенна селянка, мешканка м. Ізюм на 1890 р.

2353. Сидорченко – член повіткому КП(б)У (1920 р.)

2354. Сикачев Павло Лукич – Привілля, церква Архангело- Михайлівська Ізюмський 4-й округ 1908, диякон

2355. Силка Гнат – іерусалимський монах, уродженець Ізюмщини, пожертвував у слов’янський храм Св. Трійці кіпарисовий хрест з Єрусалима з частинами животворящого дерева, на якому був розп’ятий Ісус Христос

2356. Сильванський Михайло Олександрович – Лозувата, церква Пророка Іллі Ізюмський 1-й округ 1908 священик, депутат (слідчий Округу).

2357. Симоненко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2358. Симоненко – більшовик, член ІІІ Ізюмського Повітового ревкому (21 лютого – 15 березня 1918 р.).

2359. Симоненко – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2360. Сиреченко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2361. Сирий Петро Харитонович – купець ІІІ гільдії, ратман (член Виконкому) Ізюмської ратуші на 1834 р.

2362. Сироватський (1895, Кн. Лиман – †12.06.1922) – один з ватажків партизанського руху на Ізюмщині, походив з родини лиманського підприємця. У 1920 р. ЧК розстріляли його матір, батька і брата. Сироватськимй створює партизанський загін у 150 чол., що діяв у р-ні Лиман-Діброва-Щурове, з центром у с. Масляковка. Згодом виріс до 200 сабель і 100 багнетів і поширив діяльність на весь повіт. Влітку 1920 р. був розбитий під Савинцями і відійшов на Полтавщину. Повернувся лише 30 травня 1921 р., пройшов Бугаївську, Савинську, Петровську волості на Слов’янськ. Загинув під Лиманом.

2363. Сиса – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

2364. Сисоєв Іван Пилипович – на поч. ХХ ст. власник магазину мануфактури, с. Шандраголове.

2365. Скапін Ілля Григорович (1770 р.р.) – титулярний радник, з купецького звання, в службі рядовим з 1783 р., поручик у відставці з 1791 р. В службі по цивільній частині з 1803 р. по 1808 р. у м Ізюм. Маєток у Ізюмському повіті, у с. Княжий Лиман, 56 душ; заснував хутори Донецько-Млинний і Новоселівка. 1-а дружина Катерина, діти: Михайло (1808), майор Григорій (1809), Павло (1810), Олександр (1811, на 1858 р. вол. с. Богданівка). Друга дружина Анастасія, діти: губернський секретар Андрій (1827), штабс-ротмістр Микола (1822), колезький реєстратор Олексій (1823). Евдокія (1825).

2366. Скапін Олександр Миколайович (1859 р.н.) - поручик, син штабс-ротмістра, маєток в Ізюмському повіті. Дружина Марія Миколаївна, син Борис. Рідна сестра Ольга Миколаївна (1850).

2367. Скапіна Настасья Корнеліївна – дружина титулярного радника маєток у с. Прелесне на 1837 р.

2368. Скапіна Прасковія Микитівна – поміщиця, маєток с. Донецьке з млином; 46 душ селян на 1804 р.

2369. Скічко – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

2370. Скічко – казенна селянка, мешканка м. Ізюм на 1890 р.

2371. Скиба – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2372. Скобельцин Петро Евграфович – 1863-1875 – полковник Ізюмського гусарського полку.

2373. Скорник – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2374. Скорофат – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2375. Скотаренко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2376. Скотченко Андрій – суддя Ізюмського полку на 1700-1704 рр., пожертвував храму Архистратига Михаїла у Райгородку Апостол 1684 року видання. Клопотав про дозвіл заселяти ізюмчанам землі по рр. Жеребець і Красна.

2377. Скрипка П. К. (? – †квітень 1921 р., біля Цареборисова) – голова Цареборисівського ревкому (1921 р.). Вбитий савоновцями.

2378. Скрипник Микола Олексійович (25.1.1872, Ясинувата - †7.7.1933, Харків) – керівник українізації,один з керівних більш. партійних і державних діячів на Україні 1917 - 33. Народився в родині зал. службовця, вчився в Ізюмському реальному училищі, з якої був виключений за революційну діяльність. Мешкав тоді на вул. Московській (нині Фрунзе). На цей час припадає його знайомство з укр. історією й літературою, зокрема з творами Т. Шевченка, П. Куліша, народною творчістю, українською соціалістичною літературою (Програма РУРП тощо). 1900 склав у Курську екстерном іспит за реальну школу і вступив до Технологічного Інституту в Петербурзі, де став спершу чл. укр. громади, але скоро від неї відійшов і пристав до більшовиків. Заарештований уперше 1901, Скрипник не закінчив навчання, став «проф. революціонером» і вів підпільну больш. роботу до 1917, зазнавши кількох арештів і заслань. В 1917 у головному штабі Жовтневої революції - Петроградському військ.-рев. комітеті. У грудні 1917 С. на больш. з’їзді рад у Харкові заочно обрано чл. першого сов. уряду на Україні (Нар. Секретаріату), і він, на доручення В. Леніна, виїхав туди, ставши з березня 1918 його головою. У 1919 - 20 працював у Червоній армії, а з квітня 1920 повернувся на Україну, де був спершу нар. секретарем робітничо-сел. інспекції, 1921 - 22 - наркомом внутр. справ, 1922 - 27 - наркомом юстиції, з березня 1927 до лютого 1933 – наркомом освіти, а останні місяці перед смертю – гол. Держплану і заступником гол. Раднаркому УССР. Брав активну участь в орг-ції Комінтерну, в якому очолював делеґацію КП(б)У. Крім того С. був дир. Укр. Ін-ту Марксизму-ленінізму, гол. Укр. т-ва істориків-марксистів (з 1928), а 1929 став дійсним членом УАН. Став ініціатором впровадження українізації. Особливо велику діяльність у цій ділянці він розгорнув, ставши нар. комісаром освіти, якому тоді підлягали всі галузі культ. будівництва. Під його керівництвом була завершена українізація преси, початкового і сер. шкільництва, значною мірою було українізоване викладання у високих школах. Крім того, скликав у 1927 всеукр. (з участю вчених і з-поза УССР) правописну конференцію, в наслідок якої був опрацьований т. зв. «скрипниківський» правопис, затверджений 1928, який усував русифікаційні впливи з укр. мови. Постійно підкреслював самостійність укр. культури і незалежність її від рос. Виходячи з конечности держ. об’єднання всіх укр. земель, він багато уваги приділяв питанням життя українців поза УССР й охоче гуртував коло себе нац. свідомі кадри, що походили з зах. земель, особливо з Галичини. З цих самих позицій С. виступав у 1918 проти планованого в ЦК РКП(б) відриву від України т. зв. «Донецько-Криворізької респ.» і домагався приєднання до УССР суміжних з нею етногр. укр. земель, а також українізації віддалених укр. масивів (на Далекому Сході, в Казахстані тощо). П. Постишев, прибувши в січні 1933 з доручення Й. Сталіна на Україну, всі труднощі й зриви здійснюваної індустріалізації і колективізації приписував контрреволюційній діяльності укр. націоналістів, що гуртувалися навколо Скрипника. Його увільнили від керівництва наркомом освіти. Скрипник вчинив самогубство.

2379. Скрипник Михайло Петрович (1871 р.н.) – Ізюм, церковний приход, церква Соборна Преображенська Ізюмський 1 -й округ 1908 диякон.

2380. Скрипник Сидор Артемович - селянин, доглядач і техпрацівник Ізюмського музею у 1929 р.

2381. Скрипник – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2382. Скрипник – мешканець Ізюмського повіту на 1884 р.

2383. Скрипниченко Гаврило Степанович – громадський діяч с. Бугаївка, батько Д. Скрипниченка (див.)

2384. Скрипниченко Дмитро Гаврилович – українськиї есер (Бугаївка), діяч профспілкового, кооперативного, освітнього українського руху. На поч ХХ ст. співвласник (з Івашуром) у Бугаївці парового млина з 15 робітниками. Член Української ради Слобожанщини (з весни 1917 р.),Ізюмської Повітової Української ради (осінь 1917 р.), депутат Українських Установчих зборів у листопаді 1917 р.. Керівник есерівської фракції І Повітового з’їзду рад Ізюмщини (лютий 1918 р.). Після революції був позбавлений виборчих прав, працював у Бугаївській сільраді і волвиконкомі, членом правління Харківської губернської профспілки й Ізюм ської райспоживспілки, довіреним представником Українбанку тощо. Репресований після 1929 р.

2385. Скритченко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2386. Сказка – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2387. Скапін Ілля Григорович – титулярний радник, у маєтку с. Донецьке мав на 1845 р. 500 мериносних овець.

2388. Скибка – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2389. Скітіков Микола Самсонович – Заводи, церква Петро-Павлівська Ізюмський 1-й округ 1908, псаломщик

2390. Скопін – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2391. Скрипніков – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2392. Скрипниченко Дмитро – один з лідерів українських есерів у 1917 р., член Україхнської ради Слобожанщини, заст. Голови 5-го з’їзду рад Ізюмщини, що проголосив владу Центральної Ради (3 грудня 1917 р.)

2393. Славгородський Станіслав Сидорович – міщанин міста Ізюм, власник салотопенного заводу на 1887 р. у м.Ізюм

2394. Славгородський ( у списку: Славгороцький) – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

2395. Славгородський – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2396. Славотинський – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р., незаконнонарождений.

2397. Слєпцов Олексій Васильович - Гаврилівка церква Архангело- Гаврилівська Ізюмський 3-й округ 1908 диякон.

2398. Сліпцов Гаврило Тимофійович – на поч. ХХ ст. власник бакалійного і мануфактурного магазину, сл. Ямроль.

2399. Сліпченко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2400. Слончавський – штаб-ротмістр Ізюмського гусарського полку, був смертельно поранений у бою з гусарами Наполеона, імператор особисто відзначив його хоробрість.

2401. Слюсарев Михайло Васильович – міщинин, парова лісопилка у Ізюмській волості на 1887 р.

2402. Слюсарев – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

2403. Слюсарева – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

2404. Смага Тит Федірович – Ізюм, церковний приход, церква Митрофанівська (при Ізюмській земської лікарні) Ізюмський 1-й округ 1908 псаломщик

2405. Смірнов Евграф Федорович – член Правління, касир Товариства взаємного кредиту Ізюмського повітового земства на 1887 р.

2406. Смірнов І. Д. – власник механічного заводу у м. Слов’янськ (101 роб. на 1912 р., 91 роб. на 1917 р.), що 1916 р. виконував обороне замовлення (чавунні труби, вентилі, насоси тощо).

2407. Смірнов М. – робітник ІЗМ, лідер правих есерів у м. Ізюм. (осінь 1917 р.).

2408. Смірнов Сергій Іванович – працівник ІЗМ з 1916 р, з 1917 р. – більшовик. Комісар народного господарства Виконкому ізюмської Повради (лютий - квітень 1918 р.). Учасник протинімецького підпілля 1918 р., один з будівників бронепотяга «Воля» і його боєць. У січні 1919 – серед лідерів більшовицької фракції ІІ повітового з’їзду рад. Член ізюмського ревкому (поч. 1920 р.), одночасно – повіткому КП(б)У. Почесний громадянин м. Ізюм.

2409. Смірнова Анастасія Степанівна – міщанка м. Ізюм, 22 вересня 1857 р. Пожертвувала гроші ізюмській каліці для пожертви в Преображенський собор, де та молилась у Піщанської ікони Божої Матері і зцілилась.

2410. Смірнова (уродж. Куколь-Яснопольська) Уляна Петрівна – поміщиця, маєток у с. Мечебилово (з братом). У 1816 р. подавала прохання на будівництво там церкви.

2411. Смислов Володимир Андрійович – підпоручик, вчитель гімнастики Ізюмського реального училища на 1887 р.

2412. Смаглій Василь Васильович – на поч. ХХ ст. власник бакалійного магазину, с. Лиман.

2413. <