Утворення Афінської держави. Поява перших ознак державності. Синойкізм. Майнова та професійна диференціація грецького суспільства

Інститути державності в Аттиці стали складатися дещо пізніше, ніж в різних областях Пелопоннесу, але поступово Афіни перетворилися не лише на одне з найбільших і могутніх державних утворень, але і стали свого роду уособленням полісної Греції, центром Еллади класичного часу.

Народження полісного ладу в Аттиці проходило через поступову трансформацію родових установ шляхом внутрішнього розвитку, і на відміну від багатьох областей Пелопоннесу роль військових завоювань (поневолення місцевих племен і пов’язаних з цим конфіскацій, інших насильницьких дій) в становленні полісного ладу в Аттиці була мінімальна. З іншого боку, процес поступових внутрішніх перетворень завершився виникненням найрозвиненішої соціально-політичної форми грецького полісу, знаменитій афінській демократії з відносно згуртованим цивільним колективом. І ще один важливий момент. Якщо рання історія багатьох полісів Греції відома дуже погано через нестачу документів, то прадавній період історії Афін, перші етапи формування його полісної структури набагато детальніше висвітлені в джерелах, що дозволяє відтворити різні стадії тривалого процесу формування полісів взагалі.

Як показують археологічні розкопки, Аттика була населена вже за часів неоліту, в мікенський час на її території утворилося одне з прадавніх царств, яке припинило своє існування, як і інші ахейські центри, у кінці II тисячоліття до н. е. дорійське вторгнення, яке призвело до серйозних племінних переміщень в Пелопоннесі, торкнулося Аттики лише побічно. Дорійці не змогли проникнути в Аттику, і в цілому тут проживало колишнє населення (іонійці і пеласги), але в Аттиці знайшли притулок деякі ахейські роди, витіснені дорійцями з Пелопоннесу. З усіх цих елементів на початку I тисячоліття до н. е. склалася племінна група афінян, що говорила на іонійському діалекті грецької мови. У гомерівський період на території Аттики існувало декілька самостійних родових громад, керованих басілеями і радами старійшин. Населення ділилося за кровноспорідненою ознакою на чотири філи (племені), кожна з яких, у свою чергу, складалася з трьох фратрій, кожна фратрія налічувала декілька десятків родів.

Як і в інших грецьких областях, в IX—VIII ст. до н. е. у Аттиці спостерігаються ознаки розкладання родового ладу, соціальна диференціація населення і поява перших ознак державності. Народження полісної організації почалося в Аттиці з переважання Афін серед інших родових селищ. Розташовані в центрі родючої долини, зручної для землеробства, Афіни мали в розпорядженні запаси якісної глини і налагодили керамічне виробництво. Їх так звані діпілонські вази (прикрашені геометричним орнаментом посудини), знайдені в районі Діпілон в Афінах, знайшли досить широке поширення в Греції.

Афіни, які знаходяться в 5 км від моря, укрити від нападів піратів, мали в розпорядженні досить потужні укріплення на скелястому Акрополі і могли забезпечити безпеку жителів Аттики більшою мірою, ніж будь-яке інше селище.

Навколо Афін починається об’єднання (сінойкізм), частиною добровільне, частиною насильницьке, усіх родових громад Аттики. Таке об’єднання, за переказами, завершив афінський герой Тесей. Тесей знищив органи управління (тобто ради старійшин і посадовців) в усіх родових селищах, усіма справами в Аттиці стала розпоряджатися рада старійшин з басілеїв, яка знаходилася в Афінах. Місцевий культ богині Афіни — покровительки міста — став загальноаттичним культом. У її честь було засновано релігійне свято Панафінеї, яке урочисто справлялося усім населенням. У Афіни були переселені багато знатних родів з інших селищ, що привело до збільшення міського населення. Сюди ж були переведені святилища місцевих аттічних божеств, зокрема бога морів Посейдона, який шанувався в приморських районах Аттики, богині землеробства Деметри, шанованої в Елевсіні та ін.

Процеси майнової і професійної диференціації афінського суспільства призвели до виділення трьох соціальних груп: родової знаті, яка дістала назву евпатридів, основної маси населення — землеробів-геоморів і ремісників-деміургів. У політичній сфері басілей — племінний вождь — поступається місцем колегії посадових осіб-архонтів, а рада старійшин перетворюється на раду Ареопагу, або Ареопаг, який поповнювався з архонтів, що відслужили свій термін. І хоча архонти і Ареопаг комплектувалися з середовища родової знаті, сама по собі поява нових посадовців і нової ради завдавала удару по традиційних органах родового ладу.

У VIII—VII ст. до н. е. домінуючі позиції в афінському полісі захопила родова знать — евпатриди. Багато земель, що раніше належали усім одноплемінникам, було присвоєно знаттю. Основна маса родичів, позбавлена землі, бідніла і потрапляла в залежність від евпатридів. Вищі посади архонтів і Ареопаг поповнювалися з їх же середовища. За давньою традицією, висхідною до родових порядків, знать займалася тлумаченням звичайного (тобто незаписаного) права і, природно, використала цей звичай у своїх інтересах.

Зміцнення економічного стану знаті, її консолідація в панівний прошарок суспільства, розпорядження органами управління означало, з одного боку, розкладання родової організації як такої, з іншої — показувало, що евпатриди уміло використали родові традиції і залишки родових відносин для підтримки свого панування в нових умовах.