Правове регулювання проведення страйків

Історично страйк як форма боротьби працюючих проти роботодавців виник у вигляді колективного припинення роботи з метою завдання матеріальних збитків власнику підприємства.

Страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (ст. 17 ЗУ).

Право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів передбачене ст. 44 Конституції України. Відповідно до даної статті порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону. Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору або власник чи уповноважений ним орган ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору.

Рішення про оголошення страйку приймається за поданням органу профспілкової чи іншої організації найманих працівників, уповноваженої представляти інтереси найманих працівників, загальними зборами (конференцією) шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або 2/3 делегатів конференції. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом.

Орган, який очолює страйк, зобов’язаний письмово попередити власника не пізніш як за сім днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві – за 15 днів.

У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган, який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за три дні.

Страйк на підприємстві очолює орган, що визначається загальними зборами при прийнятті рішення про оголошення страйку. Галузевий чи територіальний страйк очолює орган, визначений конференцією, зборами найманих працівників, профспілки чи інших органів, уповноважених представляти відповідні трудові колективи.

Незаконними визнаються страйки: оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, з вимогами, що порушують права людини; оголошені без додержання найманими працівниками, профспілкою положень ЗУ; у випадку, коли страйк оголошений до моменту виникнення колективного трудового спору; з порушенням порядку вирішення колективного трудового спору трудовим арбітражем; з порушенням прийняття рішення про оголошення страйку; які оголошені та/або проводяться під час примирних процедур, передбачених ЗУ.

У більшості країн Центральної та Східної Європи страйк вважається незаконним за умов, якщо йому не передував узгоджувальний період; якщо він проводився всупереч конституційним принципам; якщо він оскаржує умови колективної угоди або організований у відповідь на дії, з приводу яких можна було б звернутися до суду.

Заява власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним розглядається в судовому порядку. Справа повинна бути розглянута у 7-денний строк.

Учасники страйку повинні прийняти рішення про його припинення, а працівники розпочати роботу не пізніше наступної доби після вручення копії рішення суду органу або собі, що очолює страйк.

Заборона проведення страйку – ст. 24 ЗУ: якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.

У разі оголошення надзвичайного стану ВР України або Президент можуть заборонити проведення страйків на строк, що не перевищує 1 місяця. Подальша заборона має бути схвалена спільним актом ВР та Президента. У разі оголошення військового стану автоматично настає заборона проведення страйків до моменту його скасування.

Участь у страйку, крім страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Особи, які є організаторами страйку, визнаного судом незаконним, або які не виконують рішення про визнання страйку незаконним, або які перешкоджають припиненню незаконного страйку, притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно із законодавством.

Відшкодування збитків, заподіяних страйком передбачене ст. 34 ЗУ «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

ТЕМА № 14

Date: 2016-05-15; view: 405; Нарушение авторских прав