Поняття та класифікація трудових спорів

Трудовий спір – це розбіжності між суб’єктами трудового права з приводу застосування норм трудового законодавства, які передані на розгляд відповідного юрисдикційного органу. Законодавством регулюється порядок вирішення самого трудового спору після того, як розбіжності між сторонами не вдалося врегулювати шляхом переговорів.

Причини виникнення трудових спорів поділяються на об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних належать: недостатній рівень організації праці, низький ступінь забезпечення захисту трудових прав і законних інтересів працівників, фінансові труднощі підприємства, неналежна обізнаність працівників із законодавством.

Причини суб’єктивного характеру: 1) порушення законодавства про працю роботодавцем, що призвело до порушення суб’єктивних трудових прав працівника; 2) неоднозначне тлумачення норм трудового права суб’єктами трудових правовідносин; 3) помилки однієї із сторін спору про наявність чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення наявних трудових відносин.

Трудові спори можна класифікувати на певні види за різними критеріями:

За предметом трудові спори поділяються на спори про застосування законодавства про працю і спори про встановлення чи зміну умов праці. До спорів про застосування законодавства про працю належать спори про відмову у прийнятті на роботу, про поновлення на роботі, про порушення інших трудових прав працівників, передбачених законодавством (право на відпочинок, оплату праці, охорону праці). До другого виду належать спори про встановлення чи зміну індивідуальних, колективних умов праці, укладення колективного договору.

За сторонами трудові спори поділяються на індивідуальні та колективні. У першому випадку сторонами є працівник і роботодавець. У другому випадку сторонами є наймані працівники, об’єднання найманих працівників, профспілки і роботодавець, об’єднання роботодавців чи їх представників.

За характером спорів виділяють трудові спори позовного і непозовного провадження. До першої категорії належать спори про застосування законодавства про працю. Вони виникають з приводу відновлення порушеного права або законного інтересу. Передусім це індивідуальні трудові спори.

Спори про встановлення умов праці – це спори непозовного характеру, оскільки мова йде не про відновлення порушеного права чи законного інтересу, а про встановлення нового права. Трудовий спір розглядається самими сторонами або за допомогою примирних органів, завданням яких є сприяння сторонам у його вирішенні. Примирні органи створюються за домовленістю між самими сторонами спору.

За ознакою підвідомчості виділяють три види спорів позовного характеру. Підвідомчість – це визначена законодавством компетенція відповідних органів щодо розгляду і вирішення трудових спорів.

1) Спори, які розглядаються в загальному порядку. Спір розглядається в КТС і в місцевому суді. Якщо рішення КТС задовольняє сторони, і вони його не оскаржують, то спір на цьому і завершується. У протилежному випадку сторони мають право звернутися для розгляду спору до суду.

2) Трудові спори, що розглядаються лише в судовому порядку (ст. 232 КЗпП України).

3) Трудові спори, що розглядаються в особливому порядку. Це спори суддів, слідчо-прокурорських працівників, державних службовців. Спір може розглядатись в порядку підлеглості. Можливий і судовий розгляд.

Трудовими спорами непозовного характеру можуть вважатися:

· колективні трудові спори, що розглядаються примирними комісіями і трудовим арбітражем. Якщо не вдається вирішити спір, то сторони оголошують страйк;

· трудові спори, які розглядаються примирними органами, а у випадку їх невирішення, передаються до суду. Це спори стосовно яких забороняється оголошення страйку.