Форми організації Суспільного виробництва та їх еволюція

Суспільне виробництво як сукупна організована діяльність людей. Економічний зміст виробництва. Виробництво як рушій НТП та розвитку людини. Елементи виробництва: праця, предмети і засоби праці. Структура виробництва. Фази виробництва, їх характеристика. Матеріальне і нематеріальне виробництво. Виробнича інфраструктура. Основні фактори виробництва. Проблема економії виробничих ресурсів. Виробнича функція.

Ефективність виробництва: сутність, показники. Економічне зростання. Продуктивність праці. Трудомісткість. Фондовіддача. Матеріаловіддача. Матеріаломісткість. Капіталомісткість. Екологоефективність. Показники соціальної ефективності виробництва. Рівень життя. Споживчий кошик, його склад. Поняття індексу розвитку людини.

Форми організації суспільного виробництва. Основні риси натурального виробництва. Товарне виробництво та його характеристика.

Суспільний поділ праці як передумова розвитку товарного виробництва. Зміст суспільного розподілу праці. Спеціалізація, кооперація виробництва.

Товар як результат товарного виробництва. Споживна та мінова вартості. Корисність і рідкість товару. Альтернативні теорії вартості.

Закон вартості, його сутність та функції.

Програмні запитання

1. Сутність і структура суспільного виробництва. Матеріальне і нематеріальне виробництво.

2. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємозв'язок.

3. Ефективність виробництва: її сутність, економічні і соціальні показники.

4. Форми організації суспільного виробництва: натуральна і товарна.

5. Економічні та неекономічні блага. Товар та його властивості.

6. Альтернативні теорії вартості.

7. Закон вартості: його сутність та функції.

Тематичні тези

Суспільне виробництво - це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Виробництво (економічна діяльність)- створення матеріальних благ та послуг, для задоволення потреб людей, яке і становить основу життя та розвитку будь-якого суспільства. Воно не тільки забезпечує людей необхідними споживчими благами, але й є рушієм технічного прогресу і розвитку людини.

Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини з природою і сукупністю відносин між людьми.

Взаємодія людини з природою: людина для виробництва бере з природи матеріали, використовує землю, воду, атмосферу.

Проблема взаємодії людини і природи включає два важливі моменти:

1. Природні ресурси обмежені і більшість їх невідтворювані. Тому чим інтенсивніше людина використовує, наприклад, сировинні ресурси, тим ближчим є момент їх вичерпання.

2. По-друге, людина сама є частиною природи. Тому зміни природного середовища є одночасно і змінами самої людини, її фізичного здоров'я та психічного стану. Взаємодія людини з природою в процесі виробництва породила низку екологічних проблем, від розв'язання яких залежить виживання людства.

Сукупність відносин між людьми: у процесі виробництва люди також вступають у відносини між собою з приводу привласнення ресурсів, організації та управління. Такі відносини називаються виробничими. Розвиток суспільства - це одночасно й ускладнення та урізноманітнення виробничих відносин.

Основні елементи виробництва. Основні елементи виробництва, які визначають стан технологічного рівня виробництва:

— праця;

— предмети праці;

— засоби праці.

Праця -передбачає застосування здібностей та трудових навичок людей, їхніх фізичних та розумових зусиль.

Предмети праці - це те, на що спрямована діяльність людини. До предметів праці належать земля, сировина, матеріали тощо. Людина діє на предмети праці за допомогою засобів праці.

Засоби праці – це знаряддя праці, до яких належать машини, інструменти, обладнання, виробничі будівлі, нафто- та газопроводи, канали, мости, резервуари і т. ін.

У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва.

Структура виробництва:

· Матеріальне виробництво, яке охоплює ті підприємства і галузі, що виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво), а також ті, що виробляють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, комунальне господарство, побутове обслуговування, ремонт і пошиття одягу, прання, хімічне чищення та ін.).

· Нематеріальне виробництво охоплює галузі, в яких створюються нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надаються нематеріальні послуги (охорона здоров'я, освіта, наукове консультування тощо).

Структура виробництва може розглядатися і з позиції його поділу на:

· Первинне – ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належать сільське господарство (землеробство і тваринництво), гірничодобувна промисловість, лісництво, рибальство.

· Вторинне – ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.

· Третинне – є похідним від первинного та вторинного, - це створення різноманітних послуг.

Послуги поділяються на такі, що обслуговують виробництво (банкір, страховий та рекламний агенти, брокер, водій та зв'язківець), та на особисті (люди одержують від лікарів, учителів, редакторів, адвокатів, письменників, психологів).

Сукупність галузей, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру (транспорт, зв'язок, торгівля, фінансово-кредитна сфера, інформація, реклама, консультації з управління).

Галузі, які надають особисті послуги людині, задовольняють її соціальні і духовні потреби, становлять соціальну інфраструктуру.

Основні фактори виробництва та їх характеристика. Процес виробництва завжди є результатом взаємодії певних факторів, які в економічній науці називають факторами виробництва або виробничими ресурсами.

Земля - це засіб праці, створений природою. Поняття «земля» як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів, природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля - це і основний засіб праці, і предмет праці.

Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничий досвід тих, хто зайнятий у виробництві.

Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимсь нагромаджений, створений.

Крім трьох основних факторів виробництва: землі, праці та капіталу, існує четвертий, особливий, фактор - здатність до підприємництва. Ця риса людини дістає своє матеріальне втілення у кінцевих результатах виробництва - у доході, який отримує підприємець. Роль здатності до підприємництва надзвичайно важлива. Для того щоб якась справа (бізнес) була започаткована, хтось має виявити ініціативу, відшукати не задоволену потребу, придбати засоби виробництва, найняти людей. Щоб розпочате виробництво продовжувало діяти і розвивалось, його необхідно щоденно організовувати. Щоб справа процвітала, хтось має ризикувати: знаходити джерела фінансування, вчасно скорочувати або розгортати виробництво, приймати інші рішення. Всі ці здібності й охоплюються поняттям «підприємництво». Здатність до підприємництва є рідкісним талантом, яким володіє незначна частина нації. Вчені вважають, що тільки 5-7 % населення країни мають природну здатність до підприємництва.

Сучасне виробництво вступило в нову інформаційну еру. Це дає підставу визначати інформацію і науку як окремі фактори виробництва.

Сутність проблеми економії полягає в тому, що оскільки ресурси обмежені, то повна зайнятість і повний обсяг виробництва не можуть забезпечити необмежений випуск товарів та послуг. Тобто: необхідно прийняти рішення про те, які товари та послуги слід виробляти, а від яких треба відмовитися (верстати або хліб, чи верстати та хліб в певній пропорції). Отже, виникає проблема оптимального економічного вибору виробництва – це і є проблема раціонального ведення суспільного господарства.

Суспільний результат та ефективність виробництва.

Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання оцінюють результати функціонування економіки країн двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва.

Економічне зростання - це розвиток національної економіки протягом певного періоду часу, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).

Ефективність суспільного виробництва -категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва.

Економічна ефективність - це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції.

Рівень ефективності суспільного виробництва визначається за допомогою системи показників. У найзагальнішій формі економічна ефективність суспільного виробництва:

Ефективність виробництва =

Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, що припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріаловіддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; еколого ефективність.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.

Продуктивність праці = Обсяг продукції / Кількість працівників

Трудомісткість - це показник, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.

Трудомісткість = Вартість затрат живої праці/ Вартість продукції

Фондовіддача - це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів.

Фондовіддача = Вартість виробленої продукції / Вартість основних фондів

Фондомісткість показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.

Фондомісткість = Вартість основних фондів/ Вартість виробленої продукції

Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів.

Матеріаловіддача = Вартість продукції/Вартість матеріалів

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

Матеріаломісткість = Вартість матеріалів/Вартість продукції

Капіталомісткість - це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції:

де КQ - капіталомісткість продукції; К - обсяг капіталовкладень; ∆Q - приріст обсягу виробленої продукції.

Рентабельність - це показник, що характеризує економічну ефективність виробництва на підприємствах. При оцінці ефективності поточних витрат розраховується як відношення прибутку до собівартості реалізованої продукції.

Загальна рентабельність виробництва визначається відношенням балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів.

Рентабельним може вважатися лише таке виробництво, у якого екологоекономічний ефект є додатною величиною. Означені показники економічної ефективності виражають лише окремі характеристики результативності господарської діяльності підприємства. Для визначення його ефективності в цілому, з урахуванням одночасного впливу всіх факторів виробництва, застосовується інтегральний показник ефективності, який розраховується за формулою:

де Е - ефективність виробництва; П - обсяг виробленої продукції; Р - затрати робочої сили (живої праці); М - витрати матеріалів; Ф - витрати основних виробничих фондів; у - коефіцієнт переведення витрат одноразових вкладень в основні фонди.

Оскільки процес виробництва має витрати і результати, виникає питання про виробничу функцію. Річ у тім, що тео­рія факторів виробництва спирається певною мірою на ви­користання математичного, модельного апарату, яким вис­тупають факторні моделі у вигляді математичної залежності, пов'язуючи величину одержаного результату виробництва з використанням виробничих факторів, що обумовили цей результат.

Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу фун­кцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробницт­ва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.

На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію, у той же час виробнича функція може бути засто­сована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства.

Як правило, виробнича функція має теоретичне значення, але не позбавлена й практичного застосування, її широко ви­користовують економісти для оцінки окремих ресурсів, що забезпечують економічне зростання. Першим варіантом в цьому плані була так звана виробнича функція Кобба-Дугласа, змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці.

Подальший розвиток теорії виробничої функції відбувався в напрямі аналізу такого фактора, як час. Аналіз викорис­тання цього фактора означав процес переходу від статистич­них оцінок моделі виробничої функції Кобба-Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогре­су на обсяг виробленої продукції, у подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.

Р. Солоу розрахував показник, що характеризує матері­альність технічного прогресу і відображає ефективність но­вих інвестицій у зв'язку зі значними технічними й техноло­гічними змінами у виробничому процесі.

Е. Денісон дослідив показник нематеріалізованого техні­чного прогресу, що відображає якісні зміни в економіці як наслідки неінвестованих витрат. Розвиток технічного прогре­су відповідно до цієї концепції можливий за рахунок підви­щення рівня освіти, кваліфікації персоналу, кращої органі­зації праці та ін.

Отже, виробнича функція свідчить, що існує багато варі­антів виробництва певного обсягу продукції за рахунок пев­ного набору факторів виробництва. Поліпшення технологі­чних параметрів, що максимально збільшують обсяг вироб­ництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції.

Соціальна ефективність -це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини.

Показники соціальної ефективності виробництва:

- розмір ВНП та НД на душу населення;

- частка фонду споживання в НД;

- рівень життя населення;

- якість життя населення, або „ІРЛ” (індекс розвитку людини).

Рівень життя населення – це рівень забезпеченості людей матеріальними та духовними благами, необхідними для їх нормального існування. Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім'ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту - споживчому кошику.

Споживчий кошик – це вартість основних матеріальних та духовних благ, необхідних для нормальних умов існування людини певної країни в конкретно історичний період часу.