Методи вивчення мотивації учнів

Об'єктивність вивчення і формування мотивації учнів досягається тим, що вчителю потрібно виходити не з оцінок і суб'єктивних думок, а з фактів. Факти ж потрібно вміти отримувати за допомогою спеціальних психологічних методів і методичних прийомів. Об'єктивність вивчення зростає при дотриманні вчителем ряду умов.

Методами, найбільш надійними для вивчення мотивації учнів і найбільш прийнятними для вчителя, можуть бути:

· т ривале вивчення, в тому числі спостереження вчителя за повторюваними вчинками і різними проявами мотивації учнів;

· і ндивідуальний формуючий експеримент у вигляді додаткового заняття з учнем при тій чи іншій мірі дозованої допомоги при вирішенні задач. Загальний хід такого заняття полягає в пред'явленні завдання підвищеної складності, потім навчанні учня за допомогою підказок і пред'явленні аналогічного завдання для того, щоб виявити навчальний ефект заняття;

· о дним з варіантів формування індивідуального експерименту є постановка школярів в ситуації реального морального вибору, наприклад супідрядності мотивів. Такі ситуації або створюються вчителем спеціально, або вчитель вміло використовує ситуації такого роду, що виникають у реальному житті;

· і ндивідуальний формуючий експеримент повинен проходити у формі діалогу, співпраці вчителя і учнів, для чого доцільно оволодіння вчителем так званими "діалогічними техніками".

· к ожен з названих вище методів вивчення краще проводити в звичній для учнів формі, регулярно проводити навчальні роботи (усні опитування, письмова перевірка, індивідуальне додаткове заняття).

Отримані за допомогою різних методичних прийомів дані вчителю необхідно зіставляти з життєвими показниками учнів.

Після того як за допомогою різних методів будуть отримані певні факти, вчителю важливо вміти їх правильно трактувати, інтерпретувати. Для цього при оцінці окремих проявів мотивації треба мати деякі точки відліку, еталони. Вони містяться в теоріях мотивації, вікових особливостях вчення. Так само необхідно розглянути, як влаштовані мотивація, сам процес навчання. Ці особливості навчання та мотивації (їх види, рівні, етапи, якості, прояви) утворюють "сітку" параметрів, на які можна накладати реальні факти, що спостерігаються в учнів, і оцінювати їх. Іншими словами, оцінюючи мотивацію конкретного учня, вчителю недостатньо сказати про те, що "інтерес до навчання слабкий", "вчитися не хоче", а треба назвати, що саме в мотивації відсутнє, які саме її рівні не розвинені і т.д.

При вивченні та формуванні мотивації учня важливо бачити не його застиглі психологічні особливості, тобто те, що вже досягнуто учнем, а найголовніше – процес становлення мотивації, зону її найближчого розвитку. Тому вчителю важливо виявляти не тільки успішність виконання завдання, але і труднощі дитини в ньому, і не тільки фіксувати результат рішення, а й способи його отримання; визначати не тільки рівні, але і переходи від одного до іншого.

Психологічне вивчення і формування мотивації учнів можна проводити як на завданнях з неучбовим змістом (шахові задачі, головоломки), так і на завданнях з навчальним змістом (математичним, мовним і т. д.). Перші завдання хороші тим, що, будучи незнайомими для дітей, вони зрівнюють всіх учнів, зводять до мінімуму роль минулого досвіду. Другі важливі тим, що вони дозволяють вивчати школярів в природних умовах навчального процесу.

Мотивацію навчання можна не тільки вивчати, але і "вимірювати". Це надає вивченню більшу об'єктивність, дозволяє поєднувати характер виконання завдань школярами на різних етапах навчання.

Планування вчителем процесу формування будується саме на основі результатів психологічного вивчення учня з урахуванням перерахованих вище вимог.

Іншою важливою стороною вивчення і формування мотивації учнів є забезпечення гуманних відносин між вчителем і учнем. При цьому бажано орієнтуватися на такі вимоги:

· головним завданням вивчення в школі є не відбір дітей, а контроль за ходом їх психічного розвитку з метою корекції виявлених відхилень, в тому числі таких, які тільки вимальовуються;

· при вивченні психологічних особливостей конкретної дитини треба порівнювати її з іншими дітьми, а з ним самим, його колишніми результатами, оцінювати його за індивідуальним вкладом в те чи інше досягнення;

· вчителю необхідно підходити до психологічного вивчення і формування мотивації учнів з оптимістичною гіпотезою. Вона означає визначення оптимальної зони, в якій дитина, незважаючи на зовні невеликі успіхи, виявляє більший інтерес, домагається кілька великих досягнень, ніж в інших сферах;

· бажано прагнути за зовні однаковими проявами (наприклад, відсутність позитивної мотивації до навчання) побачити різні причини цього і їх поєднання, неповторне для кожної дитини (невміння вчитися, несформованість умінь постановки цілей);

· дуже важливо вивчати і формувати мотивацію не тільки у невстигаючих і важковиховуваних учнів, але й у кожної, навіть зовні благополучної дитини. При вивченні мотивації у кожного школяра треба виявити стан його пізнавальної сфери (вміння вчитися і навченість, можливість вчитися і здатність до навчання), мотиваційної сфери (прагнення вчитися, мотиви), вольової та емоційної сфери (мети в ході навчання, переживання в процесі навчання). Для кожного учня бажано мати обгрунтований план формування його мотивації;

· висновок, судження про учня, його характеристика повинні формулюватися вчителем у доброзичливій формі, з опорою на позитивні сторони і можливості дитини;

· у ході вивчення мотивації навчання школярів вчителю потрібно мати психологічну грамотність. Вона включає поряд з психологічною інформованістю (обізнаністю у віковій і педагогічній психології, в її методах) ще й особистісні якості, інтерес до іншої людини, оптимістичну переконаність у можливості іншої людини, високу терпимість до несхожості людини на інших;

· формувати мотивацію – значить не закласти готові мотиви і цілі в голову учня (це могло б призвести до маніпулювання іншою людиною), а поставити його в такі умови та ситуації розгортання активності, де б бажані мотиви і цілі складалися і розвивалися б з урахуванням і в контексті минулого досвіду, індивідуальності.