Розділ 2. Особливості організації системи органів досудового розслідування в Україні

2.1. Дізнання як форма досудового розслідування. Органи дізнання

Розслідування як процесуальна діяльність має дві форми — власне досудове слідство та дізнання.

Дізнання — це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

Дізнання - це одна із форм досудового розслідування, яка полягає у проведенні органом дізнання або уповноваженими ним особами (дізнавачами) процесуальних та слідчих дій по встановленню обставин злочину та винних у його вчиненні осіб, а також по прийняттю відповідних рішень у кримінальній справі з метою досягнення завдань кримінального судочинства. Дізнання передує досудовому слідству і відрізняється від останнього суб'єктами і строками провадження, але здійснюється в тих же процесуальних формах. Після закінчення дізнання кримінальна справа за відсутністю підстав для її закриття передається слідчому. [18].

Процесуальний закон наділив органи оперативно-розшукової юрисдикції правом здійснення слідчих дій з метою ефективного використання оперативно-розшукової діяльності в розкритті злочинів. Задум законодавства полягає в тому, щоб на першому етапі розслідування велася активна, наступальна робота з розкриття злочину з використанням усього арсеналу заходів і засобів правоохо­ронних органів. [13].

Як уже було зазначено, в системі МВС, згідно з наказом Міністра внутрішніх справ України «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення структури і організації діяльності штатних підрозділів органів внутрішніх справ України» від 29 грудня 1995 р. № 880 створено штатні підрозділи дізнання, основними завданнями і метою яких є взаємодія з працівниками інших служб оперативного реагування на заяви та повідомлення щодо вчинених злочинів; вжиття ефективних заходів до встановлення осіб, які вчинили злочини; збирання і закріплення доказів; розкриття та розслідування злочинів.

Якщо при провадженні дізнання буде виявлено підстави для закриття кримінальної справи, орган дізнання має право за наявності обставин, що передбачені ст. 6 КПК, винести мотивовану постанову про закриття кримінальної справи, копію якої протягом доби надсилає прокурору.

Відповідно до ст. 104 КПК за наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і протягом 10 днів (ст. 108 КПК) проводить усі можливі слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила, після чого складає постанову про передачу справи слідчому, яка подається прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах десятиденного строку.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії та повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Законодавець надає перевагу в розслідуванні органам досудового слідства, для яких розслідування — основна форма діяльності. Для органів дізнання — це лише одна, причому не основна функція (виняток становлять міліція, податкова міліція, а також органи безпеки, для яких згідно зі статтями 2 і 10 Закону України «Про міліцію», статтями, 21 і 22 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та статтями 2 і 24 Закону України «Про Службу безпеки України» виявлення і розкриття злочинів є одним із основних їхніх завдань та обов'язків[6] і ведуть вони дізнання про злочини, які вчиняються у сфері їхньої основної діяльності).

В юридичній та нормативній літературі іноді вказується на існування ще однієї самостійної форми досудового слідства — протокольної форми досудової підготовки матеріалів, яку здійснюють органи дізнання в порядку, передбаченому статтями 425 і 426 КГЖ.[8]. Це, на погляд деяких авторів, є помилкою. Безперечно, досудова підготовка матеріалів за вказаною формою належить до процесуальної діяльності органу дізнання і тому між нею та досудовим слідством є багато чого спільного, але це не дає підстав вважати її різновидом дізнання, досудового слідства чи якимось змішаним провадженням, оскільки при протокольному провадженні не провадяться слідчі дії, крім огляду місця події, яке, до речі, також може бути проведено до порушення кримінальної справи, як органом дізнання, так і слідчим. Досудова підготовка матеріалів має зовсім інші завдання, ніж стадія досудового слідства.

Кримінально-процесуальний кодекс України, а саме стаття 101 дає чіткий перелік органів дізнання. Органами дізнання є:

1) міліція (поліція);

1.1) податкова міліція — у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;

2) органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання;

3) начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання — у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, а командири (начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових установ — у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової час­тини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах;

3.3) командири кораблів — у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням НИМИ службових обов'язків під час походу за межами України;

4) митні органи — в справах про контрабанду;

5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;

6) органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;

7) органи прикордонної служби — у справах про порушення державного кордону;

8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні. [6].
Органами дізнання в кримінальному судочинстві названі, як правило, керівники державних установ чи сама установа в особі її керівника, на яких законом покладений обов'язок проводити кримінально-процесуальну та іншу діяльність у зв'язку з наявною у них інформацією про можливе вчинення злочину.

У законі наведений вичерпний перелік органів, наділених правом проводити дізнання. Для них усіх провадження дізнання не є основним видом діяльності. Розслідувати злочини їм доводиться лише у певних випадках, коли це пов'язано з виконанням ними основних обов'язків, визначених законом. У таких випадках вказані органи виступають саме як органи дізнання і їх дії регулюються КПК.

Компетенція перелічених у 101 статті КПК України органів по провадженню дізнання визначається залежно від змісту їхніх основних функцій. Серед них вирізняються лише два "універсальні" органи дізнання: міліція і капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні; компетенція їх не обмежена однією категорією справ.

Найбільший обсяг роботи по розслідуванню злочинів виконує міліція — державний озброєний орган виконавчої влади, який охороняє життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.[2]. Цей орган максимально наближений до населення.

У більшості випадків міліція першою виявляє ознаки злочину і через те їй надано право порушувати кримінальні справи та провадити дізнання з метою розслідування будь-яких злочинів, не підслідних іншим органам дізнання.

Капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні, є органами дізнання у справах про всі злочини, вчинені на борту судна членами екіпажу, пасажирами і всіма іншими особами, які там перебувають, за винятком осіб, що користуються правом дипломатичного імунітету. Капітан судна передає матеріали дізнання прокурору в першому порту України на шляху слідування судна або через капітана іншого судна, яке слідує під прапором України в найближчий український порт.

Компетенція органів податкової міліції як органів дізнання обмежена провадженням у справах, які підслідні слідчим цього відомства.

До відання органів безпеки віднесені справи про злочини проти основ національної безпеки України та про деякі інші злочини, досудове слідство з яких провадиться слідчими органів Служби Безпеки України.

Комапдири (начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових установ діють як орган дізнання з моменту надходження до них заяви (повідомлення) про злочин або при безпосередньому виявленні ними ознак злочину (коли є достатні дані), за яким вони вправі порушити кримінальну справу.

У Збройних Силах України провадження дізнання покладається також на начальників органів Управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступників з питань провадження дізнання. [5].

Командири кораблів є органами дізнання у справах про злочини, вчиненні підлеглими їм військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України.

Митні органи, правовою основою діяльності яких є Митний кодекс України, виступають як органи дізнання у справах про контрабанду.

Поряд з визначенням органів дізнання в Законі говориться про особу, яка провадить дізнання. Це службова особа, що безпосередньо провадить досудове розслідування у формі дізнання. Таким правом наділені керівники відповідних органів. Разом з тим вони можуть доручити проведення дізнання своїм підлеглим, які посідають певне службове становище. Коло таких осіб визначається відомчими нормативними актами.

Начальник органу дізнання вправі давати особі, яка провадить дізнання, обов'язкові для виконання вказівки щодо проведення розшукових і

слідчих дій. [6].

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.

Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.

Правом на проведення оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, наділені не всі органи дізнання, а лише ті з них, які мають у своєму складі відповідні оперативні підрозділи.

Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що проводяться із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

На території України право здійснювати оперативно-розшукову діяльність надане оперативним підрозділам, які названі в ст.2, 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".

Зміст оперативно-розшукової діяльності складають наступні заходи: опитування громадян; наведення довідок; збір зразків для порівняльного дослідження; контрольна закупівля; спостереження; ототожнення особи; контроль поштових відправлень, телеграфних та інших повідомлень; прослуховування телефонних переговорів; зняття інформації з технічних каналів зв'язку; контро­льоване постачання та ін.

Не будучи процесуальною, оперативно-розшукова діяльність поєднується з нею у разі провадження дізнання і досудового слідства. Завдяки вжиттю оперативно-розшукових заходів можуть бути одержані предмети й документи, відомості, які мають важливе інформаційне значення і допомагають намітити слідчі версії, виявити свідків і потерпілих, причетних до вчинення злочину осіб, встановити місця зберігання предметів і документів, важливих для досудового слідства і суду.[3].

Форма повідомлення прокурора органом дізнання про виявлений злочин законом не встановлена. Повідомлення може бути зроблене по телефону, усно, електронною поштою, письмово тощо.

Про розпочате дізнання не пізніше доби прокурор повідомляється шляхом направлення копії постанови про порушення кримінальної справи.

Досудове слідство провадиться у всіх справах, крім справ приватного обвинувачення і справ, у яких досудова підготовка матеріалів ведеться в протокольній формі. Через це всі кримінальні справи, які порушив і почав розслідувати орган дізнання, для завершення досудового слідства направляються через прокурора слідчому згідно з правилами про підслідність.

Залежно від тяжкості злочину коментована стаття передбачає різний порядок направлення справи слідчому органом дізнання.

У справах про злочини, що не є тяжкими, орган дізнання провадить такий обсяг процесуальних і слідчих дій, який забезпечує встановлення особи, що вчинила злочин. При затвердженні постанови органу дізнання про передачу такої справи слідчому прокурор зобов'язаний перевірити, чи дійсно в ній є докази того, що особа, яка вчинила злочин, встановлена. За відсутності таких доказів прокурор повертає справу органу дізнання.

Справу про тяжкий або особливо тяжкий злочин орган дізнання зобов'язаний передати слідчому у строк не більше десяти днів з моменту її порушення, якщо навіть і не встановлена особа, котра вчинила цей злочин. Бажано, щоб така справа направлялась слідчому якнайшвидше.

З вступом слідчого у справу орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії, а також слідчі дії за дорученням останнього.

Орган дізнання вправі затримати особу (ст.106 КПК), підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї а таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів, а в разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків негайно повідомляє також і відповідний розвідувальний орган.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

1) звільняє затриманого — якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цісї статті;

2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв'язаний з триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі оскарження затримання до суду, скарга затриманого негайно надсилається начальником місця попереднього ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запо­біжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесяти-двогодинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п'яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 165 КПК. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця попе­реднього ув'язнення.

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин.

Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для попереднього ув'язнення, начальник місця попереднього ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

2.2. Слідство як форма досудового розслідування. Органи слідства та їх повноваження

Досудове слідство — це діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, здійсненні правозастосовних дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.

Досудове слідство покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом усіх завдань кримінального процесу.[13]. В юридичній літературі існує таке поняття, як основні положення досудового слідства — це визначені законом на основі засад кримінального процесу положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній справ і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

До таких положень належать норми КПК, які регулюють: підслідність; провадження досудового слідства; забезпечення прав учасникам досудового слідства; недопущення розголошення даних досудового слідства; складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства; розслідування злочинів групою слідчих; використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів тощо.[11].

Згідно зі ст. 111 КПК досудове слідство є обов'язковим в усіх справах, за винятком справ про злочини, перелічені в ст. 425 КПК (для них існує протокольна форма досудової підготовки матеріалів), а також справ приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК), у яких досудове слідство проводиться тільки у разі, якщо це визнають за необхідне прокурор або суд. Проте і в цих справах провадження слідства є обов'язковим, якщо злочин вчинено неповнолітнім або особою, яка внаслідок своїх фізичних або психічних вад не може самостійно здійснювати своє право на захист.

Дізнання, як правило, лише передує досудовому слідству і закінчується направленням справи для провадження досудового слідства (за виключенням випадків, коли дізнання закінчується закриттям справи).

Досудове слідство провадиться за всіма категоріями кримінальних справ, за винятком: справ приватного обвинувачення; щодо деяких злочинів, які не мають великої суспільної небезпеки і стосовно яких застосовується спрощена процедура досудового слідства — протокольна форма досудової підготовки матеріалів. Якщо злочин вчинений неповнолітнім або особою, яка через свої фізичні, психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, досудове слідство обов'язкове у всіх без винятку випадках.

Згідно статті 102 КПК України органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

У законі органами досудового слідства названі не установи, а службові особи. Цим законодавець підкреслює, що провадження досудового слідства — виключна функція слідчих відповідних відомств.

Права і обов'язки слідчих різних відомств при провадженні у конкретній кримінальній справі однакові. Належність слідчого до того чи іншого відомства не впливає на його процесуальне становище. КПК наділяє всіх слідчих однаковим обсягом процесуальних повноважень.

Слідчий, виступаючи самостійним суб'єктом провадження слідства, керується внутрішнім переконанням та вимогами закону при дослідженні обставин справи, самостійно приймає всі рішення щодо спрямування слідства та провадження процесуальних дій і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання. Виняток складають спеціально зазначені в законі випадки, коли рішення слідчого повинні бути санкціоновані або затверджені прокурором або коли для їх реалізації передбачене одержання згоди від суду (судді).

Судовий контроль, прокурорський нагляд та відомчий процесуальний контроль не обмежують процесуальну самостійність слідчого, а є додатковими засобами забезпечення законності його діяльності та гарантією дотримання процесуальних прав учасників досудового слідства.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про прокуратуру" слідчий апарат прокуратури складають слідчі, старші слідчі, слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі в особливо важливих справах. [4].

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах працюють слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; у районних, міжрайонних, міських — старші слідчі і слідчі.

У військових прокуратурах, в транспортних, природоохоронних та інших прокуратурах, які прирівняні до прокуратур областей, міських та районних, є відповідно слідчі в особливо важливих справах, старші слідчі і слідчі.

Співробітники слідчих апаратів органів внутрішніх справ, податкової міліції та органів безпеки з урахуванням їхнього досвіду та кваліфікації, а також статусу ланки, в якій вони працюють, займають посади слідчих, старших слідчих, слідчих в особливо важливих справах і старших слідчих в особливо важливих справах.

У системі вказаних органів слідчі апарати є самостійними структурними підрозділами.

Здійснення досудового слідства — головна функція слідчого, незалежно від його відомчої належності. Слідчий не вправі проводити оперативно-розшукову діяльність. Це прямо випливає з норм КПК, а також Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".[З]. На слідчого не можуть бути покладені обов'язки по виконанню різних адміністративних та інших функцій, не пов'язаних з провадженням досудового слідства.

Прокурор вправі прийняти до свого провадження будь-яку справу або доручити це будь-якому підпорядкованому йому прокурору чи слідчому.

Прокурор і начальник слідчого підрозділу мають право особисто провадити окремі слідчі дії або розслідувати справу в повному обсязі. У цьому випадку вони виступають в ролі слідчих і користуються їхніми повноваженнями.

Конституція України не передбачає покладення на прокуратуру функцій досудового слідства.[1]. Однак прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів цю функцію до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Слідчий як суб'єкт кримінального процесу — це за посадою слідчий (старший слідчий, слідчий з особливо важливих справ) прокуратури, слідчий органів внутрішніх справ, слідчий органів безпеки та слідчий податкової міліції.

Слідчий є процесуально самостійною особою і у своїй діяльності керується законом. Всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора.

Чинний КПК містить вичерпний перелік випадків, коли для прийняття і реалізації рішень слідчого передбачене одержання на це згоди суду (судді) або прокурора.

Про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчий вносить подання до суду за згодою прокурора і надалі — про продовження строків тримання під вартою про обшук, огляд житла чи іншого володіння особи або про примусову виїмку із житла чи іншого володіння особи слідчий також вносить подання до суду за погодженням з прокурором; за погодженням з прокурором він звертається з поданням до апеляційного суду про накладення арешту на корес­понденцію чи про зняття інформації з каналів зв'язку; слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до суду про поміщення обвинуваченого до медичного закладу у разі проведення стаціонарних судово-медичної або судово-психіатричної експертиз; він за згодою прокурора звертається до суду про поміщення неповнолітнього у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років до прий-мальника-розподільника. За згодою прокурора, слідчий звертається до суду про звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки; у зв'язку із дійовим каяттям; передачею на поруки; закінченням строків давності; про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру; про застосування амністії.

Санкція прокурора необхідна у випадках: відсторонення обвинуваченого від посади; провадження обшуку (за винятком обшуку у житлі чи в іншому володінні особи; виїмки документів, що становлять державну таємницю.

Крім того, прокурор продовжує строки досудового слідства; він затверджує постанови слідчого: про ексгумацію трупа; про визначення обвинуваченому та його захиснику строку для ознайомлення з матеріалами справи, якщо вони явно намагаються затягнути її закінчення; про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру; а також затверджує обвинувальний висновок.

Обшук і виїмка в приміщеннях, які займають дипломатичні представники або де проживають члени їхніх сімей, окрім виконання загальних вимог, передбачених ст.177 і 178 КПК, потребують згоди дипломатичного представника і вимагають обов'язкової присутності прокурора та представника Міністерства закордонних справ.

За загальним правилом, вказівки прокурора для слідчого є обов'язковими. Але у п'ятьох випадках, коли слідчий незгоден з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи, — він вправі подати справу вищестоящому прокурору з письмовим викладом своїх заперечень. У цих випадках прокурор, якому слідчий подає справу зі своїми письмовими запереченнями, не вправі наполягати на тому, щоб слідчий виконав вказівки, які суперечать його внутрішньому переконанню.

У даному разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки щодо провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими, при цьому він вправі вказати строк для їх виконання або навіть конкретну дату проведення конкретних слідчих дій (у разі, наприклад, проведення одночасних обшуків у співучасників злочину).

Доручення і вказівки органам дізнання можуть бути викладені як у письмовій формі, так і в усній (наприклад, під час проведення огляду місця події).

У справах, в яких досудове слідство є обов'язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених ст.104 КПК.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону, в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні (як і запити та доручення), є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, службовими особами і громадянами.

При виконанні слідчих дій слідчий вправі із застосуванням вимог ст.85 і 86 КПК використовувати машинопис, звукозапис, стенографування та кінозйомку і відеозапис.

Що стосується начальника слідчого відділу, то слід зазначити, що за своїм процесуальним становищем начальник слідчого відділу є самостійним суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності.

Стаття 114^і КПК фактично регламентує процесуальне становище начальників слідчих відділів органів внутрішніх справ, служби безпеки та їх заступників.

На начальника слідчого відділу (відділення) покладений обов'язок відомчого контролю за всією без винятку кримінально-процесуального діяльністю слідчих, які входять до складу відділу (відділенвя, управління). Здійснюючи контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, він вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах. Для вжиття відповідних заходів КПК наділяє начальника певним обсягом процесуальних прав.

Зокрема, з метою контролю та надання кваліфікованої допомоги він має право перевіряти кримінальні справи (як і матеріали перевірок заяв, повідомлень про злочини, які є у провадженні слідчих; виконання окремих доручень, отриманих від інших слідчих у порядку ст.118 КПК та ін.). На підставі отриманої в результаті такої перевірки інформації начальник слідчого відділу дає вказівки слідчому, які є обов'язковими для виконання. У вказівках може йтися про виконання конкретних слідчих дій, спрямованих на встановлення істини у справі: про притягнення до відповідальності як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, про передачу справи іншому слідчому, про створення слідчої групи та ін.

У разі виявлення порушень закону він негайно вживає необхідні заходи, передбачені законом, щодо їх усунення.

Начальник слідчого відділу також може брати участь у проведенні окремих слідчих дій без прийняття справи до свого провадження або особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

З метою контролю начальник слідчого відділу перевіряє наявність та стан збереження речових доказів, вилучених під час розслідування справ. Начальники слідчих відділів зобов'язані не менше одного разу на рік перевіряти умови збереження речових доказів, а також правильність ведення документів щодо їх при­йому та обліку. Про результати перевірки складається акт, який надсилається керівнику вищого рівня, на якого покладений обов'язок вживати заходів щодо обладнання спеціальних приміщень для речових доказів, цінностей та іншого майна, вимагати забезпечення належних умов для їх збереження.

Вказівки начальника слідчого відділу для слідчого є обов'язковими і їх оскарження до прокурора не зупиняє їх виконання (за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.114 КПК.

Вказівки прокурора в кримінальних справах, дані відповідно до правил, встановлених цим Кодексом, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокурору не зупиняє їх виконання. [7].

На сьогоднішній день актуальним питанням яке постало перед теоретиками, науковцями, юриспрудентами, правоохоронними органами МВС зокрема - є вирішення проблем, які стоять перед органами досудового слідства та дізнання на стадії досудового розслідування кримінальних справ.

Проблемний аналіз стану справ у слідстві свідчить, що застарілі проблеми і питання, які накопичувались роками і докорінно досі не вирішені, залишаються головними чинниками, які в окремих слідчих апаратах гальмують роботу і знижують її якість. Саме в наслідок цього слідчі апарати не спромоглися у повному обсязі забезпечити покладену на них функцію ритмічного, якісного розслідування усіх вчинених злочинів при високому рівні забезпечення конституційних прав учасників кримінального судочинства.

До таких питань, насамперед, слід віднести правові проблеми боротьби зі злочинністю, обумовлені не розвиненістю та недосконалістю чинного законодавства. Це стосується в першу чергу необхідності прийняти Кримінально -процесуальний кодекс, де було б сформульовано і максимально спрощено порядок збору і закріплення доказів вчиненого злочину при суворому додержанні прав і свобод громадян і чітко розмежовано права та обов'язки суб'єктів судочинства; Кримінальний кодекс, який би чітко визначив поняття і суспільну небезпеку кожного конкретного злочину в нових соціально-економічних і політичних умовах, що склалися.

Значну частину правопорушень, які не становлять значної суспільної небезпеки, можна було б декриміналізувати і перевести в категорію адміністративно караних правопорушень. В реформуванні досудового слідства головним є загальне зміщення кримінально-процесуального законодавства у бік логічного спрощення самого процесу. Особливо це стосується процедури розслідування нетяжких злочинів та злочинів,розслідування яких не становить значних складностей. Доцільно також розширити функції органів дізнання при розслідуванні окремих категорій злочинів, де винних осіб затримано на місці вчинення злочину. Кримінальні справи про не тяжкі злочини працівники дізнання повинні завершувати в повному обсязі аж до направлення їх прокуророві з обвинувальним висновком, і це необхідно законодавчо закріпити у КПК України.

В Україні з грудня 1993 року запроваджено порядок, згідно з яким слідчі повинні розслідувати в повному обсязі кримінальні справи про суспільно небезпечні діяння, вчинені дітьми віком від 11 до 14 років. При цьому суд розглядає обставини вчиненого злочину у повному обсязі як звичайну справу. В процесі беруть участь захисники, законні представники, малолітній правопорушник.

Крім того слід зазначити, що створений при судах інститут судових вихователів існує фактично лише на папері, а на практиці за відсутності належного фінансування він не діє, у переважній більшості таких справ суди приймають рішення про застосування примусових заходів виховного характеру у вигляді застереження та передачі правопорушника під нагляд батьків. Лише щодо 10-11 відсотків неповнолітніх приймається рішення про їх направлення до спецшкіл та спецПТУ.

З цього приводу, на думку МВС, потрібно повернутися до попередньої практики, коли слідчі у разі встановлення, що злочин встановлено особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, закривали кримінальні справи. Матеріали про вжиття заходів виховного характеру у цьому разі мають направлятися до служб у справах неповнолітніх при держадміністраціях, а у разі потреби за поданням служб - до суду.

Особливе значення у питаннях реалізації прав громадян, які виступають учасниками процесу при розслідуванні злочинів, для всебічного, повного й обє'ктивного дослідження обставин вчинених правопорушень набуває проблема захисту учасників кримінального судочинства, що є актуальною у сьогоднішніх умовах, коли слідство і суд постійно стикаються з відмовою від дачі обє'ктивних і правдивих показань або зміною показань на користь злочинців під їх тиском.

Своєчасне розслідування кримінальних справ гальмує також і нині існуючий механізм проведення та оплати судових експертиз. Внаслідок постійного зростання вартості експертиз і браку відповідних коштів збільшується заборгованість ОВС перед експертними установами.

Однією з найсерйозніших для нас залишається кадрова проблема. З огляду на це визначено вищі навчальні заклади з підготовки спеціалістів для потреб кожної області та кількість необхідних місць для направлення кандидатів.

Не можна залишити поза увагою і те, що за ЗУ "Про державний бютжет" призупинено надання пільг міліції, передбачених ЗУ "Про міліцію". Оскільки надання прав і пільг для правоохоронців є гарантованою державою компенсацію моральних та фізичних витрат працівників міліції, які у будь-який час іде б вони не перебували забов'язані виконувати свої службові обов'язки, пов'язані з постійним ризиком для життя, міністерство проводить активний пошук джерел відновлення законних прав своїх співробітників.

Хронічне недофінансування органів МВС призводить до занепаду матеріально-технічної бази, морального старіння та фізичного зношення озброєння, транспорту, обладнання та устаткування.

Визначення загальної кількості працівників у системі та її структурних підрозділах, їх професійного та посадового складу є першочерговим напрямом у роботі з кадрами.

На сьогоднішній день розроблена методика визначення навантаження на працівників ОВС, що є вкрай важливим для встановлення штатної чисельності як усього слідчого апарату, так і окремо взятого слідчого підрозділу. Незважаючи на ряд притаманних їй недоліків, вона дає можливість на науковому рівні розрахувати необхідну чисельність особового складу, що дасть змого на якісному рівні проводити попереднє слідство та виконувати інші завдання, поставлені перед слідством. [17].

Отже, як бачимо, у роботі слідчого апарату МВС існує дуже багато проблем, пов'язаних переважно з відсутністю або недосконалістю чинного законодавства, а також поганим матеріально-технічним становищем. Вирішення даних проблем є актуальним питанням, яке потребує вирішення як на рівні МВС, так і в цілому держави.