Загальна характеристика уваги

Вступ

В сучасному суспільстві, з його економічними, політичними, культурними та соціальними змінами дедалі більшої уваги приділяється всебічно розвиненій особистості. В процесі розвитку і виховання індивіда важко переоцінити роль уваги. Відомо, що без достатньо розвиненої уваги, без вміння її концентрування, зосередження, переключення, стійкості неможливе повноційне засвоєння людиною знань, умінь, навичок, норм та ціннісних орієнтацій. А, отже, і не можливий перехід зовнішніх поведінкових регуляторів у внутрішні, повноцінне становлення індивіда як особистості.

У зв’язку з цим, проблема психологічної характеристики уваги, механізмів її розвитку стає актуальною в час значного підвищення вимог до особистості.

Психологічний словник дає наступне визначення уваги:

увага – це зосередженість діяльності суб’єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об’єкті(предметі, події, образі, міркуванні, тощо.)Увага характеризує також узгодженність різних ланок функціональної структури дії, що визначає успішність її виконання (наприклад, швидкість і точність розв’язування задач). [12]

Якщо звертатися до історії розвитку проблеми уваги в психології, то слід зазначити, що коло проблем її вивчення виділилося в результаті диференціації більш широкого філософського поняття аперцепції. У працях В. Вундта це поняття було віднесене до процесів, за допомогою яких здійснюється чітке усвідомлення змісту того, що сприймається і його інтеграція в цілісну структуру минулого досвіду.

Значний внесок у розвиток уявлення про увагу був зроблений психологом Н. Ланче, який розробив теорію вольової уваги. Подібно до французького психолога Т. Рібо, він пов’язував увагу з регуляцією ідеомоторних рухів, які здійснюються при сприйманні і уявлення об’єктів.

В сучасній психології дослідження уваги входить в загальну, інженерну психологію і психологію праці, нейропсихологію і медичну психологію, вікову і педагогічну психологію.

Увага займає особливе місце серед психічних явищ. Виступаючи невід’ємною частиною пізнання, відчуття, волі вона не зводиться не до одної з них. Увага – динамічна сторона свідомості, що характеризує ступень її спрямованості на об’єкт і зосередження на ньому з метою забезпечення його адекватного відображення в проміжок часу, який необхідний для виконання певної діяльності чи розмови. Проявляється у вибірковомувідображенні об’єктів у відповідності з потребами суб’єкта з метою і задачами його діяльності. Це так звана доцільна воля, дуже важливий компонент у структурі самостійності. Вона забезпечує індивіду можливість зосередженості і спрямованості свідомості на об’єкти які він сприймає у ході діяльнлсті і про які він думає чи говорить. Завдяки стійкості уваги він більше усвідомлює своє практичне життя і діяльність, що забезпечує вибіркове ставлення до світу, людей, діяльності і до самого себе.

Мета даної курсової роботи полягає в тому щоб розглянути та зробити висновки властивостей уваги людини на різних вікових періодах.

Об’єктом для курсової роботи виступає увага людини.

Загальна характеристика уваги.

Поняття про увагу.

На нервову систему людей щохвилини впливає безліч різних подразників: світло, шум, звук людської мови, торкання одягу. Діють і внутрішні подразники, що спричиняють відчуття голоду, болю, спраги, втоми. Під дією цих подразників виникають турботи, думки, переживання.

Величезна кількість діючих на людину подразників не може відображатися в її свідомості одночасно. Для їх чіткого усвідомлення потрібне виділення окремих предметів і явищ дійсності та послідовна спрямованість психіки на їх відображення. Спрямованість психіки на певний об’єкт супроводжується її зосередженістю яка виявляється в утриманні об’єкта в зоні найкращого усвідомлення і відключення психіки від сторонніх для неї в дану мить діяльностей. Отже, увага – це форма організації психіки, яка виявляється в її спрямованості на певний об’єкт і зосередженості на ньому.

З усіх різноманітних впливів людина виділяє в кожний момент якийсь один вплив або їх велику групу, наприклад мову співрозмовника, яку й сприймає особливо чітко. Усі інші подразники в цей час вона не помічає, їх дія гальмується. Отже, людина в певний момент уважна до мови співрозмовника, його мова в центрі її уваги. та минає час, і якийсь інший подразник стає головним. Наприклад, тривога про дитину буває іноді такою сильною, що повністю володіє увагою матері. Слухаючи когось, вона мимовільно відвертає увагу від того, хто говорить, і думає тільки про дитину.

Увагу можна порівнювати з лінзою, яка збирає у фокус сонячні промені і запалює дерево. Подібно до неї увага збирає у фокус розумові сили людини з метою спрямувати їх на розв’язання поставленого перед нею завдання. Зосередженість уваги є умовою детального розглядання предметів і успішного розв’язання найрізноманітніших питань. Якщо розуму дозволити розпилитися одночасно на розв’язання багатьох питань, то він виявить дуже мало сили, і наслідки будуть слабкі. Але якщо зосередити всі розумові сили на одному питанні, а потім на іншому, то будь-які питання можна дослідити у всіх деталях, і досягнутий результат може здатися дивовижним для тих, хто не відає цієї таємниці. Неуважний розум – це слабкий розум.

Увага завжди тісно пов’язана з діяльністю людини, забезпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти – означає бути уважним до об’єктів діяльності. Напруження в діяльності завжди пов’язане з відповідними напруженнями уваги. Увага слугує внутрішньою умовою психічної діяльності, завдяки увазі чуттєве відображення об’єктів зовнішнього світу відбивається у свідомості суб’єкта, а кожний акт цілеспрямованої діяльності доходить до свідомості. Саме від зосередженості уваги залежить повнота, чіткість і ясність нашого сприймання, уявлення, вирішення повсякденних проблем.

Увага конче потрібна людині для виконання кожного навчального чи трудового завдання. Особливого значення увага набуває у засвоєнні нового завдання. З цього приводу К.Д. Ушинський, зокрема, зазначав, що це основні ворота до свідомості, “єдині двері нашої душі”, через які входять усі відомості про навколишній світ, чуттєві дані і знання. А.П. Каптерев зробив таке порівняння: “... Навчати неуважного – все одно що наповнювати діжку без дна”. Уважність запорука успіхів у розв’язанні проблем життя і діяльності.

Концепції довільності внутрішньої зосередженості свідомості та емоційно-вольової активності, що виявляються в увазі, розроблялися ще в межах інтроспективної психології. Проте вони не пояснювали механізми виникнення і розроблення уваги. на спробу науково обґрунтувати ці механізми вперше натрапляємо в моторній теорії уваги, авторами якої були французький психолог Т. Рібо і російський психолог М.М. Ланге. Ця теорія надає надзвичайно важливого значення зовнішнім виявам уваги, розглядаючи роль рухів не стільки як побічний вияв скільки як умову виникнення уваги. Рух, зазначили вони, фізіологічно підтримує і посилює акт уваги, налаштовуючи органи чуття на зосередження або відвернення свідомості. Руховий ефект уваги та вміння ним керувати розкриває механізми довільної уваги. довільно регулюючи рухи, пов’язаних з чимось значущим, можна активізувати й спрямувати увагу. Якщо, підкреслювали прихильники цієї теорії, усунути рухи, то від уваги нічого не залишиться, тобто неможливою стане сама увага. Звичайно, роль рухів у підтриманні уваги безперечна. Проте не можна зводити до них саму увагу.

У 20-30-ті роки досить поширеною була теорія уваги Д.М. Узнадзе, пов’язана з поняттям установки. Згідно з цією теорією, увага – особливий стан налаштованості, породжений впливом попереднього досвіду на наступні дії суб’єкта. Наприклад, пояснює автор, якщо потримати в руках однакові за об’ємом, але різні за вагою кульки, то потім суб’єктивно по-різному будуть оцінюватися за вагою інші кульки. Установка, що виникла внаслідок ілюзії, впливатиме на сприймання ваги предмета, що пов’язана з увагою. Вона внутрішньо зумовлює стан уваги людини, що в подальшому впливає на орієнтацію в певної ситуації.

Рефлекторна теорія уваги (І.М. Сєченов, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський)

пов’язує причини, що викликають увагу та її розвиток, із впливом зовнішнього середовища. Предмети і явища зовнішнього світу, діючи через рецептори на мозок людини, викликають у неї орієнтувальні рефлекси та пристосувальні рухові реакції, які в процесі розвитку тонких диференціацій та досконалості. Орієнтувальні реакції змінюють перебіг мозкових процесів у корі великих півкуль головного мозку, створюють осередок оптимального збудження (за І.П. Павловим) або домінанту (за О.О. Ухтомським). У цих зонах легко утворюються тимчасові нервові зв’язки, вирішуються нові проблеми. Виникнення домінанти викликає гальмування в сусідніх ділянках кори головного мозку, блокує інші реакції організму, підпорядковує собі побічні імпульси-подразнення, посилюючи завдяки їм увагу до основної діяльності. Інші дії в цей час можуть виконуватися переважно в автоматизованому режимі, обмежуючись менш активними ділянками кори мозку.

У межах концепції поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна увага розглядається як функція психічного контролю за змістом дій людини. Як діяльність контролю вона є невід’ємним елементом орієнтувально-дослідницької уваги, але не становить самостійний процес, не має окремого продукту, а тому завжди спрямована на те, що створюється іншими процесами. Водночас увага – це не лише контроль, за допомогою якого дія тільки оцінюється. Увага сприяє формуванню та вдосконаленню розумової дії. “Коли нова дія контролю перетворюється на розумову й скорочену, тоді, і тільки тоді, вона стає увагою – новим, конкретним процесом уваги. не кожний контроль є увагою, однак увага – це завжди контроль”, - зазначав П.Я. Гальперін.

Довільна увага – це контроль за дією на основі плану, за допомогою заздалегідь визначених критеріїв та засобів їх використання. Кожний новий акт довільної уваги базується на процедурі поетапного формування розумових дій. Для цього потрібно, крім основної діяльності, дати завдання перевірити її, визначивши для цього критерії й засоби, загальний шлях і послідовність, реалізувати це на всіх етапах формування дії, починаючи з матеріалізованої й закінчуючи розумовою.

Існує концепція уваги, що будується на принципі взаємодії свідомості й діяльності особистості (М.Ф. Добринін, Є.О. Мілерян, Ф.Н. Гоноболін, І.В. Страхов та ін.). ЇЇ вихідне положення полягає в тому, що увага нерозривно пов’язана з діяльністю, в діяльності вона існує і нею підтримується. Бути уважним – обов’язково означає бути діяльним щодо тих чи інших об’єктів. Водночас увага розглядається як необхідна внутрішня умова психічної діяльності людини. Вона забезпечує організацію і регуляцію психічної діяльності, ясність і чіткість сприйняття об’єктивної дійсності, доведення до свідомості змісту продуктивних дій.

Взаємні зв’язки психічної діяльності суб’єкта й об’єкта, свідомості й предмета визначають механізми виникнення й розвитку уваги та підвищення її ефективності. При цьому увага виявляється у двосторонності відносин суб’єкта й об’єкта. Так, чим більша активність свідомої діяльності суб’єкта, тим чіткіше виступає об’єкт; чим виразніше у свідомості виступає об’єкт, тим інтенсивнішою є сама свідомість, що виявляється в увазі. Розглядувана концепція певною мірою асимілює й узагальнює окремі положення різних теорій і в цьому плані є універсальною.