Розділ 7. Попередня інформація про масовий театралізований захід

Будь-яке анонсування або попередня інформація про майбутній захід – це особлива форма контактування з глядачами, з якої вони одержують необхідну інформацію про те, куди їх запрошують, знайомляться з творчим задумом авторів видовища, жанровим різновидом та можливими учасниками-виконавцями. Таким чином, це особливий засіб, за допомогою якого відбувається оволодіння увагою майбутніх глядачів-слухачів, спроба зацікавлення і запрошення їх до видовища. Тому під час анонсування неодмінно треба підкреслювати все те нове, незвичне, нетрадиційне, що має місце у цьому видовищі.

Засобів анонсування масових театралізованих видовищ існує безліч, але найпоширенішими з них є два добре знайомі усім засоби – афіша та запрошення.

Їх чорнетки, макети чи якісь інші пропозиції робляться сценаристами, тобто тими фахівцями, які найкраше знають запропонований глядацькій аудиторії матеріал. Але остаточний варіант афіши та запрошення, після затвердження їх умовних макетів, повинен робити професійний художник-оформлювач.

7.1. АФІША ТА ЇЇ ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ. Що ж таке афіша? Це великий або малий (частіше перше) аркуш паперу, інколи тканини, картону чи фанери, на якому написана інформація про те, що саме за захід відбувається, де і коли він буде проходити, за якою адресою. Отже, афіша, в якій відсутня відповідь хоча б на одне з питань відомої інформаційної формули «Що? Де? Коли?», є лише напівфабрікатом, невдалою чорнеткою. Приблизний текст афіши готується тоді, коли вже добре відпрацьований загальний творчий задум, існує остаточний варіант сценарного плану усього заходу або взагалі готовий сценарій, існує загальна домовленість про зміст, час і місце проведення, а також найважливіший елемент, без якого не може бути афіши – назва заходу.

Уточнюючи основні питання, на які повинна відповідати афіша, можно запропонувати до відома зацікавлених осіб деяку додаткову інформацію про видовище. Це може бути вказівка на можливий жанр (конкурсно-розважальна програма, концерт, ювілейний вечір, ялинкове свято тощо), на зміст видовища (програма, що містить відомості про твори, які будуть виконуватись, про склад виконавців, про професійність або аматорство учасників, про те, хто запрошений на свято тощо). Афіша може сповіщати про деякі інші важливі речі, а саме: керівництво колективами, акомпанемент, почесні звання, лауреатство, авторство творів, що виконуються, реальних учасників подій і т. ін.

Афіша може мати і більш загальний характер, тобто в ній можуть бути перелічені лише найважливіші відомості про учасників сценічної дії. Можно, безумовно, скласти афішу в стислому варіанті, без зайвих дрібниць – це найчастіше трапляється тоді, коли імена на афіші чи подія, якій присвячується захід, говорять самі за себе і додати до цього нічого.

Афіша не повинна бути дуже складною, заплутаною, вона вдала тільки тоді, коли її можна прочитати та зрозуміти з першого погляду, коли вона добре запам’ятовується, а зовсім не тоді, коли її треба розшифровувати. Тому різноманітні і несхожі складові елементи, з яких створюється афіша – а це може бути не лише зміст напису, але і якість паперу, розмір літер та характер друкарських шрифтів (кеглів), їх розташування, друкарські фарби та їх кольори, наявність чи відсутність в структурі афіші фотографій чи малюнків-логотипів тощо – всі вони мають дуже велике значення.

Афіша може бути і лише текстовою, без зображень – все це вирішує сценарист, який повинен розробити пропозиції або зробити макет цього рекламного засобу.

Афіша може бути діловою, без зайвих емоційних елементів, але може бути і такою, яка торкається людських почуттів. Коротше кажучи, афіші бувають різні, і це робиться за допомогою різноманітних засобів.

Зробивши макет афіші, не слід поспішати та відразу віддавати його до виробництва. Обов’язково треба почекати якійсь час, придивитись до своєї пропозиції, відкоректувати її, виправити помилки, бо ж афіша – це обличчя майбутнього заходу, професійна марка авторів. Те ж саме відноситься і до запрошення та програми видовища.

7.2. ЗАПРОШЕННЯ ТА ЙОГО ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ. Запрошення – це друга важлива частина анонсу масового театралізованого заходу. В дещо іншій формі, може в чомусь спрощеній, запрошення повторює інформацію афіши, але між інформацією на афіші та інформацією у запрошенні є суттєва різниця: інформація афіши звернута до всіх без виключення потенційних глядачів, навіть випадкових, а ось запрошення завжди має певну конкретну адресу. Тому майже завжди запрошення починається із звернення, з прізвища або імені та по-батькові можливого глядача, що виписується або вдруковується в вільне місце в друкарському тексті. Але найгірше у цій рукописно-друкарській композиції є те, що звертанню звичайно передує поважне слово шановний(вна), яке інколи в організаційних турботах та клопотах скорочується аж до першого слогу – шан... От і отримуємо таку собі скорочену шану, яка, між іншим, й не дуже шановлива. Через те слід, все ж таки, звертання не скорочувати, а писати повністю. І добре було б, якби таке особисте звертання не вписувалось окремо в трафарет – часом і не дуже охайно.

Іноді звертання це носить дещо узагальнений характер, наприклад: Дорогий друже! або Шановний колего!, або просто Пане добродію! тощо. Інколи зустрічаються і варіанти запрошення без особистого звертання, в цьому випадку текст запрошення починається з назви установи чи об’єднання за інтересами, наприклад: Клуб шанувальників авторської пісні запрошує Вас... або Об’єднання ветеранів-фронтовиків міста інформує, що... тощо.

Але, мабуть, кожній людині приємно одержати особисте запрошення, якщо воно не надруковано у великій кількості, що не дає практичної можливості звернутись до кожного запрошеного особисто. Звідси і вписування прізвищ або інших звертань на вільне місце. Але вже добре розповсюджений у сьогоденні комп’ютер дає змогу шановливого особистого звернення до кожної запрошеної особи.

Щодо змісту запрошення, то за інформаційним навантаженням воно майже не відрізняється від афіши, тут так саме діє інформаційна формула «Що? Де? Коли?». Велике значення у структурі запрошення, як і у афіші, має розташування окремих слів, фраз, шрифти, колір друку, фотографії, малюнки та елементи орнаменту.

Запрошення майже завжди має розміри у чверть або третину стандартного формата А-4. Форма запрошення може бути якою завгодно: горизонтальною, вертикальною, квадратною, навіть трикутною – відомі випадки, коли ветеранам надсилають запрошення на свято 9 травня у формі трикутника, які оформлюються, наче лист воєнної доби.

Макет запрошення або пропозицію щодо його змісту та вигляду подаються сценаристом разом із сценарієм.

7.3. ПРОГРАМА ТА ЇЇ ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ. Інколи до афіші та запрошення додається ще і програма або, як частіше її називають – програмка, якщо захід потребує певної додаткової інформації. Такого роду прграмка вже давно існує в театрі і глядачі мають змогу не тільки одержати в особисте користування перелік дійових осіб, виконавців ролей або концертних номерів, короткий переказ змісту вистави – лібретто, але і забрати все це з собою на спогад. Так саме в програмці можуть знайти своє місце деякі важливі дрібниці, які не знайдеш ані в афіші, ані в запрошенні. Крім того, святково оформлена, оригінальна за змістом і формою програмка часто-густо спонукає глядачів на співучасть, поразуміння з тим, що відбувається, вона не тільки інформує, але і допомогає емоційному сприйняттю видовища. Програмка, якщо над нею попрацював грамотний та вмілий сценарист, а потім ще й оформлювач, може стати чудовим пам’ятним сувеніром. Але це можливо лише у тому випадку, коли автори добре продумають всі складові частини програмки, ретельно відредагують текст, загальну концепіцю та формат, а на обкладинці, окрім необхідних написів, розмістять малюнки, фотографії, всіляки логотипи тощо.

Програмка може також прийняти участь у дії. Так, наприклад, програмка однієї з новорічних вистав Харківського цирку мала напис, яким глядачам було запропоновано робити з цього папірця «голубів» та пускати їх на манеж на допомогу казковим персонажам новорічного свята. І в кольорових променях ліхтарів навколо великої ялинки, що підморгувала дітлахам вогниками, кружляло над манежем безліч паперових птахів. Це було і красиво, і несподівано, що, як кажуть у математиці, і треба було довести.

РОЗДІЛ 6. НАЙТИПОВІШІ ПОМИЛКИ СЦЕНАРИСТІВ- ПОЧАТКІВЦІВ.

Підводячи деякі підсумки того, про що йшлося вище, спираючись на багаторічний досвід викладання курсу «Сценарна майстерність» та на знайомство з першими спробами сценарної творчості багатьох сценаристів-початківців, хотілось би підкреслити, що переважна їх більшість, майже без виключення, робить дуже схожі, типові помилки. Вони, безумовно, негативно впливають на художню якість та загальний професійний рівень сценаріїв масових театралізованих заходів та вистав, що проводяться за цими сценаріями.

Найпоширенішиим вадами сценарної творчості початкіців слід вважати саме такі:

1. Помилкова форма літературної фіксації драматургічного тексту, тобто використання перелічувально-експлікаційної, а не описувальної форми запису літературного сценарію.

2. Відсутність у драматичній структурі першооснови масового театралізованого видовища - так званого сценарного ходу, тобто художнього образу сценарію, що суттєво відзначається на професійному художньому рівні як самого сценарію, так і майбутнього заходу.

3. Помилкова композиція, тобто поверхове знайомство з функціями композиційних елементів, алогічний монтаж, невиправданість, випадковість послідовності окремих епізодів, відсутність обумовленого зв’язку між ними, невміння користуватись законами, за допомогою яких монтуються частини сценарію, погана обізнаність із загальними законами літературної композиції.

4. Відсутність конкретної адреси сценарію, тобто розрахунку на певну аудиторію, так званої «прив’язки», що робить сценарій нікому не потрібним.

5. Відсутність в структурі сценарію обов’язкового конфлікту, слабка визначеність конфліктної ситуації, через що в сценарії відсутня дія.

6. Логічна необгрунтованість кількості ведучих, їх сценічного образу та поведінки.

7. Невизначеність та випадковість вибору персонажів, невиправданість їх появи та зникнення.

8. Механічне копіювання чужих сценаріїв, особливо засобів створення рубрик телевізійних передач без врахування їх специфіки.

9. Невміння розрахувати хронометраж сценарію, а також його окремих епізодів, внаслідок чого виникають так звані «безрозмірні» заходи.

10. Відсутність бажання або невміння врахувати конкретну постановочну ситуацію, яка часом вимагатиме змін, виправлень та уточнень сценарію в зв’язку з появленням нових фактів, які раніше були невідомі.

11. Низький загальний рівень мовної культури, стилістики.

12. Невміння сценариста відмовитись від зайвого матеріалу, від дрібниць та окремих епізодів, що перевантажують сценарій і майбутнє видовище.

13. Відсутність в сценарії невеличкого запасу матеріалу, який би дозволив постановщику дещо переставляти або скорочувати під час постановочної роботи.

14. Відсутність в сценарії переліку дійових осіб.