Розуміння особистості в працях І.Д.Беха

Процесу виховання у підростаючої особистості системи духовних цінностей має передувати його психологічна готовність до реалізації свого духовного призначення (вищих смислів життя, духовного Я). У цьому зв’язку зазначимо, “що більша частина людей живе, не особливо замислюючись над своїм духовним призначенням… Звідси і вся ця хибна безпечність, це хибне задоволення життям”.

Таку готовність слід спрямовано формувати, а не чекати, коли підростаюча особистість сама дозріє до усвідомлення власного духовного призначення, або ж переживе досить сильні емоційні ситуації-потрясіння, які стимулюватимуть таке розуміння. Якраз у цьому вбачається мета розвивального, вільного, особистісно орієнтованого виховання. Відомо, що ці характеристики виховання безпосередньо пов’язані з Я особистості, а відтак з процесом рефлексії.

Тож, у наших пошуках ми звертаємось до поняття рефлексії як звернення мислення людини на свій внутрішній світ. Зазначимо, що найбільш поширене на даний час розуміння феномену “рефлексія” пов’язане зі сферою мислення, яке спрямоване на розв’язання суб’єктом навчальних задач у ході формування навчальної діяльності. Тут рефлексія розуміється як засіб усвідомлення суб’єктом підґрунтя власних дій, як спрямованість мислення на себе, на власні процеси і власні продукти. Конкретніше, суб’єкт повинен дати собі відповідь: “Чому він використовує певні операції, що входять до теоретичного способу розв’язання задач і в якій послідовності це здійснюється?” Таку рефлексію кваліфікують нормативно-пояснювальною. За всієї її значущості для розумового розвитку суб’єкта у процесі виховання особистості вона не відіграє істотної ролі.

Річ у тім, що особистісний розвиток суб’єкта безпосередньо корелює з його духовно-моральними надбаннями як спонуками до суспільно значущих вчинків, а не зі способами реалізації цих здобутків. Такі способи операційно досить прості і не потребують теоретичного рівня обґрунтування.

З огляду на сказане предметом нашого аналізу має виступити особистісна рефлексія, яка пов’язується із смисло-ціннісною самосвідомістю суб’єкта, з його Я-духовним. Виділимо у цьому зв’язку типи особистісної рефлексії у контексті їх духовно перетворювальних можливостей.

Перший тип рефлексії – це така самоактивність суб’єкта, метою якої виступає свідоме регулювання протікання психічних процесів. Тому цю рефлексію трактуватимемо регулятивною. Її внутрішнім об’єктом є увага. На відміну від пізнавальних процесів (мислення, пам’яті), увага свого особливого змісту немає. Вона лише задає спрямованість і зосередженість цим процесам й відтак визначає їх продуктивність. Більше того, за відсутності уваги вони взагалі не можуть функціонувати.

До другого типу доцільно віднести рефлексію визначальну. Вона проявляється як осмислення суб’єктом свого Я з метою переконатися, чи відбулися якісь зміни у власній внутрішній особистісній структурі, чи ні. Визначальна рефлексія розгортається як спонтанійний і спорадичний процес, який до того ж не досить тривалий. За допомогою цієї рефлексії суб’єкт повинен також усвідомити й визнати все те, що віддаляє його від особистісної досконалості.

Рефлексія синтезуюча як третій тип полягає у зібранні сформованих духовних цінностей у цілісне Я-духовне. Власне, за її участі й відбувається створення образу Я особистості.

Четвертий тип представляє рефлексія створювальна. Функцією цієї рефлексії виступає духовно-моральний розвиток і саморозвиток особистості як об’єктивація її самосвідомості.

Вичлененні типи рефлексії далі розглядатимуться нами у контексті вищих психологічних механізмів виховання духовних цінностей особистості. За нашим припущенням у ґенезі кожної духовної цінності лежать механізми свідомості та самосвідомості, які у процесуальному розгортанні діють як єдине ціле у послідовності переходу від свідомості до самосвідомості.

5. Теорія інтегральної індивідуальності В.С. Мерліна.

У вітчизняній психології представлений спосіб побудови структури особистості. Емпіричний підхід реалізовано в працях В. С.Мерліна, який на основі емпіричних досліджень прийшов до трирівневої структури особистості. Нижній рівень представлений властивостями особистості, які є її елементами. Другий рівень утворюють симптомокомплекси — групи властивостей особистості, пов'язаних між собою ймовірнісними зв'язками. Третій рівень складають три вторинні фактори, які включають у себе всі симптомокомплекси.

Концепція особистості Мерліна розкривається через його підхід до розуміння людини як інтегральної індивідуальності, тобто взаємозв'язкам ряду властивостей, що відносяться до кількох ієрархічних рівнів, підпорядкованих різним закономірностям. Наприклад, інтегральним є вивчення зв'язку властивостей нервової системи і властивостей темпераменту чи зв'язку властивостей особистості і взаємовідносин в соціальній групі. Властивості кожного ієрархічного рівня є його зразками, відображають своєрідність зв'язку між рівнями і утворюють закономірну систему. Так, для нейродинамічні рівня такими зразками є показники сили і динамічності нервових процесів; для психодинамічного - екстраверсія і емоційність; для соціально-психологічного - ціннісні орієнтації і міжособистісні стосунки. У всякій характеристиці будь-якого ієрархічного рівня (біохімічного, фізіологічного, психологічного) є щось типове, загальне для певної групи людей, і щось індивідуально-своєрідне, неповторне, властиве тільки одній людині. Основна проблема психології особистості полягає в тому, щоб визначити співвідношення соціально-типових і індивідуально-своєрідних рис.

Соціально-типове - Це узагальнене ставлення до певних сторін дійсності (до людей, колективу, праці, до самого себе, культури та ін), що відображає спрямованість особистості.

В індивідуальне включені дві групи психічних особливостей.

Перша група -- властивості індивідуума (властивості темпераменту і індивід, якісні особливості психічних процесів). Властивості темпераменту - це психічні властивості, обумовлені загальним типом нервової системи і визначають динаміку психічної діяльності при самому різному її зміст. Індивідуальна в кожному властивості темпераменту лише кількісного його сторона - ступінь виразності, що визначається відповідними поведінковими кількісними показниками. Якісна ж сторона кожного властивості темпераменту характерна для певного його типу. Індивідуальні якісні особливості психічних процесів визначають продуктивність психічної діяльності (наприклад, гострота і точність сприйняття).

До другої групи індивідуальних особливостей відносяться, по-перше, стійкі і постійні мотиви дій у певних ситуаціях (наприклад, мотив самолюбства, честолюбства, інтерес до музики та ін.) Так як соціально-типове ставлення особистості визначається системою мотивів, то й кожен окремий мотив є необхідним компонентом відносини особистості По-друге, індивід, риси характеру: Ініціативність або пасивність, товариськість або замкнутість у встановленні соціальних контактів. Індивід, своєрідність рис характеру виражається в особливих якостях дій та вчинків в певних типових ситуаціях. Риси характеру виявляються в динамічних особливостях мотивів і відносин (наприклад, в стійкості соціальних зв'язків або їх короткочасності і нестійкості). І, нарешті, по-третє, це - такі властивості сприйняття, пам'яті, мислення і т. п., від яких залежить продуктивність діяльності. Вони визначаються якісними особливостями психічних процесів.

Всі індивідуальне в особистості, виникаючи на грунті психічних властивостей індивідуума, формується в залежності від її певних соціально-типових відносин. Індивідуальне і соціально-типове - це не різні групи властивостей особистості, а різні сторони одних і тих самих властивостей. Нерозкладним компонентом особистості є властивості, кожне з яких є вираження і здібності, і характеру, і спрямованості. Таким чином, структура особистості уявляється як взаємна зв'язок і організація властивостей особистості. Структурні утворення особи характеризуються поняттям "сімптомокамплекса ". Індивідуальне і соціально-типове не можна розглядати як два різних симптомокомплекса або фактора особистості.