IV. Проблеми професійного саморозвитку педагога

"Справжня цінність людської природи визначається мірою свободи від самого себе", – зазначав А.Ейнштейн.

Існує припущення, що людина має природжений стимул до росту та розвитку. Цей стимул імпліцитно присутній у природі людини. Згідно з ним спроможність діяти творчо породжує потребу у використанні цієї здатності, а невміння розпорядитися нею закінчується порушенням нормального розвитку та нещастям. Людина за своєю природою наділена здатністю говорити та думати. Якщо ці здібності не будуть реалізовані, у неї можуть статися серйозні життєві та соціальні порушення.

Пропонуємо Вам розглянути визначні риси розвинутої особистості педагога-менеджера. Такий педагог:

ª бере на себе відповідальність за свої педагогічні дії та власне навчання;

ª задовольняє свої потреби без шкоди для інших людей, учнів, батьків та колег;

ª досягає значних успіхів в роботі, знаходить сфери та форми самовираження;

ª активно насолоджується життям;

ª демонструє енергію та життєстійкість в своїй професійній діяльності;

ª відкритий до змін та нового життєвого досвіду.

Індивідуальний розвиток залежить від безлічі факторів, серед яких ми основними "гальмами" вважаємо такі:

Власна інертність. Частина педагогів погоджуються з відсутністю перспектив (соціальних, професійних, особистих) та неможливістю позитивних змін, розвитку. Їх спроби що-небудь змінити малосильні та безрезультатні. Справа у тому, що вони "капітулюють" раніше, ніж використовують свій потенціал у напрямку змін, підривають у собі віру в успіх.

Вплив сім’ї. Сформовані в сім’ї у дітей установки пускають коріння так глибоко, що їх надзвичайний вплив навіть не помічається людиною, яка вже стала дорослою, вона може прожити все життя, реалізовуючи "програму", закладену ще в роки власного дитинства.

Розчарування. Деякі вчителі виразно деморалізуються при перших невдачах. Будь-яка більш-менш складна перешкода викликає у них зневіру. Характерна для них позиція "тут не можна нічого зробити" призводить до повторних невдач.

Недостатня підтримка. Діючи в певному напрямку, педагог завжди ризикує: можливі невдачі, невизначеність, критика. Зацікавлена підтримка колег, керівництва завжди допомагає долати ці проблеми.

Неадекватний зворотній зв’язок. Наше спілкування з колегами включає мимохідь і їх оцінку. Іноді це – компліменти, але частіше, все-таки – критика. Дуже рідко ми відчуваємо себе вільними у вираженні своїх почуттів та уявлень про інших.

"Ворожість" оточення. Не розуміючи Вашого стану, учні, колеги іноді намагаються саботувати Ваші спроби що-небудь змінити, піддають сумніву, висміюють, конфліктують з Вами.

Недостатність ресурсів. Привабливі фантазії можуть приємно хвилювати нашу уяву, але реальний розвиток бере свої витоки в буденних діях та вчинках.

Індивідуальний розвиток – це боротьба з труднощами та прийняття необхідності ризику, бути більш відкритим та правдивим у всіх сферах своєї життєдіяльності.

Перший крок – пізнання самого себе: необхідно набратися рішучості вивчити власну натуру, не зазначаючи наперед результатів. Єдиної, точної формули немає, Ваш успіх буде залежати від глибини інтересу до себе. Працюючи над собою, Ви побачите багато перешкод у Вашому розвитку, які тільки здаються непереборними. За заявою Р.У. Енерсона, "те, що лежить за нами та те, що лежить попереду нас, незрівняне за важливістю, з тим, що лежить всередині нас". Пізнати себе можна за допомогою таких прийомів:

ª читаючи. Більше читайте про те, що відкриває Вас, про психологію індивідуального розвитку. Слідкуйте за своєю бібліотекою. В бібліотеці Спінози було 60 книг, а у І.Канта – 300, а у Вас?;

ª розмовляючи з родичами та друзями.Наполягайте на "серйозній" розмові, нехай Вашими співрозмовниками будуть колеги, спитайте в учнів їх думку про Вас;

ª засвоюючи новий досвід.Спробуйте провести уроки в новому, не властивому Вам стилі. Навіть коли Ваш експеримент буде невдалим, він дозволить Вам виявити Ваші потенційні можливості;

ª роблячи помітки.Стисло позначайте свої думки на папері, а пізніше "ознайомтеся" з ними. Іноді це дає дивний, несподіваний для самого себе результат ("Оце я дав!", "Як я міг так думати?");

ª приєднуючись до групи індивідуального розвитку.Приєднуйтесь до таких же, як Ви. У такому випадку у Вас буде загальне "ноу-хау";

ª слухаючи лекції та беручи участь у дискусіях;

ª в пошуках творчого застосування сил. Намагайтеся себе виразити в приємних для Вас справах, в тому, що вимагає повної самовідданості;

ª в пошуках фізичних перешкод.Виявляючи фізичну активність (ранкова гімнастика, прогулянки, фізична праця), Ви тим самим посилюєте свої можливості;

ª виявляючи своїх недоброзичливців.Ця альтернатива може бути для Вас джерелом корисної інформації про себе;

ª згадуючи своє виховання.Можна провести глибокий самоаналіз, зустрічаючись з друзями та відвідуючи місця Вашого дитинства.

Давайте ознайомимося з характеристиками "відкритої людини" та "людини-гравця".

Таблиця 18

Педагоги особливо потребують зворотного зв’язку, адже ефек­тив­ність їх діяльності прямо залежить від характеру відносин iз учня­ми та колегами. Використовуючи цей метод, вчитель може зрозуміти, як треба налагоджувати відносини з учнями, зможе поліпшити навички роботи з ними, подолати труднощі людського спілкування.

В.А.Кан-Калік виділяє наступні стилі такого спілкування:

ª спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю;

ª спілкування на основі дружніх відносини;

ª спілкування-дистанція;

ª спілкування-залякування;

ª спілкування-загравання.

Для вчителя та керівника школи нормою повинні стати перші два стилі спілкування, але для цього їм необхідно бути відкритими людьми.

Визначте, до якого типу Ви відноситесь, та починайте працювати над своїми недоліками. Розвиток відкритості необхідно починати з управління своїми емоціями, але це намагайтеся робити без внутрішніх оцінок. Необхідно вивчити свої внутрішні сумніви, причини несміливості, бо вони визначають вплив на Вашу поведінку та почуття задоволення від власних дій. Постійне прагнення дотримуватися позитивного образу являє собою потенційну перешкоду для розвитку гнучкості поведінки.

Етапи розвитку кар’єри

Людина приходить в цей світ неупереджено орієнтованою на багатосторонню діяльність. Виходячи із твердження О.Леонтьєва про існування трьох видів людської діяльності: "Гра", "Навчання", "Праця", подальший її розвиток можна уявити так:

Гра. Коли новонароджений приходить y цей світ, в соціум, він відразу стає особистістю з перспективами розвитку. Соціум в особі батьків та близьких людей прогнозує ці перспективи. Схиляючись над колискою та пестячи свою дитину, батьки інтерполюють її майбутнє за максимуму. Пригадайте, що ми промовляємо в колиску до нашої дитини: "Наш ти, дорогий, космонавт, вчитель, суддя…", та ніхто не звертається до свого немовляти за "приниженими" ролями: "Мій ти, дорогий, сантехнік, доярочка, токар…".

Навчання. У цьому виді діяльності, у великій мірі, продовжує бути присутнім елемент гри (на малюнку сегмент кола). Але, з’являється домінантний, обов’язковий, регламентований, рутинний вид діяльності – навчання в школі. Дитина роздвоюється. Психіка її ще не захищена від рутини. Вона чинить опір, дорослішаючи. Це виявляється у вибірковому ставленні до предметів (улюблений предмет – інформатика), до вчителів (улюблений вчитель – Василь Васильович). На школах з’явилися цинічні написи: "Я вірю в життя після школи". Стрілками на малюнку позначені сфери додаткових інтересів дитини (гуртки, секції, факультативи, інтереси вулиці…), дитина самостійно або з ініціативи батьків розгалужує свій інтерес, виходить за рамки школи, готується до майбутнього життя.

Праця. Зверніть увагу: тут вже немає кола, сегменту інтересів. Основна спрямованість життя – вектор, праця, трудоголізм. Вранці – на роботу, увечері – додому! Спробуйте на векторі лінії "праці" намалювати стрілки вашого розгалуженого інтересу.

Планування ділової та професійної кар’єри відноситься до важливих чинників у роботі з молодими фахівцями-педагогами. При цьому треба враховувати специфічні аспекти службового просування:

ª мотивація поведінки в залежності від кар’єрних амбіцій;

ª "протекціоністські" відносини;

ª прагнення до матеріального благополуччя;

ª особливості службового зростання в залежності від статі, професії...

Адаптація педагога в новому колективі може пройти в таких формах:

1. Заперечення – неприйняття норм та цінностей.

2. Конформізм – прийняття всіх норм та цінностей.

3. Мімікрія – щось приймається, неприйняття деяких цінностей ретельно маскується.

Під діловою кар’єрою розуміється просування педагога по сходинках службової ієрархії або послідовна зміна занять як в рамках окремої організації, так і протягом життя.

Службове просування з урахуванням кар’єри неоднозначне та залежить від багатьох зовнішніх та властивих конкретному педагогу факторів. Розглянемо деякі варіанти.

Молоді педагоги, що володіють управлінським потенціалом, це люди, які в перспективі можуть зайняти керівні посади в освіті. Для них існує безліч визначень та назв, але вживається одне "хай-по" від англійського "high-potentials".

Джерела кар’єри треба шукати не тільки в рівні домагань… Основні мотиви вибору кар’єри можуть бути такими:

Œ Прагнення добитися незалежності.

 Прагнення бути кращим фахівцем в своїй справі.

Ž Прагнення зберегти та зміцнити своє положення.

 Прагнення створити або організувати щось нове.

 Прагнення бути першим.

‘ Прагнення до влади та успіху асоційованому з посадою.

’ Прагнення до матеріального благополуччя…

Проблема безперервної освіти набула значення державної політики високорозвинутих країн світу. В основі шкільної політики цих країн лежить усвідомлення того, що в науково-технічну епоху перемагає той, хто може забезпечити високу освіту людей відповідно до вимог цієї епохи. В руйнації освіти вони бачать головну причину економічних, соціальних та політичних проблем. "Погані школи – погана економіка". Освіта є самим прибутковим бізнесом, стверджував ще в 60-ті роки Дж.Кеннеді.

Американський президент початку 90-х років Джорж Буш боровся за місце в Білому будинку як "президент освіти", для якого "освіта – головна якість нашого життя; вона в серці нашої економічної могутності та безпеки, наших успіхів y мистецтві та літературі, наших винаходів y науці; освіта – ключ до міжнародної конкурентоздатності Америки". У наші дні президент США Білл Клінтон підкреслював, що кожна 8-річна дитина повинна уміти читати; кожна 12-річна дитина повинна вміти користуватися системою Internet; кожна 18-річна людина повинна мати можливість вчитися в коледжі; кожний дорослий американець повинен мати можливість продовжувати навчання та освіту впродовж усього життя.

З 1970 року Міністерство освіти Японії запропонувало нову мету освіти – "безперервну освіту". Ціль усіх змін, що відбуваються в японській освіті, є орієнтація на людину та безперервність освітнього процесу, який повинен продовжуватися в різних формах все життя.

Сьогодні безперервна освіта розглядається в Європі не як розкіш, а як індивідуальна та національна виживання в сучасній висококонкурентній глобальній економіці. Уряди цих країн вважають безперервну освіту також засобом боротьби з безробіттям, рівень якого в Європі вельми високий – в середньому він досягає 10% (в США – 4,3%).

У "Доповіді Делора" представленій ЮНЕСКО Міжнародною комісією з "Освіти для ХХІ віку" позначені чотири наріжних камені безперервної освіти:

1. Вчитися жити разом.

2. Вчитися, щоб знати.

3. Вчитися творити.

4. Вчитися жити.

У Доповіді Комісії міститься ще один принцип ідеальної держави – це суспільство, яке безперервно навчається; в його основі – придбання, поглиблення та застосування знань.

Кожному, кому доводилося займатися управлінням розвитком школи, знайоме первинне сковуюче та бентежне почуття невпевненості в організації та оцінці своїх початкових кроків як управлінця. Цей стан – природній. Він втягує нас в залежність від обставин, стимулює бажання отримати допомогу ззовні. Прикладаючи осмислені та вивірені кроки до розвитку свого професіоналізму, керівник в своєму становленні, за С.Кові проходить такі етапи по осі зрілості власних цінностей.

Залежність. Всі намагаються мені допомогти. У своїх невдачах я звинувачую своїх підлеглих та тих, хто мені допомагає.

â

Незалежність. Адміністративну відповідальність я беру на себе. Я навчився вибирати та ризикувати, покладаюся на свої знання та навички. У мене є досягнення та особисті перемоги.

â

Взаємозалежність. Ми, адміністрація, колектив педагогів можемо забезпечити в своїй школі "ситуацію успіху" для кожного учня, можемо об’єднати наші здібності та зусилля по впровадженню передових педагогічних ідей, можемо вирішити всі проблеми та обмеження, які стримують розвиток макрорівня школи.

Діаграма 6

Діаграма 7

Діаграма 8

Чому керівники шкіл неуспішні і в кар’єрі? [45]:

1. Їх штовхає догори потреба отримувати більш високу зарплату та мати особистий комфорт.

2. Акцентуються на символах положення. Робочий стіл, кабінет, машина… Той факт, що ім’я керівника написане на дверях його кабінету…

3. Їх хвилюють передусім власні персони. Один автор написав про це так: "Поганий керівник піклується про себе, хороший про своїх людей".

4. Вони самоізолюються. Поганий керівник рано або пізно ізолює себе від інших. Він зайнятий своєю персоною та любить провести час на самоті, поступово втрачаючи всяке спілкування з навколишніми та підлеглими.

5. Вони приховують думки та почуття.

Розглянемо кар’єру педагога в розрізі вікового цензу:

20-30 років. У перший час роботи педагог зустрічається з багатьма невідомими (учні, колеги, учбові плани та ін.). Головне, що турбує молодого педагога – це ввійти в колектив та знайти своє місце в системі. Знання, отримані в ВНЗ необхідно адаптувати до прагматичного рівня школи. У цей час на керівництво школи, методичні об’єднання лягає відповідальність забезпечити молодого педагога необхідними знаннями та навичками для роботи та здійснення кар’єри шляхом самоосвіти, навчання на курсах, участі в методичній роботі, вивчення передового педагогічного досвіду. Треба дати можливість педагогу випробувати себе на елементарному рівні управління. Це час швидкого навчання, боротьби та пошуків визнання.

В.І.Бондар [25] пропонує розглядати готовність керівника школи до управлінської діяльності з таких позицій:

ª теоретична готовність – співвідношення необхідної моделі знань та їх реального стану;

ª процесуальна готовність – загальне вміння здійснювати всі функції управління розвитком школи.

Готовність керівника школи до професійної управлінської діяльності треба віднести до передумов його становлення як спеціаліста в галузі управління. Становлення є одним з періодів, фаз, стадій розвитку і не може розглядатися як синонім розвитку. Поняття "становлення" охоплює особливу, ще не завершену форму організаційної діяльності керівника школи. Специфічність цього поняття полягає в тому, що воно відображає те, що ще не існує в готовому, сформованому вигляді, але воно вже починає існувати як формалізована реальність.

Становлення до переходу в режим розвитку директора школи та періоду його мистецького управління включає в себе такі етапи:

30-40 років. Накопичуючи досвід, педагог все частіше "влучає в ціль", вростає в шкільну сім’ю, розуміє проблеми системи, стає причетним до традицій. Особисте визнання для нього – вже не проблема, йому необхідно розширити сферу реалізації своїх здібностей, визнання своїх авторських поглядів на розвиток шкільної справи. Переглядаються не тільки цінності, домінуючою цінністю стає робота та ріст професійної майстерності. У цей період педагог визначає для себе коло колег-однодумців та шляхи реалізації своєї здібностей (аспірантура, оволодіння суміжною спеціальністю та ін.). Це час консолідації.

40-50 років. Навчання з широкого кола питань для розвитку можливостей педагога аналізувати різноманітні глобальні проблеми системи освіти, а також для розвитку його сильних сторін та використання їх y трудовій діяльності. Саме тут багато педагогів переживають період серйозних змін та роздумів. До себе починають ставитися більш уважно та менш критично. Піддають сумніву таку цінність, як своя робота, ставлячи собі питання, яке раніше їм не спадало на думку: чи треба витрачати стільки своїх сил та здоров’я на старанну та ефективну освітню діяльність. Коли педагог проходить цю стадію успішно, він стає більш вільним, розсудливим та відповідальним. Це час переоцінки.

У психології є поняття "акме^*" – стан зрілості розвитку особистості, досягнення нею найбільш високих показників в її діяльності та творчості. Це стан, який приходиться на період від 30 до 50 років, вивчає акмеологія.

50-60 років. На цьому етапі педагог концентрує багато уваги на патронажному розвитку більш молодих колег, учнів, виявляє турботу про благополуччя всієї школи та системи освіти, намагається передати свій досвід. Спостерігається повне використання можливостей педагога.

У той же час необхідна певна управлінська турбота, спрямована на попередження можливості появи у педагога апатії до роботи (шляхом підвищення його службової відповідальності та розвитку особистої ініціативи). Це час мистецького управління.

Упродовж всього управлінського життя у менеджера освіти (педагога, керівника) виникають ситуації, коли змінюються види діяльності. Головне, щоб вони на той момент відповідали особистим потребам педагога. Жоден з нас не може претендувати на заключний акт "посвячення" в повністю розвинену та зрілу особистість, бо саморозвиток – це безперервний процес. Можливості розвитку педагога безмежні, тільки треба повірити в це.

Цікавим представляється аналіз онтогенезу оволодіння педагогічною професією, в якому теж виділяють декілька етапів.

Діаграма 9

Виклик –початковий період педагогічної діяльності, у кожного педагога займає різний час, який залежить від особистого рівня домагань. У цей час молодий педагог адаптується до шкільної інфраструктури, її вимог, "вивчає предмет" своєї діяльності.

Плато –це короткочасний період внутрішніх самооцінок, рефлексії, він може завершуватися переходом педагога на більш високий професійний рівень або ж, при недостатній мотивації, виходом за межі системи (припинення педагогічної діяльності).

Погіршення –етап професійної діяльності, який не пов’язаний з віком педагога. Він, як правило, наступає тільки за умов недостатньої зовнішньої мотивації професійно зрілого педагога і відсутності адміністративних та соціальних стимулів.

Освіта та інтелектуальний розвиток,

або що таке "хотабізація"

Академік Ю.К.Бабанський, свого часу, вказував на те, що 30-40% приросту національного прибутку дає освіта.

Відомо, що 3,5% обдарованих людей забезпечують 95-97% національного прибутку [63].

Саме школа є основним постачальником інтелектуально розвинених людей. Інтелект^* –це сукупність здібностей, які характеризують рівень та якість розумових процесів особистості. Функція інтелекту полягає в розумовому (духовному, психічному) вирішенні об’єктивно існуючих проблем. Інтелект кожної людини є індивідуальною системою її розумових здібностей і виражається в діяльності.

Індійський філософ Шрі Ауробіндо запропонував свою класифікацію розуму (інтелекту) людей:

ª Глобальний – автори релігій та ідеологій;

ª Осяяний – люди з мисленням на рівні інсайту;

ª Інтуїтивний – люди з високим рівнем передбачення

ª Вищий – філософи, мислителі

ª Звичайний – більшість із нас – звичайні люди.

Стрілка вимальовує тенденцію розвитку інтелекту людини, яку Ш. Ауробіндо визначив як "безмовність розуму". Чим вищий рівень інтелекту, тим більший рівень свободи людини. Така людина здатна незначною кількістю простих фраз та невербальных засобів пояснити найбільш складні явища природи та соціального буття (випромінює розум). Як писав Ніцше, "одинак за певних обставин може виправдати існування цілих тисячоліть".

На початку ХХ століття у Франції (А.Біне) та США (Дж.Кеттел) були зроблені перші спроби вимірювання розвитку розумової здібностей людини. Найбільше поширення отримала в наш час методика визначення рівня інтелектуального розвитку людини, запропонована психологом Д.Векслером (1949), в якій використовується поняття "коефіцієнт інтелекту" – IQ. Саме поняття "коефіцієнт інтелекту" запропонував американський психолог Льюіс Термен.

Узагальнена кваліметрія досліджень розумового розвитку дітей шкільного віку має такий вигляд:

Діаграма 10