Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Види права водокористування

⇐ ПредыдущаяСтр 23 из 23

Види права водокористування можна розділити за різними підставами.

За метою здійснення:

- водокористування для задоволення питних та господарсько-побутових потреб населення; (гл 11 кодексу, ЗУ „Про питну воду та питне водопостачання);

- водокористування у лікувально-оздоровчих цілях (ст.. 63 Водного кодексу);

- водокористування для потреб сільського господарства (ст.. 65 кодексу, ЗУ „Про меліорацію”);

- для потреб промисловості та гідроенергетики (ст.. 66 кодексу);

- для потреб водного транспорту (ст.. 67 кодексу);

- з метою риборозведення та потреб рибного господарства (ст.. 68 кодексу, ЗУ „Про тваринний світ”).

За способами здійснення право водокористування можна поділити на:

- забір води з водних об’єктів;

- використання водної поверхні;

- скидання стічних вод.

За строками право водокористування поділяється на:

- постійне, без заздалегідь встановленого терміну;

- тимчасове: а) короткострокове (до 3-х років); б) довгострокове (від 3 до 25 років).

Відповідно до порядку здійснення водокористування поділяється на:

-первинне – це водокористування, яке здійснюється первинними водокористувачами;

вторинне – це водокористування, яке здійснюється вторинними водокористувачами.

В залежності від умов та суб’єктивного складу право водокористування можна поділити на: спільне; відособлене. Ст.. 51 Водного кодексу дає можливість користуватися водними об’єктами на умовах оренди.

За підставами виникнення право водокористування поділяється на:

- право загального водокористування (ст.. 47 кодексу);

- право спеціального водокористування

- право водокористування, що не належить ні до загального ні до спеціального водокористування (ст.. 48 кодексу: пропуск води через гідровузли, усунення шкідливої дії вод, використання підземних вод).

Виникнення відносин водокористування пов’язане з певними юридичними фактами (волевиявлення суб’єкта, спеціальні дозволи і т.д.). Підстави припинення спеціального водокористування передбачені ст.. 55 Водного кодексу 9закінчення строку, ліквідація підприємства).

Спеціальне водокористування є платним (ст.. 30 Водного кодексу України).

 

4. Функції державного управління в галузі використання і охорони вод.

Державне управління в галузі використання і охорони вод здійснюється КМУ, РМ АР Крим, місцевими державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування – органи загального управління. Органами спеціального управління в цій галузі є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет України по водному господарству.

До основних функцій державного управління в галузі використання і охорони вод належать такі:

1) планування і програмування (ст.. 12 Водного кодексу);

2) державний облік вод (ст.. 24 Водного кодексу);

3) державний моніторинг вод (ст.. 21 Водного кодексу);

4) державна екологічна експертиза (ЗУ „Про екологічну експертизу”);

5) розподіл і перерозподіл водних ресурсів;

6) лімітування в галузі використання вод (ст.. 1 Водного кодексу);

7) стандартизація і нормування (ст.. 33 Кодексу України про надра)

8) державний контроль в галузі використання і охорони вод (ст.. 19 Водного кодексу України).

 

5. Правова охорона водних об’єктів.

Правова охорона вод – це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання водних ресурсів, запобігання і ліквідацію забруднення, засмічення, вичерпання вод, покращення їх стану, забезпечення особливого режиму користування водними об’єктами для природоохоронних, лікувальних, курортних і оздоровчих цілей.

Розділом ІУ Водного кодексу України закріплена конкретна система заходів по охороні вод, яка передбачає:

1) особливий порядок надання в користування і використання земель водного фонду (ст.. 85, 86 кодексу;

2) створення водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг, зон санітарної охорони (ст.. 87-93 кодексу);

3) закріплення особливого правового режиму водних об’єктів, віднесених у встановленому законодавством порядку до територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ст.. 94 кодексу);

4) водоохоронні вимоги до виробничо-господарської діяльності по недопущенню забруднення, засмічення і вичерпання вод, які визначені ст.. 95-106 Водного кодексу;

5) запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об’єктах і ліквідація їх наслідків (ст.. 107-108 кодексу).

 

6. Юридична відповідальність за порушення законодавства про води.


Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність, загальні положення якої визначено у главі 23 Водного кодексу України.

Кримінальна відповідальність настає за злочини, передбачені ст.. 242 КК України (порушення правил охорони вод)), 243 КК України (забруднення моря), а також частково за ст.. 244 КК України (порушення законодавства про континентальний шельф України).

Адміністративна відповідальність за порушення водного законодавства передбачена ст.. 59-62, 91 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення правил охорони водних ресурсів; порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення, та ін.).

Дисциплінарна відповідальність встановлюється у загальному порядку на основі норм Кодексу про працю України.

Цивільно-правова відповідальність застосовується у вигляді відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення норм водного законодавства.

 

Рекомендована література:

1.Конституція України.

2.Екологічне законодавство України. Офіційні документи. Київ. вид „Істина”- 2007.

10. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р.

11. Н.Р. Кобецька. Екологічне право України. Навчальний посібник. Київ – Юрінком Інтер. – 2007.

12. Земельний Кодекс України від 25.10.2001 р.

13. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р.

 

 

Тема 17. Правовий режим охорони і використання лісових ресурсів.

 

1) Ліс як об’єкт правової охорони і використання.

2) Право власності на ліси та право користування лісами.

3) Функції державного управління в галузі використання і охорони лісів.

4) Заходи щодо відтворення, підвищення продуктивності, охорони та захисту лісів.

5) Юридична відповідальність за порушення лісового законодавства.

1. Ліс як об’єкт правової охорони і використання.

Правове регулювання лісових відносин ґрунтується на нормах Лісового кодексу України від 8.02.2006 р., законом України „Про охорону навколишнього природного середовища”, іншими нормативно- правовими актами. Відповідно до ст.. 1 кодексу ліс – тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними грунтами, травяною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Лісовий кодекс України вводить такі поняття як: землі лісогосподарського призначення; земельна лісова ділянка; лісова ділянка. Відповідно до ст.. 1 Лісового кодексу усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій вони зростають та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До лісового фонду не належать:

- зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сквери);

- окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках (ст.. 90, 95 Земельного кодексу);

Усі ліси України в залежності від їх екологічного і соціально-економічного значення та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на категорії. Відповідно до ст.. 39 - 41 Лісового кодексу України виділяються такі категорії лісів:


1) захисні ліси (водоохоронні, ґрунтозахисні функції);

2) рекреаційно-оздоровчі ліси;

3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення;

4) експлуатаційні ліси.

З поняттям лісу законодавством визначено інше поняття – рослинний світ. Відповідно до ст.. 3 Закону України „Про рослинний світ” рослинний світ – це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території (дикорослі та інші не с/г призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники).

2.Право власності на ліси та право користування лісами.

Стаття 7 Лісового кодексу України, відповідно до норм Конституції України, закріплює, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності українського народу. Разом з тим ця ж стаття передбачає можливість передачі лісів в державну, комунальну і приватну власність. Суб’єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст.ст. 10, 12 Лісового кодексу України суб’єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи, які можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.

Права та обов’язки громадян та юридичних осіб, які мають у приватній власності ліси, закріплені в ст.. 14 Лісового кодексу України.

Лісовим кодексом України введено також нове поняття – право користування лісами, а саме:

- для ведення лісового господарства;

- для потреб мисливського господарства;

- для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей;

- для проведення науково-дослідних робіт;

- для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісокористувань та інших потреб.

За строками здійснення користування лісами ст.. 16 Лісового кодексу виділяє:

- постійне користування лісами;

- тимчасове користування (довгострокове – від 1 до 5 років; короткострокове – до одного року.

Права та обов’язки постійних і тимчасових лісокористувачів визначені ст..ст. 19-21 Лісового кодексу України. Лісовий кодекс виділяє також поняття використання лісових ресурсів: право загального використання лісових ресурсів – ст.. 66 Лісового кодексу – збирати дикорослі травяні рослини, квіти, ягоди, гриби, горіхи тощо як правило безоплатно;

та право спеціального використання лісових ресурсів – ст.. 67 Лісового кодексу України:


- заготівля деревини в порядку рубок головного користування;

- заготівля другорядних лісових матеріалів (живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків);

- побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету);

- використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і інших потреб.

Право на здійснення спеціального використання лісових ресурсів виникає після виділення в користування лісової ділянки (ст.. 68 кодексу) і одержання спеціального дозволу (ст.. 68 кодексу).

Припинення права користування лісами та права використання лісових ресурсів регулюється статтями 22, 78 Лісового кодексу України.

 

3. Функції державного управління в галузі використання і охорони лісів.

Окремий ІІІ розділ Лісового кодексу України „Державне регулювання та управління в сфері лісових відносин” закріплює загальну компетенцію органів державної влади та місцевого самоврядування в цій галузі. Галузевим органом центрального управління в цій галузі є Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп).

До основних функцій державного управління в галузі використання і охорони лісів можна віднести такі:

1. Розподіл і перерозподіл лісів.

2. Лісовпорядкування (ст.. 45 кодексу);

3. Державний лісовий кадастр та облік лісів;

4. Моніторинг лісів і лісова сертифікація;

5. Лімітування в галузі використання лісів;

6. Контроль за раціональним використанням і охороною лісів. Цей контроль здійснюють КМУ, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та його органи на місцях, місцеві органи виконавчої влади, а також Державна екологічна інспекція (відповідно до пост. КМУ від 19.07.2006 р.).

 

4.Заходи щодо відтворення, підвищення продуктивності, охорони та захисту лісів.

Відтворення лісів забезпечується шляхом відновлення лісів і лісорозведення. Правила відновлення лісів і лісорозведення затверджені пост. КМУ 16.01.1996 р. Відновлення лісів здійснюється на землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища), а на інших, призначених для створення лісів землях – лісорозведення.

Заходами щодо підвищення продуктивності лісів є:

- зменшення площі земель, зайнятих чагарниками, рідколіссям, низькоповнотними і нестійкими дерево станами;

- підвищення родючості грунтів;

- впровадження сучасних досягнень селекції, лісового насінництва, сортовипробування найцінніших у господарському відношенні деревних порід;

- ефективний догляд за лісовими культурами;

- охороні лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, оптимізація вікової структури лісів.

Збереження біорізноманіття в лісах здійснюється іх власниками та постійними лісокористувачами.

Охорона лісів включає в себе відносини по охороні лісів від пожеж, незаконних рубок, порушення порядку користування. Захист лісів здійснюється з метою боротьби з шкідниками, хворобами лісів шляхом систематичного спостереження за станом лісів, своєчасного виявлення осередків шкідників і хвороб лісу, здійснення профілактики виникнення таких осередків, їх локалізації і ліквідації.

Для забезпечення збереження лісів та лісової рослинності застосовуються різні види заходів, у тому числі навіть заборона навіть на державному рівні на здійснення користування лісами. Так, Законом України „Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” встановлені заборони рубок головного користування та збереження окремих способів рубок на відповідних природних територіях.

 

6) Юридична відповідальність за порушення лісового законодавства.

За порушення норм лісового законодавства та законодавства про рослинний світ за загальним правилом передбачена кримінальна, адміністративна, дисциплінарна та цивільно-правова відповідальність.

Кримінальна відповідальність передбачена за вчинення злочинів, визначених ст.. 245 (знищення або пошкодження лісових масивів), ст.. 246 (незаконна порубка лісу), ст.. 247 (порушення законодавства про захист рослин) Кримінального кодексу України.

Адміністративна відповідальність в цій галузі застосовується за вчинення таких адміністративних правопорушень: ст.. 63 (незаконне використання земель державного лісового фонду), ст.. 64 (порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці), ст.. 65(незаконна порубка, пошкодження і знищення лісових культур і молодняка), ст.. 65 (знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень), ст.. 66 (знищення або пошкодження підросту в лісах), ст. 67 (здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими у лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку, ст.. 68 (порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини), ст..ст. 69,70-77, 83-88, 90-91.

Дисциплінарна відповідальність застосовується у встановленому порядку до працівників, винних у невиконанні вимог охорони лісів та рослинного світу, на основі норм Кодексу законів про працю України.

Цивільно-правова відповідальність застосовується у вигляді відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення норм лісового законодавства та законодавства про рослинний світ, які підлягають відшкодуванню і регулюються нормами цивільного законодавства.

 

Рекомендована література:

1. Конституція України.

2. Екологічне законодавство України. Офіційні документи.Київ. вид „Істина”- 2007.

3. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р.

4. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р.

5. Н.Р. Кобецька. Екологічне право України. Навчальний посібник. Київ – Юрінком Інтер. – 2007.

6. Земельний Кодекс України від 25.10.2001 р.

 

Тема 18. Міжнародне екологічне право. Екологічне право зарубіжних країн.

  1. Місце міжнародно-правових норм охорони навколишнього природного середовища в загальній системі міжнародного права.
  2. Поняття міжнародного екологічного права.
  3. Принципи міжнародного екологічного права.
  4. Нормативні акти як джерела міжнародного екологічного права.
  5. Міжнародні об’єкти охорони навколишнього природного середовища.
  6. Координуюча роль міжнародного права у світовому механізмі охорони навколишнього природного середовища.

1 Місце міжнародно-правових норм охорони навколишнього природного середовища в загальній системі міжнародного права

Поняття міжнародного права

Як самостійний нормативний комплекс воно пред­ставляє собою сукупність юридичних норм, які створю­ються спільно державами з метою регулювання їх взаємних відношень та інших відношень у сфері їх загальних інтересів.

Розвиток законодавства в галузі охорони навколиш­нього природного середовища обумовлено проблемами екологічної кризи, яка наростає:

• посилюється парниковий ефект;

• слабкий розвиток технологічної переробки відходів;

• виснаження озонового шару;

• забруднення світового океану.

Міжнародно-правові норми охорони навколишньо­го природного середовища чітко виділилися зараз у загальній системі міжнародного права як самостійна, спе­цифічна сфера регулювання.

Виникнення нових сфер взаємодії людини та навко­лишнього природного середовища розширює предмет міжнародно-правового регулювання по захисту навко­лишнього природного середовища.

Виникнення нових сфер взаємодії людини та навколишнього природного середовища розширює предмет міжнародно-правового регулювання по захисту навколишнього природного середовища.

 

2. Поняття міжнародного екологічного права.

Міжнародне право навколишнього середовища - це сукупність міжнародно-правових принципів та норм, які регулюють на загальноприйнятих принципах та нормах міжнародні права, міждержавні суспільні відношення по збереженню, раціональному використанню міжнарод­них екологічних ресурсів, навколишнього природного середовища та його раціонального використання та від­новлення з метою забезпечення сприятливих для життя людини якостей екосистеми.

Має самостійний предмет правового регулювання - міжнародні екологічні відношення, котрі за своїм зміс­том відрізняються від інших відношень у галузі міжна­родного співробітництва, від аналогічних відношень внутрішнього екологічного права.

 

3. Принципи міжнародного екологічного права

Кожна держава, здійснюючи право на проведення по відношенню до національної системи охорони середо­вища, виконує загальнопризнані принципи та норми сучасного міжнародного права:

Основні принципи:

• повага державного суверенітету, суверенна рівність держав;

• територіальна недоторканність та цілісність, спів­робітництво;

• мирне рішення міжнародних спорів;

• міжнародно-правова відповідальність. Спеціальні принципи:

• неприпустимість заподіяння трансграничної шкоди;

• екологічно обґрунтоване раціональне використан­ня природних ресурсів;

Його характеризують такі елементи:

а) раціональне планування та керівництво відтворю­ваними та невідтворюваними ресурсами землі в ін­тересах нинішнього та майбутнього поколінь;

б) довгострокове планування екологічної діяльності із забезпеченням екологічної перспективи;

в) оцінка можливих наслідків діяльності держави в межах своєї території;

г) підтримання природних ресурсів, що використо­вуються, на оптимально допустимому рівні тощо.

• недопущення радіоактивного забруднення навко­лишнього природного середовища;

»захист екологічних систем Світового океану;

• заборона військового або іншого ворожого вико-* ристання засобів впливу на природне середовище в кони центрованому вигляді; м

• забезпечення екологічної безпеки;

• міжнародно-правова відповідальність.

 

4. Нормативні акти як джерела міжнародного екологічного права.

Розрізняють акти двосторонні і багатосторонні.

До багатосторонніх відносяться:

- конвенції;

- договори;

- угоди;

- резолюції міжнародних організацій.

Наприклад, Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (17 вересня 1979 р. м. Берн), Україна приєдналася до Конвенції Законом України від 29 жовтня 1996 р. чим підтвердила своє прагнення до співробітництва з інши­ми державами в галузі охорони природи.

Конвенція про захист Чорного моря від забруднен­ня-прийнята 21 квітня 1992 р. (м. Бухарест). Ратифіко­вана Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 p., де крім загальних положень і зобов'язань були прийняті (ст. 6. Забруднення небезпечними речовинами; ст. 7. Забруднення з джерел, що перебувають на суші; ст. 8. Забруднення з суден; ст. 9. Співробітництво у бо­ротьбі з забрудненням у надзвичайних ситуаціях; ст. 10. Забруднення, викликане похованням; ст. 11. Забруднен­ня, викликане діяльністю на континентальному шельфі; ст. 12. Забруднення з атмосфери або через неї; ст. 13. За­хист живих морських ресурсів; ст. 14. Забруднення не­безпечними відходами під час їх транскордонного пере­міщення). Що дозволить максимально забезпечити охо­рону і захист Чорного моря в цілому.

Конвенція про біологічне різноманіття (5 червня 1992 р. м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія). Ратифікована За­коном України від 29 листопада 1994 р.

Мета цієї Конвенції - збереження біологічного різ­номаніття, стале (невиснажливе) використання його компонентів, які у перспективі не призведуть до вичер­пання біологічного різноманіття та збережуть, тим са­мим, його здатність задовольняти потреби нинішніх і прийдешніх поколінь.

Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають між­народне значення головним чином як середовища існу­вання водоплавних птахів (2 лютого 1971 р. м. Рамсар, Іран; Із поправками згідно з Паризьким протоколом 1982р. і Ріджинськими поправками 1987 p.).

Рамкова Конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (11 червня 1992 р. м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія). Ратифікована Законом України від 29 жовтня 1996р.

На Конвенції відзначалось занепокоєння людства зміною клімату на Землі, що може несприятливо впли­нути на природні екосистеми і людство. В зв'язку з цим Сторони зобов'язались «...захищати кліматичну систе­му на благо нинішнього і майбутніх поколінь людст­ва на основі справедливості і у відповідності з їх спільною, але диференційованою відповідальністю і можливостями.

Конвенція про збереження мігруючих видів ди­ких тварин (Женева, 1997 р.),- Україна приєдналася 19.03.1999р.

Конвенція про захист та використання транскор­донних водотоків та міжнародних озер (Гельсінкі, 1997р.).

Об'єднана конвенція про безпеку з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами (Відень, 1997 p.).

Базельська конвенція про контроль за транскор­донними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (1989 р.) - ратифікована Україною 01.07.1999р.

Угода про збереження кажанів у Європі (1991 Україна приєдналася 14.05.1999 р.

Двосторонні угоди:

Угода про взаємодію держав-учасниць Співдружно­сті Незалежних Держав на випадок евакуації їх грома­дян з третіх країн у разі виникнення надзвичайних ситу­ацій від 12.04.1996 р. Ратифікована Законом України від 05.11.1998р.

Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі попередження аварій, катастроф, стихійних лих та ліквідації їхніх на­слідків (23.04.1997 p.). Ратифікована Законом України від 01.07.1999р.

Угода між Кабінетом Міністрів та Виконавчою вла­дою Грузії про співробітництво у галузі попередження промислових аварій, катастроф, стихійних лих та лікві­дації їхніх наслідків від (07.12.1998 р.) - ратифікована 13.07.1999р.

Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Угорської Республіки про співробітництво та надання взаємної допомоги в галузі попередження надзвичайних ситуацій та ліквідацій їхніх наслідків (27.10.1998 р.) — ратифікована 19.10.1999 p.

 

5. Міжнародні об'єкти охорони навколишнього природного середовища

• повітряний басейн;

• космос;

* світовий океан;

* антарктида;

* природні ресурси, що діляться.

Причини:

• загроза масштабної трансграничної шкоди націо­нальним системам навколишнього природного середо­вища;

• загальна екологічна небезпека;

• необхідність розробки та прийняття універсальних імперативних норм поведінки держав.

 

6. Координуюча роль міжнародного права у світовому механізмі охорони навколишнього природного середовища

Міжнародні природоохоронні організації: •ЮНЕСКО (1948 p.); •ВООЗ(1946р.); •МАГАТЕ (1957 p.);

• МСОП (Міжнародна спілка охорони природи tj природних ресурсів, 1948 p.);

• ФАО (сільськогосподарський та продовольчий ор­ган ООН, 1945р.).

• ММО (Міжнародна морська організація, 1948 p.);

• ВМО (Всесвітня метеорологічна організація, 1947 p.);

• ЮНДРО (бюро ООН по наданню допомоги у ви­падку стихійного лиха).

Міжнародне співробітництво в галузі екологічної експертизи

Згідно Закону України «Про екологічну експертизу» міжнародне співробітництво в галузі екологічної експерти­зи здійснюється відповідно до міжнародних договорів.

Якщо міжнародним договором встановлено інші прави­ла, ніж ті що передбачені законодавством України про охорону навколишнього природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Міжнародні екологічні експертизи регламентуються міжнародними договорами.

Положення про міжнародне співробітництво в сфері наукової і науково-технічної експертизи визначено в ст.. 36 Закону України „Про екологічну експертизу”, де зазначено, що співробітництво України з іншими державами у сфері наукової і науково-технічної експертизи здійснюються відповідно до міжнародних договорів України.

Рекомендована література:

1. Конституція України.

2. Екологічне законодавство України. Офіційні документи. Київ. Вид. „Істина”, - 2007 р.

3. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р.

4. Н.Р. Кобецька. Екологічне право України. Навчальний посібник. Київ – Юрінком Інтер. – 2007 р.

5. Закон України „Про виключну (морську) економічну зону України” від 16 травня 1995 р.

6. Закон України „Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 р.

 

⇐ Предыдущая14151617181920212223





Date: 2015-12-13; view: 508; Нарушение авторских прав


mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.051 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию