Методи навчання. 3 page

3. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р.

4. Н.Р. Кобецька. Екологічне право України. Навчальний посібник. Київ – Юрінком Інтер. – 2007.

5. Земельний Кодекс України від 25.10.2001 р.

Тема 6. Економіко-правовий механізм у галузі екології.

1. Суть та система економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

2. Характеристика елементів економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

3. Правові форми платежів в галузі екології.

1. Суть та система економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Правове регулювання екологічних відносин здійснюється з використанням адміністративних та економічних методів впливу. При цьому економічні методи на відміну від адміністративних здійснюють вплив на майнові, економічні інтереси природо користувачів та інших суб’єктів, які займаються господарською діяльністю, що особливо актуально в умовах ринкової економіки. Економічні та адміністративні методи впливу не є альтернативними чи взаємозамінними. Вони повинні взаємодіяти і доповнювати один одного.

Суть економічного методу полягає в застосуванні соціально-економічного впливу на юридичних і фізичних осіб, діяльність яких пов’язана з впливом на довкілля. Ідеальна модель економічного механізму полягає в тому, щоб закріпити в правових нормах такі умови взаємодії платежів, зборів, податків, при яких підприємець значно вигідніше виконувати всі вимоги законодавства про охорону довкілля, ніж порушувати їх.

Значення економічного механізму в цьому аспекті має два основних аспекти: по-перше, є джерелом фінансування заходів по охороні довкілля і акумулювання грошових засобів; по-друге, є стимулом для природокористувачів і інших господарюючих суб’єктів.

Правової регламентації в Україні цей інститут вперше набув у 1991 р. з прийняттям Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, який вміщує самостійний розділ Х „Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища. Стаття 41 Закону містить перелік економічних заходів забезпечення охорони довкілля, а саме:

- взаємозвязок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;

- визначення джерел фінансування;

-встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та на утворення і розміщення відходів;

- встановлення нормативів збору і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викидів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище на утворення і розміщення відходів та інші види шкідливого впливу;

- надання підприємствам і громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними мало відхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

- відшкодування у встановленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Таким чином, економічних механізм забезпечення охорони довкілля – це система економіко-правових засобів впливу, які забезпечують формування системи фінансування природоохоронних заходів через стягнення зборів за використання природних ресурсів та забруднення довкілля, інших надходжень, стимулювання природоохоронної діяльності суб’єктів шляхом встановлення фінансових та інших матеріальних пільг та гарантій.

2.Характеристики елементів економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

До економічного механізму забезпечення охорони довкілля можна включити наступні елементи.

1. Збори в галузі використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища. В систему цих зборів входять:

а) збір за спеціальне використання природних ресурсів (ст. 43 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”). Цей збір встановлюється на основі нормативів збору і лімітів використання окремих природних ресурсів – (загальнодержавного значення затверджене Пост. КМУ від 10.08.1992 р.). Конкретні розміри зборів визначаються окремими нормативно-правовими актами по кожному природному ресурсу.

Зокрема, збір за користування надрами регулюється гл.4 Кодексу України про надра. Плата за користування надрами справляється у вигляді:

1) платежів за користування надрами;

2) відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

3) збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій);

4) акцизного збору.

Стаття 29 Кодексу України про надра закріплює випадки звільнення від плати за користування надрами.

Детальніше регулювання відповідних відносин здійснюється на підставі постанови КМУ від 12.09.1997 р. „Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин” та „Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин”.

Відповідно до ст. 77 Лісового Кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів, крім розміщення пасік, є платним. Порядок справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду затверджений Постановами КМУ від 20.01.1997 р. та 06.07.1998 р.

Відповідно до ст. 30 Водного Кодексу України збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони від та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об’єктів та за скидання забруднюючих речовин.

Спеціальне використання об’єктів тваринного світу здійснюється за плату. Її розмір встановлюється залежно від виду, мети та обсягів використання об’єктів тваринного світу, розповсюдженості та цінності та інших показників (ст. 27 Закону України „Про тваринний світ”)

Стаття 206 Земельного Кодексу України встановлює платність використання землі в Україні. Плата за землю справляється відповідно до Закону України „Про плату за землю”.

б) збір за забруднення навколишнього природного середовища (ст. 44 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”).

в) збір за погіршення якості природних ресурсів (ст. 45 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”). Він повинен справлятися за зниження родючості грунтів, продуктивності лісів тощо, і має бути встановлений Кабінетом Міністрів України.

2. Система фінансування заходів охорони довкілля. Відповідно до статей 42, 47 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” в Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету АР Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, різних фондів, добровільних внесків та інших коштів. Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища створено Державний та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

3. Заходи економічного стимулювання, які визначені ст. 48 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, а саме:

а) надання пільг при оподаткуванні підприємств і громадян в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів;

б) надання на пільгових умовах коро строкових і довгострокових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;

в) передачі частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам і громадянам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин;

е) надання можливості отримання природних ресурсів під заставу.

4. Екологічне страхування, яке може бути добровільним, обов’язковим чи інших видів, як зазначено в ст. 49 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”.

3. Правові форми платежів в галузі екології

Правові форми платежів в галузі екології — юридично вста­новлені види плати в галузі використання природних ре­сурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки

Плата за спеціальне використання природних ресурсів

Плата за погіршення якості природних ресурсів

Плата за забруднення навколишнього природного середовища

Плата за спеціальне використання природних ресурсів — форма економічного платежу, яка підлягає сплаті фізич­ними і юридичними особами за одиницю природного ре­сурсу, наданого (переданого) для спеціального викорис­тання

Нормативи плати за використанні природних ресурсів — юридичне визначена, фіксована сума коштів, обов'язкова для сплати юридич­ними і фізичними особами, які ви­користовують природні ресурси на титулі права власності або спе­ціального природокористування (Природноресурсовий податок) [5,с.98-99]

Фактори визначення - розповсюдженості, продуктивності, якості, місцезнаход­ження.

Ліміти використання природних ре­сурсів— щорічно затверджувані компетентними органами вико­навчої влади норми, які визнача­ють обсяги природних ре­сурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне викорис­тання природних ресурсів. Органи, що затверджують ліміти використання природних ресурсів державного значення - Кабмін, Мінбезпеки.

Складовими платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення є:

§ плата в межах установлених лімітів (тимчасово погоджених) викидів забруднюючих речовин;

§ плата за перевищення лімітів викидів забруднюючих речовин.

Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (П_а.с.) визначається за формулою:

,

де М_лі – маса річного викиду і-ї забруднюючої речовини в межах ліміту, т;

М_пі – маса понадлімітного річного викиду в атмосферу і-ї забруднюючої речовини, т;

К_п – коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид в атмосферу;

Н_бі – норматив збору за тонну і-ої речовини в гривнях, що встановлюється з врахуванням класу небезпечності або орієнтовно безпечних рівнів впливу, грн./т;

К_інд – коефіцієнт індексації;

К_т – коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-еколо-
гічні особливості;

К_т = К_нас - К_ф

К_нас – коефіцієнт, що враховує чисельність мешканців населеного пункту (табл. 1.1);

К_ф – коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту (табл. 1.2).

Таблиця 1.1

Коефіцієнт, що встановлюється залежно від кількості жителів населеного пункту

Таблиця 1.2

Коефіцієнт, що встановлюється залежно від народногосподарського значення населеного пункту

Нормативи збору за викиди забруднюючих речовин наведені в табл. 1.3

Платежі за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення компенсують економічні збитки від негативного впливу забрудненого атмосферного повітря на здоров’я
людей, об’єкти житлово-комунального господарства, сільськогосподарські угіддя, лісові, водні, рибні і рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості і транспорту [1,с.120].

Таблиця 1.3

Нормативи плати за викиди основних забруднюючих речовин від стаціонарних джерел

Таблиця 1.4

Нормативи збору за викиди стаціонарними джерелами
залежно від класу небезпечності

Таблиця 1.5

Нормативи збору за викиди стаціонарними джерелами
залежно від установлених орієнтовно небезпечних рівнів впливу

Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення встановлюється на підставі діючих базових нормативів плати за ці викиди та кількості використаного палива.

Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речо-
вин (П_а.п.) пересувними джерелами забруднення визначається за
формулою:

,

де М_і – річний обсяг використання палива і-го виду, т;

Н_бі – базовий норматив плати за викиди забруднюючих речовин, що утворюються в результаті спалення 1 т і-го палива, грн./т;

К_т – коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологіч-
ні особливості;

К_інд – коефіцієнт індексації.

Застосовують такі базові нормативи плати за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення (табл. 7-8).

Платежі за скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти компенсують економічні збитки від негативного впливу забруднених вод на здоров’я людей, об’єкти житлово-комунального господарства, сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси.

До 1991 р. в Україні економічні санкції за скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти не застосовувалися. В 1992-1993 рр. Міністерством охорони навколишнього природного середовища затверджені “Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища України” та “Методика визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища”. Сьогодні ці нормативні акти є документами для регламентації, які визначають правові, організаційні та економічні умови функціонування механізму плати за екологічні порушення при водокористуванні [9,с.98-99].

Рекомендована література:

1. Конституція України.

2. Екологічне законодавство України. Офіційні документи.Київ. вид „Істина”- 2007.

3. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р.

4. Н.Р. Кобецька. Екологічне право України. Навчальний посібник. Київ – Юрінком Інтер. – 2007.

5. Земельний Кодекс України від 25.10.2001 р.

Тема 7 “Екологічна безпека і юридична відповідальність за порушення природоохоронного законодавства”

1. Поняття юридичної відповідальність.

2. Поняття екологічного правопорушення.

3. Види екологічних правопорушень.

4. Кримінальна відповідальність.

5. Адміністративна відповідальність.

6. Дисциплінарна відповідальність.

7 Майнова відповідальність.

1. Відповідальність за правопорушення в екологічній сфері (інколи її називають еколого-правовою відповідальністю) є комплексним інститутом екологічного права.

Підставою для застосування такої відповідальності є факт вчинення екологічного правопорушення, тобто винної, протиправної поведінки, яка порушує встановлений нормами права екологічний правопорядок.

Відповідно до структури екологічних правовідносин відповідальність у цій сфері становить певну систему залежно від об'єктів правовідносин: 1) природоресурсова (земельна, надрова, водна, лісова, атмосферна, фауністична); 2) природоохоронна (заповідно-охоронна, ландшафто-охоронна, шельфоохоронна тощо); 3) екологобезпечна (санітарно-безпечна, радіаційно-безпечна, ядерно-безпечна).

Залежно від ступеня тяжкості й застосовуваних санкцій юридична відповідальність в екологічній сфері поділяється на кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну (цивільно-правову).

Суть екологічної відповідальності - проявляється в трьох функціях: стимулюючій, компенсаційній, превентивній, і полягає в збереженні сталого балансу економі­чних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення витрат у природному середовищі.

Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів тощо.

2. Основними рисами екологічного правопорушення, які відрізняють його від інших правопорушень, є його екологічна спрямованість. Підставою для застосування юридичної відповідальності в екологічній сфері є екологічне правопорушення.

Екологічне правопорушення можна визначити як протиправне, винне, соціальне шкідливе діяння (дію або бездіяльність), а для кримінальних екологічних злочинів — суспільно небезпечне діяння, яке посягає на встановлений екологічний правопорядок і за вчинення якого законодавством передбачено юридичну відповідальність.

Сутність екологічного правопорушення визначається його складом: суб'єктом, об'єктом, суб'єктивною стороною, об'єктивною стороною.

Суб'єктами екологічних правопорушень можуть бути громадяни, посадові та юридичні особи, а також особи без громадянства, іноземці та зарубіжні юридичні особи.

Об'єкт екологічного правопорушення — це один із основних елементів складу правопорушення, за яким поділяються (класифікуються) різні їх види в екологічній сфері. Серед об'єктів екологічного правопорушення виокремлюють: навколишнє природне середовище як норми найбільш загального характеру, норми природоресурсового (земельного, надрового, водного, лісового, атмосферного, фауністичного) законодавства, а також норми природоохоронного (заповідно-охоронного тощо) та екологобезпечного законодавства.

Усі об'єкти екологічного правопорушення можна поділити на три великі групи: загальні, спеціальні та особливі. Найбільш загальним об'єктом усіх видів екологічних правопорушень є встановлений нормами екологічного права екологічний правопорядок. Його основою є суспільні правовідносини щодо охорони, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки навколишнього середовища.

Загальний об'єкт екологічного правопорушення можна поділити на три спеціальні (складові) частини: природоресурсові, природоохоронні правовідносини, а також правовідносини щодо забезпечення екологічної безпеки. І, нарешті, кожний із спеціальних об'єктів екологічних правопорушень можна поділити на особливі. Так, серед природоресурсових правопорушень виокремлюють земельні, надрові (гірничі), водні, лісові, атмосферні та фауністичні правопорушення. До природоохоронних правопорушень можна віднести правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища, природозаповідні правопорушення, порушення норм екологічної експертизи, охорони континентального шельфу, морської економічної зони тощо. У галузі забезпечення екологічної безпеки вирізняють екологічні правопорушення, які пов'язані з радіоактивною та ядерною безпекою, забезпеченням санітарно-епідемічного благополуччя населення, безпеки продуктів харчування, безпеки поводження з радіоактивними та іншими відходами і т. ін.

Суб'єктивну сторону екологічного правопорушення становить вина, яка може бути як навмисною, так і необережною. Вина відбиває психічне ставлення правопорушника до своєї дії та її наслідків.

Об'єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується рядом ознак, а саме: 1) протиправністю діяння (дії чи бездіяльності), яке порушує екологічний правопорядок; 2) настанням шкоди чи загрози її завдання навколишньому середовищу або здоров'ю людини; 3) причинним зв'язком між протиправним діянням і шкодою (збитками), які настали. Відсутність названих елементів може впливати на наявність екологічного правопорушення і застосування заходів юридичної відповідальності.

3. В юридичній літературі є різні визначення видів екологічних правопорушень, за які залежно від характеру і ступеня екологічної небезпеки, об'єкта і предмета посягання та інших ознак можуть застосовуватися різноманітні заходи державно-правового примусу.

Екологічні правопорушення залежно від об'єкта посягань поділяють на такі види:

1) у галузі використання природних ресурсів (природоресурсові);

2) у галузі охорони навколишнього природного середовища (природоохоронні);

3) у галузі екологічної безпеки (екологонебезпечні);

4) правопорушення за окремими інститутами екологічного законодавства.

Екологічне правопорушення за ступенем екологічної небезпеки і заходами державного примусу поділяється так:

Ø на екологічний злочин, за який настає кримінальна відповідальність;

Ø на екологічне адміністративне правопорушення, за вчинення якого настає адміністративна відповідальність;

Ø на екологічний дисциплінарний вчинок, за скоєння якого настає дисциплінарна відповідальність;

Ø на екологічний майновий делікт, при наявності якого настає майнова відповідальність.

Екологічні правопорушення передбачено насамперед в екологічному законодавстві. Залежно від об'єктів правопорушень їх систему можна поділяти на три великі групи: природоресурсові, природоохоронні та екологонебезпечні правопорушення. У свою чергу кожен із цих видів правопорушень, які об'єднуються в екологічні, можна поділяти на спеціальні правопорушення (земельні, надрові, водні, лісові, атмосферні, фауністичні та інші природоресурсові правопорушення); заповідно-охоронні, ландшафтоохоронні та інші природоохоронні правопорушення; санітарно-небезпечні, радіаційно-небезпечні та інші екологонебезпечні правопорушення.

Крім того, усі види екологічних правопорушень поділяються залежно від видів законодавчих актів, у яких вони передбачені.

Найбільш загальні за призначенням і характером екологічні правопорушення передбачено в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища", перелік яких визначено в XV розділі. У цьому законодавчому акті (ст. 68) передбачено правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища, за які винні особи несуть юридичну відповідальність, а саме:

а) за правопорушення в галузі екологічної безпеки (екологонебезпечні правопорушення);

б) правопорушення в галузі природоресурсових правовідносин (природоресурсові правопорушення);

в) правопорушення в галузі природоохоронних правовідносин (природоохоронні правопорушення):

Законодавством України встановлено також відповідальність за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Спеціальні види та система екологічних правопорушень у різних галузях і сферах екологічної діяльності передбачаються в окремих актах екологічного законодавства. Так, земельні правопорушення і відповідальність у цій галузі передбачені в Земельному кодексі України; надрові — в Кодексі України про надра; водні — у Водному кодексі України; атмосферні — у Законі України про охорону атмосферного повітря; фауністичні — у Законі України про тваринний світ; інші правопорушення в природоохоронній галузі — у Законі України про захист рослин; у Законі України про природно-заповідний фонд та ін.

Відповідно до структури екологічних правовідносин юридична відповідальність у цій сфері становить певну систему залежно від різних критеріїв. Залежно від об'єктів правовідносин розрізняють юридичну відповідальність у природоресурсовій, природоохоронній та в екологобезпечній галузях. Залежно від ступеня тяжкості й застосовуваних санкцій та інших заходів реагування юридична відповідальність в екологічній сфері поділяється на кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну (цивільно-правову).

4. Кримінальна відповідальність в екологічній сфері є найсуворішим видом відповідальності. Підставою для її застосування є вчинення екологічного злочину, тобто найнебезпечнішого екологічного правопорушення, відповідальність за яке передбачено Кримінальним кодексом України.

Злочином в екологічній сфері визнається передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок, екологічні права громадян, а також інше суспільно небезпечне діяння в екологічній сфері.

Види злочинних діянь в екологічній сфері відповідно до Кримінального кодексу України можна поділити на три групи:

1) у галузі природоресурсових відносин: самовільне зайняття земельної ділянки; незаконна порубка лісу; незаконне видобування корисних копалин; незаконне полювання; незаконне заняття рибним, тваринним та іншими водними добуваючими промислами; жорстоке поводження з тваринами;

2) у природоохоронній галузі: забруднення водойм і атмосферного повітря; забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами; знищення і руйнування природних об'єктів; навмисне знищення або суттєве пошкодження лісових масивів шляхом підпалу; проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів; порушення законодавства щодо континентального шельфу України;

3) у галузі екологічної безпеки: приховування або перекручування відомостей про етан екологічної обстановки чи захворюваності населення; заготівля, переробка або збут радіоактивних продуктів харчування чи іншої продукції; порушення правил безпеки гірничих робіт; незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів; розкрадання радіоактивних матеріалів; загроза здійснення розкрадання радіоактивних матеріалів або їх викрадення; порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних матеріалів; незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини.