Сценічне виховання. Система К. С. Станіславського

В основу професійного (сценічного) навчання і виховання актора покладена система К.С.Станіславського.

Ведучи розмову про професійне виховання актора, необхідно підкреслити, що ніяка театральна школа не може і не повинна ставити перед собою завдання дати рецепти творчості, рецепти сценічної гри. Навчити актора створювати необхідні для творчості умови, ліквідувати внутрішні і зовнішні перешкоди, які лежать на шляху до органічної творчості, розчищати дорогу для такої творчості – ось у чому полягає професійне навчання.

Художня творчість – це органічний процес. Навчитися творити шляхом засвоєння технічних прийомів неможливо. Але якщо ми будемо створювати сприятливі умови для творчого розкриття особистості учня, яка постійно збагачується, ми можемо врешті-решт домогтися яскравого розквіту закладеного в ньому таланту.

В чому ж полягають сприятливі умови для творчості?

Ми знаємо, що актор у своїй психофізичній єдності є для самого себе інструментом. Матеріал же його мистецтва – дія. Тому, бажаючи створити сприятливі умови для творчості, ми перш за все повинні привести в належний стан інструмент акторського мистецтва – його особистий організм. Потрібно зробити цей інструмент піддатливим творчому імпульсу, тобто готовим у будь-який момент здійснити необхідну дію. Для цього потрібно вдосконалювати як внутрішню (психічну), так і зовнішню (фізичну) його сторони. Перше завдання здійснюється за допомогою виховання внутрішньої техніки, друге – за допомогою розвитку зовнішньої техніки.

Внутрішня техніка актора полягає в тому, щоб актор умів створювати необхідні внутрішні (психічні) умови для природного і органічного зародження дії. Озброєння актора внутрішньою технікою пов’язане з вихованням у нього здібностей викликати в себе правильне самопочуття – той внутрішній стан, при відсутності якого творчість буде неможливою.

Творчий стан складається із стану взаємопов’язаних елементів, як ланок. Такими елементами є: активна зосередженість (сценічна увага), вільне від зайвої напруги тіло (сценічна свобода), правильна оцінка запропонованих обставин (сценічна віра) і бажання та готовність діяти, які виникають на цій основі. Ці елементи і потрібно виховувати у актора, щоб розвити в ньому здібності приводити себе в правильний сценічний стан, в правильне сценічне самопочуття.

Необхідно, щоб актор володів своєю увагою, своїм тілом (м’язами) і вмів серйозно ставитися до сценічної вигадки як до справжньої правди життя.

Виховання актора в галузі зовнішньої техніки має за мету зробити фізичний апарат актора (його тіла) піддатливим внутрішньому імпульсу.

Виховуючи внутрішню техніку, ми розвиваємо в учнів особливу здібність, яку Станіславський називав „почуттям правди”. Почуття правди – основа основ акторської техніки, міцний і надійний її фундамент. Не володіючи цими почуттями, актор не зможе повноцінно творити, бо він не в змозі буде в своїй особистій творчості відрізнити підробку від істини, грубу фальш прикидання і штампу – від природи істинної дії і справжнього переживання. Почуття правди – компас, керуючись яким актор ніколи не зіб’ється з правильного шляху.

Але природа мистецтва вимагає від актора ще і другої здібності, яку можна назвати „почуття форми”. Це особливе професійне почуття актора дає йому можливість вільно розпоряджатися всіма виразними засобами з метою певного впливу на глядачів. До розвитку цієї здібності і зводиться в кінцевому результаті виховання зовнішньої техніки.

У постійній взаємодії і взаємопроникненні повинні знаходитися у актора дві його найважливіші здібності – почуття правди і почуття форми.

Взаємодіючи і взаємопроникаючи, вони породжують дещо третє – сценічну виразність акторської гри. Саме до цього і прагне викладач акторської майстерності, поєднуючи внутрішню і зовнішню техніку.

Іноді думають, що будь-які сценічні кольори, якщо вони народжені живим, щирим почуттям актора, вже по одному цьому безпремінно будуть виразними. Це неправильно. Дуже часто буває, що актор живе щиро і виявляє себе правдиво, а глядач залишається холодним, тому що переживання актора не доходять до нього.

Зовнішня техніка повинна дати акторській грі виразність, яскравість, дохідливість.

Які ж якості роблять акторську гру виразною? Чистота і чіткість зовнішнього малюнка в рухах і речах, простота і ясність форми вираження, точність кожного сценічного кольору, кожного жесту та інтонації, а також їхня художня зацікавленість.

Але це все якості, якими визначається виразність акторської гри в кожній ролі і в кожній виставі. А бувають і особливі засоби виразності, які кожного разу диктуються своєрідністю сценічної форми даної вистави. Ця своєрідність пов’язана перш за все з ідейно-художніми особливостями драматургічного матеріалу. Одна п’єса вимагає монументальної і строгої форми сценічного втілення, в другій необхідні легкість і рухомість, третя вимагає ювелірної роботи, незвичайного тонкого акторського малюнка, для четвертої потрібна яскравість густих і соковитих побутових кольорів.

Здібність актора підкоряти свою гру, крім загальних вимог сценічної виразності, особливим вимогам форми даної вистави, покликаній точно і яскраво виразити його зміст, є однією з найважливіших ознак високої акторської майстерності. Народжується ця здібність в результаті взаємодії зовнішньої і внутрішньої техніки.

Це поєднання повинен здійснювати викладач акторської майстерності. Він це зробить легше і успішніше, ніж викладач допоміжних дисциплін, робота якого пов’язана з діяльністю педагога, що веде курс акторської майстерності.

Date: 2015-12-13; view: 553; Нарушение авторских прав