ВИСНОВКИ. 1. Народне малярство на склі набуло розквіту в XIX ст

1. Народне малярство на склі набуло розквіту в XIX ст. У країнах Центральної Європи воно переросло в явище народного іконопису. Встановлено, що в цей період з листового скла виготовляли вісім типів виробів, серед яких найбільш поширеними були хатні ікони.

2. Осередки іконопису на склі формувались у др. пол. XVIII – поч. XIX ст. на чесько-баварсько-австрійському пограниччі. Генезис відбувався на основі ремісничих творів, на базі гут, шляхом запозичення техніки. Нові європейські центри виникали при поширенні виконання із заходу на схід.

3. Твори розглянуто у трьох географічних ареалах: західному (Баварія, Австрія, Чехія, Сілезія, Моравія), центральному (Словаччина, Польща), східному (Румунія, Західна Україна).Визначено, що в більшості країн перебіг явища відбувався поетапно та аналогічно: ранній період (ост. трет. XVIIІ – поч. XIX ст.) характеризується вишуканим старанним виготовленням; серійне виробництво (від поч. до трет. чверті XIX ст.) – це схематизація, лаконічність рисунка, кольору, активізація функцій орнаменту, вільна іконографічна інтерпретація; згасання традиції (ост. трет. XIX – пер. трет. XX ст.) настало з наближенням творів до друкованої продукції.

В Україні іконопис на склі розвивався у стислих часових рамках (1850–1930). Ранній період був невиразним, завершального немає.

4. Продукцію всіх центрів поділяємо на гутні зразки (подзеркалені; різьблено-гравійовані; різьблено-позолочені) та мальовані. Гутні техніки декорування скла застосовували в Баварії, Чехії та Сілезії, зрідка в Словаччині й Польщі, в Україні та Румунії їх не використовували.

5. Виявлено, що близьке географічне розміщення осередків зумовило спільний тематичний розвиток. Швидкий виробничий характер створення образів сприяв формуванню типологічних сюжетних груп. Залучення нових виконавців призводило до композиційних новацій – зміни архетипу. Встановлено, що чіткої етнічної межі використання тем не було. Суттєві відмінності бачимо між зразками католицької та православної іконографії.

Румунські твори вирізняються збереженням візантійських іконографічних традицій та сюжетним різноманіттям, відображеним у хатніх та церковних образах.

6. В українських осередках, локалізованих на вузькій території, тематичний репертуар був специфічним та обмеженим – його збагачували багатосюжетні композиції, утворені неканонічним поєднанням тем. Багатосюжетним архетипом вважаємо Богородицю, Розп’яття і Св. Миколая.

При розгляді гуцульсько-покутських та буковинських ікон виокремлено дев’ять стилістичних груп. Репрезентантами українського різновиду є «червоні образи».

7. За композиційними принципами всі артефакти поділяємо на дві відміни: в картушевому обрамленні та з повним сюжетним заповненням скла. Картуш, переважно, характерний для гутних творів. Еволюція робіт відбувалася через поступову відмову від імітації картуша.

8. Застосовуючи власні способи співставлення сюжетів малярі формували «народну іконографію». Її новаторство втілилось у нових іконографічних схемах.

9.Художня концепція ікон на склі ґрунтується на національних традиціях та зарубіжних впливах. Її параметри загальні для всіх осередків: це площинність, лінійність, лаконічність живописного та образного вирішення. Малярі запровадили живописну систему «колір – знак». У більшості творів домінував орнаментальний підхід. Реґіональні особливості декоративно-образних систем творів на склі проявлялись у способах контурування, кольоровій гамі, рослинних мотивах.

Художній аналіз артефактів дозволяє встановити три варіанти відтворення графічного підкладу: наближений до першозразка, проміжний, трансформаційний.

10. У всьому європейському ареалі вагомим об’єднувальним фактором була техніка виконання. Вона надавала однакові мистецькі можливості для втілення задуму. Природа народного малярства на склі відзначена ремісничою майстерністю та внутрішніми потребами самовираження авторів. Встановлено, що за рівнем виконання ікони поділяються на твори початківців, ремісників (без особливих індивідуальних ознак), майстрів-віртуозів.

11. Народний іконопис на склі – це масштабний розвиток хатньої ікони, феномен якого полягав у перетворенні наслідувального мистецтва в самостійне художнє явище.

Хатній образ – це релігійне зображення, призначене для сакралізації житла, виконане в дусі реґіональних етномистецьких традицій. Твір народного майстра відрізнявся від церковних ікон «алегоричністю» – віддаленістю від канонічного релігійного сюжету.

12. Перспективи подальшого вивчення полягають у розширенні джерельної бази українського іконопису на склі, залученні артефактів з інших теренів Західної України до вітчизняних та загальноєвропейських студій.